Рішення від 23 березня 2026 р. у справі №560/21734/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/21734/25

РІШЕННЯ

іменем України

24 березня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідачів, в якому просить:

1. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 03.06.2021 по 15.06.2023 із застосуванням заниженої розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1762,00 грн.

2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату належного грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премій та інших видів грошового забезпечення) за період з 03.06.2021 по 15.06.2023, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (на 01.01.2021 - 2270 грн, на 01.01.2022 - 2481 грн, на 01.01.2023 - 2684 грн), з проведенням перерахунку індексації, з урахуванням раніше виплачених сум.

3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України № 2050-ІІІ на суми донарахованого грошового забезпечення.

4. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування грошового забезпечення за період з 16.06.2023 по 27.08.2025 із застосуванням прожиткового мінімуму 1762 грн, а також щодо невключення додаткової винагороди (передбаченої Постановою КМУ № 168) до складу грошового забезпечення для обчислення компенсації за невикористані дні відпусток.

5. Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та доплату грошового забезпечення за період з 16.06.2023 по 27.08.2025, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (на 01.01.2023 - 2684 грн, на 01.01.2024 - 3028 грн, на 01.01.2025 - 3028 грн), з проведенням перерахунку індексації.

6. Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та доплату грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової відпусток, нарахованої при звільненні згідно з наказом № 127 від 27.08.2025, шляхом: застосування посадових окладів, визначених із прожиткового мінімуму станом на 1 січня відповідного року; включення до розрахунку середньоденного грошового забезпечення виплаченої додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ від 28.02.2022 № 168, з урахуванням раніше виплачених сум.

7. Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України № 2050-ІІІ на суми донарахованого грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичної виплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу у військових частинах НОМЕР_1 у період з 03.06.2021 по 15.06.2023 та НОМЕР_2 у період з 16.06.2023 по 27.08.2025. На його думку, відповідачі протиправно нараховували грошове забезпечення із застосуванням заниженої розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1762 грн, замість прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного року, що призвело до недоплати основних і додаткових видів грошового забезпечення, а також індексації. Крім того, позивач вважає, що при звільненні з військової служби військова частина НОМЕР_2 протиправно не включила до розрахунку грошової компенсації за невикористані дні відпусток додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168, унаслідок чого така компенсація була виплачена у меншому розмірі. Також позивач посилається на те, що відповідачі не надали відповіді на його письмові запити про надання довідок і розрахунків, чим допустили протиправну бездіяльність та позбавили його можливості самостійно визначити точний розмір заборгованості. У зв`язку з цим просить визнати дії та бездіяльність відповідачів протиправними, зобов`язати їх здійснити перерахунок і виплату належних сум грошового забезпечення, компенсації за невикористані відпустки, індексації та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників (у письмовому провадженні).

Витребувано у військової частини НОМЕР_1 письмову інформацію про:

- точний період проходження військової служби позивачем у в/ч НОМЕР_1 .

- те, чи враховувалася індексація грошового забезпечення при обчисленні та виплаті позивачу грошового забезпечення за період з 03.06.2021 по 15.06.2023.

Витребувані докази надати суду протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали.

Витребувати у військової частини НОМЕР_2 письмову інформацію про:

- точний період проходження військової служби позивачем у в/ч НОМЕР_2 ;

- про нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди (передбаченої Постановою КМУ № 168) у період з 16.06.2023 по 27.08.2025;

- те, чи враховувалася індексація грошового забезпечення при обчисленні та виплаті позивачу грошового забезпечення за період з 16.06.2023 по 27.08.2025;

- нарахування та виплату позивачу компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової відпусток при звільненні.

Відповідач - військова частина НОМЕР_2 - позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні повністю. Зазначив, що під час нарахування позивачу грошового забезпечення військова частина діяла відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 704 у редакції змін, внесених постановою № 103, якою було передбачено застосування для розрахунку посадових окладів та окладів за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, тобто 1762 грн. Відповідач послався на те, що як суб`єкт владних повноважень був зобов`язаний діяти виключно на підставі чинних нормативно-правових актів та не мав правових підстав для самостійного незастосування постанов Кабінету Міністрів України. Також зазначив, що протягом спірного періоду пункт 4 постанови № 704 залишався чинним, а у 2023 році постановою Кабінету Міністрів України № 481 було прямо закріплено розрахункову величину 1762 грн.

Крім того, відповідач вказав, що позивач не довів належними та допустимими доказами обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а тому, на думку відповідача, підстав для задоволення позову немає.

