Рішення від 22 березня 2026 р. у справі №209/6185/25 — Дніпровський районний суд міста Кам’янського

Справа № 209/6185/25

Провадження № 2/209/781/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2026 року м. Кам`янське

Дніпровський районний суд міста Кам`янського у складі:

головуючого судді Решетник Т.О.

за участі секретаря Кіфарець А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кам`янське Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Російська Федерація, про відшкодування моральної шкоди завданою військовою агресією Російської Федерації, -

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог та заперечень відповідача.

13.08.2025 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про відшкодування моральної шкоди завданою військовою агресією Російської Федерації.

В обґрунтування своїх вимог позивач в позовній заяві зазначив, що до 24 лютого 2022 року вона проживала і проживає по теперішній час в місті Кам`янське. Проте з початком збройної агресії ситуація у місті загострюється. У зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України, вона кожного дня зазнає душевних страждань і принижень, переносить стрес і побоювання за свою безпеку, були порушені її нормальні життєві зв`язки та погіршилися відносини з оточуючими людьми, позивач кожного дня вживає додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права. Моральні страждання внаслідок стресу позивача викликані через постійні повітряні тривоги та необхідність перебувати тривалий час в укритті, бомбардування об`єктів критичної інфраструктури, а також докладати додаткових зусиль для організації свого життя, забезпечення безпеки та захисту порушених прав.

Результатом збройної агресії особисто для позивача стала втрата нормального мирного життя без щоденних побоювань за своє життя та життя рідних, за збереження майна, за безпеку пересування населеним пунктом тощо. До війни розв`язаної Російською Федерацією позивач була повноцінним членом суспільства, мала налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. Проте, з початком збройної агресії Російської Федерації проти України вона позбавлена таких можливостей. Позивач кожний день стає свідком, як російська військова техніка була застосована для обстрілів кварталів міста та українських військовослужбовців. Вказане призводить до появи жертв серед цивільного населення. Разом з бойовими діями в місті суттєво погіршилась гуманітарна ситуація, зменшилась кількість робочих місць. Все вищевказане безпосередньо вплинуло на життя позивача. Позивачу довелося пристосовуватися до нових життєвих умов, жити у бомбосховищах, відновлювати прийнятний для себе рівень життя. Позивач була позбавлена звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями, налагодженого добуту. Ці обставини відобразились на матеріальному і моральному стані позивача.

Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень його конституційних прав, умисного характеру дій Російської Федерації, а також почуття безпорадності та розчарування, які вона відчуває щоденно через неможливість мирно проживати на рідній землі та користуватись належним їй житлом, спілкуватись з близькими, позивач вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну їй моральну шкоду у сумі 1 686 786,50 грн., що на день подання позову до суду за офіційним курсом Національного Банку України є еквівалентом 35 000 Євро, і саме такий розмір компенсації був визначений Європейським судом з прав людини при розгляді аналогічних вимог фізичних осіб щодо стягнення компенсації за моральні страждання через незаконну окупацію.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 14.08.2025 року справу було прийнято до розгляду та відкрито провадження у порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 17.11.2025 року було закрито підготовче засідання по справі та призначено до судового розгляду по суті на 11.12.2025 року.

Заяви (клопотання) учасників справи.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, заявив клопотання про розгляд справи за його відсутністю, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Стосовно представника відповідача суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 14.04.2022 року у справі № 308/9708/19 вказав, що в разі застосування деліктного винятку (наявність факту заподіяння шкоди) будь-який спір, що виник на території України в громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема РФ, може бути розглянутий і вирішений судом України як належним та повноважним судом. Суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Також ВС зазначив що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з РФ у зв`язку з повномасштабною збройною агресією.

За таких обставин, відповідач (держава російська федерація) повідомляється про розгляд даної справи через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Враховуючи неявку належним чином повідомленого Відповідача в судове засідання, який не повідомив про причини неявки та не подав відзив, відповідно до статті 280 ЦПК України суд, за згодою Позивача, вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що до 24 лютого 2022 року вона проживала і проживає по теперішній час в місті Кам`янське.

Проте з початком збройної агресії ситуація у місті загострюється. У зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України, вона кожного дня зазнає душевних страждань і принижень, переносить стрес і побоювання за свою безпеку, були порушені її нормальні життєві зв`язки та погіршилися відносини з оточуючими людьми, позивач кожного дня вживає додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права. Моральні страждання внаслідок стресу позивача викликані через постійні повітряні тривоги та необхідність перебувати тривалий час в укритті, бомбардування об`єктів критичної інфраструктури, а також докладати додаткових зусиль для організації свого життя, забезпечення безпеки та захисту порушених прав.

