Рішення від 24 березня 2026 р. у справі №730/1716/25 — Борзнянський районний суд Чернігівської області

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653) 3-50-01

Справа №730/1716/25

Провадження № 2/730/53/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2026 р. м. Борзна

Борзнянський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді Ріхтера В.В.,

з участю секретаря судового засідання Магомедової О.В.,

позивача ОСОБА_1 (у режимі ВКЗ),

представника позивача – адвоката Білогруда Д.О. (в режимі ВКЗ),

представника відповідача – адвоката Лук`яненко Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Борзни в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України, третя особа: Національна академія аграрних наук України, про стягнення заборгованості з середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

27.11.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України, третя особа: Національна академія аграрних наук України, про стягнення заборгованості з середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26.07.2022 року на підставі наказу Національної академії аграрних наук України №194-к позивача увільнено з посади виконуючого обов`язки директора Державного підприємства «Дослідне господарство «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України.

Цього ж дня, на підставі наказу Національної академії аграрних наук України №197-к позивача тимчасово призначено на посаду виконуючого обов`язки директора Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України, до призначення директора у встановленому законом порядку.

14.09.2023 року на підставі наказу Національної академії аграрних наук України №262-к позивача звільнено (вперше) із посади виконуючого обов`язки директора Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України.

29.11.2023 року рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області по справі №730/1130/23 позовні вимоги позивача до Національної академії аграрних наук України про поновлення на роботі задоволено, визнано незаконним та скасовано наказ Національної академії аграрних наук України №262-к від 14.09.2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлено позивача на посаді виконуючого обов`язки директора Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України.

Постановою Чернігівського апеляційного суду апеляційні скарги Національної академії аграрних наук України та Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України залишено без задоволення, а рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 29 листопада 2023 року без змін.

07.12.2023 року Національною академією аграрних наук України видано наказ №327- к від 07.12.2023 року про поновлення позивача на посаді виконуючого обов`язки директора Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України.

При цьому, Національною академією аграрних наук України заблоковано (вперше) внесення до ЄДРЮОФОПГФ даних про поновлення позивача на посаді виконуючого обов`язки директора Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України шляхом не надання нотаріально посвідченої копії відповідного наказу.

15.01.2024 року на підставі наказу Національної академії аграрних наук України №9-к позивача звільнено (вдруге) із посади виконуючого обов`язки директора Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України.

05.04.2024 року рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області по справі №730/235/24 позовні вимоги ОСОБА_1 до Національної академії аграрних наук України про поновлення на роботі задоволено, визнано незаконним та скасовано наказ Національної академії аграрних наук України №9-к від 15.01.2024 року «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлено позивача на посаді виконуючого обов`язки директора Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України.

Постановою Чернігівського апеляційного суду апеляційну скаргу Національної академії аграрних наук України залишено без задоволення, а рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 29 листопада 2023 року без змін.

11.04.2024 року Національною академією аграрних наук України видано наказ №168- к від 11.04.2024 року про поновлення позивача на посаді виконуючого обов`язки директора Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України.

При цьому, Національною академією аграрних наук України заблоковано (вдруге) внесення до ЄДРЮОФОПГФ даних про поновлення позивача на посаді виконуючого обов`язки директора Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України шляхом не надання нотаріально посвідченої копії відповідного наказу.

14.05.2024 року на підставі наказу Національної академії аграрних наук України №216-к (втретє) позивача звільнено із посади виконуючого обов`язки директора Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України.

28.03.2025 року рішенням Печерського районного суду міста Києва по справі №730/779/24-ц відмовлено у задоволенні позовних вимог позивача до Національної академії аграрних наук України, третіх осіб: Інститут біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрнихнаук України, Ялтушівська дослідноселекційна станція Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН України про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Постановою Київського апеляційного суду від 18.11.2025 апеляційну скаргу позивача задоволено: рішення Печерського районного суду міста Києва від 28.03.2025 року скасовано, наказ Національної академії аграрних наук України №216-к від 14.05.2024 року «Про звільнення ОСОБА_2 » визнано незаконним та скасовано, поновлено позивача на посаді виконуючого обов`язки директора Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України.

