Рішення від 23 березня 2026 р. у справі №456/2501/25 — Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/2501/25

Провадження № 2/456/649/2026

РІШЕННЯ

іменем України

24 березня 2026 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Бораковського В. М. ,

секретар судового засідання Яніцька М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

за участі

представника позивача Морозової О.М.

встановив:

Стислий виклад позиції сторін.

В обґрунтування своїх вимог щодо предмета спору позивач покликається на те, що 30 грудня 2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір №5039957. Згідно п. 1.1. Договору Кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору (далі - кредит), а позичальник зобов`язався повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором. Відповідно до п. 1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 20000 грн. Відповідно до п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 5280 грн., які нараховуються за ставкою 0,88 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Згідно п. 1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,0 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Умовами кредитного договору передбачена видача кредитних коштів позичальнику безготівково, а саме шляхом переказу коштів на картковий рахунок. Відповідно до п. 6.1. Договору цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця. Згідно п. 6.4. Договору укладення кредитодавцем договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню кредитодавцем ідентичного за змістом договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки. Відповідно до п. 6.5. Договору цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.

26.07.2024 було укладено договір № 26-07/2024 відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Мілоан" відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 5039957. Таким чином, ТОВ «Факторинг партнерс» наділено правом вимоги до відповідача за договором № 5039957. Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за договором №5039957 від 30.12.2021, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 51680 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 200000 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 30280 грн.; заборгованість за комісіями - 1400 грн.

У зв`язку з вищенаведеним позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» суму заборгованості за договором №5039957 від 30.12.2021 в сумі 51680 грн., сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 16 000 грн.

Позиція відповідача з приводу викладених обставин у позовній заяві

12.11.2025 від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Пащука А.І. на адресу суду надійшла заява про перегляд заочного рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18.08.2025, яким позов задоволено повністю.

Ухвалою суду від 03.12.2025 заяву представника відповідача задоволено та скасовано заочне рішення суду від 18.08.2025, справу призначено до розгляду.

Заперечуючи щодо позову представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Пащук А.І. зазначив, що відповідачка не знала про розгляд справи та не отримувала жодної кореспонденції, ані судових повісток, ані позовної заяви з додатками. Відповідачка не проживає за вказаною в позовній заяві адресою, оскільки вже довший час та станом на сьогодні перебуває закордоном. 03.11.2025 відповідачка дізналась, що відносно неї винесене рішення. Зазначив, що з розрахунком заборгованості не погоджується відповідачка, оскільки заборгованість є спірною, розрахунок є значно завищеним та не відповідає нормам чинного законодавства. Відповідачка не заперечує факт укладення кредитного договору, проте заперечує розмір нарахованих відсотків за користування кредитними коштами. Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. Вищезазначену статтю було доповнено частиною п`ятою згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ від 22.11.2023. При цьому, вищезазначеним Законом прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» також було доповнено пунктом 17, відповідно до якого тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; (з 24.12.2023 до 22.04.2024 включно); протягом наступних 120 днів - 1,5 % (з 23.04.2024 включно до 20.08.2024 включно) та з 21.09.2024 включно та надалі - 1%. Тобто, в даному випадку процентна ставка не відповідає нормам чинного законодавства, а отже заборгованість нараховувалась не правильно, тому стягненню не підлягає. Окрім того, доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості за договором не є належним доказом надання відповідачеві кредитних коштів, оскільки сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б в дійсності перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит.

Також зазначив, що кредитний договір є недійсним, а його недійсність регламентується в розумінні нікчемності, оскільки закон встановлює імперативність цього поняття, а саме недійсність такого правочину випливає із закону при досягненні таким оспорюваним правочином відповідних критеріїв нечесної підприємницької практики, які встановлені Законом України «Про захист прав споживачів», і додаткового судового рішення про визнання такого правочину недійсним закон не вимагає. Правила надання коштів у позику є незрозумілими для відповідача, який є пересічним споживачем, через дрібний шрифт такого документу. При цьому самі правила не підписані відповідачем по справі.

Розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).

