Рішення від 16 березня 2026 р. у справі №636/8845/25 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/8845/25 Провадження 2/636/602/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.03.2026 місто Чугуїв

Чугуївський міський суд Харківської області в складі:

головуючого судді Золотоверхої О. О.

за участю секретаря судового засідання Караулової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

10.10.2025 через систему «Електронний суд» позивач звернулося до суду з позовом до відповідача, в якому просили стягнути з останньої заборгованість за договором про споживчий кредит №9203603 від 06.04.2024, укладеного між відповідачем та ТОВ «Мілоан», у розмірі 14220.00 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06.04.2024 між фізичною особою позичальником: ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» укладений Договір про споживчий кредит № 9203603, згідно з умовами якого відповідач отримав 4000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором. Укладаючи Кредитний договір Відповідач та Кредитодавець уклали договір у вигляді електронного документа у відповідності до ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та ст. 6, 7, 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Відповідач підписав Кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. П. 7.1. Кредитного договору № 9203603 від 06.04.2024 визначає, що Цей Договір набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту переказу кредитних коштів на картковий рахунок Позичальника і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

Кредитодавець умови Кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши Відповідачеві кредит в сумі визначеній Кредитним договором.

Відповідно до графіку сплати кредитних коштів (Додаток №1 до кредитного договору № 9203603 від 06.04.2024) Відповідачем не було сплачено кредитні кошти, комісію і проценти за користування кредитом у строк встановлений Кредитним договором.

Згідно з п. 3.2.6. Кредитного договору, Кредитодавець має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим Договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього Договору без згоди Позичальника. Відповідно до умов кредитного договору, 29.08.2024 між Первісним кредитором та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відповідно до чинного законодавства України укладений Договір відступлення прав вимоги №109-МЛ від 29.08.2024. Відповідно до умов даного Договору відбулося відступлення права вимоги), та у відповідності до статті 512 Цивільного кодексу України Позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб визначених в реєстрі боржників включно з правом вимоги і за Кредитним договором № 9203603 від 06.04.2024, що укладений між Кредитодавцем та Відповідачем.

Сума та розрахунок заборгованості за Кредитним договором були передані Позивачу від Первинного кредитора згідно Договору відступлення прав вимоги №109-МЛ від 29.08.2024. Сума заборгованості Відповідача становить 14220.00 грн., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту – 4000 грн.; прострочена заборгованість за сумою відсотків – 9540.00 грн., прострочена заборгованість за комісією – 680.00 грн.

На підставі викладеного представник позивача просив позов задовольнити та стягнути заборгованість на користь позивача.

25.02.2026 через систему «Електронний суд» представник відповідача – адвокат Іванов О.А. надав відзив на позов, в якому зазначив наступне.

06.04.2024 між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» укладений Договір про споживчий кредит №9203603, згідно з умовами якого відповідач отримала 4000 грн. В своїй позовній заяві Позивач просить стягнути 14220.00 грн. з яких прострочена заборгованість за сумою кредиту – 4000 грн., прострочена заборгованість за сумою відсотків – 9540 грн., прострочена заборгованість за комісією – 680 грн. Позовні вимоги, щодо стягнення 4000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту; 2000.00 грн. – боргу відсотків за кредитом, відповідач визнає і проти них не заперечує.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача нарахованих процентів у розмірі 9540 грн. – вказані вимоги є несправедливими і значно перевищують розмір за тілом кредиту. Відповідно до п.5 ч.3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч.3 ст. 509, ч.ч.1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. Необхідно зазначити, що з огляду на приписи ч.4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту. Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору. Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23. Колегія суддів стверджує, що дійсно розмір відсотків є завищеним відносно тіла кредиту, непропорційними і нерозумними, що є за своєю суттю несправедливим, оскільки порушують права споживачів кредитних послуг. Вимога про нарахування та сплату відсотків у розмірі 16881,50 грн., з огляду на розмір тіла кредиту (5000 грн.), є явно завищеною та не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. За таких обставин, з огляду на суттєву неспівмірність заявленого позивачем розміру заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом та тілом кредиту, що не є справедливим та, з урахуванням положень п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» , вважаю, що стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом не може перевищує 50% від тіла кредиту та відповідатиме балансу інтересів кредитора та боржника.