Як зазначає позивач, ним у судовому порядку по справі №730/779/24-ц доведено та встановлено факт незаконного звільнення (фактично вже тричі) його з посади виконуючого обов`язки директора Ялтушківської дослідноселекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України. Однак, дотепер Національною академією аграрних наук України та Ялтушівською дослідно-селекційною станцією Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН України не вирішено питання та не здійснено виплату заборгованості по середньому заробітку за час вимушеного прогулу. У зв`язку з чим просив стягнути з відповідача заборгованість середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 1 209 893,23 грн, а також моральну шкоду в розмірі 40 000 грн, яку позивач обґрунтував тим, що третє незаконне звільнення відбулось 11.04.2024 року на підставі наказу Національної академії аграрних наук України №262-к, з цього часу почався відлік порушення трудових прав позивача в Ялтушківській дослідно-селекційній станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України. У результаті чого майже 19 місяців він не отримував заробітну плату, а після поновлення - середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою суду від 01 грудня 2025 року відкрито провадження у даній справі та справу призначено до підготовчого судового розгляду в порядку загального позовного провадження.

16.12.2025 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач не визнає позовних вимог в повному обсязі та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.

Так, на переконання відповідача, то він не є органом, який звільняв чи поновлював позивача. Усі кадрові рішення щодо позивача ухвалювала Національна академія аграрних наук України (НААН), а саме: видання наказів про призначення, видання наказів про звільнення, видання наказів про поновлення. Станція не має повноважень приймати рішення щодо призначення та звільнення директора, оскільки керівники наукових установ системи НААН призначаються виключно НААН. Отже, вимога про стягнення середнього заробітку саме з Ялтушківської ДСС є пред`явленою до неналежного відповідача. Відповідно до рішення Київського апеляційного суду від 18.11.2025 позивача було поновлено на посаді виконуючого обов`язки директора Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України. Тобто, фактично, ОСОБА_1 позивається сам до себе.

Позивач безпідставно пред`явив вимоги тільки до Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України, хоча: кадровим органом позивача є НААН; накази про звільнення/поновлення видавала НААН, Станція не перешкоджає виконанню рішення суду, Станція не є суб`єктом, який порушував трудові права позивача.

Також, відповідач зазначає, що період, за який позивач заявляє середній заробіток (15.05.2024–18.11.2025), є наслідком, як встановив суд, незаконних наказів НААН, а не Станції. За ст. 235 КЗпП середній заробіток за час вимушеного прогулу стягується виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив працівника або не допустив до роботи. Вина Ялтушківської ДСС відсутня повністю.

Також, розрахунок середнього заробітку є необґрунтованим і недоведеним. Позивач не надав підтвердження середньоденного заробітку 3047,59 грн; документів бухгалтерії відповідача, щодо наявності заборгованості станом на дату подачі позову; доказів розрахунку кількості робочих днів; довідки про розрахунок середнього заробітку. Таким чином, вимога у сумі 1 209 893,23 грн є непідтвердженою та недопустимою як доказ.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди, то позивач заявляє 40 000 грн моральної шкоди. Водночас: не надано жодного доказу моральних страждань — медичних документів, висновків спеціалістів, довідок про лікування; не доведено причинно-наслідковий зв`язок між стражданнями та діями саме відповідача; моральна шкода має бути наслідком протиправних дій відповідача, яких не було; розмір шкоди визначено довільно, без будь-якої методики чи обґрунтування.

