Вирок від 24 березня 2026 р. у справі №309/2435/25 — Хустський районний суд Закарпатської області

Справа № 309/2435/25

Провадження № 1-кп/309/209/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2026 року м. Хуст

Хустський районний суд Закарпатської області

в складі: головуючого-судді: ОСОБА_1

секретаря судового засідання: ОСОБА_2

з участю прокурора: ОСОБА_3

обвинуваченого: ОСОБА_4

захисника: ОСОБА_5

представника потерпілого: ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хуст кримінальне провадження № 12024070000000139 від 24.03.2024 року відносно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця м. Хмельницький, мешканця АДРЕСА_1 , з професійно-технічною освітою, одруженого, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, військовослужбовця, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 415 КК України,

В С Т А Н О В И В:

24 березня 2024 року приблизно о 09 годині 50 хвилин, водій ОСОБА_4 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним транспортним засобом марки «Nissan Navara», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Центральній с. Іза Хустського району Закарпатської області від м. Хуст в напрямку смт. Міжгір`я зі швидкістю близько 60 км./год., наближаючись до правого віражу, що розташований поблизу будинку № 116, грубо порушуючи чинні вимоги ПДР України, які виразилися в тому, що він своїми діями створив небезпеку для руху, був неуважним та не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну, перевищив встановлену в межах населеного пункту швидкість руху при виявленні небезпеки для руху, яку водій об`єктивно спроможний виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, змінив траєкторію руху керованого автомобіля, виїхав на смугу зустрічного руху, де здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_7 , яка переходила проїзну частину у невстановленому для цього місці з права наліво відносно напрямку руху автомобіля.

Своїми діями водій ОСОБА_4 порушив вимоги п.п. 1.5, 1.10 (в частині значення терміну «встановлена швидкість», «небезпека для руху»), 2.3 «б», 2.3. «д», 2.9. «а», 10.5, 12.1, 16.11. ПДР України.

В результаті наїзду на пішохода, ОСОБА_7 отримала травми несумісні з життям, а саме: тілесні ушкодження у вигляді поєднаної травми голови, тулуба та кінцівок, субарахноїдального крововиливу, множинних переломів ребер справа та зліва, перелому грудного відділу хребта на рівні Тн10 з повним розривом спинного мозку, відкритого перелому лівого передпліччя, травматичного шоку, які виникли внаслідок дії тупих предметів, якими могли бути виступаючі частини кузову автомобіля піл час ДТП, від яких потерпіла ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в Хустській ЦРЛ.

Таким чином, своїми діями ОСОБА_4 скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 415 КК України – порушення правил водіння транспортної машини, що спричинило смерть потерпілого.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 415 КК України визнав повністю та беззаперечно, щиро покаявся, повністю підтвердив фактичні обставини та події, викладені в обвинувальному акті. Суду пояснив, що 24.03.2024 року, біля 09 години, після вживання напередодні спиртних напоїв, виїхав на позицію по тривозі. Керував службовим автомобілем «Nissan Navara», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та по вул. Центральній с. Іза Хустського району наближаючись до правого віражу виїхав на смугу зустрічного руху, де здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_7 , яка переходила проїзну частину. Не заперечував, що порушив вимоги Правил дорожнього руху, перевищив допустиму швидкість руху, що призвело до зіткнення та таких трагічних наслідків. Наголошував, що не хотів таких наслідків, умислу на вчинення злочину не мав. З потерпілим примирився, частково відшкодував йому заподіяну шкоду. Зробив для себе належні висновки. Наголошував, що не хотів таких наслідків, умислу на вчинення злочину не мав. Щиро кається у вчиненому, зазначив, що дуже жалкує, що так сталося.

Потерпілий ОСОБА_8 в судове засідання не зявився. Надав суду заяву про розгляд справи без його участі за участі його захисника. З обвинуваченим примирився, про що надав нотаріально посвідчену заяву. При обранні міри покарання просив суворо не карати ОСОБА_4 . Щодо відшкодування шкоди, то оскільки обвинувачений є військовослужбовцем, відшкодування буде вирішуватись із страховою компанією.

Представник потерпілого – адвокат ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що на день розгляду справи шкода потерпілому відшкодована частково, інша частина за домовленістю сторін буде вирішуватись із страховою компанією. Цивільного позову не заявляє. Претензій до обвинуваченого немає.

Показання обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.

З`ясувавши думки учасників судового провадження про обсяг та порядок дослідження доказів по справі, враховуючи, що ОСОБА_4 повністю визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, ніхто з учасників не піддає сумніву й не оспорює фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, вірно розуміють зміст цих обставин, у суду немає сумнівів у добровільності та істинності позиції учасників процесу, а тому, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, суд вважає за недоцільне проводити дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, обмежившись лише допитом обвинуваченого та матеріалами кримінального провадження, які характеризують його особу і стосуються речових доказів та судових витрат у провадженні. При цьому судом роз`яснено, що у такому випадку учасники судового провадження будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.

Такий висновок суду ґрунтується також і на практиці Європейського суду з прав людини, викладеній, зокрема, у рішенні в справі «Коваль проти України» від 19.10.2006 року, відповідно до п. 113 якого вбачається, що «основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у межах кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого кримінального обвинувачення. Стаття 6 Конвенції в цілому гарантує обвинуваченому ефективну участь у кримінальному провадженні. Основним аспектом права на справедливий суд є те, що розгляд кримінальної справи, включаючи елементи кримінального провадження, які відносяться до процедури, повинен бути змагальним і в ньому має забезпечуватись рівність сторін обвинувачення і захисту (рішення від 16 лютого 2000 року у справі «Роув і Дейвіс проти Сполученого Королівства»).