Щодо вимоги про стягнення боргу - послуг, комісії у розмірі 680 грн.: відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. Згідно із ч. 3 ст. 55 вказаного Закону України банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Водночас, згідно зі ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» . Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Відповідно до ч.5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Нікчемний правочин (ч.2 ст. 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/ встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.02.2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).

У постанові Верховного Суду від 10.11.2021 у справі №740/3852/19 (провадження № 61-7745св21) зазначено, що: «відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину». Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 1 ЗУ «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до ч.2 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті1та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» . Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

У своїй постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) Велика Палата ВС констатувала, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III ), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Таким чином, враховуючи, що Відповідач не надав доказів того, які саме послуги у виді отриманням, обслуговуванням та поверненням Позики, включаючи проценти за користування, комісії та супровідні послуги, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням Суми Позики надавались відповідачу, а також те, що умовами кредитної лінії №3319102564-019324 від 16.04.2024 року визначено комісію (плату) за вчинення позичальником дій на власну користь, тому така умова договору є нікчемною відповідно до ч.1,2 ст.11, ч.5 ст.12 ЗУ «Про споживче кредитування» та сума послуг, комісії у розмірі 28910,00 грн. не підлягає стягненню. Таким чином, нарахований борг з послуг, комісії у розмірі 680,00 грн. стягненню не підлягає.

На підставі викладеного просить позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 4000,00 грн. - заборгованості за тілом кредиту; 2000,00 грн. – боргу відсотків за кредитом задовольнити, в іншій частині позовних вимог відмовити в повному обсязі; стягнути х позивача на користь відповідача понесені судові витрати, а саме витрати на оплату правничої (правової) допомоги у розмірі 10000 грн.

04.03.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено наступне.

Щодо укладання кредитного договору. Особа, яка бажає отримати споживчий кредит (далі - Заявник) на сайті (https://miloan.ua) ТОВ «Мілоан» (далі – Товариство), що має чинну ліцензію на діяльність фінансової компанії з правом надання послуг – надання коштів та банківських металів у кредит, має зареєструватись в ІКС Товариства через заповнення відповідної реєстраційної форми на Веб-сайті або шляхом направлення необхідних для реєстрації даних через встановлені канали передачі інформації. На підставі реєстраційних даних ІКС Товариства здійснює реєстрацію Заявника, створює обліковий запис та Особистий кабінет. Заявник має зареєструвати в Особистому кабінеті банківську карту, на яку будуть зараховані кошти при позитивному рішенні по заявці на кредит. Товариство здійснює верифікацію доданої Заявником банківської карти. Дізнатися код верифікації картки Заявник може наступними способами: (1) у електронному (SMS) повідомленні про операцію, якщо банк, що емітував картку, надсилає повідомлення про операції по карті: (2) через інтернет-банк, переглянувши операції по карті; (3) зателефонувавши до служби підтримки банку, що емітував картку. Електронна ідентифікація Заявника здійснюється при вході в Особистий кабінет, шляхом перевірки Товариством правильності введення одноразового ідентифікатора, направленого Товариством на номер мобільного телефону або електрону пошту Заявника, що були вказані при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до Особистого кабінету. Для отримання кредитних коштів Заявник здійснює заповнення Заяви на отримання кредиту на Веб-сайті Товариства або шляхом направлення необхідних даних через встановлені канали передачі інформації. Оформивши заяву на отримання кредиту ІКС Товариства здійснює реєстрацію Заяви на кредит, за процесом розгляду якої Заявник може слідкувати через Особистий кабінет.

