Постанова від 16 березня 2026 р. у справі №344/9445/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/9445/25

Провадження № 22-ц/4808/374/26

Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.

Суддя-доповідач Василишин Л. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої (суддя-доповідач): Василишин Л. В.,

суддів: Баркова В. М., Максюти І. О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 листопада 2025 року, ухвалене в складі судді Бабій О. М. в місті Івано-Франківську, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2025 року представник ТОВ «Таліон плюс» – Шох І. В. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 13 жовтня 2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали договір кредитної лінії № 614602297 у формі електронного документа.

Відповідно до умов договору товариство зобов`язалося надати відповідачу кредитні кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти за їх користування.

На виконання умов договору товариство перерахувало відповідачу грошові кошти у сумі 15800 грн на банківську картку, яка була вказана останнім під час укладення договору.

Отже, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов`язання за кредитним договором виконало у повному обсязі. Водночас відповідач своїх зобов`язань щодо повернення кредиту належним чином не виконав, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість за кредитним договором.

Представник позивача також зазначав, що 17 грудня 2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» уклали договір факторингу № МВ-ТП/13.

Згідно з умовами вказаного договору, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося передати (відступи) ТОВ «Таліон плюс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Таліон плюс» прийняти належні ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги до боржників, що вказані у реєстрах прав вимоги.

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № МВ-ТП/13 від 17 грудня 2024 року, ТОВ «Таліон плюс» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 34 755,42 грн, з яких: 13 958 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу; 20 797,42 грн – сума заборгованості за відсотками.

З моменту отримання права вимоги до відповідача, а саме з 17 грудня 2024 року ТОВ «Таліон плюс» не здійснювало нарахування жодних штрафних санкцій відповідачу, а тому заборгованість останнього після набуття позивачем права вимоги залишилася незмінною.

На підставі викладеного, представник позивача просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон плюс» заборгованість за кредитним договором № 614602297 від 13 жовтня 2024 року в сумі 34 755,42 грн, з яких: 13 958 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу; 20 797,42 грн – сума заборгованості за відсотками, а також судовий збір у сумі 2422,40 грн та витрати на правову допомогу у сумі 5000 грн.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 листопада 2025 року, заяву про перегляд якого залишено без задоволення ухвалою цього ж суду від 17 грудня 2025 року, задоволено позов ТОВ «Таліон плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон Плюс» заборгованість за кредитним договором № 614602297 від 13 жовтня 2024 року в загальному розмірі 34755,42 грн, 3028 грн витрат по оплаті судового збору та 5000 грн витрат на правничу допомогу.

В обґрунтування рішення суд зазначив, що позивачем належними та допустимими доказами доведено отримання відповідачем грошових коштів у зв`язку з укладенням договору кредитної лінії № 614602297 з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», перехід до позивача права вимоги за цим договором, а також неналежне виконання відповідачем зобов`язань за ним, унаслідок чого утворилася заборгованість, розмір якої підтверджено наданими доказами.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог ТОВ «Таліон Плюс» суд також стягнув з відповідача на користь товариства судовий збір у сумі 3028 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 5000 грн.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

ОСОБА_1 на рішення суду подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування судом фактичних обставин справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що не погоджується із рішенням суду в частині розміру нарахованих відсотків за користування кредитними коштами. Вказує, що згідно із розрахунком заборгованості, наданим первісним кредитором, його заборгованість становить 23049,18 грн,з якої: заборгованість за тілом кредиту – 13958 грн, заборгованість за відсотками – 9091,18 грн, а не 41734,42 грн, як визначено судом першої інстанції.

Крім того, апелянт звертає увагу на положення Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до яких сума відсотків, що підлягають сплаті споживачем у разі порушення зобов`язань за договором, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором. У зв`язку з цим вважає, що у спірному випадку нараховані відсотки перевищують 50 % суми кредиту, а тому їх нарахування суперечить вимогам чинного законодавства, що залишено поза увагою судом першої інстанції.

Також апелянт просить врахувати, що оскаржуване рішення ухвалено судом за його відсутності, при цьому він не отримував жодної судової кореспонденції, у зв`язку з чим був позбавлений можливості надати пояснення, заперечення та докази.

Окрім цього, апелянт не погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром витрат на правничу допомогу, стягнутих із нього на користь позивача, оскільки, на його думку, такі витрати не відповідають критеріям реальності та розумності. Також зазначає, що на підтвердження надання правничої допомоги позивач подав договір про надання правничої допомоги, який не містить детального опису виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого на їх виконання, та інших необхідних відомостей.

Просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким повністю відмовити ТОВ «Таліон Плюс» у задоволенні позовних вимог.