Звернув увагу, що позивач просить суд стягнути із відповідача відсотки в сумі 30 280,00 грн. за період з 31.12.2021 по 04.03.2022, тобто за період 2 місяці 2 дні. Позивач зобов`язаний був розрахувати проценти за період кредитування з 31.12.2021 по 29.01.2022, які становлять 5 280,00 грн. та відсотки нараховані за ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 30.01.2022 по 04.03.2022, як відсотки за порушення зобов`язання в сумі 27000,00 грн. Однак, відповідальність настає лише після відповідної вимоги кредитодавця, а такої вимоги пред`явлено не було і матеріали справи такої вимоги не місять. Первинний кредитор не пред`являв вимоги про стягнення відсотків по ч. 2 ст. 625 ЦК України. Позовні вимоги також не містять вимоги стягнення відсотків за ч. 2 ст. 625 ЦК України, тому вимога про стягнення заборгованості по відсотках за період з 30.01.2022 по 04.03.2022 в сумі 27 000,00 грн. є безпідставними, оскільки сам позивач не просить в позовній заяві їх стягнути.

Окрім цього зазначив, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». В заяві від 30.12.2021 відповідач своїм підписом погодив комісію за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 7,00%, проте позивач не роз`яснив за які конкретні розрахунково-касові дії з відповідача буде взята комісія за обслуговування кредитної заборгованості. Розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості встановлено без уточнення найменування конкретних послуг та систематичності запиту споживачем інформації щодо обслуговування кредитної заборгованості. Позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку послуг з обслуговування кредитної заборгованості, їх погодження зі споживачем при укладенні кредитного договору. Так, вказані умови договору не містять розмежування платних та безоплатних послуг, як і не містять найменування цих послуг, а значить передбачають виключно платні послуги стосовно обслуговування кредиту в тому числі, слід розуміти, і послуги на вимогу споживача не частіше одного разу на місяць повідомляти йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надання виписки з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформації про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншої інформації, що суперечить вимогам частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», за яким надання таких послуг передбачено безоплатно. З урахуванням положень ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови кредитного договору №5039957 від 30.12.2021 про встановлення комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 7% є нікчемним, а тому вимога про стягнення комісії в розмірі 1 400,00 грн. не підлягає задоволенню.

На підставі вище викладеного, відповідачка просить суд частково задовольнити позовні вимоги, а саме визнає заборгованість за тілом кредиту у розмірі 20000,00 грн. та заборгованості за відсотками за користування тілом кредиту у розмірі 5280,00 грн., а також витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн. та судовий збір, що становить - 2422,40 грн., а разом - 30702,40 грн., щодо задоволення інших вимог заперечує.

Позиція позивача з приводу викладених обставин.

Представник позивача 26.11.2025 подав на адресу суду заперечення в якому зазначив, що відповідачка була належним чином повідомлена про розгляд справи, окрім того про винесене рішення вона могла дізнатись із мобільного застосунку «Дія» чи з сайту ЄДРСР. Між сторонами укладено кредитний договір, сторонами погоджено строк користування кредитом, який продовжується у разі наявності непогашеної заборгованості, а таке продовження не потребує додаткових дій ні від кредитора, ні від позичальника. Сторони договору погодили окремий випадок автоматичної пролонгації договору, без необхідності вчинення будь-яких додаткових дій з боку сторін. Підписанням даного договору відповідачка погодилась на зазначені умови. Отже, нею було надано згоду на автопролонгацію договору у разі наявності заборгованості. Щодо стягнення комісії за кредитним договором, зазначив, що вона може бути стягнута, оскільки передбачена п. 1.5.1 та п. 2.2.1 Договору. Відповідачці була надана повна інформація до укладення договору (паспорт кредиту, умови тощо). За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України). Тобто позичальник отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання повернути грошові кошти у встановлений строк та сплатити визначені договором проценти за користування кредитом. Умови даного договору про автоматичну пролонгацію строку кредитування жодним чином не завдає шкоди позичальнику, оскільки поряд із обов`язком сплачувати відсотки в період автоматичного продовження строку кредитування, позичальник набуває і право правомірно користуватись кредитом та правомірно не повертати його протягом такого строку. Відповідно до п. 2.4.1 договору позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну передбаченого п. 1.4 договору, а у випадку пролонгації - не пізніше дати завершення періоду, на який продовжено строк кредитування. Відповідно до п. 2.4.2 договору якщо заборгованість не буде погашена після завершення строку кредитування визначеного згідно п. 1.3 та п. 2.3 цього договору, виконання зобов`язань зі сплати платежів вважається простроченим позичальником та передбачає настання наслідків, обумовлених розділом 4, п. 3.2.5 договору. Отже, з даних умов договору вбачається, що прострочення зобов`язання та відповідальність за таке прострочення виникають у позичальника після дати завершення періоду, на який продовжено строк кредитування. При цьому, протягом періоду, на який пролонговано договір, позичальник має правомірно не сплачувати кредитору борг та таке користування коштами не вважається простроченням. Таким чином, кредитором нараховано заборгованість відповідно до умов укладеного договору. Всі інші доводи відповідача є нічим іншим як непогодженням з позовними вимогами, без належного правового обґрунтування, з урахуванням визначеності правомірності правочину.

ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість не нараховував, а звернувся до суду з позовом до боржника про стягнення заборгованості виключно з сумою, яка була передана в рамках підписаного договору про відступлення права вимоги.

Представник позивача зазначив, що умовами договору позики передбачена денна процентна ставка (стандартна), яка складає 5% в день. 24 грудня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким, зокрема, було доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» новими частинами. Так частиною п`ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» №1734- VIII передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. Вказана норма законодавства була введена в дію Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 498-ІХ та набрала чинності 24 грудня 2023 року. Як встановлено в пункті 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Отже, до 21 серпня 2024 року позивач міг здійснювати нарахування процентів, які не перевищують денну процентну ставку 2,5 % до 21.04.2024 (перші 120 днів), 1,5 % з 22.04.2024 по 23.08.2024 (другі 120 днів), а з 24.08.2024 - не більше 1% в день. Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов 'язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту. Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент укладання договору позики та нарахування відсотків Закон України «Про споживче кредитування» не містив норми щодо максимального розміру денної процентної ставки, а тому первісний кредитором правомірно нараховував проценти за користування позикою за процентною ставкою, визначеною умовами договору, що спростовує позицію представника відповідача в цій частині.

Враховуючи вищевикладене, первісним кредитором було правомірно нараховано проценти за користування позикою, таке нарахування визначено умовами укладеного договору та нормами чинного законодавства, відповідач має обов`язок перед позивачем повернути отримані за договором кошти та сплатити проценти за їх користування.

Відповідно представник позивача просить позов задовольнити повністю.

Представник позивача у судовому засіданні просить позов задоволити з підстав викладених у ньому.

Відповідачка у судове засідання повторно не прибула, хоча належним чином повідомлялась про дату, час і місце судового засідання, про причини неявки суд не повідомила.

Представник відповідача адвокат Пащук А.І. в судове засідання не прибув, однак подав на адресу суду заяву про розгляд справи без його участі.

Заяви, клопотання учасників справи.

12.11.2025 від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Пащука А.І. на адресу суду надійшла заява про перегляд заочного рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18.08.2025, яким позов задоволено повністю.

26.11.2025 від представника позивача надійшло заперечення на заяву про перегляд заочного рішення.

01.12.2025 від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Пащука А.І. на адресу суду надійшла заява про розгляд справи без його участі.

03.12.2025 від представника позивача на адресу суду надійшла заява про розгляд справи без її участі.

07.01.2026 від представника позивача на адресу суду надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

09.01.2026 від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Пащука А.І. на адресу суду надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

11.12.2025 від представника позивача на адресу суду надійшло клопотання про витребування доказів.

22.01.2026 від представника позивача на адресу суду надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

04.02.2026 від представника позивача на адресу суду надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

18.03.2026 від представника позивача на адресу суду надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 03.12.2025 вирішено розгляд справи проводити без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Ухвалою суду від 03.12.2025 скасовано заочне рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18.08.2025 та справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою судді від 08.01.2026 вирішено судові засідання проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС, за участі представниці позивача - адвоката Морозової В.В.

Ухвалою судді від 12.01.2026 вирішено судові засідання проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС, за участі представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Пащука А.І.

Ухвалою суду від 10.02.2026 вирішено витребувати докази у АТ КБ «Приват Банк».

Ухвалою судді від 19.03.2026 вирішено судові засідання проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС, за участі представниці позивача - Німченко А.Р.

