Постанова від 19 березня 2026 р. у справі №314/5063/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу Справа № 314/5063/25

запорізький апеляційний суд

Провадження №33/807/462/26Головуючий у 1-й інстанції Кіяшко В.О.

Єдиний унікальний №314/5063/25Доповідач в 2-й інстанції Гончар О.С.

Категорія – ч.5 ст.126 КУпАП

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2026 року м.Запоріжжя

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду Гончар О.С., за участі ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Кари Юлії Миколаївни на постанову судді Вільнянського районного суду Запорізької області від 10 грудня 2025 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживає у АДРЕСА_1 ,

притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.126 КУпАП,

ВСТАНОВИВ

Згідно з постановою суду, 31.10.2025 року о 14 год. 23 хв. на 2 км автомобільної дороги Петро-Михайлівка – Улянівка водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «ЗАЗ 1102» д.н.з. НОМЕР_1 , не маючи права керування таким транспортним засобом. Дане адміністративне правопорушення ОСОБА_1 вчинив повторно після того, як протягом року 24.02.2025 року постановою уповноваженої особи серія ЕНА №4138057 його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.1 «а» Правил дорожнього руху України.

ОСОБА_1 визнано винним за ч.5 ст.126 КУпАП і на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 40 800 гривень з позбавленням права керування транспортним засобом строком на п`ять років без оплатного вилучення транспортного засобу.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 гривень.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням захисник ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила змінити постанову суду першої інстанції в частині накладеного на ОСОБА_1 адміністративного стягнення, виключивши із резолютивної частини постанови адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на п`ять років.

Свої вимоги мотивувала тим, що суд першої інстанції не повною мірою з`ясував фактичні обставини справи та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами.

Захисник посилається на положення п.28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №18 від 19.12.2008 року) «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті».

Вказує, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, - ОСОБА_1 права керування транспортними засобами відповідної категорії не набував, наразі проходить навчання в автошколі. Відтак, на переконання апелянта, ОСОБА_1 не може бути позбавлено вказаного права.

До судового засідання апеляційного суду захисник ОСОБА_2 не з`явилась. Про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги її було повідомлено шляхом доставлення повістки в електронному вигляді до електронного кабінету в системі «Електронний суд», за допомогою якого нею було подано апеляційну скаргу.

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, - ОСОБА_1 не заперечував проти апеляційного розгляду за відсутності захисника, тому з огляду на положення ч.6 ст.294 КУпАП, неявка захисника Кари Ю.М. до суду не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги за її відсутності в судовому засіданні.

Заслухавши ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу та наполягав на її задоволенні; перевіривши матеріали справи, наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч.7 ст.294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Наявність в діях ОСОБА_1 складу передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП адміністративного правопорушення в апеляційній скарзі не оспорюється. Натомість апелянт не погоджується з видом накладеного на ОСОБА_1 адміністративного стягнення в частині позбавлення права керування транспортними засобами.

Перевіряючи аргументи сторони захисту щодо неможливості застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом як до особи, яка такого права не мала, апеляційний суд зазначає наступне.

Диспозицією ч.5 ст.126 КУпАП закріплено склад інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, що полягає у повторному протягом року вчиненні передбачених частинами другою - четвертою цієї статті порушень.

За вчинення регламентованого ч.5 ст.126 КУпАП адміністративного правопорушення законодавцем передбачено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п`яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.

Санкція ч.5 ст.126 КУпАП є безальтернативною та передбачає обов`язкове накладення на правопорушника адміністративного стягнення як у виді штрафу у визначеному розмірі, так і у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

У законі не вживається поняття наявність посвідчення водія чи його відсутність, мова йде саме про право керування транспортними засобами.

Положеннями ст.30 КУпАП прямо регламентовано порядок застосування судами стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобами щодо осіб, які не мають посвідчення водія на право керування транспортними засобами або до таких, які вже позбавлені такого права. Прямо передбачено випадки, коли таке стягнення не застосовується. Також закріплено правила складання вказаного виду адміністративного стягнення у разі вчинення нового адміністративного правопорушення особою, щодо якої застосовано позбавлення права керування транспортним засобом, до закінчення строку дії такого стягнення.

Крім того, апеляційний суд зважає на те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст.8 Конституції України).

Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності адміністративного правопорушення і стягнення цілям законодавця і засобам, що обираються для їх досягнення.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності стягнення вчиненому адміністративному правопорушенню. Категорія справедливості передбачає, що стягнення за адміністративне правопорушення повинно бути домірним. Справедливе застосування норм права – є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість.

Принцип рівності всіх громадян перед законом – конституційна гарантія правового статусу особи, що поширюється, зокрема, на призначення стягнення. Притягнення особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, до адміністративної відповідальності означає не лише рівність усіх осіб перед законом, а й передбачає встановлення в законі єдиних засад застосування такої відповідальності.