Позиція інших учасників справи

Представник ТОВ «Таліон Плюс» – Дорошенко О. В. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду – без змін.

Зазначає, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, а тому доводи апеляційної скарги про позбавлення його можливості подати заперечення, пояснення чи докази не заслуговують на увагу. Ба більше, у задоволенні заяви відповідача про перегляд заочного рішення суд першої інстанції відмовив з підстав його належного повідомлення про розгляд справи, а також ненадання ним обґрунтованого розрахунку заборгованості на спростування розрахунку позивача.

Такого розрахунку не поданому і суду апеляційної інстанції, у зв`язку з чим у задоволенні апеляційної скарги, на думку представника позивача, необхідно відмовити.

Крім того, представник позивача не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо надмірності стягнених судом першої інстанції витрат на правничу допомогу, оскільки такі витрати підтверджені належними та допустимими доказами, а їх розмір є співмірним із обсягом наданих адвокатом послуг у цій справі.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, судове засідання не проводиться.

Враховуючи категорію справи та ціну позову в цій справі, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що 13 жовтня 2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали договір кредитної лінії № 614602297, відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язався надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії в сумі кредитного ліміту у розмірі 15800 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов договору.

Згідно із п. 2.3. договору кредитодавець надає позичальнику перший транш за договором в сумі 3950 грн 13 жовтня 2024 року (що є датою надання кредиту).

Другий та решта траншів за договором надаються позичальнику протягом дисконтного періоду кредитування на умовах передбачених договором (п. 2.4. договору).

Пунктом 3.1 договору передбачено, що позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може отримати черговий транш в межах кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. На момент укладення цього договору строк дисконтного періоду користування складає 16 (шістнадцять) днів від дати отримання позичальником першого траншу. Загальний строк дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку передбаченому п. 3.2. договору. У випадку надання першого траншу не в день укладення договору строк дії кредитної лінії та строк дисконтного періоду автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання першого траншу за договором.

Пунктом 3.2. договору визначено, що сторони погодили, що встановлений в п. 3.1. договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного періоду та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів та інших нарахувань строк оплати яких настав (зокрема неустойки), за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена.

Згідно з п.3.3. договору для здійснення першої пролонгації дисконтного періоду за цим договором, позичальнику необхідно сплатити всі нараховані за перші 16 (шістнадцять) днів дисконтного періоду проценти у розмірі 632 грн. Про суму нарахованих процентів, що позичальнику необхідно сплатити для оформлення другої і наступних пролонгацій позичальник інформується через особистий кабінет.

Згідно з умовами п. 7.2. договору в обов`язковому порядку сума кредиту має бути повернена позичальником не пізніше, ніж протягом 30 календарних днів після настання однієї з наступних обставин: закінчення строку дії договору в порядку, передбаченому п. 11.1 договору; ініціювання кредитодавцем дострокового розірвання/припинення дії договору в порядку, передбаченому п. 9.1.1.2 або п.9.1.1.7 договору.

Кінцева дата повернення (виплати) кредиту – 12.11.2029 року (п. 7.3.).

Сторони цього договору також погодили, що проценти за договором сплачуються в такому порядку: протягом дисконтного періоду кредитування позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю проценти не пізніше останнього дня дисконтного періоду кредитування. У разі продовження позичальником дисконтного періоду кредитування чи поновлення дисконтного періоду, позичальник кожен раз сплачує всі нараховані проценти не пізніше нової дати закінчення дисконтного періоду кредитування, вирахуваної відповідно до правил цього договору (п. 7.4.1.); після закінчення дисконтного періоду кредитування, позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти щоденно (п. 7.4.2).

Згідно з п.8.1. договору за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом. Інших витрат позичальника договором не передбачено.

Згідно з п.8.3. базова процентна ставка складає 1 відсоток в день від суми залишку кредиту, яка знаходиться у позичальника за кожний день користування ним, що становить 365 відсотків річних.

Зазначений договір ОСОБА_1 підписав за допомогою одноразового ідентифікатора TMZF, відправленого 13.10.2014 о 10:26:44, введеного 13.10.2014 о 10:27:16 (а.с.26-37).

Крім того, за допомогою одноразових ідентифікаторів,ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 підписали додаткові угоди до договору № 614602297 від 13 жовтня 2024 року про надання траншів у різних розмірах (а.с. 37, зворот, 38-41).

У заявці на отримання грошових коштів в кредит від 13 жовтня 2024 року зазначені персональні дані позичальника ОСОБА_1 , дата укладення договору – 13 жовтня 2024 року, сума кредиту – 15800 грн, сума першого траншу – 3950 грн, строк кредитування – 1826 днів, номер банківської карти позичальника (а.с. 23, зворот).

