Рішення від 16 березня 2026 р. у справі №160/28303/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2026 рокуСправа №160/28303/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Врони О. В.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, в якому просить:

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити середню заробітну плату ОСОБА_1 за шість місяців.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що за час затримки розрахунку при звільненні відповідачем не було нараховано і виплачено позивачу середній заробіток.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 року відкрито провадження у справі №160/28303/25, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1,2 ст.257, ч.1 ст.260 КАС України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.

За ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

У відзиві на позовну заяву Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, а доводи, які викладені в позові – такими, що не відповідають фактичним обставинам справи виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 8 розділу VI Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 р. за N669/28799, одноразова грошова допомога при звільненні виплачується поліцейським не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п`яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання органів поліції.

Сума одноразової грошової допомоги при звільненні 119 304,87 грн, що підлягала виплаті після утримання податків та зборів, у березні 2024 року була перерахована на особовий банківський рахунок ОСОБА_1 , відкритий в АТ КБ «Приватбанк».

Таким чином, виплату одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 проведено своєчасно, у межах строків, визначених пунктом 8 розділу VI Порядку № 260 – 2016, (не пізніше двох місяців з дня звільнення зі служби).

Враховуючи вищевикладене, що ГУНП вважає, що у відношенні позивача діяло в межах чинного законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позовної вимоги щодо стягнення з ГУНП на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за шість місяців.

Посилання позивача на положення Кодексу законів про працю України є хибним, так як правові засади організації діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон № 580, а норми КЗпП такими, що не застосовуються, оскільки норми КЗпП не поширюються на спірні правовідносини.

Позивач у відповіді на відзив вважає, наведені у відзиві відповідача заперечення та мотиви невизнання позову необґрунтованими, обставинами справи не підтвердженими та такими, що не відповідають вимогам Законодавства України.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2025 у справі № 160/3992/25 вступило в законну силу 11.11.2025. Вказаним рішенням задоволена більшість позовних вимог, що повністю спростовує доводи відповідача та доводить протиправність дій ГУНП відносно ОСОБА_1 .

Спеціальним законодавством, а саме Законом України «Про Національну поліцію» не передбачена відповідальність за порушення строків остаточного розрахунку із звільненими працівниками.

Зміни в трудовому законодавстві, які відбулися в липні 2022 року і обмежують відповідальність роботодавця у виплаті середнього заробітку 6 місяцями, дозволили відповідачу понад цей строк безміри зловживати невиплатами належних позивачу при звільненні сум.

Ухвалою суду від 09.12.2025 продовжено процесуальний строк розгляду справи на 30 днів.

Ухвалою суду від 29.01.2026 продовжено строк розгляду справи на 30 днів.

В період з 02.03.2026 по 16.03.2026 суддя знаходилась на лікарняному, що підтверджується довідкою Відділу управління персоналом Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Справа розглянута в перший день виходу судді з лікарняного.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 - позивач, проходив службу на посаді інспектора відділу з управління нарядами поліції управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області наказом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 29.02.2024 № 236 о/с майор поліції ОСОБА_1 звільнений зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію» з 01.03.2024.

В ході проведення остаточного розрахунку з позивачем після звільнення зі служби в Національній поліції України, ОСОБА_1 не отримав: належної одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані щорічні оплачувані відпустки (нараховані та виплачені без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої Постановою № 168); доплати за службу в нічний час; грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки; індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 до 01.11.2017.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2025 у справі № 160/3992/25 позовну заяву ОСОБА_1 Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо виплати ОСОБА_1 доплати за службу в нічний час за в період з 23.01.2017 року по 29.02.2024 року не в повному обсязі.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплати за службу в нічний час за період з 23.01.2017 року по 29.02.2024 року в повному обсязі, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо неврахування індексації грошового забезпечення при підготовці документів для призначення пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області оновлені документи для призначення пенсії ОСОБА_1 із зазначенням у них індексації грошового забезпечення.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 07.11.2015 року по 31.10.2017 року.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області провести ОСОБА_1 нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 07.11.2015 року по 31.10.2017 року.

У задоволенні іншої частини позову, - відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11.11.2025 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі №160/3992/25 скасовано в частині визнання протиправними дій та зобов`язання Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області оновлені документи для призначення пенсії ОСОБА_1 із зазначенням у них індексації грошового забезпечення та прийняти нову постанову, якою у задоволенні цієї частини позову, відмовлено.

В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі №160/3992/25 - залишено без змін.

Судове рішення набрало законної сили 11.11.2025.

Відповідач виплатив компенсацію за всі невикористані позивачем дні додаткової відпустки у відповідності до ст. 19 Закону України «Про відпустки», працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

22.08.2025 відповідачем на картковий рахунок позивача було нараховано кошти в сумі 36 099,01 грн.

Відповідачем не виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Таку бездіяльність відповідача частини, позивач вважає протиправною.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (Закон №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі .

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (ч. 1ст.9 Закону №2011-ХІІ).

Абзацом 1 ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Частиною 3 ст. 24 Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Положеннями ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунку у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

При застосуванні ст.ст.116,117 КЗпП України, суд виходить з наступного.

Положеннями ст.116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Обчислення середнього заробітку проводиться відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (Постанова №100).

За абз. 3 п. 2 Постанови №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку,але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала чинності з 19 липня 2022 року.

Суд враховує приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду у постановах від 07.03.2025 у справі № 480/1321/23, від 20.03.2025 у справі №560/1015/24 від 27.02.2025 у справі №560/5923/24.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 дійшла щодо застосування ч. 1 ст. 117 КЗпП України наступних висновків:

«Зі змісту частини першої статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

Касаційний адміністративний суд у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 обґрунтував свою позицію про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що законодавець, прийнявши Закон № 2352-IX, «на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності» (пункт 65 постанови). Також суд указав, що обмеження строку звернення до суду трьома місяцями (зміни до статті 233 КЗпП України) усунуло чинник, який зумовлював недобросовісну поведінку працівника (пункт 66 постанови). З цього суд зробив висновок, що критерії Великої Палати, побудовані для умов необмеженого строку стягнення, більше не є релевантними.

Велика Палата Верховного Суду вважає таку аргументацію помилковою, адже поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Як було зазначено вище, Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.»

Відповідачем не проведено повного розрахунку з позивачем при звільненні. Належні виплати позивачу були частково проведені 22.08.2025 .

Верховний Суд у постанові від 13.11.2025 у справі №620/18380/23 вказав, що лінгвістичне тлумачення тексту норми статтею 117 КЗпП України дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі з урахуванням наведених позицій суду касаційної інстанції підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Установивши вказані обставини, суди попередніх інстанцій мали присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем повного розрахунку з позивачем на виконання рішення суду, не визначено належну суму, яка підлягала виплаті позивачу при звільненні з урахуванням задоволення позову у справі №160/3992/25 , не нараховано та не виплачено таку суму, відтак, на час розгляду цієї справи, суд не може здійснити співвідношення розміру простроченої заборгованості із середнім заробітком, що в свою чергу безпосередньо впливає на саму суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка повинна буде стягнути з відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовна заява є передчасною і не підлягає задоволенню.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 243-246, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Врона