Завданням КУпАП є правове забезпечення охорони прав і свобод громадянина, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, встановленого правопорядку зміцнення законності, запобіганням правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Для здійснення цього завдання КУпАП визначає, які суспільно небезпечні діяння є адміністративними правопорушеннями та які адміністративні стягнення застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Згідно зі ст.23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що безпосередньо у ст.30 КУпАП не встановлено обмежень щодо накладення стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли воно прямо передбачено у санкції статті (санкції частини статті) КУпАП щодо осіб, які на момент вчинення адміністративного правопорушення не мали права керувати транспортними засобами відповідної категорії.

Відповідно до вимог ст.33 КУпАП особі, яка вчинила адміністративне правопорушення, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених КУпАП та іншими законами України.

Суб`єктом передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП адміністративного правопорушення є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку (загальний) і керує транспортним засобом, незалежно від того, чи має вона на це право. Додаткових вимог до суб`єкта, а саме наявність у нього права на керування транспортними засобами ч.5 ст.126 КУпАП не містить.

Більш того, апеляційний суд звертає свою увагу на те, що законодавець прямо передбачив відповідальність за ч.5 ст.126 КУпАП у виді санкції позбавлення права керування транспортним засобом до осіб, що повторно протягом року вчинили адміністративне правопорушення передбачене ч.2 ст.126 КУпАП, зокрема, за керування транспортним засобом, не маючи права такого права.

Отже, ні норми Загальної частини КУпАП, ні ст.126 КУпАП не містять жодних застережень чи умов застосування додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, у тому числі, зумовлених відсутністю у винного посвідчення водія на право керування транспортними засобами.

Відповідно до положень ст.15 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 року № 3353-XII право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Відповідно до п.20 «Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 року № 340, передбачено, що позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм, апеляційний суд вважає, що правова природа додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом, зокрема і згідно санкції відповідної частини ст.126 КУпАП, і полягає у забороні керувати транспортними засобами.

Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати передбаченій ст.23 КУпАП загальній меті будь-якого стягнення. У контексті розглядуваного питання особливої актуальності набуває досягнення мети стягнення щодо запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом.

Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров`я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров`ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями.

При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення.

Каральна мета такого додаткового стягнення досягається як безпосередньою забороною керувати транспортними засобами (позбавлення суб`єктивного права), так і покладенням на особу обов`язків за ухилення від відбування додаткового стягнення.

Підхід щодо неможливості накладення додаткового стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на особу, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету стягнення, а відтак, враховуючи зазначене, особі, яку визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною частиною ст.126 КУпАП, суд вправі накладати додаткове стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення адміністративного правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами відповідної категорії.

Апеляційний суд критично ставиться до доводів апеляційної скарги, в якій апелянт посилався на п.28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №18 від 19.12.2008 року) «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», де зазначалось, що позбавлення права керувати транспортними засобами не можна застосовувати до винної особи, яке вже позбавлена такого права або взагалі його не мала. При цьому апеляційний суд виходить з того, що Постанови Пленуму Верховного Суду України не є джерелом права. Роз`яснення, що в них містились, стосувались законодавства двадцятирічної давнини, яке за цей час багато разів змінювалось і трансформувалось. Про застарілість і неактуальність такого роз`яснення свідчить те, що зазначеним пунктом Пленуму ВСУ передбачалось, що позбавлення права керувати транспортними засобами за вчинення правопорушень, передбачених ст.130 КУпАП, можна застосовувати тільки як основне адміністративне стягнення. Проте в теперішній редакції даної норми права передбачено, що таке стягнення застосовується лише як додаткове. Крім того, відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судами при застосуванні норм права враховуються висновки, викладені у постановах Верховного Суду, а не в постановах пленуму Верховного Суду України, який як судова інституція давно припинив свою правозастосувальну діяльність.

Таким чином, у контексті наведених обставин не можна визнати переконливими й виправданими, а отже й достатніми, доводи апеляційної скарги захисника про зміну судового рішення на зазначених у ній підставах.

Отже, постанова суду є законною та обґрунтованою, а тому у апеляційного суду відсутні підстави вважати, що постанову прийнято судом першої інстанції без урахування всіх фактичних обставин справи.

Накладене судом першої інстанції адміністративне стягнення за вчинене ОСОБА_1 порушення Правил дорожнього руху узгоджується з вимогами ст.33 КУпАП, а також відповідає передбаченій ст.23 КУпАП меті стягнення - вихованню особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, та запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Істотних порушень законодавства, що тягнуть безумовне скасування постанови суду першої інстанції, під час апеляційного розгляду справи не встановлено.

Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу захисника Кари Юлії Миколаївни залишити без задоволення.

Постанову судді Вільнянського районного суду Запорізької області від 10 грудня 2025 року в цій справі щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя О.С. Гончар