Про факт перерахування коштів на виконання умов договору № 614602297 ОСОБА_1 на банківську карту свідчать підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів, надані ТОВ «ПрофіГід» (а.с. 46-47).

17 грудня 2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» уклали Договір факторингу № МВ-ТП/13, відповідно до умов якого, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передає (відступає) ТОВ «Таліон плюс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Таліон плюс» приймає належні ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрах прав вимоги (а.с. 16-18).

Відповідно до Реєстру прав вимоги від 17 грудня 2024 року підтверджується відступлення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон плюс» права вимоги до ОСОБА_1 (№ 1338 у реєстрі прав вимог) за кредитним договором № 614602297 від 13 жовтня 2024 року року на загальну суму заборгованості 29870,12 грн, з якої: заборгованість по основному боргу (тіло кредиту) – 13958 грн, заборгованість по процентам – 8933,12 грн, неустойка – 6979 грн (а.с. 19-20).

Вказана сума також зазначена у розрахунку заборгованості, наданому ТОВ«Манівео швидка фінансова допомога», в якому відображено, що ОСОБА_1 здійснив оплати заборгованості на суму 2000 грн (а.с. 21).

Згідно із розрахунком заборгованості, наданим ТОВ «Таліон плюс» у ОСОБА_1 наявна заборгованість за кредитним договором № 614602297 від 13 жовтня 2024 року у сумі 41734,42 грн, з якої: заборгованість по основному боргу (тіло кредиту) – 13958 грн, заборгованість по процентам – 20797,42 грн, неустойка – 6979 грн.

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» повідомляло відповідача про відступлення права вимоги за кредитним договором ТОВ «Таліон плюс» та необхідність сплати заборгованості за наданими реквізитами, які належать позивачу (а.с. 50).

У свою чергу позивач направляв відповідачу досудові вимоги про повернення споживчого кредиту та сплати заборгованості, які останнім виконані не були (а.с.50, зворот, 51).

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з частинами першою, третьою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У частині першій статті 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтями 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Положення частини першої статті 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Аналізуючи викладене, можна дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із частиною третьою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина п`ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положення частини шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами факт укладення 13 жовтня 2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 договору кредитної лінії № 614602297 в електронному вигляді з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а також факт переходу права вимоги за вказаним договором до ТОВ «Таліон плюс».

Врахувавши зазначені обставини, а також те, що наявність і розмір заборгованості підтверджені належними та допустимими доказами, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача 34 755,42 грн та задовольнив позов.

Однак колегія суддів не погоджується із рішенням суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості.

Так, відповідно до п. 2.1. договору факторингу № МВ-ТП/13 від 17 грудня 2924 року, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) та ТОВ «Таліон плюс» (фактор), в порядку та на умовах договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги за переліком в Реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в ропорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги (п. 2.2. договору).

Згідно із п. 5.3., фактор має право: здійснювати будь-які не заборонені чинним законодавством України дії для реалізації прав вимоги та отримання боргу від боржників, особисто або уповноважувати на це третіх осіб; укладати будь-які правочини (договори, угоди) з боржниками, в тому числі щодо реструктуризації боргу, продовження строку погашення боргу, повного чи часткового прощення суми боргу та ін.; розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати право вимоги на користь третіх осіб.

Відповідно до Реєстру прав вимоги від 17 грудня 2024 року підтверджується відступлення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон плюс» права вимоги до ОСОБА_1 (№ 1338 у реєстрі прав вимог) за кредитним договором № 614602297 від 13 жовтня 2024 року року на загальну суму заборгованості 29870,12 грн, з якої: заборгованість по основному боргу (тіло кредиту) – 13958 грн, заборгованість по процентам – 8933,12 грн, неустойка – 6979 грн.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що ТОВ «Таліон плюс» набуло права вимоги до відповідача в тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент відступлення такого права первісним кредитором. При цьому умовами договору факторингу не передбачено права фактора на самостійне нарахування нових процентів за користування кредитом після набуття права вимоги, а визначено лише право вчиняти дії, спрямовані на реалізацію вже наявного права вимоги та отримання заборгованості від боржника.

Отже, нарахувавши проценти за користування кредитом після набуття права вимоги від первісного кредитора, ТОВ «Таліон плюс» вийшло за межі наданих йому прав та фактично змінило обсяг зобов`язання відповідача, що не відповідає умовам договору факторингу.

Колегія суддів, враховуючи викладене, погоджується з доводами апеляційної скарги щодо необґрунтованості розрахунку заборгованості, наданого позивачем. У зв`язку з цим суд вважає за необхідне взяти до уваги розрахунок, здійснений первісним кредитором станом на момент відступлення права вимоги, який відповідачем не був спростований. Відповідно до зазначеного розрахунку, загальна сума заборгованості становить 22 891,12 грн, з яких: 13 958 грн — заборгованість за тілом кредиту, 8 933,12 грн — заборгованість за процентами. Вимога про стягнення неустойки, відображеної у цьому розрахунку, позивачем не заявлялася.

