Рішення від 23 березня 2026 р. у справі №160/31247/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 рокуСправа №160/31247/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рябчук О.С.

розглянувши у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправними дій, скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

29.10.2025 р. ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач-1), військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач-2), в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття на військовий облік ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_4 );

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити із військового обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_4 );

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 від 31.08.2025 №706 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову на військову під час мобілізації, на особливий період та відправлення до військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_4 );

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) до особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді О.С. Рябчук.

В обґрунтування позовних вимог позивач в позовній заяві зазначив наступне. ОСОБА_1 призовною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_4 визнано не придатним до проходження військової служби з виключенням з військового обліку. Не зважаючи на зазначене, ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно взято позивача на військовий облік та проведено процедуру мобілізації. ОСОБА_1 є не військовозобов`язаним, тому не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. Крім того, позивач повідомляв відповідача-1 про те, що має підстави для відстрочки, оскільки його батьки є особами з інвалідністю.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.10.2025 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою відповідачам було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

07.01.2026 р. від військової частини НОМЕР_1 надійшли пояснення, що ОСОБА_1 з 17.12.2025 р. виключений зі списків військової частини НОМЕР_1 та вибув для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_2 .

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.01.2026 р. залучено до участі у справі військову частину НОМЕР_2 .

19.02.2026 р., 01.03.2026 р. від військової частини НОМЕР_2 надійшли пояснення, в яких зазначено, що військова частина НОМЕР_2 не має повноважень на звільнення ОСОБА_1 з військової служби, такими повноваженнями наділена військова частина НОМЕР_3 .

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 р. залучено до участі у справі військову частину НОМЕР_3 .

12.03.2026 р. від військової частини НОМЕР_3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнав, просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив наступне. Позивач помилково стверджує в позовній заяві, що його було повністю виключено (знято) з військового обліку, так як в самому тимчасовому посвідченні № НОМЕР_5 зазначено, що позивача прийнято на тимчасовий облік запасу Збройних Сил України. Враховуючи те, що позивач є військовозобов`язаним, то його медичний огляд повинен проводитися за графою ІІ Розкладу хвороб. Відповідно до довідки військово-лікарської комісії №2025-0831-1442-1347-3 від 31.08.2025 року, проведеної позаштатною постійно-діючою ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_5 , позивач, на підставі статті 34б графи ІІ розкладу хвороб, визнаний придатним до військової служби.

14.03.2026 р. від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено про безпідставність доводів відповідача-4, викладених у відзиві.

17.03.2026 р. військовою частиною НОМЕР_2 надано пояснення, що ОСОБА_1 проходить військову службу на посаді водія 2 автомобільного відділення підвозу боєприпасів автомобільного взводу підвозу боєприпасів автомобільної роти військової частини НОМЕР_2 .

18.03.2026 р. від військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач проти позовних вимог заперечував, просив в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень зазначено наступне. З матеріалів справи та позовної заяви достовірно не відомо, в який саме спосіб позивача було взято на військовий облік, натомість є довідка військово-лікарської комісії №2025-0831-1442-1347-3 від 31.08.2025 року про те, що солдат (запасу) ОСОБА_1 на підставі статті 34б графи 2 розкладу хвороб придатний до військової служби. Додатково слід зауважити, що вищезазначена довідка ВЛК містить особистий підпис про ознайомлення ОСОБА_1 та не оскаржується позивачем.

Відповідачем-1 у встановлений строк відзиву на позов не надано.

Відповідно до ч.1ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частиною 4статті 243 Кодексу адміністративного України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Згідно з 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Відповідно до тимчасового посвідчення № НОМЕР_5 від 19.04.2007 р. ОСОБА_1 03.11.1997 р. призовною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_4 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з обліку за ст.ст. 30 а, 34 а наказу МО №2 від 1994 р.

На сторінці 7 паспорту громадянина України Серії НОМЕР_6 ОСОБА_1 міститься відбиток штампу ІНФОРМАЦІЯ_6 із зазначенням «Невійськовозобов`язаний» від 19.04.2007 р.

Згідно витягу з бази даних Резерв+ станом на 10.09.2025 р. ОСОБА_1 відноситься до категорії обліку не військовозобов`язаний.