Підсумовуючи, відповідач зазначає, що позовні вимоги: необґрунтовані; недоведені; пред`явлені до неналежного відповідача; базуються на розрахунках, що не підтверджені жодним документом відповідача; не містять доказової бази для стягнення моральної шкоди, а тому представник відповідача просить у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

19.12.2025 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач зазначає, що поточний в.о. директора ОСОБА_3 та/або поточний представник відповідача ОСОБА_4 не розуміють структури Національної академії аграрних наук України (академія – інститут – дослідна станція/ господарство) та умисно намагаються ввести в оману суд, ставлячи під сумнів питання належності відповідача. Як приклад, вказує, що більш трьох років тому, стягуючи заборгованість по заробітній платі з Державного підприємства «Дослідне господарство «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України, позивач отримав лист за підписом Президента Національної академії аграрних наук України Гадзала Я.М. У цьому листі чітко висловлена позиція Національної академії аграрних наук України, яка не співпадає з позицією поточного в.о. директора ОСОБА_3 та/або поточного представника відповідача ОСОБА_4 , а саме: відповідно до Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність» всі нарахування та виплати заробітної плати найманим працівникам відображаються в бухгалтерських документах господарства, книги обліку з оплати праці працівників зберігаються безпосередньо в господарстві.

Поточний в.о. директора ОСОБА_3 та/або поточний представник відповідача Шевченко Костянтин Валерійович умисно намагаються ввести в оману суд, оскільки наказу про поновлення позивача не існує, як і не існує відповідного запису в ЄДРЮОФОПГФ про це поновлення.

Щодо доводів відповідача про те, що у нього відсутня вина у виникненні вимушеного прогулу, то в.о. директора ОСОБА_3 та/або поточному представнику відповідача Шевченку Костянтину Валерійовичу (який був представником у справі №730/779/24-ц) відомо, що саме Ялтушківська дослідно-селекційна станція Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України ініціювала незаконне звільнення позивача перед Національною академією аграрних наук України, фактично ввівши в оману керівництво академії. Як зазначено у позовній заяві, у судовому порядку по справі №730/779/24-ц доведено та встановлено факт незаконного звільнення (фактично вже тричі) з посади виконуючого обов`язки директора Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України.

Щодо доводів відповідача про необґрунтований і недоведений розрахунок середнього заробітку, то такий вже був доведений у іншій судовій справі №730/1252/24, провадження №2/730/24/2025, наразі такий розрахунок не спростований.

Підсумовуючи, позивач зазначає, що відповідач Ялтушківська дослідно-селекційна станція Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України в особі поточного в.о. директора Лазарь Романа Володимировича намагається не допустити ухвалення рішення по цій справі, зазначаючи що є «якісь документи бухгалтерії», але їх суду не дадуть, тому «все не вірно і все не правильно розраховано», у зв`язку з чим просить викладене у відзиві на позов не брати до уваги, а позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

24.12.2025 року на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, згідно яких трудові відносини щодо предмету спору у справі № 730/1716/25 існували між позивачем та Ялтушківською дослідно-селекційною станцією Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України. Ялтушківською дослідно-селекційною станцією Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України не видано жодного розпорядчого акту щодо звільнення позивача та не вжито жодних дій, які б можна було визначити як протиправні дії чи бездіяльність, внаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Таким чином, Ялтушківська дослідно-селекційна станція Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України не є винною стороною у предметі спору у справі № 730/1716/25.