Разом з тим, апеляційний суд уважає безпідставним посилання в апеляційній скарзі на невідповідність умов договору положенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Так, у пункті 5 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів» вказано, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Отже, вказана стаття передбачає право суду зменшити розмір заборгованості за тими процентами, які нараховуються як міра відповідальності за неналежне виконання позичальником обов`язку щодо своєчасного повернення отриманих у кредит грошових коштів.

Водночас у спірному випадку позивач вимогу про стягнення процентів, що нараховуються за прострочення виконання грошових зобов`язань не заявляв, а лише просив, окрім тіла кредиту, стягнути проценти за правомірне користування кредитними коштами. Розмір таких процентів був визначений сторонами договору за їх взаємною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України, при цьому волевиявлення сторін на укладення та підписання договору було усвідомленим і добровільним. Відповідач, укладаючи кредитний договір, мав можливість самостійно обрати фінансову установу для отримання кредиту, оцінити запропоновані умови кредитування та зважити на можливість їх виконання з огляду на своє фінансове становище.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що у справі, яка переглядається, нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Крім того, апеляційний суд не погоджується із доводами апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідача судом про розгляд цієї справи, оскільки, як встановлено з матеріалів справи, позовну заяву ТОВ «Таліон плюс» у зв`язку з поданням позову через систему «Електронний суд» надіслало відповідачу за адресою його зареєстрованого місця проживання.

Ухвала про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, направлена судом відповідачу, була повернута з відміткою про його відсутність за вказаною адресою, що відповідно до частини шостої статті 272 ЦПК України вважається належним врученням судового рішення. У подальшому відповідач отримував судові повістки про виклик до суду, а отже, був належним чином повідомлений про перебування справи у провадженні суду та про дату, час та місце розгляду справи.

Також колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо неспівмірності витрат на правничу допомогу у цій справі, оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції, заявлений позивачем розмір витрат у сумі 5000 грн є співмірним зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг, відповідає критеріям реальності таких витрат та розумності їхнього розміру. Крім того, відповідач не подавав клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу. Однак, у зв`язку із ухваленням апеляційним судом нового рішення у цій справі, розподіл судових витрат, здійснений судом першої інстанції підлягатиме зміні пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на наведене, оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, а саме не врахував, що ТОВ «Таліон плюс» у спірних правовідносинах не мало права нараховувати проценти за користування кредитом після набуття права вимоги, оскаржуване рішення суду необхідно скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ТОВ «Таліон плюс» задоволити частково, стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон плюс» заборгованість за кредитним договором № 614602297 від 13 жовтня 2024 року в сумі 22891,12 грн, з якої: 13 958 грн – заборгованість за тілом кредиту, 8 933,12 грн – заборгованість за процентами.

Розподіл судових витрат

Статтею 382 ЦПК України передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

З огляду на висновок щодо часткового задоволення апеляційної скарги, в результаті чого розмір задоволених позовних вимог складає 65,86%, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання позову в суді першої інстанції в сумі 1595,40 грн (пропорційно розміру задоволених позовних вимог – 2422,40*65,86%). Крім того, у зв`язку з наведеним апеляційний суд вважає за необхідне відповідно зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу та стягнути їх пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 3293 грн (5000 грн*65,86%). ОСОБА_1 оскаржував рішення суду повністю та у прохальній частині апеляційної скарги просив відмовити у задоволенні позову ТОВ «Таліон плюс», водночас суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та стягнення з апелянта заборгованості за кредитним договором у сумі 22891,12 грн, а тому з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 1550,63 грн (тобто в частині вимог, у задоволенні яких відмовлено 4542*34,14 %).

Згідно з частинами десятою, тринадцятою статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, враховуючи покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд уважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон плюс» 44,77 грн судового збору (1595,40 грн – 1550,63 грн).

Керуючись статтями 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.

Заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 листопада 2025 рокускасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» заборгованість за кредитним договором № 614602297 від 13 жовтня 2024 року в сумі 22891,12 грн, з якої: 13 958 грн – заборгованість за тілом кредиту, 8 933,12 грн – заборгованість за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» витрати по сплаті судового збору в сумі 44,77 грн, витрати на правничу допомогу в сумі 3293 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і в касаційному порядку оскарженню не підлягає, а у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 25 березня 2026 року.

Суддя-доповідач: Л. В. Василишин

Судді: В. М. Барков

І. О. Максюта