Рішення від 16 березня 2026 р. у справі №317/6008/25 — Олександрівський районний суд міста Запоріжжя

Справа № 317/6008/25

Провадження № 2/331/1445/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2026 року місто Запоріжжя

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді Каретник Ю.М.,

за участю секретаря судового засідання Данилевської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів,

В С Т А Н О В И В:

До Олександрівського районного суду міста Запоріжжя на підставі ухвали Запорізького районного суду Запорізької області від 11.12.2025 за підсудністю надійшла справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, що стягуються з нього на утримання доньки ОСОБА_3 , з 1/4 частини до 1/6 частини з усіх видів його доходів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням суду з 2015 року з нього стягуються аліменти у розмірі 1/4 (25%) від усіх видів доходів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний час копію рішення він надати не має можливості, однак факт його ухвалення підтверджується існуючим виконавчим провадженням та сплатою аліментів. ІНФОРМАЦІЯ_2 у нього народилася друга дитина — ОСОБА_4 , яка проживає разом з ним та перебуває на його утриманні. У зв`язку з народженням другої дитини сімейний та матеріальний стан позивача істотно змінився, а фінансове навантаження суттєво збільшилося. Він є військовослужбовцем Національної гвардії України, його дохід є стабільним, але додаткові виплати не є гарантованими та залежать від умов служби. Наявність другої малолітньої дитини та збільшення витрат на утримання сім`ї, за твердженням позивача, є підставами для зміни розміру аліментів відповідно до статей 182 і 192 Сімейного кодексу України. Тому у зв`язку зі зміною сімейного та матеріального становища позивач просить суд зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього на користь відповідачки на утримання доньки ОСОБА_3 , з 1/4 (25%) до 1/6 (16,6%) від усіх видів його доходів.

У судові засідання позивач жодного разу не з`явився, але подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності і зазначив про відсутність заперечень проти ухвалення судом заочного рішення.

Відповідач у судові засідання двічі не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, про дату, час і місце проведення судових засідань повідомлялася належним чином шляхом направлення судових повісток з повідомленнями, але поштові відправлення повернулися до суду без вручення з відмітками поштового відділення «адресат відсутній». Відзив на позов вона не подала.

Відповідно до ч.1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Відповідно до ч.3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Взявши до уваги заяву позивача, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Ухвалою судді Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 16.01.2026 відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за даним позовом і призначено судове засідання для розгляду справи по суті з повідомленням сторін.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані до суду докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст.83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

На підставі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом із цифрової копії Актового запису про народження №50 від 22.08.2014 встановлено, що батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сторони у справі - ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .

Із цифрової копії Актового запису про народження №816 від 31.10.2024 встановлено, що батьками ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_8 .

Позивач у справі є військовослужбовцем, проходить службу у ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України, де отримує заробітну плату, з якої утримуються аліменти, що підтверджується долученими до матеріалів справи копією службового посвідчення позивача, копією довідки № 1798 від 08.07.2025 за підписом начальника відділення кадрової роботи ВЧ НОМЕР_1 , копією довідки про доходи №83 від 30.09.2025.

У той же час, жодних конкретних відомостей про те, на підставі якого саме судового рішення чи іншого документа відбувається відрахування аліментів із його заробітної плати і на чию користь, у довідці про доходи не зазначено і до матеріалів справи копії цього документа також не було долучено.

При цьому, у позовній заяві позивачем було зазначено про те, що копію рішення він надати не має можливості, однак, факт його ухвалення підтверджується існуючим виконавчим провадженням та сплатою аліментів.

Проте, за весь час, протягом якого справа перебувала на розгляді у суді позивач так і не надав ні копію цього судового рішення, ні конкретної інформації про відповідне виконавче провадження щодо стягнення з нього аліментів, а також не звертався до суду із клопотанням про витребування відповідних доказів, якщо у нього виникли перешкоди у їх самостійному отриманні.

Тобто, із наданих позивачем документів неможливо однозначно встановити, чи дійсно саме даним відповідачем було порушено права позивача і чи дійсно на утримання їх спільної з відповідачем доньки з нього стягуються аліменти. Крім того, суд звертає увагу також на те, що у позовній заяві позивач вказує відомості про дитину, на утримання якої, за його твердженням, з нього стягуються аліменти, як ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у той час як до матеріалів справи він долучає цифрову копію Актового запису про народження №50 від 22.08.2014 встановлено, щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому його вказано батьком даної дівчинки.

Суд також враховує, що згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ст. ст. 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно з положеннями ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частина 3 ст. 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Частиною 1 ст. 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 та у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20 (провадження № 61-7397св21) зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Звертаючись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, позивач посилався на те, що у нього змінився матеріальний та сімейний стан, народилася друга донька, його доходи частково складаються із нестабільних виплат і істотно зросло фінансове навантаження.

Однак, до матеріалів справи не долучено жодного вагомого доказу на підтвердження дійсного зростання фінансового навантаження на позивача і наявності об`єктивних перешкод для сплати аліментів у визначеному раніше розмірі.

При цьому, суд критично оцінює надану позивачем копію довідку про склад сім`ї, оскільки вона складена ним особисто, а він у даному випадку безпосередньо зацікавлений у результатах розгляду даної справи.

Жодними іншими долученими до матеріалів справи доказами факти, викладені у вказаній довідці, не підтверджуються.

Судом також враховано, що ст. 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У даному випадку суд вважає, що зменшення розміру аліментів лише у зв`язку з тим, що позивач має на утриманні іншу дитину, без доведення погіршення його майнового становища, не буде спрямовано на належне забезпечення дитини, матір`ю якої є відповідачка, та суперечитиме її інтересам, зважаючи також і на те, що розмір аліментів на цю дитину у разі задоволення позовних вимог, буде несправедливо зменшений у порівнянні із другою дитиною позивача, що вочевидь порушує баланс прав дітей на рівне забезпечення з боку батька.

Таким чином, суд, встановивши всі фактичні обставини справи та дослідивши зібрані у справі докази, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки беззаперечними, належними та допустимими доказами позивач не підтвердив порушення його прав саме відповідачкою, а також не довів погіршення його майнового стану. При цьому, народження другої дитини, на переконання суду, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів.

Аналогічний за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 760/9783/18-ц (провадження № 61-9460св20), від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19 (провадження № 61-9460св20), від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20 (провадження № 61-1031св21).

З огляду на викладене суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

При цьому, суд враховує, що ч. 4 ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. ст. 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Крім того, в силу ст.141 ЦПК України у зв`язку з відмовою у задоволенні позову з відповідача на користь позивача витрати по оплаті судового збору стягненню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10-13, 60, 74, 79, 84, 88, 259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст. 284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст судового рішення складено 17.03.2026.

Суддя Юлія КАРЕТНИК