12.01.2026 року на адресу суду надійшла заява позивача про збільшення позовних вимог. У відповідності до вказаної заяви, позивач акцентує увагу суду, що наказу про його поновлення на посаді в.о. директора не існує, як і не існує відповідного запису в ЄДРЮОФОПГФ про це поновлення. Вказане підтверджується поточними відомостями (станом на 11.01.2026) з ЄДРЮОФОПГФ. Під час подання позовної заяви наведено розрахунок суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходячи із того, що Національна академія аграрних наук України видасть наказ про його поновлення днем винесення постанови Київського апеляційного суду від 18.11.2025 по справі №730/779/24-ц. Разом з тим, дотепер, Національна академія аграрних наук України судове рішення по справі №730/779/24-ц не виконала, відповідний наказ не видала. Все вищевказане призводить до продовження систематичного порушення трудових прав позивача, як наслідок збільшення розміру позовних вимог. 1. Щодо суми заборгованості по середньому заробітку за час вимушеного прогулу: Математичний розрахунок відповідної суми заборгованості наступний: з 15.05.2024 року по 12.01.2026 року – 415 робочих днів. середньоденний заробіток становить – 3 047,59 грн. (станом на дату першого незаконного звільнення); Таким чином, заборгованість з середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає у розмірі – 1 264 749,85 грн. Чинний в.о. директора Ялтушівської дослідно-селекційної станція Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України Лазарь Р.В. має можливість видати наказ про нарахування позивачу відповідної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу і погашення цієї заборгованості перед ОСОБА_1 , проте зайняв позицію затягування часу розгляду судової справи, як наслідок завдання додаткової шкоди науковій станції. При цьому, чинним законодавством передбачено першочерговість виплати заробітної плати і сплати податків з ней, перед розрахунками з іншими контрагентами, за порушення чого передбачено кримінальну відповідальність. Однак, не дивлячись на очевидність зобов`язання виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу (фактично вже тричі), позивач вимушений звертитись до суду із відповідними позовними вимогами. Наслідком неправомірних дій щодо ОСОБА_1 з боку відповідача є заподіяння шкоди репутації позивача, авторитету в очах колишніх колег та друзів, у тому числі і близьких людей, крім цього сама по собі тривала невиплата заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу спричинило прояви розчарувань у подальшій роботі за професією та посадою, втрату нормальних життєвих зв`язків і вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, пошуку засобів для нормального існування, забезпечення достатнього життєвого рівня. Таким чином, позивач уважає що йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 50 000,00 грн.

Ураховуючи викладене, позивач просив долучити до матеріалів судової справи заяву про збільшення позовних вимог, розглядати справу з урахуванням збільшених позовних вимог. Задовольнити позовні вимоги, а саме: стягнути на його користь з Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України заборгованість по середньому заробітку за час вимушеного прогулу за період з 15.05.2024 року по 12.01.2026 року у розмірі 1 264 749,85 грн., а також стягнути на його користь з Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.

Ухвалою суду від 13.01.2026 року прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог, постановлено справу розглядати з урахуванням збільшених позовних вимог.

18.02.2026 року на адресу суду надійшли письмові пояснення третьої особи у справі, згідно яких, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України негайне виконання рішення допускається в разі поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника. Отже, працівник, що був незаконно звільнений наступного дня після проголошення рішення суду, може звернутися напряму до роботодавця з вимогою виконати судове рішення або разом із виконавчим листом до відповідного виконавця (якщо виконання у добровільному порядку не відбулось).

Розглядаючи взаємовідносини неодноразового поновлення позивача відповідачем на посаді, виконуючи рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 05 квітня 2024 року за результатами розгляду справи № 730/335/24, провадження № 2/730/142/2024, Національною академією аграрних наук України було скасовано наказ про звільнення ОСОБА_2 та поновлення останнього виконуючим обов`язки директора ЯДСС ІБКЦБ НААН на підставі наступних документів: заяви ОСОБА_1 про добровільне виконання рішення суду від 08.04.2024р.; рішення Борзнянського р/с Чернігівської області від 05.04.2024р.; виконавчого листа Борзнянського р/с Чернігівської області від 05.04.2024р.

З огляду на вищезазначене, ОСОБА_1 було достеменно відомо, що для реалізації рішення суду про поновлення на посаді необхідно було лише звернутися з заявою про його поновлення та отримання грошового забезпечення за вимушений прогул, оскільки сама наявність відповідного рішення суду ще не свідчить про наміри особи провадити подальшу управлінську діяльність підприємством, а може бути спрямована лише на отримання внутрішньої сатисфакції.

Національна академія аграрних наук України, починаючи з 18.11.2025 року, очікує звернення від ОСОБА_5 для видачі «наказу про поновлення» та надання його для ознайомлення під підпис, що вимагає особисту присутність поновлюваної особи в приміщенні НААН. Проте, позивач не прибув до Академії ані з відповідною особистою заявою про добровільне виконання рішення суду, ані з вимогою державного виконавця. За таких умов, НААН на момент надання даних пояснень наказ про поновлення ОСОБА_1 виконуючим обов`язки директора Ялтушівської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України на виконання постанови Київського апеляційного суду від 18.11.2025 по справі № 730/779/24- ц, апеляційне провадження № 22-ц/824/11737/2025, не видавала.