Відповідно до витягу із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 706 від 31.08.2025 року «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлено до військової частини НОМЕР_1 .

Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.09.2025 р. №257 п. 18 вважати такими, що прибули та приступили до виконання службових обов`язків: 18.1 вважати нижчепойменованих військовослужбовців такими, що 01 вересня 2025 р. прибули для подальшого проходження служби, з 01 вересня 2025 р. зарахувати їх на всі види забезпечення, на котлове забезпечення з 02 вересня 2025 р.: п. 33 солдат за призовом по мобілізації ОСОБА_1 , курсант навчального взводу навчальної роти 1 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки, ВОС-100221А, 2915000516, який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.12.2025 р. №368 солдата за призовом ОСОБА_1 з 17.12.2025 р. виключено зі списків особового складу військової частини.

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 19.12.2025 р. №71 ОСОБА_1 водія 2 автомобільного відділення підвозу боєприпасів автомобільного взводу підвозу боєприпасів автомобільної роти військової частини НОМЕР_2 з 19.12.2025 р. зараховано до списків особового складу військової частини.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України визначено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та діє станом на теперішній час.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 р. № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі Закон № 2232-ХІІ)

В ст. 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (ч.1). Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч.5). Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період (ч.9).

Згідно ч. 5 ст. 33 Закону № 2232-ХІІ військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 154 від 23.02.2022 затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі Положення № 154).

Відповідно до п. 1 Положення № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

За змістом положень п. 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, зокрема із застосуванням системи електронної черги (у порядку, визначеному Міноборони), видають необхідні довідки та інші документи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року №1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Порядок №1487), який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном.

Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період (п. 3 Порядку №1487).

В абз. 3 п. 79 Порядку № 1487, зазначено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ (в редакції станом на 19.04.2007 р. – внесення до тимчасового посвідчення запису про виключення позивача з військового обліку) виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України, які:

1) призвані чи прийняті на військову службу або направлені для проходження альтернативної (невійськової) служби;

2) проходять військову службу (навчання) у вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів;

3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;

4) досягли граничного віку перебування в запасі;

5) припинили громадянство України;

6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину;

7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру;

8) не отримали до 40-річного віку військово-облікової або спорідненої з нею спеціальності;

9) померли.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону №2232 військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з ч. 1 ст. 34 Закону №2232-ХІІ персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16 березня 2017 року №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" (далі - Закон №1951-VIII) єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

За приписами частин 8, 9 статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є Міністерство оборони України, районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, центри рекрутингу Збройних Сил України, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Частиною 1 статті 6 Закону №1951-VIII встановлено, що до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до частини 1статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Оцінюючи усі докази по справі у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог Порядку №1487 до компетенції районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить взяття, зняття або виключення військовозобов`язаних з військового обліку.

Аналіз наведених норм Закону №1951-VIII свідчить про те, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відповідальними особами за ведення Реєстру до обов`язку яких належить, зокрема, внесення змін до персональних та службових даних на підставі відомостей, що подаються органу ведення Реєстру.

При цьому, положення ст. 37 Закону №2232-ХІІ (в редакції станом на 19.04.2007 р. – внесення до тимчасового посвідчення запису про виключення позивача з військового обліку) передбачали підстави виключення з військового обліку військовозобов`язаних.

Відповідно до ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ (в редакції станом на 19.04.2007 р. – внесення до тимчасового посвідчення запису про виключення позивача з військового обліку) виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України, які: 3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.

Відповідно до тимчасового посвідчення № НОМЕР_5 від 19.04.2007 р. ОСОБА_1 03.11.1997 р. призовною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_4 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з обліку за ст. 30 а, 34 а наказу МО №2 від 1994 р.

На сторінці 7 паспорту громадянина України Серії НОМЕР_6 ОСОБА_1 міститься відбиток штампу ІНФОРМАЦІЯ_6 із зазначенням «Невійськовозобов`язаний» від 19.04.2007 р.

Згідно витягу з бази даних Резерв+ станом на 10.09.2025 р. ОСОБА_1 відноситься до категорії обліку не військовозобов`язаний.

