Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №602/975/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 602/975/25Головуючий у 1-й інстанції Наумчук В.А.

Провадження № 22-ц/817/321/26 Доповідач - Гірський Б.О.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого — Гірського Б.О.

cуддів — Костіва О.З., Храпак Н.М.

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №602/975/25 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Універсал банк» на заочне рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 17 грудня 2025 року (ухвалене суддею Наумчуком В.А.) у справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2025 року Акціонерне товариство «Універсал банк» (АТ «Універсал банк») звернулося до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування заявлених вимог зазначали, що 29.05.2018 року ОСОБА_1 , з метою отримання банківських послуг, звернувся до Банку підписавши Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг та отримав чорну картку «MONOBANK».

В подальшому, 05.11.2022 року у продовження договірних відносин з Банком ОСОБА_1 було підписано Анкету-заяву та Запевнення клієнта, чим було підтверджено укладання кредитного договору з позивачем, за умовами якого відповідачу надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі до 100 000 грн, з можливістю його коригування, зі сплатою відсотків за користування кредитом.

Стверджували, що виконали свої зобов`язання за договором, а відповідач, не дивлячись на взяті на себе зобов`язання, не дотримується умов вказаного договору в повній мірі, внаслідок чого у нього перед Банком утворилась заборгованість у розмірі 41 491,27 гривень, що складається із загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) – 41 449,03 грн. та заборгованістю за пенею - 42,24 грн.

Таким чином, просили стягнути з відповідача на свою користь вищезазначений розмір заборгованості за кредитним договором та судові витрати.

Заочним рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 17 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі АТ «Універсал банк» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Вважають, що судом першої інстанції порушено норми матеріального і процесуального права, неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вважають, що висновки Великої Палати Верховного Суду, які містяться у постанові від 03.07.2019 року по справі №342/180/17 не є релевантними та не підлягають до застосування у справі, що переглядається.

Вказують на те, що судом було не повністю досліджено Анкету-заяву, виписку по рахунку, розрахунок заборгованості та умови укладеного між сторонами кредитного договору.

Звертають увагу на те, що відповідач користувався платіжною карткою, знімав готівку через банкомати, переказував платежі, сплачував за товари та погодився з тарифами банку, тому відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 від обов`язку повернути кошти.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно із ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом встановлено, що 29 травня 2018 року ОСОБА_1 власноруч підписав Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг ПАТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», копія якої міститься у матеріалах справи (а.с. 6).

У цій Анкеті-заяві відповідач погодився з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг (далі у тексті – Умови та Правила), копії яких містяться у матеріалах справи (а.с. 11-19) і тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг, примірники яких він отримав у мобільному додатку. Відповідач ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення і згоден з його умовами, про що свідчить його підпис під Анкетою-заявою.

Надалі, згідно з Анкетою-заявою до Договору про надання банківських послуг без зазначення дати (далі у тексті – Анкета-заява), копія якої міститься у матеріалах справи, ОСОБА_1 дистанційно, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, а саме: із застосуванням цифрового власноручного підпису на екрані власного смартфону у мобільному застосунку monobank, підписав Анкету-заяву (а.с.7).

На підтвердження ідентифікації особи відповідача, при підписанні Анкети-заяви, позивачем надано Форму підтвердження електронного документа датовану 05.11.2022 року (а.с.8).

Відповідно до пункту 5 Анкети-заяви, невід`ємною частиною зазначеної вище Анкети-заяви є Запевнення Клієнта до Договору про надання банківських послуг monobank, з підписанням якого в мобільному додатку Договір набуває чинності.

Сторони погодили строк кредитування, який відповідно до п.10.2 Умов та Правил становить 99 років.

На підтвердження ідентифікації особи відповідача, при підписанні Запевнення Клієнта до Договору про надання банківських послуг monobank, позивачем надано Форму підтвердження електронного документа датовану 05.11.2022 року (а.с.10).

У пунктах 1, 2 Анкети-заяви міститься прохання ОСОБА_1 відкрити йому поточний рахунок в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» у гривні на його ім`я НОМЕР_1 та встановити кредитний ліміт на суму, зазначену у мобільному додатку.

Також у пункті 2 Анкети-заяви зазначено, що у разі виходу з пільгового періоду, що складає до 62 календарних днів, на кредит буде нараховуватися процентна ставка 3,1 % на місяць з першого дня користування кредитом.

Відповідно до п.10.2 Умов та Правил Договір укладається на 99 років та набирає чинності з моменту підписання Клієнтом Анкети-заяви. Всі зміни, доповнення та додатки до Договору є його невід`ємною частиною.

Згідно з п.2.2 Умов та Правил відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України Договір, що укладається між Банком та клієнтом є змішаним договором, в якому містяться елементи різних договорів, в тому числі але не виключно: договору банківського рахунка; договору про споживчий кредит. До відносин між сторонами застосовуються у відповідних частинах положення законодавства щодо договорів, елементи яких містяться у Договорі.

Сторони погодили, що у разі настання випадку істотного порушення клієнтом зобов`язань Банк не пізніше наступного робочого дня у мобільному додатку не пізніше 3-х робочих днів за допомогою месенджерів та sms направляє клієнту повідомлення про відповідне порушення із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення та строку протягом якого вони мають бути здійснені (п.4.17 Розділу ІІ Умов та Правил).