На даний час виконуючим обов`язки директора Ялтушівської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України є ОСОБА_3 , який продовжує виконувати свої обов`язки до моменту прибуття до НААН Половіка М.В. з заявою про виконання рішення постанови Київського апеляційного суду від 18.11.2025 по справі № 730/779/24- ц. Таким чином, саме дії позивача призводять до тривалого невиконання рішення суду про поновлення його на посаді.

Щодо питання наявної заборгованості у НААН перед позивачем, пояснює наступне. Виконуючи обов`язки директора Ялтушівської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України, ОСОБА_1 нараховував собі та отримував заробітну плату не від НААН, а від ЯДСС ІБКЦБ, тому будь-якої заборгованості з виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу після скасування наказу НААН «Про звільнення ОСОБА_2 » Академія не має. Відповідна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу має стягуватися з Ялтушівської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України за період, визначений нормами діючого законодавства.

Ухвалою суду від 18.02.2026 суд закрив підготовче судове засідання та справу призначив до розгляду в судовому засіданні.

У судовому засіданні представник позивача та позивач підтримали доводи позову, надали пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та документах по суті.

У судовому засіданні представник відповідача фактично змінив міркування, які були викладені у відзиві на позовну заяву, та зазначив, що відповідач позовні вимоги визнає, відповідач готовий добровільно виконати рішення суду, яке на сьогоднішній день не виконано лише через дії самого позивача, а саме: він не хоче з`являтися до роботодавця та написати відповідну заяву про поновлення на роботі.

На додаткові запитання суду представник відповідача підтвердив, що станом на день розгляду справи наказу про поновлення позивача не існує, такий не видавався. Видача наказу про поновлення на роботі без появи позивача на роботі не можливе, оскільки це необхідно «для проведення певних процесуальних дій». Сума заборгованості відповідачем не заперечується, для її виплати лише необхідно, щоб позивач з`явився на роботі. Щодо виплати моральної шкоди, то відповідач заперечує, оскільки не виплата усім сум відбувається через дії самого позивача, тобто через його пасивність наявна ця справа. Якою нормою передбачена така вимоги, чи такі умови для поновлення на роботі, чи виплат сум, представник відповідача назвати не зміг, але зазначив, що така є позиція керівництва відповідача.

Крім того, під кінець розгляду справи позиція сторони відповідача також змінилася. Як пояснив представник відповідача, відповідач не уважає за необхідне виконувати рішення суду, оскільки на даний час Верховним Судом відкрито у справі касаційне провадження, що виключає виконання рішення суду. Дійсно, Верховний Суд не зупинив виконання постанови апеляційного суду, про це не ставилося питання, але сам факт наявності касаційного провадження вже дає відповідачу право не виконувати рішення суду.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, вивчивши позицію третьої особи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 26.07.2022 року на підставі наказу Національної академії аграрних наук України №194-к позивача звільнено з посади виконуючого обов`язки директора Державного підприємства «Дослідне господарство «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України. Цього ж дня, на підставі наказу Національної академії аграрних наук України №197-к позивача тимчасово призначено на посаду виконуючого обов`язки директора Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України, до призначення директора у встановленому законом порядку.

14.09.2023 року на підставі наказу Національної академії аграрних наук України №262-к позивача звільнено із посади виконуючого обов`язки директора Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України.

29.11.2023 року рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області по справі №730/1130/23 позовні вимоги позивача до Національної академії аграрних наук України про поновлення на роботі задоволено, визнано незаконним та скасовано наказ Національної академії аграрних наук України №262-к від 14.09.2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлено позивача на посаді виконуючого обов`язки директора Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України. Постановою Чернігівського апеляційного суду апеляційні скарги Національної академії аграрних наук України та Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України залишено без задоволення, а рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 29 листопада 2023 року без змін.

07.12.2023 року Національною академією аграрних наук України видано наказ №327- к від 07.12.2023 року про поновлення позивача на посаді виконуючого обов`язки директора Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України.