У випадку прийняття рішення надати кредит Заявнику, Товариство надсилає в Особистий кабінет Заявника проєкт Кредитного договору (оферта). Заявник ознайомлюється з умовами кредитування визначеними в проєкті договору та в разі погодження підтверджує його підписання (акцепт). Для підписання договору ІКС надсилає Заявнику одноразовий ідентифікатор із кодом для підписання договору у вигляді смс на номер телефону Заявника, отриманий код Заявник використовує для підписання відповіді про прийняття пропозиції Товариства щодо укладення Договору про споживчий кредит, що фіксується в ІТС Товариства. Електронна форма індивідуальної частини укладеного Кредитного договору надається (надсилається) Позичальнику шляхом розміщення його в Особистому кабінеті Позичальника. Тож, для отримання кредитних коштів від ТОВ «Мілоан», Відповідач після реєстрації на сайті Товариства, вказавши свої персональні дані, заповнила в електронному вигляді анкету заявку на кредит від 06.04.2024 № 9203603 зазначивши основні умови кредитування, свій РНОКПП, паспортні дані, номер мобільного телефону та інші персональні дані. Після погодження надання кредитних коштів ТОВ «Мілоан» направило проєкт договору в Особистий кабінет Відповідачу. Відповідач ознайомившись з умовами договору підписала його за допомогою електронного підпису, шляхом використання одноразового пароля-ідентифікатора 226856, що передбачено статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» та статтями 6, 7, 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Варто зазначити, Кредитний договір наданий до суду у вигляді завіреної копії електронного документу. Як передбачено статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит укладається у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»). При укладенні договору Відповідач підтвердила, що інформація щодо порядку видачі, суми кредиту, комісії, річної процентної ставки, строку кредиту, правила надання фінансових послуг їй надані з дотриманням вимог законодавства про захист прав споживачів та забезпечує правильне розуміння суті фінансової послуги без нав`язування її придбання.

Щодо строку кредитування та нарахованих відсотків. Відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Статтею 10561 Цивільного кодексу України визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до п.4 4 ч.1 ст. 1 ЗУ «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Відповідно до ч.2 ст.8 ЗУ «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право встановлювати у кредитному договорі комісію за отримання кредиту. Відповідач підтвердив отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовану загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних умов кредитування. Київський апеляційний суд у Постанові від 25.06.2025 по справі №462/3175/25 висловив схожу правову позицію. Умовами Кредитного договору встановлено, що кредит надається строком на 105 днів з 06.04.2024 і складається з пільгового та поточного періодів. Пільговий період складає 15 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 21.04.2024. Поточний період складає 90 днів, що настає з дня наступного за днем завершення пільгового періоду і закінчується 20.07.2024.

Для зручності, надаємо інформацію з деталізованим розрахунком: 1) 06.04.2024 Відповідачу надано кредит в сумі 4000,00 грн та нараховано комісію в розмірі 680,00 грн (п.1.2. та 1.5.1 Кредитного договору). 2) Пунктом 1.5.2. договору передбачені проценти за користування кредитом в пільговий період у розмірі 2,1% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитними коштами. 2,1% від 4000,00 грн = 84,00 грн 84,00 грн * 15 днів = 1 260,00 грн - нараховано процентів за користування кредитом з 07.04.2024 по 21.04.2024. 3) 22.04.2024 в зв`язку з закінченням пільгового періоду розпочалось нарахування процентів на умовах поточного періоду, відповідно до п. 1.5.3. Кредитного договору, за який передбачено проценти в розмірі 2,3% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитними коштами. 2,3% від 4000,00 = 92,00 грн. 92,00 грн * 90 = 8280,00 грн. Тож загальна сума заборгованості становить 14220,00 грн, що складається з: 4000,00 грн – тіло кредиту; 680,00 грн – комісія за видачу кредиту; 1260,00 грн + 8280,00 грн = 9540,00 грн – процентів. Вищевказаний розрахунок відповідає даним вказаним в Відомостях про щоденні нарахування та погашення, Виписці з особового рахунку за Кредитним договором та Витягу з реєстру боржників до Договору відступлення прав вимог. Всі проценти та комісія були нараховані в межах строку кредитування та терміну дії Кредитного договору.

Щодо комісії. Відповідно до п.1.5.1 Кредитного договору, комісія за надання кредиту: 680,00 грн., яка нараховується за ставкою 17.00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту. Варто зауважити, що ТОВ «Мілоан» не банк, а небанківська (фінансова) установа, відповідно не здійснює відкриття, обслуговування банківських рахунків фізичних осіб, та не має обов`язку формувати документи за кредитними зобов`язаннями позичальників згідно Закону «Про банки та банківську діяльність». Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 ЗУ «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Відповідно до ч.2 ст.8 ЗУ «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право встановлювати у кредитному договорі комісію за отримання кредиту. Крім того, Відповідач підтвердив отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовану загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних умов кредитування. Тож не задоволення стягнення комісії на умовах встановлених Кредитним договором є порушенням прав кредитодавця, якому Законом України «Про споживче кредитування» надання право на таке нарахування. Київський апеляційний суд у Постанові від 25.06.2025 по справі №462/3175/25 висловив схожу правову позицію.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав заяву, в якій просив суд розглядати справу без їх участі, позовні вимоги підтримав, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач у судові засідання, призначені на 15.01.2026 та 17.03.2026 не з`явилася, про їх проведення повідомлялася належним чином, про причини неявки суд не повідомила, заяв про розгляд справи без її участі до суду не подавала.

