Постанова від 17 лютого 2026 р. у справі №389/819/24 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 лютого 2026 року м. Кропивницький

справа № 389/819/24

провадження № 22-ц/4809/201/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя – Дуковський О.Л., (суддя - доповідач),

судді – Дьомич Л.М., Письменний О.А.

з участю секретаря – Зайченко В.К.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ;

відповідач – ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Яшан Ю.Б.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Знам?янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 серпня 2025 року, у складі головуючого судді Українського В.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення орендної плати та моральної шкоди.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до районного суду із позовом в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 орендну плату за користування земельною ділянкою за період з 31.12.2008 по 31.12.2020 в сумі 86663,04 гривень та завдану моральну шкоду в розмірі 10000 гривень.

Свої вимоги мотивував тим, що рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31.05.2023 встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25.11.2020 виданого державним нотаріусом Знам`янської районної державної нотаріальної контори Гаврилюком П.П. після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачу належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 3522286300:02:000:0613 загальна площа 3, 0353 га. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 06.03.2018 приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Цариченко Н.В. за №25195732 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1504114335222 зареєстровано договір оренди землі за №154 укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 08.11.2004 на 30 років. Суд виніс рішення, яким було скасовано державну реєстрацію права оренди земельної ділянки номер запису про інше речове право: 25196176 та зобов`язано відповідача повернути позивачу вищезазначену земельну ділянку.

До набрання вищезазначеним рішенням законної сили відповідач користався земельною ділянкою, отримував прибуток з її використання, орендну плату не сплачував. В свою чергу позивач, як спадкоємець 29.01.2023 направив на адресу відповідача лист-претензію з проханням сплатити орендну плату за період користування земельною ділянкою. Лист-претензія була отримана відповідачем 03.02.2023. Станом на 11.03.2024 відповідач відповіді на лист не надіслав, борг не сплатив.

Рішенням Знам?янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18.08.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати за використання земельної ділянки з кадастровим номером 3522286300:02:000:0613 за період з 2018 по 2020 роки в розмірі 13336,53 гривень, 3% річних в розмірі 400,10 гривень та індекс інфляції в розмірі 885,98 гривень, а всього 14622,61 гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 3000 гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 183,22 гривні.

Рішення районного суду мотивовано тим, що враховуючи сплату відповідачем орендної плати позивачу за користування земельною ділянкою за 2021-2023 роки, позивач має право на стягнення коштів лише за період 2018-2020 роки, однак враховуючи те, що договір оренди землі визнаний судом таким, що є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини, до вказаних відносин слід застосовувати кондикційне зобов`язання, яке виникає з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Зазначає, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, неправильно застосував матеріальне право, змінивши норму права, на яку посилався позивач, чим порушив принцип диспозитивності, а тому рішення суду є незаконним і підлягає безумовному скасуванню.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що згідно вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, приходить до наступного висновку.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним нормам процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що земельна ділянка кадастровий номер № 3522286300:02:000:0613, розташована на території Суботцівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області належала ОСОБА_3 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії КР № 082412. ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 25.11.2020 державним нотаріусом Знам`янської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області Гаврилюком П.П. та зареєстрованого в реєстрі за № 759, ОСОБА_1 отримав у власність земельну ділянку кадастровий номер № 3522286300:02:000:0613, яка розташована на території Суботцівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області.

Відповідно до договору оренди землі від 08.11.2004, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 надала в оренду земельну ділянку загальною площею 3,04 гектарів кадастровий номер 3522286300:02:000:0613 ОСОБА_2 строком на 30 (тридцять) років на умовах вказаного договору.

Рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03.05.2023 скасовано державну реєстрацію права оренди земельної ділянки номер запису про інше речове право: 25196176, відповідно до договору оренди землі від 08.11.2004, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2

ОСОБА_1 надіслав ОСОБА_2 претензію, відповідно до якої просив сплатити заборгованість з орендної плати, яка утворилася із 2008 по 2023 роки, так як орендна плата не сплачувалася як колишньому власнику спадкодавцю, так і теперішньому власнику спадкоємцю.

В свою чергу ОСОБА_2 надав до суду лист адресований ОСОБА_1 про надання банківських реквізитів для перерахування орендної плати як спадкоємцю ОСОБА_3 відповідно до договору оренди земельного пая за 2021 рік. Кошти в розмірі 4500 гривень орендної плати перераховані на ім`я позивача в 2021, 2022, 2023 роках поштовими переказами, які позивач отримав та не заперечує вказану обставину.

Також, представником відповідача надані до суду копії квитанцій про сплату ОСОБА_3 земельного податку з 2004 по 2016 роки.