15.01.2024 року на підставі наказу Національної академії аграрних наук України №9-к позивача звільнено із посади виконуючого обов`язки директора Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України.

05.04.2024 року рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області по справі №730/235/24 позовні вимоги ОСОБА_1 до Національної академії аграрних наук України про поновлення на роботі задоволено, визнано незаконним та скасовано наказ Національної академії аграрних наук України №9-к від 15.01.2024 року «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлено позивача на посаді виконуючого обов`язки директора Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України. Постановою Чернігівського апеляційного суду апеляційну скаргу Національної академії аграрних наук України залишено без задоволення, а рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 29 листопада 2023 року без змін.

11.04.2024 року Національною академією аграрних наук України видано наказ №168- к від 11.04.2024 року про поновлення позивача на посаді виконуючого обов`язки директора Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України.

14.05.2024 року на підставі наказу Національної академії аграрних наук України №216-к (втретє) позивача звільнено із посади виконуючого обов`язки директора Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України.

28.03.2025 року рішенням Печерського районного суду міста Києва по справі №730/779/24-ц відмовлено у задоволенні позовних вимог позивача до Національної академії аграрних наук України, третіх осіб: Інститут біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України, Ялтушівська дослідно-селекційна станція Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН України, про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі. Постановою Київського апеляційного суду від 18.11.2025 апеляційну скаргу позивача задоволено: рішення Печерського районного суду міста Києва від 28.03.2025 року скасовано, наказ Національної академії аграрних наук України №216-к від 14.05.2024 року «Про звільнення ОСОБА_2 » визнано незаконним та скасовано, поновлено позивача на посаді виконуючого обов`язки директора Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України.

Станом на сьогоднішній день постанова Київського апеляційного суду від 18.11.2025 не виконана, позивача не поновлено на посаді виконуючого обов`язки директора Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України, будь-які кошти позивачу не виплачені.

Указані обставини сторонам визнаються та не заперечуються.

На даний час у відповідача виникла та існує заборгованість перед ОСОБА_1 по заробітній платі та середньому заробітку за час вимушеного прогулу, а саме: з 15.05.2024 року по 12.01.2026 року у розмірі 1 264 749,85 грн.

Як зазначив в судовому засіданні представник відповідача, вказана сума стороною відповідача також не заперечується.

За змістом частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною третьою статі 43 Конституції України передбачено право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

За змістом ч. 1 ст. 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

За вимогами ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За приписами ст. 1 Закону України «Про оплату праці», ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Статтею 110 КЗпП України передбачено, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

У відповідності до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Системний аналіз цих норм дає підстави для висновку про те, що всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Згідно із частиною другою статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Системний аналіз цих норм дає підстави для висновку про те, що всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

У постанові Верховного Суду від 21.02.2023 року по справі №910/6968/16 (607/6254/15-ц)зазначено, що вирішуючи спір про наявність обов`язку сплатити нараховану, але невиплачену заробітну плату, звертає увагу на зміст поняття заробітної плати, який узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини І Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) вказано, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, тощо). Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У свою чергу, з вимог ст.ст. 115, 116 КЗпП України вбачається, що відсутність заборгованості перед працівником має довести саме роботодавець.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР, Конституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Конституційний Суд України зробив висновок, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Тобто, Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.

Такий період невиконання трудової функції можна порівняти з простоєм.

При цьому, під простоєм розуміється зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (частина перша статті 34 КЗпП України).

Тобто простій можливий як з вини роботодавця, так і за відсутності його вини. Законодавство у будь-якому випадку простою гарантує працівникам отримання частини заробітної плати.

У свою чергу, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому, за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

Вказане також узгоджується з пунктом 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713) яким передбачено, що для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Відповідно до підпункту 2.2.12 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції № 114/8713, до фонду додаткової заробітної плати включається оплата за невідпрацьований час, зокрема, оплата простоїв не з вини працівника.