Суд, розглянувши позов, повно та всебічно дослідивши надані докази, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

На підтвердження укладення кредитного договору №9203603 від 06.04.2024 та надання відповідачу коштів за договором до суду надано наступні копії документів:

- договору про споживчий кредит №9203603 (індивідуальна частина) від 06.04.2024 (додаток №2 в переліку додатків до позову в електронному вигляді), укладеного в електронному вигляді між ТОВ «Мілоан» (код ЄДРПОУ 40484607, щодо підпису зазначено «Підписано віл ТОВ Мілоан Вініченко О.В. сертифікат [ключ]») та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , щодо підпису зазначено «Підписано 06.04.2024 11:35 ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором 226856»), згідно якого Кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п.1.3. Договору надати Позичальнику грошові кошти у сумі визначеній у п.1.2. Договору (далі - кредит), а Позичальник зобов`язується повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгвоаності та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб Позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит. Сума (загальний розмір) кредиту становить 4000.00 грн. Кредит надається загальним строком на 105 днів з 06.04.2024 (дата надання кредиту) і складається з пільгового (15 днів, до 21.04.2024) і поточного (90 днів, до 20.07.2024) періодів. Повернення кредиту, сплата комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом має здійснюватися Позичальником в рекомендовану дату 21.04.2024, але не пізніше дати остаточного погашення – 20.07.2024. Комісія за надання кредиту: 680.00 грн., яка нараховується за ставкою 17.00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту. Проценти за користування кредитом у пільговий період – 1260.00 грн. (за ставкою 2.10 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом), протягом поточного періоду – 8280.00 грн. (за ставкою 2.3 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом). Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Позичальник не повинен сплачувати на користь Кредитодавця будь-які платежі не передбачені цим договором та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної реальної річної процентної ставки. Вказані в цьому договорі розміри комісій, процентів та будь-яких інших винагород Кредитодавця не можуть бути збільшені Кредитодавцем без згоди Позичальника. Кредитні кошти надаються Позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_2 . Договором передбачено пролонгацію: за ініціативою позичальника – шляхом направлення відповідного звернення та вчинення відповідних дій (в т.ч. сплати відповідної комісії); пролонгація за ініціативою кредитодавця не передбачена. Передбачено договором також загальні умови, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, гарантії та запевнення позичальника, порядок укладення договору, строк дії договору, вирішення спорів, прикінцеві положення;

- Графік платежів – додаток №1 до Договору (додаток №2 в переліку додатків до позову в електронному вигляді), згідно якого станом на 20.07.2024 позичальник повинен сплатити 14220.00 грн., з яких 4000.00 грн. – тіло кредиту, 9540.00 грн. – проценти за користування кредитом, 680.00 грн. – комісія за надання кредиту;

- Заява на отримання кредиту №9203603 від 06.04.2024 – Додаток №2 до Договору (додаток №2 в переліку додатків до позову в електронному вигляді), в якій зазначено персональні дані ОСОБА_1 , прохання надати кредит на наступних умовах: сума – 4000.00 грн., строк – 105 днів (15 пільгових, 90 поточних), процентна ставка – 2.10 (2.30) % на день, комісія за надання кредиту – 17.00 % від суми кредиту, платіжна картка НОМЕР_2 ;

- Додаткові контактні дані позичальника – Додаток №3 до Договору (додаток №2 в переліку додатків до позову в електронному вигляді);

- довідки б/н від 14.10.2024 за підписом ТОВ «Мілоан» (додаток №3 в переліку додатків до позову в електронному вигляді), згідно якої підтверджують, що ОСОБА_1 (далі - Позичальник), дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з якою укладено договір про споживчий кредит №9203603 від 06.04.2024 (далі - Договір) ідентифікований ТОВ "МІЛОАН". Акцепт (Договір) підписаний Позичальником із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором 226856, направлений 06.04.2024 о 11:35:15 на номер НОМЕР_3 ;