Судовий розгляд проведено стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і в межах висунутого обвинувачення за ч. 1 ст. 415 КК України, відповідно до вимог ст.337 КПК України.

Суд встановив, що своїми діями, які виразились у порушенні правил водіння транспортної машини, що спричинило загибель потерпілої, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 415 КК України.

При призначенні ОСОБА_4 покарання, суд враховує вимоги ст. 65 КК України, згідно із якими особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів, а згідно ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. Європейський Суд вказує, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».

Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 66 КК України, є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, часткове відшкодування шкоди.

Щире каяття полягає у визнанні у суді обставин, регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК України, щодо події кримінального правопорушення, у т. ч. її час, місце, спосіб учинення та активне сприяння розкриттю злочину.

Щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки.

На переконання суду, щире каяття обвинуваченого ОСОБА_4 полягає в суб`єктивному ставленні останнього до вчиненого, зокрема, в тому, що він визнав факт вчинення кримінального правопорушення та його негативні наслідки, визнав свою провину у вчиненому повністю, висловив щирий жаль з приводу цього, засудив свою поведінку та всіляко сприяв і бажав виправити наслідки своїх дій, відшкодував шкоду потерпілому, що підтверджено відповідною заявою потерпілого та підтверджено ним в судовому засіданні.

Активне сприяння у встановленні обставин, регламентованих ст. 91 КПК України, яке виразилось у тому, що обвинувачений повно та всебічно розповів про обставини вчинення кримінального правопорушення, сприяв встановленню істини у справі.

Обставини, які обтяжують покарання обвинуваченого – вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння та щодо особи похилого віку.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (частини статті), що передбачає відповідальність за вчинений злочин, але із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу обвинуваченого.

При призначенні виду та розміру покарання ОСОБА_4 суд враховує тяжкість та суспільну небезпеку вчиненого необережного злочину, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має постійне місце реєстрації та проживання, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, є військовослужбовцем, за місцем несення служби характеризується виключно позитивно.

Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суспільну небезпеку діяння, а також наслідки, що настали, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі, в межах санкції ч. 1 ст. 415 КК України.

Однак, враховуючи, конкретні обставини справи, думки потерпілого та представника потерпілого, які в судовому засіданні просили не позбавляти та не обмежувати волі обвинуваченого, вважали що його виправлення та перевиховання можливе без ізоляції від суспільства, щире каяття обвинуваченого та відшкодування шкоди, а тому призначення ОСОБА_4 покарання у виді реального позбавлення волі, в даній справі, буде становити «особистий надмірний тягар для особи».

Враховуючи зазначені конкретні обставини справи, думки потерпілого та його представника, висловлені в судових дебатах щодо можливості застосування ст. 75 КК України, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_4 , який є діючим військовослужбовцем, приймає безпосередню участь у бойових діях та забезпечує здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, і, на думку суду, в реаліях сьогодення (військового стану), виконуючи військовий службовий обов`язок, з урахуванням вказаних обставин, може принести реальну користь для нашої держави в боротьбі з агресором та наближення нашої перемоги, суд дійшов висновку про можливість виправлення та перевиховання ОСОБА_4 без ізоляції від суспільства, але в умовах контролю за його поведінкою уповноваженим органом, відповідно ст.76 КК України, та вважає за можливе звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням згідно ст. 75 КК України, з покладанням на нього обов`язків, передбачених ст.76 КК України.

На думку суду, призначене покарання та звільнення від його відбування, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення нових злочинів і не буде становити особистий надмірний тягар для особи. Таке покарання та звільнення від його відбування на підставі ст. 75 КК України, буде перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства і потерпілого та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 4 ст. 76 КК України вбачається, що нагляд за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням, здійснюється уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання, роботи або навчання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців - командирами військових частин.

Установлено, що підстав для вирішення питань пов`язаних із запобіжним заходом відносно обвинуваченого немає з огляду на відсутність таких клопотань в учасників кримінального провадження та враховуючи, що відповідно до статей 22, 26 КПК України, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами, які є вільними у використанні своїх процесуальних прав.

Процесуальні витрати слід стягнути з обвинуваченого на користь держави в розмірі 15240, 48 грн.

Питання про речові докази суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 370, 371, 373, 374, 376 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 415 КК України та призначити покарання у виді чотирьох років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі, якщо він протягом іспитового строку, який суд визначає у два роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки.

Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 76 КК України нагляд за ОСОБА_4 , як військовослужбовцем, звільненим від відбування покарання з випробуванням, покласти на командира військової частини, у якій ОСОБА_4 проходить службу, у разі зміни місця служби - командира військової частини за новим місцем служби, а у разі звільнення з військової служби контроль за виконанням вироку покласти на уповноважений орган з питань пробації.

У разі звільнення з військової частини, зобов`язати ОСОБА_4 , у відповідності до п. 1, 2 ч.1 ст. 76 КК України в період випробувального терміну виконати наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили ОСОБА_4 не обирався.

Речові докази по справі: оптичний диск з відеозаписом обставин ДТП – залишити при матеріалах кримінального провадження; транспортний засіб марки «Nissan Navara», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який переданий на відповідальне зберігання командиру першого взводу 2 ЗКР ВЧ НОМЕР_2 ОСОБА_9 – залишити у розпорядженні військової частини.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави у відшкодування процесуальних витрат за залучення судових експерта на проведення судової інженерно-траспортної експертизи у розмірі 15 240 гривень 48 копійок.

На вирок може бути подана апеляція до Закарпатського апеляційного суду через Хустський районний суд протягом 30 днів з моменту його проголошення, а обвинуваченим в той же строк з моменту вручення копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку, а копія вироку обвинуваченому та прокурору підлягає врученню негайно після проголошення.

Суддя Хустського

районного суду ОСОБА_1