Постанова від 18 березня 2026 р. у справі №607/18701/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/18701/25Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л.

Провадження № 22-ц/817/384/26 Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Костів О. З., Храпак Н. М.,

секретар - Панькевич Т.І.

з участю представника ОСОБА_1 - адвоката Іваницького Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 — адвоката Цимбали Ірини Зіновіївни на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 січня 2026 року про закриття провадження, постановлену суддею Дзюбичем В.Л. у справі №607/18701/25 за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю “Добробут” про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, в якому просила стягнути з ТОВ “Добробут” моральну шкоду у розмірі 200000,00 грн.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 січня 2026 року провадження у справі закрито за п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Цимбала І.З. просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду. Вказує, що суд дійшов помилкового висновку про непідвідомчість спору судам цивільної юрисдикції, оскільки виходив лише з формального статусу позивачки як фізичної особи-підприємця на момент виникнення спірних правовідносин, не врахувавши характер заявлених вимог та правову природу спірних відносин. Зазначає, що предметом спору є вимога про відшкодування моральної шкоди, яка спрямована на захист особистих немайнових прав фізичної особи, а не на врегулювання господарських правовідносин чи захист майнових інтересів у сфері підприємницької діяльності. Посилається на те, що право на відшкодування моральної шкоди є особистим немайновим правом, нерозривно пов`язаним з особою, а тому такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Також вказує, що на час звернення до суду статус фізичної особи-підприємця припинено, а закриття провадження з формальних підстав порушує її право на ефективний судовий захист.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Іваницького Я.О., який доводи апеляційної скарги підтримав, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що заявлений спір пов`язаний із неналежним виконанням договору підряду, укладеного між ОСОБА_1 як суб`єктом підприємницької діяльності та ТОВ «Добробуд», а відтак, з урахуванням суб`єктного складу сторін, предмета спору та характеру спірних правовідносин, справа належить до юрисдикції господарського суду.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

Обставини справи.

2 березня 2005 року між ОСОБА_2 та підприємцем ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу належної ОСОБА_2 цегляної будівлі під літ. “А” загальною площею 514 кв.м, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Управління містобудівного та архітектурного комплексу Тернопільської міської ради надано СПД ОСОБА_1 дозвіл №209/07 від 18 жовтня 2007 року на виконання будівельних робіт — реконструкції власних приміщень в лодочну станцію по АДРЕСА_1 .

18 жовтня 2007 року між СПД-ФО ОСОБА_1 і ТОВ “Добробут” укладено договорі підряду, згідно якого замовник доручає, а підрядник на власний ризик з свого матеріалу, або з матеріалу замовника та своїми засобами зобов”язується виконати будівельно-монтажні роботи, а саме реконструкцію власних приміщень в лодочну станцію за адресою АДРЕСА_1 .

2 червня 2011 року Інспекцією держархбудконтролю у Тернопільській області зареєстровано Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації. Найменування закінченого будівництвом об`єкта — реконструкція власних приміщень в лодочну станцію за адресою АДРЕСА_1 . Замовником є СПД ФО ОСОБА_1 .

Із інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що 17 лютого 2020 року внесено запис про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Тобто, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 1 частини першої статті 20 ГПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18 (провадження № 14-168цс20), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов`язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20), від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19); від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18); від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б(провадження № 12-143гс19)».

Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див. постанови від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21 (провадження № 14-36цс22), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22), від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 (провадження № 14-178цс20) та інші).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 127/23144/18 (провадження № 14-460цс19) зазначено, що «однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб`єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб`єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов`язання, що з нього виникають, є господарськими. […] За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» однією з особливостей підстав припинення зобов`язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Таким чином, виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про належність спору до господарської юрисдикції».

У постанові Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2019 року у справі № 212/3182/16-ц (провадження № 61-48592св18) зроблено висновок, що «ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності».

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 як на підставу для відшкодування моральної шкоди посилалась на те, що ТОВ «Добробуд» у ході виконання договору підряду допустило відступ від його предмета, оскільки замість реконструкції належної їй будівлі фактично здійснило нове будівництво, що в подальшому спричинило звернення власників будівель-елінгів із претензіями щодо характеру виконаних робіт, ризик пред`явлення до неї вимог майнового характеру та, як наслідок, моральні страждання.

Таким чином, спір між сторонами виник не з позадоговірного заподіяння шкоди, а безпосередньо з виконання договору підряду від 18 жовтня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 як суб`єктом підприємницької діяльності та ТОВ «Добробуд».

Саме як суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 було набуто спірний об`єкт нерухомості, укладено договір підряду, отримано дозволи на виконання будівельних робіт та в подальшому зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації.

Отже, визначальними для вирішення питання юрисдикції у цій справі є не лише суб`єктний склад сторін, а й те, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з виконанням господарського договору та здійсненням господарської діяльності.

Тобто вимога про відшкодування моральної шкоди у цьому випадку є похідною від оцінки належності чи неналежності виконання договору підряду, а тому не змінює правової природи спірних відносин.

Сам по собі спосіб захисту у вигляді стягнення моральної шкоди не є достатнім критерієм для віднесення спору до цивільної юрисдикції, оскільки юрисдикція визначається за сукупністю суб`єктного складу, предмета спору та характеру спірних правовідносин.

Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що право на відшкодування моральної шкоди є особистим немайновим правом фізичної особи, а відтак спір має розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки у даній справі заявлена вимога про відшкодування моральної шкоди не є самостійною та відокремленою від господарського договору, а випливає саме з нього, так як без встановлення факту належного чи неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань вирішення вимоги про моральну шкоду є неможливим.

Не заслуговують на увагу й посилання на те, що на час звернення до суду ОСОБА_1 припинила підприємницьку діяльність. Втрата фізичною особою статусу підприємця після виникнення спірних правовідносин не змінює характеру зобов`язань, що виникли з укладеного нею під час здійснення підприємницької діяльності договору, та не припиняє таких зобов`язань.

Також безпідставними є доводи про порушення права на ефективний судовий захист, оскільки закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, не позбавляє особу права на звернення до суду, а лише вказує на необхідність розгляду спору судом належної юрисдикції, встановленої законом.

За таких обставин, суд першої інстанції, встановивши, що спірні правовідносини виникли з виконання договору підряду, укладеного між суб`єктом підприємницької діяльності та юридичною особою, а заявлена вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від тверджень про неналежне виконання саме цього договору, дійшов правильного висновку про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала суду є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування з мотивів, викладених у апеляційній скарзі колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 375, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 — адвоката Цимбали Ірини Зіновіївни — залишити без задоволення.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 січня 2026 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 25 березня 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Костів О.З.

Храпак Н.М.