Результатом збройної агресії особисто для позивача стала втрата нормального мирного життя без щоденних побоювань за своє життя та життя рідних, за збереження майна, за безпеку пересування населеним пунктом тощо. До війни розв`язаної Російською Федерацією позивач була повноцінним членом суспільства, мала налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. Проте, з початком збройної агресії Російської Федерації проти України вона позбавлена таких можливостей. Позивач кожний день стає свідком, як російська військова техніка була застосована для обстрілів кварталів міста та українських військовослужбовців. Вказане призводить до появи жертв серед цивільного населення. Разом з бойовими діями в місті суттєво погіршилась гуманітарна ситуація, зменшилась кількість робочих місць. Все вищевказане безпосередньо вплинуло на життя позивача. Позивачу довелося пристосовуватися до нових життєвих умов, жити у бомбосховищах, відновлювати прийнятний для себе рівень життя. Позивач була позбавлена звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями, налагодженого добуту. Ці обставини відобразились на матеріальному і моральному стані позивача.

Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень його конституційних прав, умисного характеру дій Російської Федерації, а також почуття безпорадності та розчарування, які вона відчуває щоденно через неможливість мирно проживати на рідній землі та користуватись належним їй житлом, спілкуватись з близькими, позивач вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну їй моральну шкоду у сумі 1 686 786,50 грн., що на день подання позову до суду за офіційним курсом Національного Банку України є еквівалентом 35 000 Євро, і саме такий розмір компенсації був визначений Європейським судом з прав людини при розгляді аналогічних вимог фізичних осіб щодо стягнення компенсації за моральні страждання через незаконну окупацію.

Оцінка суду доказів та аргументів сторін. Мотиви застосування норм права судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У відповідності з правовою позицією, викладеної у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2022 року у справах № 760/17232/20 (провадження № 61-15925св21) та № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування ч. 3 ст. 82 ЦПК України) те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло б бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому б російська федерація не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду російської федерації.

Таким чином, звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права. Судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004). Верховний Суд Відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії проти України: практика Верховного Суду (цивільна та господарська юрисдикції). Враховуючи вищенаведені обставини, а також факт відсутності інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, Верховний Суд дійшов висновку, що судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на завдання збройними силами російської федерації шкоди майну позивача, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права. Підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом. Судовий імунітет рф не підлягає застосуванню з огляду на порушення рф державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням рф своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом. У таких висновках Верховний Суд керується тим, що дії російської федерації вийшли за межі її суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права здійснювати збройну агресію проти іншої країни. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави- України, що закріплено у Статуті ООН. Верховний Суд Відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії проти України: практика Верховного Суду (цивільна та господарська юрисдикції).

Верховний Суд звернув увагу на те, що військова агресія та окупація рф територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Більше того, така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва рф. Отже, рф, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду

Українського народу, не має права надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд і вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянинові України.

Відповідно до ст. 28 Загальної декларації прав людини кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (ст.1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19 грудня 2016 року).

Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія рф проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України.

Відомим також є той факт, що 24 лютого 2022 року рф здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, а тому не підлягають доказуванню, згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про оборону України» збройна агресія це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Силові дії рф, що тривають з 20 лютого 2014 року (як початкова подія) та як її продовження військове вторгнення рф до України 24 лютого 2022 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «a», «b», «с», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14.12.1974.

Відповідно до приписів ч.1 ст.49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Частиною 1 ст. 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.

Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Нормами статті 1167 ЦК України встановлено, що 1. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. 2. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року в п.5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до положень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

В пункті 10 зазначеної Постанови зазначено, що при заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12 та ст. 81 ЦПК України.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом. Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач до початку військової агресії, як повноправний громадянин своєї країни, мала налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. За доводами позивача, Російська Федерація зіпсувала її життя.

Суд погоджується із доводами позивача про те, що у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України, відповідач завдав їй тяжких моральних страждань.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала особа, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Вказаний висновок висловлений, у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 591/4825/17 (провадження № 61-1188св18).

При оцінці обґрунтованості вимог про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи.

Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 321, 1167 ЦК України, ст.ст. 2, 5, 10, 12, 13, 76 -82, 141, 259, 263 - 265, 280-282 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Російської Федерації, про відшкодування моральної шкоди завданою військовою агресією Російської Федерації - задовольнити.

Стягнути з держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (адреса: Російська Федерація, м. Москва, вул. Червонопресненська набережна буд. 2) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , моральну шкоду у розмірі 1 686 786,50 (один мільйон шістсот вісімдесят шість тисяч сімсот вісімдесят шість) грн. 50 коп., що еквівалентно за офіційним курсом Національного банку України на момент звернення позивача до суду 35 000, 00 (тридцять п`ять тисяч) Євро.

Стягнути з держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь держави судовий збір в розмірі 15140 (п`ятнадцять тисяч сто сорок) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя Т.О. Решетник