Отже, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 фактично користувався спірною земельною ділянкою на підставі договору оренди укладеного із ОСОБА_3 , підтвердив користування земельною ділянкою сплатою позивачеві коштів за оренду землі за 2021-2023 роки, як спадкоємцю ОСОБА_3 .

За правилами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.2 ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд першої інстанції порушив вимоги ч.2 ст. 264 ЦПК України виніс рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати за використання земельної ділянки з кадастровим номером 3522286300:02:000:0613 за період з 2018 по 2020 роки в розмірі 13336,53 гривень, 3% річних в розмірі 400,10 гривень та індекс інфляції в розмірі 885,98 гривень, а всього 14622,61 гривень.

При подачі позовної заяви позивач зазначив, що просить суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь орендну плату за користування земельною ділянкою кадастровий номер 3522286300:02:000:0613 загальна площа 3,0353 га в сумі 108 678 грн.72 коп, що складається з орендної плати 66 682 грн. 65 коп., пені 23 771 грн. 90 коп, інфляційне збільшення 18 224 грн. 17 коп.

Заяви про збільшення позовних вимог про стягнення 3% річних з відповідача позивач не подавав, натоміть суд першої інстанції стягує з відповідача на користь позивача 3% річних, що є істотним порушенням чинного законодавства.

Також, суд першої інстанції порушив принцип диспозитивності в частині зміни підстав позову, а також застосував норму права ст.1212 ЦК України, яка не була заявлена у позові позивачем.

Позивач, обґрунтовуючи позовну заяву посилався на норми права, передбачені ст. ст. 525, 526, п.4 ч.1 ст. 611, 762 ЦК України, а суд застосував норму права, передбачену ст.1212 ЦК України, що не відповідала фактичним обставинам справи та волі сторін, внаслідок чого порушено право відповідача на захист та можливість надати докази, заперечення і запити щодо цієї нової норми ЦК України.

Таким чином, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, неправильно застосував матеріальне право, змінивши норму права, на яку посилався позивач та порушив принцип диспозитивності.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суд не може, самостійно «кваліфікувати» спірні правовідносини та розглядати спір з інших правових підстав, ніж ті, що буди зазначені у позовній заяві. Таким чином, суд оцінюючи матеріали справи в контексті норм права, які регулюють безпідставне набуття майна, фактично позбавив відповідача права спростувати докази, які мають значення для встановлення елементів правопорушення (постанова ВСУ від 16.03.2018 справа 922/2661/16).

Відповідно до чинного законодавства, суд не може на власний розсуд змінювати підставу позову. Отже, якщо зважити на те, що підстава позову вміщує в собі як фактичну, так і юридичну складову, то у випадку неправильної кваліфікації фактичних обставин, суд, будучи пов`язаним відповідною забороною, має відмовляти в задоволенні позовних вимог. Зі зміною юридичної підстави позову предметом судового розгляду стають інші правовідношення.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оцінку земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності проводиться нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Згідно із статтею 20 Закону України "Про оцінку земель", дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, позивачем здійснювався розрахунок за відсутності витягу з нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, у зв`язку з чим розрахунки позивача являються необґрунтованими.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17.

Верховний Суд у своєму рішенні зазначив, що визначаючи розмір коштів, що підлягають стягненню з відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами (зокрема поданими позивачем), і в разі незгоди з ним повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок.

Таким чином, суд першої інстанції не прийняв до уваги, що в матеріалах справи відсутня нормативно-грошова оцінка земельної ділянки, а лише суд посилався на позивача, який у позовній заяві вказав, що розмір орендної плати складає 4445,51 грн в рік, без підтвердження будь-яких доказів по справі, що відповідач повинен сплати саме орендну плату в розмірі зазначеного позивачем, що суперечить чинному законодавству.

Крім того, суд першої інстанції у своєму рішенні вказав, що в наслідок неправомірних дій відповідача в позивача змінився звичний спосіб життя, він переживав стреси та хвилювання, а тому прийшов до висновку про задоволення вимог про стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі по 3000 гривень.

Проте, будь-яких доказів про підтвердження щодо спричинення позивачу моральних страждань, які були у вигляді зміни звичного способу життя, перебування у стресі та хвилювання, суду не були надані, а також не було подано обґрунтування вимог позову в частині розміру спричинення моральної шкоди саме в розмірі 10 000 грн.

Колегія суддів апеляційного суду, підсумовуючи наведене, враховуючи конкретні обставини справи дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги є такими, що заслуговують на увагу.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що відповідно до п.1 ч.1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення в оскаржуваній частині, з ухваленням нового судового рішення про задоволення апеляційних вимог скаржника.

Керуючись ст.ст. 367,368,374,376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити.

Рішення Знам?янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 серпня 2025 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення орендної плати та моральної шкоди – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі – 1816,80 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О.Л. Дуковський

Судді Л.М. Дьомич

О.А. Письменний