У розділі 3 Інструкції № 114/8713 закріплено вичерпний перелік виплат, що не належать до фонду оплати праці. Згідно з пунктом 3.9 розділу 3 вказаної Інструкції до фонду оплати праці не належать суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

В Інструкції № 114/8713 середній заробіток за час вимушеного прогулу не віднесено до вичерпного переліку виплат, що не належать до фонду оплати праці.

Відповідно до підпункту 2.2.12 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції №114/8713 до фонду додаткової заробітної плати включається оплата за невідпрацьований час, зокрема, оплата простоїв не з вини працівника.

На думку Великої Палати Верховного Суду, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто, в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, бо є заробітною платою.

Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

На підставі системного аналізу наведених положень трудового законодавства Велика Палата Верховного Суду висновує, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Також, позивач не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо такі вимоги не розглянуті у справі про поновлення на роботі, що у разі задоволення позовних вимог призведе до покладення на роботодавця додаткових витрат у формі судових витрат (глава 8 ЦПК України).

Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок) середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на кількість відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Відповідно до абзацу другого пункту 8 Порядку після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівникові здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячну кількість робочих днів у розрахунковому періоді.

За матеріалами справи середньоденний заробіток позивача становить – 3047,59 грн, а тому загальна заборгованість з середнього заробітку наступний: з 15.05.2024 року по 12.01.2026 року – 415 робочих днів, середньоденний заробіток становить – 3 047,59 грн. (станом на дату першого незаконного звільнення). Таким чином, заборгованість з середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає у розмірі – 1 264 749,85 грн. Вказані суми представником відповідача в судовому засіданні не заперечувалися та під сумнів не ставилися.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з наведеного та враховуючи, що позивач дійсно перебував у трудових відносинах із відповідачем і поновлений рішенням суду на роботу, виплат за вимушений прогул не отримав, суд вважає за необхідне позов в цій частині задовольнити.

Таким чином, з огляду на вищенаведене, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 1 264 749,85 грн заборгованості з середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню.

Суд звертає увагу, що при виплаті стягнутої судом суми середнього заробітку відповідач до проведення фактичної виплати зобов`язаний нарахувати й утримати з цієї суми прибутковий податок та інші обов`язкові платежі, оскільки такий обов`язок по їх нарахуванню покладений на підприємство, а не на суд, який під час ухвалення рішення не може вираховувати та утримувати ці платежі.

У відповідності до п. 2, 4 ч.1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць та поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно з частинами першою, другою статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом частини другої статті 1166 ЦК України, у справах про завдання шкоди діє презумпція вини відповідача, тобто позивач має надати суду лише докази наявності шкоди, а докази спростування своєї вини має надати відповідач.

Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При цьому позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Вирішуючи питання щодо задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Зобов`язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.

Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з практикою ЄСПЛ, порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі та гідності людини. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною та достатньою аби компенсувати людські страждання, тому її розмір може мати суто умовний вираз.

Відповідно до ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Отже підставою для відшкодування моральної шкоди, згідно зі статтею 237-1 КЗпП України, є порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Положеннями статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 р., розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Судом було встановлено, що позивача тричі було незаконно звільнено, що підтверджено судовими рішеннями.

У результаті чого ОСОБА_1 не отримував ані заробітну плату, ані середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Як було встановлено судом, незважаючи на те, що існує рішення суду, яке набрало законної сили, останнє відповідачем не виконане, також не вирішувалось питання виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд враховує, що листом Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці «Щодо заходів з виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі» прямо вказано, що для уникнення негативних наслідків за невиконання рішення суду про поновлення працівника на роботі з метою сумлінного виконання відповідно до вищенаведених приписів законодавства роботодавцю рекомендовано, у тому числі зобов`язати працівника, відповідального за нарахування заробітної плати нарахувати заробітну плату за час вимушеного прогулу відповідно до рішення суду.

Однак, не дивлячись на очевидність зобов`язання виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу (тричі), він вимушений звертитись до суду із відповідними позовними вимогами.