Представник відповідача - військової частини НОМЕР_1 - у поданому відзиві позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні. Зазначив, що позивач у період з 03.06.2021 по 15.06.2023 проходив строкову військову службу, у зв`язку з чим склад і порядок виплати його грошового забезпечення визначалися спеціальними нормами законодавства. Наголосив, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалися відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України №704 та Порядку виплати грошового забезпечення, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260, а тому підстав для його перерахунку немає. Також зазначив, що індексація грошового забезпечення проведена відповідно до чинного законодавства, а підстави для нарахування компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати відсутні, оскільки грошове забезпечення, на думку відповідача, було виплачено у повному обсязі. Крім того, представник відповідача вказав, що відповідь на звернення позивача від 10.11.2025 була надана у встановлений законом строк.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 03.06.2021 по 15.06.2023, а в подальшому у військовій частині НОМЕР_2 у період з 16.06.2023 по 27.08.2025, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями військового квитка та наказів по особовому складу.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 105 позивача було зараховано до списків особового складу цієї військової частини, а наказом № 166 від 15.06.2023 виключено зі списків особового складу у зв`язку з переміщенням по службі.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 № 106 позивача було зараховано до списків особового складу цієї військової частини, а наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 127 від 27.08.2025 позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення.

Позивач стверджує, що під час проходження військової служби у військових частинах НОМЕР_1 та НОМЕР_2 відповідачами при визначенні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 1762 грн, встановлений станом на 01.01.2018, замість прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, що, на його думку, спричинило недоплату грошового забезпечення та індексації.

Крім того, позивач вказує, що при звільненні з військової служби військовою частиною НОМЕР_2 при обчисленні грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток не було включено до складу грошового забезпечення додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, що, на його переконання, призвело до заниження розміру належної до виплати компенсації.

Також судом установлено, що 10.11.2025 позивач направив на адреси військових частин НОМЕР_1 та НОМЕР_2 письмові запити щодо надання інформації та документів, пов`язаних з нарахуванням і виплатою грошового забезпечення, що підтверджується копіями відповідних звернень та відомостями про направлення поштової кореспонденції. Згідно з наданими позивачем відомостями запит до військової частини НОМЕР_2 вручено 14.11.2025, а до військової частини НОМЕР_1 - 26.11.2025.

Відповіді на зазначені звернення позивач, як зазначає у позові, не отримав.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704).

Пунктом 2 Постанови №704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

В первинній редакцій Постанови №704 від 30 серпня 2017 року встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

В примітках вищезазначених додатків було визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

З 24 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», якою п.4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та нечинним п.6 постанови №103, яким п.4 постанови №704 викладений у новій редакції.

Відтак, починаючи з 29 січня 2020 року відновлено дію п.4 постанови №704 у редакції, яка передбачає використання розрахункової величини, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).

Водночас, пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ, який набрав чинності 01 січня 2017 року, визначено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Однак в подальшому Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 "Про скасування п.п.1 п. 3 змін, що вносяться до Постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704" внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та викладено абзац перший в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1 762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Натомість, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 лютого 2026 року у справі №520/5814/24 сформував висновок, за яким до правовідносин, пов`язаних із оформленням та направленням до органу Пенсійного фонду України довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії позивача, визначеного станом на 01 січня 2024 року відповідно до Постанови №704, під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися пункт 4 Постанови № 704 в первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не редакція, змінена Постановою №481, якою визначено фіксовану розрахункову величину - 1762,00 грн.

Згідно з п.5 розділу ХХХІІ Порядку № 260, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються: звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою.

Колегія суддів, яка передала справу №520/5814/24 на розгляд Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, встановила, що Верховний Суд у складі колегії суддів з цієї самої палати вже розглядав справи з подібними правовідносинами.

Так, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20 жовтня 2025 року у справі №600/3516/24-а та від 22 жовтня 2025 року у справі № 420/3824/25 дійшов висновку, що з враховуючи положення статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним має виключно пряму (перспективну) дію в часі.

Втрата чинності нормативно-правовим актом настає з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням, яким його визнано протиправним та нечинним, і не поширюється на правовідносини, що виникли та були реалізовані під час його дії.

Отже, Постанова № 481 вважалася чинною та підлягала застосуванню до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі № 320/29450/24 (до 18 червня 2025 року), яким її окремі положення були визнані протиправними та нечинними.

Таким чином, із дня набрання чинності Постановою № 481 (20 травня 2023 року) та протягом усього періоду її дії (до 18 червня 2025 року) правові підстави для видачі довідок про розмір грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відсутні. Протягом зазначеного періоду визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями здійснювалося, виходячи з фіксованої величини 1762,00 грн, передбаченої Постановою № 481.