- анкета-заява на кредит №9203603 від 06.04.2024 (додаток №4 в переліку додатків до позову в електронному вигляді), в якій зазначено аналогічні договору істотні умови кредитування та персональні дані позичальника ОСОБА_1 , а також надані позичальником згоди, процес оформлення та розгляду заяви, прийняття рішення та погоджені умови кредитування;

- платіжну інструкцію №127578517 від 06.04.2024 про перерахування на картку НОМЕР_2 грошових коштів у сумі 4000.00 грн. «Кошти згідно договору 9203603» (додаток №5 в переліку додатків до позову в електронному вигляді);

- відомість про щоденні нарахування та погашення за підписом ТОВ «Мілоан» (додаток №6 в переліку додатків до позову в електронному вигляді), з якої вбачається наступне: 06.04.2024 нарахування комісії за надання кредиту у сумі 680.00 грн., надання кредиту у сумі 4000.00 грн., з 07.04.2024 по 21.04.2024 – нарахування процентів у сумі 84.00 грн. щоденно (2.1 % на день), з 22.04.2024 по 20.07.2024 – нарахування процентів у сумі 92.00 грн. на день (2.3 % на день); сплата зі сторони позичальника не вбачається.

На підтвердження переходу права вимоги за договором №9203603 від 06.04.2024 до позивача до суду надано:

- копію договору відступлення прав вимоги №109-МЛ від 29.08.2024 (Додаток №8 в переліку додатків до позову в електронному вигляді), укладеного між ТОВ «Мілоан» та позивачем в електронному вигляді, згідно якого останнім за плату відступається право вимоги до боржників з моменту виконання зобов`язання про оплату відступлення;

- копію акту приймання-передачі реєстру боржників від 29.08.2024 (Додаток №9 в переліку додатків до позову в електронному вигляді);

- копію платіжної інструкції №5484 від 29.08.2024 (Додаток №10 в переліку додатків до позову в електронному вигляді) щодо оплати за договором № 109-МЛ від 29.08.2024;

- копію витягу з реєстру боржників від 22.07.2025 до договору №109-МЛ (Додаток №11 в переліку додатків до позову в електронному вигляді), в якому зазначено інформацію щодо договору №9203603 від 06.04.2024 та суму боргу у розмірі 14220.00 грн.

Згідно копії виписки з особового рахунка за кредитним договором №9203603 віл 06.04.2024 за підписом позивача (додаток №7 в переліку додатків до позову в електронному вигляді) заборгованість становить 14220.00 грн., з яких 4000.00 грн. – борг за тілом кредиту, 680.00 грн. – борг за комісією, 9540.00 грн. – борг за відсотками.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 1055 ЦК України установлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», у чинній на день укладення Договору редакції, договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема, - шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», у чинній на день укладення сторонами Договору редакції (далі Закон), електронний документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 6 Закону для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про електронні довірчі послуги», електронний підпис, електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис; електронні дані, будь-яка інформація в електронній формі; засіб електронного підпису чи печатки апаратно-програмний або апаратний пристрій чи програмне забезпечення, які використовуються для створення та/або перевірки електронного підпису чи печатки.

Відповідно до змісту ст. 7 Закону оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.

Згідно зі ст.14 Закону електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб`єктів електронного документообігу. Використання електронного документа у цивільних відносинах здійснюється згідно з загальними вимогами вчинення правочинів, встановлених цивільним законодавством.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», у чинній на день укладення сторонами Договору редакції, у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: електронний договір домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з ч.ч. 1-3ст. 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Частиною 13 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», передбачено, що електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно ч.1 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність.

Згідно зі змістом ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 1049 ЦК України).

У відповідності до ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення усієї суми кредиту.

Визначення поняття зобов`язання міститься у ч.1 ст.509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

З положень частини 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України вбачається, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

За ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України «Про споживче кредитування» (далі також -Закон України № 1734-VIII), який набрав чинності 10 червня 2017 року.

За статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України № 1734-VIII.

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Додатком 2 до Правил про споживчий кредит до платежів за додаткові та супутні послуги банку віднесено, у тому числі, розрахунково-касове обслуговування.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону № 1734-VIII та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості (постанова Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, провадження № 14-44цс21),

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Визначення поняття зобов`язання міститься у ч.1 ст.509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

З положень частини 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України вбачається, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

За ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України «Про споживче кредитування»(далі також -Закон України № 1734-VIII), який набрав чинності 10 червня 2017 року.

За статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України № 1734-VIII.

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Додатком 2 до Правил про споживчий кредит до платежів за додаткові та супутні послуги банку віднесено, у тому числі, розрахунково-касове обслуговування.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону № 1734-VIIIта підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості (постанова Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, провадження № 14-44цс21),

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У той же час суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно зі статтями 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов`язання простроченого боржника за договором не припиняється. Так, зобов`язання може бути належно виконане простроченим боржником і після спливу позовної давності. Згідно з частиною першою статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України).

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, суд вважає, що право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку позики чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказана позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 по справі № 444/9519/12 (н/п 4-10 цс 18).

Згідно ч.ч.1,2 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частин перша статті 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові і відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Частиною першою статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом частини першої статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі статтею 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Неотримання боржником письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові не є перешкодою для реалізації права фактора звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду, а боржник у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог фактора, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.

Крім того, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особи, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первинному кредитору і таке виконання зобов`язання є належним.

Верховний Суд у постанові від 02.11.2021 у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія, як заінтересована сторона, повинна надати суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивач надав суду належні докази укладення Договору в письмовій (електронній) формі з дотриманням вимог законодавства щодо вчинення правочинів у електронній формі та докази на підтвердження права грошової вимоги.

При цьому суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Згідно з ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Зміни до вказаної статті набули чинності з 22.12.2023 відповідно до Закону України № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

При цьому ст. 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, натомість відповідачу нараховувалися відсотки понад 1% в день (2.10, 2.30%). Процентна ставка позивачем не змінювалася відповідно до змін у Законі і нарахування здійснювалося всупереч законодавству.

Враховуючи, що самим Законом України від 22.11.2023 №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набирає чинності 24.12.2023, а кредитний договір було укладено 06.04.2024 року, тобто після набрання чинності цим Законом, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина п`ята ст.8 Закону України «Про споживче кредитування».

Також суд враховує, що пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Вказано позиція викладена у постанові Чернігівського апеляційного суду від 27.02.2025 по справі №733/2430/24 (провадження №22-ц/4823/376/25).

Таким чином розмір процентів за користування кредитом, які повинні були б бути нараховані відповідачу за договором відповідно до вимог ч.5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» становили б 4000.00 грн. *1% *105 днів = 4200.00 грн.

Згідно п.4 ч.1 ст. 1 ЗУ «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Згідно ч.2 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Тобто чинним законодавством передбачено право кредитодавця нараховувати комісію за надання кредиту.

У рішенні Конституційного суду України від 18.06.2020 №5-р(ІІ)/2020 у спарві №3-189/2018(1819/18) однією із засад українського конституційного ладу є „верховенство права (правовладдя), що його виражено через формулу: „В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина першастатті 8 Конституції України). „Верховенство права (правовладдя) як невідокремний елемент системи цінностей, що їх покладено в основу сучасного європейського правопорядку, належить до тріади принципів спільної спадщини європейських народів поряд із такими її складниками, як правдива демократія й людські права. У рамках спільного юридичного простору Європи існує консенсус щодо стрижневих елементів правовладдя, які є не лише формальними, а й субстантивними (матеріальними). Такими стрижневими елементами є: 1) законність - включно з прозорою, підзвітною та демократичною процедурою запровадження приписів права; 2) юридична визначеність; 3) заборона свавільності; 4) доступ до правосуддя в незалежних і безсторонніх судах - включно із судовим контролем щодо адміністративних актів (дій); 5) дотримання людських прав; 6) недискримінація та рівність перед законом (Доповідь про правовладдя, схвалена Європейською Комісією „За демократію через право (Венеційська Комісія), CDL-AD(2011)003rev, § 41). Українська формула правовладдя як засади національного конституційного ладу є двоскладовою: відповідно до першого складника „верховенство права в Україні визнається, відповідно до другого - „верховенство права в Україні діє. Що стосується першого - імперативу визнання правовладдя державою, то Україна виконала його як на міжнародному рівні (шляхом приєднання доСтатуту Ради Європита ратифікації Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року), так і на національному (шляхом унормування принципу верховенства права передусім урозділі I„Загальні засади Конституції України, завдяки чому він сукупно з іншими принципами цього розділу визначає український конституційний лад, а також шляхом унормування цього принципу у звичайних законах держави як керівного для діяльності різних органів державної влади). Другий складник „верховенства права (правовладдя) висуває імператив його дієвості, тобто ефективності, чим, власне, і здійснюється забезпечення його практичної значущості. Ідеться насамперед про сукупність національних інституцій, механізмів і процедур, що є доконечними для того, щоб особа була спроможною володіти людською гідністю та захистити себе від свавільних дій держави (її органів і посадових осіб). Цей складник спрямовано здебільшого на вимогу щодо наявності в політичній та юридичній системах держави тих інституційних (структурних) елементів, що в поєднанні з відповідними юридичними процедурами забезпечують інституційний та процесовий механізми верховенства права (правовладдя). Особливу роль у системі інституційного забезпечення „верховенства права (правовладдя) відведено судовій владі загалом, а зокрема - конституційному й адміністративному видам судочинства. Саме ці два види судочинства покликані забезпечувати узгоджений характер усієї юридичної системи в умовах співіснування суперечливих норм, завдяки чому досягається дієвість верховенства права (правовладдя), тобто його ефективність.

Принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): „закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) - „закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) - „закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Крім того суд вважає за доцільне зазначити і наступне.

Представник відповідача у відзиві, посилаючись на постанову Великої палати ВС від 13.07.2022 зазначає наступне: «Згідно із пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).», проте постановою Правління НБУ «Про затвердження Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит» від 08.06.2017 № 49 визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", зареєстровану в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 541/13808. Таким чином суд керується положенням спеціального закону у сфері споживчого кредитування.

Отже з відповідача підлягає стягненню заборгованість за договором №9203603 від 06.04.2024 у сумі 8880.00 грн., з яких 4000.00 грн. – борг за тілом кредиту, 4200.00 грн. – борг за відсотками, 680.00 грн. – комісія за надання кредиту.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Частинами 1-4 статті 12 ЦПК України установлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 83 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд розподіляє судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Згідно ч.ч.1,3ст.133ЦПКУкраїнисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ч.ч.1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження витрат на правничу допомогу у розмірі 8000.00 грн. до позову додано копію виписки АО «Апологет» (Додаток №15 в переліку додатків до позову в електронному вигляді), договору про надання правової (правничої) допомоги від 01.07.2025 №0107 (Додаток №16 в переліку додатків до позову в електронному вигляді), акту №Д/3324 наданих послуг від 20.08.2025 (Додаток №18 в переліку додатків до позову в електронному вигляді), детального опису наданих послуг (Додаток №19 в переліку додатків до позову в електронному вигляді), ордеру на надання правничої допомоги (Додаток №17 в переліку додатків до позову в електронному вигляді), свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (додаток №14 в переліку додатків до позову в електронному вигляді).

На підтвердження витрат зі сплати судового збору до позову додано копію платіжної інструкції від 29.05.2025 на суму 2422.40 грн. (а.с.1).

На підтвердження витрат відповідача щодо правничої допомоги до суду надано копію договору про надання правової допомоги від 30.01.2026 (а.с.26), додаток №1 до договору від 30.01.2026 (а.с.26), попередній розрахунок (а.с.26), довідку про оплату послуг від 30.01.2026 (а.с.26/2), акт виконаних робіт (а.с.26/2), свідоцтво про право на заняття адвокатської діяльністю (а.с.26/2), ордер про надання правничої допомоги (а.с.27).

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 8ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 100, 141, 259, 263-265, 268, 273, 279, 284, 289, 352, 354, п.п.15.5 п.15 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236, адреса: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корп. 28) заборгованість за кредитним договором 9203603 від 06.04.2024 у розмірі 8880.00 грн. (вісім тисяч вісімсот вісімдесят гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236, адреса: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корп. 28) понесені останнім судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1566,08 грн. (одна тисяча п`ятсот шістдесят шість гривень 08 копійок) – судовий збір, та 5156.00 грн. (п`ять тисяч сто п`ятдесят шість гривень) – витрати на правничу допомогу.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236, адреса: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корп. 28) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 3555.00 грн. (три тисяч п`ятсот п`ятдесят п`ять гривень).

Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач: ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236, адреса: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корп. 28);

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ).

Повний текст рішення суду виготовлено 23.03.2026.

Суддя О.О. Золотоверха