У випадку якщо істотне порушення клієнтом зобов`язань не буде усунуто протягом строку, зазначеного у пункті 4.18, кредит стає у формі «на вимогу», а Банк не пізніше наступного робочого дня за допомогою мобільного додатку направляє Клієнту вимогу про повне повернення всієї суми заборгованості за кредитом (з урахуванням відсотків) та нарахованих штрафних санкцій (п.4.19 Розділу ІІ Умов та Правил).

Банк належним чином виконав взяті на себе зобов`язання, надавши відповідачу банківську послугу з кредитування шляхом встановлення йому кредитної лінії із встановленим кредитного ліміту на кредитну картку, що підтверджується випискою по особовому рахунку НОМЕР_1 з 07.11.2022 року по 06.08.2025 року (а.с. 30-229), з якої вбачається, що ОСОБА_1 користувався кредитними коштами за допомогою платіжної картки.

Номер рахунку, виписку по якому надано позивачем на підтвердження надання кредитних коштів відповідачу, відповідає номеру поточного рахунку, вказаного у Анкеті-заяві при укладанні Договору.

Згідно виписки по особовому рахунку та Розрахунку заборгованості за договором № б/н від 29.05.2018 року, укладеного між Універсал Банк та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 06.08.2025 року, вбачається, що відповідач має заборгованість перед позивачем у розмірі 41 491,27 гривень, що складається із загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) – 41 449,03 грн та заборгованістю за пенею - 42,24 грн. Вказана заборгованість утворилася станом на 06.08.2025 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.

Колегія суддів в повній мірі погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

10 червня 2017 року набрав чинності Закону України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року).

Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».

Положеннями статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що боржник зобов`язаний виконати його обов`язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов`язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов`язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов`язку з дострокового повернення кредиту.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» в редакції до 2017 року, заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, і вважала за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: «суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, у якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц зазначила, що визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів.

При цьому слід звернути увагу, що з 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», яким врегульовано в тому числі і питання дострокового повернення споживчого кредиту (стаття 16 Закону).

Починаючи з 10 червня 2017 року, праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання, відповідно до вимог частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», якою зокрема визначено, що кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1. ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що надання відповідачу кредиту шляхом встановлення йому кредитної лінії із встановленим кредитного ліміту на кредитну картку за укладеним між сторонами Договором відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника.

У позовній заяві позивач посилався на те, що у разі неналежного виконання відповідачем своїх кредитних зобов`язань, Банк вважає за необхідним застосування норм чинного цивільного законодавства, а саме ч. 4. с. 16 Закон України «Про споживче кредитування», задля врегулювання відносин щодо дострокового припинення кредитних правовідносин.

Також у позовній заяві позивач стверджував, що коли у відповідача виникло прострочення зобов`язання із сплати щомісячного мінімального платежу за Договором, що сягнуло понад 90 днів, у зв`язку з чим, на підставі положення п.п.4.16 п.4 Розділу ІІ Умов, відбулося істотне порушення клієнтом зобов`язань, то вся заборгованість за кредитом стала простроченою. Тому Банк 03.06.2025 направив відповідачу повідомлення «пуш» про істотне порушення умов Договору та про необхідність погасити суму заборгованості.

Разом з тим суд першої інстанції слушно звернув увагу на те, що доказів направлення позичальнику (споживачу) повідомлення у письмовій формі про затримання ним сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені, позивач суду не надав.

Оскільки у позичальника ОСОБА_1 не виник обов`язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договором, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що банк завчасно направив лист-вимогу про дострокове повернення кредиту, а позичальник таку вимогу одержав, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги банку в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту не є обґрунтованими.

Схожі висновки щодо застосування норми статті 16 Закону №1734-VIII викладено у постановах Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі №755/11307/17 (провадження №61-14700св21) та від 22 жовтня 2025 року у справі №766/2926/23 (провадження № 61-2757св25).

Згідно з пунктом 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (також у редакції, чинній на час виникнення та існування спірних правовідносин) у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 №2102-ІХ в Україні введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався і який триває дотепер.

Із змісту наданого позивачем Розрахунку заборгованості за договором № б/н від 29.05.2018, укладеного між Універсал Банк та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 06.08.2025, вбачається нарахування пені у розмірі 42,24 грн з 02.06.2025 по 06.08.2025, тобто в період дії воєнного стану.

З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що відповідач звільняється від обов`язку сплати на користь позивача пені за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні цієї позовної вимоги.

Доводи апеляційної скарги про те, що висновки Великої Палати Верховного Суду, які містяться у постанові від 03.07.2019 року по справі №342/180/17 не є релевантними, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом першої інстанції такі висновки при ухваленні оскаржуваного рішення не застосовувались.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що до апеляційної скарги позивачем було долучено копію повідомлення «пуш» про істотне порушення умов Договору та про необхідність погасити суму заборгованості від 03.06.2025 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно з ч. 3,4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 8 статті 83 ЦПК України визначено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Колегією суддів встановлено, що в апеляційній скарзі відсутнє клопотання позивача про долучення вищезазначеного доказу, як і обґрунтування неможливості подання цього доказу до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а тому колегія суддів не приймає вищезазначений доказ.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, надав доказам правильну правову оцінку, відтак рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає, відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал банк» — залишити без задоволення.

Заочне рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 17 грудня 2025 року— залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 24 березня 2026 року.

Головуючий Гірський Б.О.

Судді: Храпак Н.М.

Костів О.З.