На думку колегії суддів, яка передала справу на розгляд палати, положення пункту 4 Постанови № 704 в редакції Постанови № 481 не відповідають закону про Державний бюджет України на відповідний рік, а тому в силу приписів частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, слід застосовувати правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що застосування відповідачами для визначення грошового забезпечення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, у період з 03.06.2021 по 15.06.2023 та з 16.06.2023 по 27.08.2025, є протиправним.

З урахуванням вищезазначених нормативно-правових актів та, зокрема, висновку Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 лютого 2026 року у справі №520/5814/24, за час проходження позивачем військової служби у період з 03.06.2021 по 15.06.2023 та з 16.06.2023 по 27.08.2025, відповідачі мали нараховувати та виплачувати грошове забезпечення, а також всі інші додаткові види грошового забезпечення, які розраховуються з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до п.4 Постанови №704 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний календарний рік (у цьому випадку станом на 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 та 01.01.2025) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.

Разом з тим, грошове забезпечення на момент звільнення позивача з військової служби розраховане, виходячи з розміру 1762 гривні, а не з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Отже, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, тому їх необхідно задовольнити.

Стосовно позовних вимог в частині зобов`язання військової частини НОМЕР_2 здійснити перерахунок та доплату грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової відпусток, нарахованої при звільненні згідно з наказом № 127 від 27.08.2025, шляхом включення до розрахунку середньоденного грошового забезпечення виплаченої додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ від 28.02.2022 № 168, суд зазначає таке.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 за №2011-ХІІ (надалі Закон №2011-XII).

Відповідно до пунктів 2-4 статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам врегульовано правовими нормами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (надалі - Наказ №260).

Вказаний Порядок №260 не містить жодних застереження щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір компенсації за невикористану відпустку.

Навпаки, за приписами указаної норми до такого розрахунку включено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. Тому при обчисленні розміру таких виплат, відповідач був зобов`язаний урахувати суму винагороди, яку позивач отримував перед звільненням.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 вересня 2024 року у справі №240/32125/23.

Таким чином, ураховуючи те, що додаткова винагорода, запроваджена постановою КМУ №168, у спірний період була щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, суд вважає, що вказана винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані ним дні щорічної основної та додаткової відпустки.

Відповідачем не доведено включення цієї винагороди до складу грошового забезпечення, з якого нарахована та виплачена позивачу компенсація за всі невикористані ним дні щорічної основної та додаткової відпустки.

Не доведено відповідачем також і те, що вказана додаткова грошова винагорода позивачу у спірний період не виплачувалася, оскільки військовою частиною НОМЕР_2 до суду не надано доказів, витребуваних ухвалою суду від 19.12.2025.

Отже, таку бездіяльність військової частини НОМЕР_2 суд вважає протиправною, тому позовні вимоги в цій частині також необхідно задовольнити.

Разом з тим, щодо нарахування ти виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України № 2050-ІІІ на суми донарахованого грошового забезпечення, суд зазначає, що питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-III (далі Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №159 (далі Порядок №159).

Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За приписами статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених строків виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата, індексація).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону №2050-ІІІ).

Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Згідно з пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-III дають підстави вважати, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідно до Закону №2050-III компенсація частини доходів проводиться тільки у випадку, якщо такі доходи були нараховані, але були затриманні строки їх виплати.

У спірних правовідносинах відповідач не нараховував і не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення, тож у нього ще не виникло обов`язку з нарахування і виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації. Такий обов`язок виникне у відповідача після виплати заборгованості на користь позивача за цим рішенням суду. Тому суд дійшов висновку, що така позовна вимога є передчасною та задоволенню не підлягає.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 20.10.2022 у справі № 140/862/19, від 28.11.2023 у справі № 420/18163/21 та від 11.01.2024 у справі № 200/7529/20-а, який в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів враховуються судом під час вирішення цього спору.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до Закону України Про судовий збір від 08.07.2011 №3674-VI позивач звільнений від сплати судового збору, тому підстав для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, немає.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (а також всіх нарахованих та виплачених за цей період щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) з 03.06.2021 по 15.06.2023 без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", станом на 01 січня 2021 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", станом на 01 січня 2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", станом на 01 січня 2023 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (а також всіх нарахованих та виплачених за цей період щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) з 03.06.2021 по 15.06.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", станом на 01 січня 2021 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", станом на 01 січня 2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (а також всіх нарахованих та виплачених за цей період щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) з 16.06.2023 по 27.08.2025 без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", станом на 01 січня 2023 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", станом на 01 січня 2024 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", станом на 01 січня 2025 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (а також всіх нарахованих та виплачених за цей період щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) з 16.06.2023 по 27.08.2025 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", станом на 01 січня 2023 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", станом на 01 січня 2024 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", станом на 01 січня 2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату компенсації за невикористані ним дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", з урахуванням виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 ) Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_5 )

Головуючий суддя В.К. Блонський