Наслідком неправомірних дій щодо ОСОБА_1 з боку відповідача є заподіяння шкоди його репутації, авторитету в очах колег та друзів, у тому числі і близьких людей, крім цього сама по собі тривала невиплата заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу спричиняє втрату нормальних життєвих зв`язків, вимагає додаткових зусиль для організації свого життя, пошуку засобів для нормального існування, забезпечення достатнього життєвого рівня.

Таким чином, суд погоджується з розміром моральної шкоди, яку позивач оцінив у розмірі 50 000,00 грн.

У цій справі приймає до уваги суд і зухвалу позицію відповідача, який уважає, що рішення суду має бути виконане лише тоді, коли позивач напише про це відповідну заяву. Вказані твердження суд відкидає, як такі, що не ґрунтуються на законодавстві та суперечать здоровому глузду. Законодавство не ставить в умову для поновлення на роботі чи виконання рішення суду написання будь-яких заяв, про вказане не зазначено й у рішення апеляційного суду.

Аналогічно суд відкидає доводи представника відповідача про те, що, оскільки на даний час Верховним Судом відкрито у справі касаційне провадження, то це виключає виконання рішення суду.

Згідно зі ст. 129-1 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання.

Рішення є обов`язковими на всій території України для всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб.

На даний час постанова Київського апеляційного суду від 18.11.2025 року, якою поновлено позивача на посаді виконуючого обов`язки директора Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України, є чинною, Верховний Суд не вирішував питання зупинення виконання, а тому постанова апеляційного суду підлягає безумовному виконанню без будь-яких умов чи застережень.

Загалом, суд акцентує увагу на дії відповідача у цій справі, а саме його мінливу позицію щодо позовних вимог, яку позивач у цій справі неодноразово змінював, що свідчить про його недобросовісність, а також те, що його дії фактично направлені на уникнення виконання рішення суду, що набрало законної сили, що, в тому числі, є підставою для юридичної відповідальності.

У цій справі судом перевірено належний склад учасників справи, Ялтушківська дослідно-селекційної станція Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України є належним відповідачем, що, в тому числі, підтверджено письмовими поясненнями третьої особи.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2024 року в справі № 367/569/23 (провадження № 61-4703св24) зазначено, що: «cуми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19».

Верховний Суд у постанові від 26 березня 2025 року у справі № 947/3496/23 (провадження № 61-6073св24) виснував, що «суд першої інстанції в рішенні суду не зазначив, що розмір середнього заробітку підлягає стягненню з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів, а тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу належить змінити, доповнивши абзац п`ятий резолютивної частини рішення тестом наступного змісту: «з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів».

Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) виснувала, що від сплати судового збору на всіх стадіях судового розгляду справи на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнені позивачі виключно стосовно вимог про стягнення заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, та поновлення на роботі. Водночас, за подання позову із іншими ніж ті, що зазначені позовними вимогами, позивачі повинні сплатити судовий збір. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12 травня 2022 року по справа № 185/7074/21 (провадження № 61-2161ск22).

У цій справі позивач звільнений від сплати судового збору, оскільки є особою з інвалідністю ІІ групи.

За таких обставин, ураховуючи звільнення позивача від сплати судового збору при подачі позову до суду, підлягає стягненню з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 12 540,40 грн = (12 647,50 + 3028)*0,8%.

Керуючись ст.ст. 3,4, 12, 76, 306, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України, третя особа: Національна академія аграрних наук України, про стягнення заборгованості з середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Стягнути з Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України (юридична адреса: 23074, Вінницька область, Барський район, сел. Черешневе, вул. Селекційна, буд. 4, ЄДРПОУ: 20090488) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість з середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 15.05.2024 року по 12.01.2026 року у розмірі 1 264 749,85 грн.

При виплаті суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснити утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України (юридична адреса: 23074, Вінницька область, Барський район, сел. Черешневе, вул. Селекційна, буд. 4, ЄДРПОУ: 20090488) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду в сумі 50 000,00 грн.

Стягнути з Ялтушківської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України в дохід держави судовий збір у розмірі 12 540,40 грн.

Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення; якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, а у разі її подання - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ріхтер В.В.