Таким чином, позивач виключений з військового обліку у 2007 році з визнанням його непридатним до військової служби, через що він з 19.04.2007 року не має статусу військовозобов`язаного, призовника чи резервіста.

Доводи відповідача-4 стосовно того, що позивача прийнято на тимчасовий облік запасу Збройних Сил України не приймаються судом до уваги, оскільки не знайшли підтвердження матеріалами справи.

Суд погоджується з доводами позивача, що тимчасове посвідчення № НОМЕР_5 видане за встановленою формою та в графі де зазначено, що він прийнятий на тимчасовий облік запасу ЗСУ за ВОС зазначено не придатний, посада прочерк, код прочерк. Крім того, чиним законодавством не перебачено взяття на тимчасовий облік запасу осіб, які визнанні непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, оскільки такі особи не є військовозобов`язаними.

В зв`язку з наведеним, наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 706 від 31.08.2025 року «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову на військову службу ОСОБА_1 не відповідає вимогам п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки винесений відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, визначений законодавством та не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Аналізуючи все вище досліджене неможливо залишити поза увагою доктрину заборони використання «плодів отруйного дерева», яку неодноразово використовував Верховний суд та Велика Палата Верховного суду.

Доктрина «плодів отруйного дерева» знайшла своє втілення у практиці ЄСПЛ, зокрема у справах «Gдfgen v. Germany», «Teixeira de Castro v. Portugal», «Шабельник проти України (№2)», «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України» (№2).

Ця доктрина зводиться до того, що, якщо доказове «дерево» є отруйним, то те ж саме стосується і його «плода». Тобто, якщо джерело доказів є недопустимим, всі інші дані, одержані з його допомогою, будуть такими ж. Зазначена доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а і всього ланцюга безпосередньо пов`язаних між собою доказів, з яких одні випливають з інших та є похідними від них. Критерієм віднесення доказів до «плодів отруйного дерева» є наявність достатніх підстав вважати, що відповідні відомості не були б отримані за відсутності інформації, одержаної незаконним шляхом (також див. постанову ВП ВС від 13.11.2019 у справі № 1-07/07, провадження № 13-36зво19).

Застосування доктрини «плодів отруйного дерева» вимагає здійснення логічних операцій щодо встановлення джерела походження інформації, завдяки якій було здобуто кожен доказ, яким обґрунтовується судове рішення. Відділяючи докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотних порушень прав і свобод людини, встановлених рішенням ЄСПЛ, від доказів, отриманих з джерел, не пов`язаних ані прямо, ані опосередковано із такою інформацією, суд з повноваженнями касаційної інстанції здійснює перевірку правильності правової оцінки обставин та допустимості кожного окремого доказу. Зазначені логічні операції не потребують дослідження доказів та не обумовлюють необхідність здійснення переоцінки достовірності доказів, які все ж були визначені як такі, що можуть бути покладені в основу судового рішення і використані на підтвердження доведеності вини заявника у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях (див. окрему думку у справі № 1-07/07 та постанову ВП ВС від 29.04.2020 у справі № 1-305/2009, провадження № 13-97зво19).

Наказ командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 19.12.2025 р. №71 в частині зарахування до списків особового складу військової частини ОСОБА_1 прийнятий на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 706 від 31.08.2025 р, а отже, також є протиправним.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Отже, способом захисту порушеного права, встановленим Кодексом адміністративного судочинства України, є саме визнання протиправним та скасування індивідуального акта.

Частиною 1статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зорустатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства(Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою повного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та:

- зобов`язати військову частину НОМЕР_3 звільнити ОСОБА_1 з військової служби та виключити зі списків особового складу військової частини.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження», суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки судом встановлено протиправність рішень відповідачів, суд вважає, що у даному випадку у відповідачів відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 9,72-77, 139, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправними дій, скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття на військовий облік ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ).

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити з військового обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) та внести відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 31.08.2025 р. №706 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову на військову під час мобілізації, на особливий період та відправлення до військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ).

Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 19.12.2025 р. №71 в частині зарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 .

Зобов`язати військову частину НОМЕР_3 звільнити ОСОБА_1 з військової служби та виключити зі списків особового складу військової частини.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Рябчук