З`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам у цілому, суд доходить такого висновку.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Відповідно до договору про споживчий кредит № 5039957 від 30.12.2021 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 , кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п.1.3. договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п.1.2. договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п.1.4. договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Сума (загальний розмір) кредиту становить 20000.00 грн. Кредит надається строком на 30 днів з 30.12.2021 (строк кредитування). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 29.01.2022. Загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 6680.00 грн. в грошовому виразі та 3,232.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 26680.00 гривень. Загальні витрати позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться не змінним та що кредитодавець і позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому договорі, зокрема позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п.1.4 договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження Позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов`язань. Комісія за надання кредиту становить 1400.00 грн., яка нараховується за ставкою 7.00 відсотків від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом: 5280.00 грн., які нараховуються за ставкою 0.88 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.. Тип процентної ставки за цим договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2,.2.3 цього договору.Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок. Позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п 1.5.1.-1.5.2. договору, в термін (дату) вказаний в п.1.4. У випадку якщо позичальник продовжує строк кредитування вказаний в п.1.3 договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною п.1.5.2. або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п.1.6 договору, в сумі та на умовах визначених п.2.3 договору. Нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п.2.2.3 договору. Умовами договору передбачена пролонгація строку кредитування. Кредитний договір уклададено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та\або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачка заповнила анкету-заяву на кредит № 5039957, ознайомився з паспортом споживчого кредиту №5039957, що підтверджується електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідачки.

Згідно довідки про ідентифікацію, підтверджено, що клієнт ОСОБА_1 з якою укладено договір №5039957 від 30.12.2021 ідентифікована ТОВ «Мілоан».

Відповідно до квитанції №1869062149 від 30.12.2021, платник ТОВ «Мілоан» сплатив на картку одержувача кошти у сумі 20000 грн, згідно договору №5039957.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №5039957 від 30.12.2021 станом на 09.04.2025, загальна сума заборгованості становить 51680 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту - 20000 грн., заборгованість за відсотками - 30280 грн., заборгованість за комісією - 1400 грн.

Окрім того, позивачем надано відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №5039957, ОСОБА_1 за період 30.12.2021 по 26.07.2024.

Відповідно до Договору факторингу №26-07/2024 від 26.07.2024 укладеного між ТОВ «Мілоан» та Товаристом з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс», у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ ««Факторинг партнерс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Факторинг партнерс» приймає належні ТОВ «Мілоан» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.

Відповідно до платіжної інструкції №448090005 від 26.07.2024 ТОВ «Факторинг партнерс» сплатило ТОВ «Мілоан» суму у розмірі 3310395,81 грн., згідно договору факторингу №26-07/2024 від 26.07.2024.

Згідно до реєстру боржників до договору факторингу №26-07/2024 від 26.07.2024 де ТОВ «Мілоан» передав, а ТОВ «Факторинг партнерс» прийняв права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №5039957 від 30.12.2021.

Відповідно до договору про надання правничої допомоги №0207/2024 від 02.07.2024, заявки на надання юридичної допомоги №204, витягу з акту №7 про надання юридичної допомоги від 31.03.2025, укладених між ТОВ «Факторинг партнерс» та адвокатським об`єднанням «Лігал ассістанс», згідно якого, ТОВ «Факторинг партнерс» зобов`язується сплатити адвокату винагороду у розмірі 16000 грн.

Згідно відомостей ТОВ «Мілоан» про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 5039957, заборгованість ОСОБА_1 за період з 30.12.2021 по 23.02.2022 становить: тіло кредиту - 20000, 00 грн., комісія - 1400, 00 грн., проценти - 30280, 00 грн.

Відповідно до інформації, наданої АТ КБ «Приват Банк» від 23.02.2026, ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ). Номер телефону НОМЕР_3 знаходиться/знаходився в анкетних даних ОСОБА_1 . Номер телефону на який відправляється інформація про підтвердження операцій станом на 23.02.2026: фінансовий номер телефону НОМЕР_3 . По рахунку(ах) НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) було зарахування коштів на суму 20000, 00 грн., за період 30.12.2021-30.12 2021.

Релевантні норми і джерела права, застосовані судом при ухваленні рішення.

Встановлені судом цивільні правовідносини щодо порушення боржником грошового зобов`язання й застосування кредитором відповідних наслідків цього, у тому числі й за кредитними договорами, регулюються Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року й протоколами до неї, Цивільним кодексом України (надалі - ЦК України), Законами України «Про електронну комерцію», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про захист прав споживачів», «Про споживче кредитування», іншими актами цивільного законодавства.

Так, згідно положень ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

За змістом ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, з-поміж іншого, договори та інші правочини.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених у ст. 11 цього Кодексу.

Своєю чергою, системний аналіз статей 524-526, 533-535 ЦК України дає підстави стверджувати про те, що грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Порушенням зобов`язання, як встановлено у ч. 1 ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона-підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно ч. 1 ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В силу ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

За змістом ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Щодо укладення договору в електронній формі.

Відповідно до пункту 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор, відповідно до пункту 12 ч. 1 ст. 3 цього Закону, це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до частин 3, 4, 6 ст. 11 цього Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Щодо цесії (переходу права вимоги, факторингу).

Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (ч. 2 ст. 517 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Визначення факторингу міститься у ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів. Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступлення права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

За змістом ст. 1079 ЦК України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договору про відступлення права вимоги, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором. Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Таким чином, укладаючи відповідний договір факторингу, сторони у договорі визначають конкретний перелік зобов`язань, право на вимоги яких переходять до нового кредитора. З метою визначення переліку таких зобов`язань сторони складають та погоджують відповідний реєстр, який є документальним підтвердженням переходу права вимоги за відчужуваними договорами.

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Судом встановлено, що 30.12.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір № 5039957. Відповідно до умов даного кредитного договору кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п.1.3. договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п.1.2. договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п.1.4. договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Сума (загальний розмір) кредиту становить 20000.00 грн. Кредит надається строком на 30 днів з 30.12.2021 (строк кредитування). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 29.01.2022. Загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 6680.00 грн. в грошовому виразі та 3,232.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 26680.00 гривень. Загальні витрати позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться не змінним та що кредитодавець і позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому договорі, зокрема позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п.1.4 договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження Позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов`язань. Комісія за надання кредиту становить 1400.00 грн., яка нараховується за ставкою 7.00 відсотків від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом: 5280.00 грн., які нараховуються за ставкою 0.88 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.. Тип процентної ставки за цим договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2,.2.3 цього договору.Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок. Позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п 1.5.1.-1.5.2. договору, в термін (дату) вказаний в п.1.4. У випадку якщо позичальник продовжує строк кредитування вказаний в п.1.3 договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною п.1.5.2. або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п.1.6 договору, в сумі та на умовах визначених п.2.3 договору. Нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п.2.2.3 договору. Умовами договору передбачена пролонгація строку кредитування. Кредитний договір уклададено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та\або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Отже, укладення ТОВ «Мілоан» кредитного договору з позичальницею в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню ТОВ «Мілоан» ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки. Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.

Відповідачка не заперечує укладення договору між сторонами та визнає суму заборгованості за договором у розмірі 20000 грн., однак представник позивача вказав, що позивач не визнає позов в частині нарахування процентів за користування кредитом та коміії.

Відповідно до п. 1.2. кредитного договору № 5039957 сума (загальний розмір) кредиту становить 20000.00 грн. Згідно п. 1.3. договору кредит надається строком на 30 днів з 30.12.2021 (строк кредитування). П. 1.4. визначено термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 29.01.2022.

З приводу наведених умов договору сторонами не заперечується сума кредиту наданого, строк кредиту та термін повернення такого.

Відповідно до п. 1.5.1. кредитного договору комісія за надання кредиту: 1400.00 грн., яка нараховується за ставкою 7.00 відсотків від суми кредиту одноразово.\

З приводу наведеного суд звертає увагу, що на момент укладення кредитного договору відповідачка не зверталась до кредитодавця із заявою про надання роз`яснень незрозумілих їй умов договору, зокрема щодо нарахування комісії, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, тим самим фактично погодилась із всіма умовами такого договору, в тому числі і з тими, що визначають підстави сплати процентів та їх розмір, та сплати комісії за надання кредиту. Більше того, відповідачка, ознайомившись з умовами кредитного договору, мала реальну можливість відмовитися від укладення останнього, та на момент його підписання вимог щодо незаконності умов договору не заявляла.

Щодо вимоги позивача про стягнення процентів за користування кредитом суд звертає увагу на наступне.

Суд звертає увагу, що згідно п. 1.5. кредитного договору орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 26680.00 гривень.

Відповідно до п.1.5.2. договору проценти за користування кредитом: 5280.00 грн., які нараховуються за ставкою 0.88 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Згідно п. 1.6. кредитного договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. П. 1.7.кредитного договору визначено, що тип процентної ставки за цим договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2,.2.3 цього Договору.

Суд звертає увагу, що кредитним договором № 5039957 від 30.12.2021 передбачено, що проценти за користування кредитом становлять 5280.00 грн., які нараховуються за ставкою 0.88 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, однак наступним пунктом визначено, що стандартну (базову) процентну ставку за користування кредитом, яка становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Відповідно в договорі № 5039957 від 30.12.2021 містяться суперечності щодо процентів за користування кредитом.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) зроблено висновок про те, що у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції).

Регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору, до загальних витрат за споживчим кредитом включаються: комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Згідно ч. 3 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» обчислення реальної річної процентної ставки має базуватися на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку та що кредитодавець і споживач виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в договорі. Якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки або інших платежів за послуги кредитодавця, включених до загальних витрат за споживчим кредитом при обчисленні реальної річної процентної ставки, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення, реальна річна процентна ставка обчислюється на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит.

У рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Положенням Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» визначено, що визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору. Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності.

При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Суд звертає увагу, що кредитним договором № 5039957 від 30.12.2021, укладем між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 визначено неоднозначні умови договору щодо нарахування процентів за користування кредитом, зокрема п. 1.5.2. передбачено, що проценти за користування кредитом становлять 5280.00 грн., які нараховуються за ставкою 0.88 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, однак в п. 1.6. договору зазначено, що стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Відповідно суд приходить до висновку, що споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності, тому неоднозначні умови договору трактуються на його користь.

Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку, позов в частині стягнення процентів за користування кредитом підлягає стягненню з врахуванням п. 1.5.2. кредитного договору № 5039957 від 30.12.2021 та становить 5280,00 грн.

Відповідно до договору факторингу №26-07/2024 від 26.07.2024 укладеного між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг партнерс», право вимоги по кредитному договору №5039957 від 30.12.2021 перейшло до ТОВ «Факторинг партнерс».

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зазначено, що відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов`язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов`язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу. Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом № 2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

У постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року №905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012 викладено висновки, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором,а також докази на підтвердження оплати за договором.

Крім цього, у постанові Верховного Суду від 02 листопада 2021 року №905/306/17 зазначено, що чинне законодавство не містить положень про те, що право вимоги до нового кредитора переходить з моменту сплати оплати новим кредитором на користь первісного кредитора заборгованості та інших платежів відповідно до договору відступлення права вимоги. Така вимога визначена законом лише щодо договору факторингу (ст. 1077 ЦК) чи може встановлюватися сторонами в укладених ними договорах.

В постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 Верховним Судом зазначено, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012 тощо).

Відповідно, суд приходить до висновку, що ТОВ «Факторинг партнерс» набуло право грошової вимоги до боржників ТОВ «Мілоан», про що свідчить договір факторингу №26-07/2024 від 26.07.2024.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на які представник позивача посилається як на підставу своїх вимог, заперечення відповідачки щодо позову, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам в цілому, доходить висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми боргу за кредитом, заборгованості за процентами користування кредитом, враховуючи п. 1.5.2. кредитного договору № 5039957 від 30.12.2021 та комісії.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже із відповідачки на користь позивача належить стягнути сплачений позивачем судовий збір, пропорційно задоволеним позовним вимогам, у розмірі в розмірі 1250, 57 грн, із розрахунку 26680,00 * 2422, 40 : 51680,00.

Вирішуючи питання про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, які позивач просить стягнути в розмірі 16000,00 грн, суд доходить наступного висновку.

Разом з тим, частиною четвертою статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Постановою ВС від 24.01.2019 року у справі №910/15944/17 від 19.02.2019 року у справі №917/1071/18, визначено, що якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (пункти 107-109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Суд звертає увагу, що до матеріалів справи надано докази, які підтверджують здійснення відповідних витрат позивачем направову допомогу адвокату.

Таким чином, суд, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін, дійшов переконання, що заявлені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є завищеними та неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), та вважає, що обґрунтованими є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000, 00 грн.

На підставі статей 207, 526, 626, 628, 638, 1048, 1049, 1054 ЦК України та керуючись статтями 10, 19, 81, 89, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» (ЄДРПОУ - 42640371, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Гедройця Єжи, буд. 6, офіс 521) суму заборгованості за договором №5039957 від 30.12.2021 в розмірі 26680, 00 (двадцять шість тисяч шістсот вісімдесят) грн., що складається із заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) у розмірі 20000, 00 грн., заборгованості за процентами у розмірі 5280, 00 грн., заборгованості за комісіями у розмірі 1400, 00 грн., суму судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам в розмірі 1250, 57 грн., та витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 2 000 грн., а всього 29930, 57 (двадцять дев`ять тисяч дев`ятсот тридцять гривень п`ятдесят сім копійок) грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 6 ст. 259 та частини 1 ст. 268 ЦПК України складання повного рішення суду відкладено на п`ять днів.

У зв`язку з оголошенням в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 25.03.2026.

Головуючий суддя В. М. Бораковський