Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №420/8153/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/8153/25

Перша інстанція: суддя Танцюра К.О.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.

суддів – Бойка А.В., Єщенка О.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (далі – відповідач, 6 ДПРЗ ГУ ДСНС в Одеській області), в якому просить:

- визнати протиправними дії, які полягають у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 до 08.11.2024 в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі – Порядок № 1078);

- зобов`язати відповідача, нарахувати і виплатити різницю індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 08.11.2024 в загальній сумі 358 242.17 грн., відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі – Порядок №44).

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що під час проходження служби відповідач не в повному обсязі нараховував та виплачував грошове забезпечення, зокрема, індексацію грошового забезпечення, попри те, що це прямо передбачено Законом України від 03.07.1991 №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-ХІІ). При цьому, позивач посилається на те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її виплата є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Мотивуючи вимоги про обов`язок відповідача нарахувати та виплатити індексацію-різницю з 01.03.2018 позивач зазначає, що розмір підвищення доходу в березні 2018 року був меншим за суму індексації грошового забезпечення, яка склалася в тому місяці, тож в силу абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 відповідач був зобов`язаний із 01.03.2018 виплачувати фіксовану індексацію грошового забезпечення, як різницю між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 – задоволено частково.

Визнано протиправними дії 6 ДПРЗ ГУ ДСНС в Одеській області, які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 до 31.12.2022, з 01.01.2024 по 08.11.2024 в неповному обсязі, без врахування положень абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078.

Зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за періоди з 01.03.2018 до 31.12.2022, з 01.01.2024 по 08.11.2024, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, з урахуванням виплачених сум.

В задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 1 ДПРЗ ГУ ДСНС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Апелянт зазначає, що відповідно до наказу ДСНС № НС-377 від 31.03.2025 «Про зміну найменувань і місць дислокації підпорядкованих підрозділів» змінено назву загону з 6 державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС в Одеській області на 1 державний пожежно-рятувальний загін ГУ ДСНС в Одеській області.

Заперечуючи висновок суду першої інстанції про обов`язок нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення апелянт зазначає, що відповідно до динаміки збільшення грошового забезпечення, позивач мав неодноразове підвищення грошового забезпечення, що впливає на перерахунок індексації-різниці за спірний період в наступних розмірах та наводить свої розрахунки щодо розміру збільшення грошового забезпечення позивача, яке впливає на розмір індексації.

Мотивуючи доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права апелянт зазначає, що суд першої інстанції не прийняв до уваги той факт, що позивачем пропущений строк звернення до суду із позовом, встановлений статтею 233 КЗпП, у зв`язку з чим, на думку апелянта, суд першої інстанції мав би застосувати наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду.

Отже, на переконання апелянта, відсутні підстави для задоволення заявлених позовних вимог.

Позивач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, зокрема, у 6 ДПРЗ ГУ ДСНС в Одеській області .

Згідно витягу з наказу №352-НК/6033 від 08.14.2024 головний майстер-сержант цивільного захисту ОСОБА_1 звільнений наказом ГУ ДСНС в Одеській області від 08.11.2024 №877-НК/6033 зі служби цивільного захисту за пунктом 176 підпункт 2 (за віком), виключений з кадрів ДСНС України та знятий з усіх видів забезпечення з 08.11.2024. Вислуга років календарна складає 26 років 11 місяців 00 день.

ОСОБА_1 через свого представника звернувся до відповідача із адвокатським запитом про надання інформації щодо нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період проходження служби.

Листом від 07.02.2025 відповідач направив копії розрахунково-платіжної відомості про виплату грошового забезпечення та довідку про нараховану та виплачену індексацію з 14.04.2017 по день звільнення.

З наявної в матеріалах справи довідки від 06.02.2025 про грошове забезпечення ОСОБА_1 вбачається, що у період 14.04.2017 по 28.02.2018 відповідач не нараховував та не виплачував індексацію грошового забезпечення, відповідно до положень Закону №1282-ХІІ та Порядку № 1078.

Вважаючи протиправними дії відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи частково позов, суд першої інстанції встановив, що позивачу у період з 14.04.2017 індексація-різниця грошового забезпечення не нараховувалася та не виплачувалася, а тому суд визнав такі дії протиправними. Суд зауважив, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на встановлені положеннями Порядку №1078 правила й умови нарахування індексації, відповідач повинен був здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення.

Водночас, суд врахував, що прикінцевими положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 2023 рік дія Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» зупинена а тому вважав, що за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Частина друга статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ (далі і вище - Закон №1282-ХІІ).

Положення статті 1 Закону №1282-XII передбачають, що індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Перелік об`єктів індексації установлений частиною 1 статті 2 Закону № 1282-ХІІ, згідно з якою індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру.

До таких об`єктів індексації в силу абзацу 4 частини 1 статті 2 Закону № 1282-ХІІ належить оплата праці (грошове забезпечення).

Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації.

На підставі аналізу вищенаведених положень законодавства, можливо дійти висновку, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Згідно матеріалів справи, виникнення спірних правовідносин зумовлено нездійсненням відповідачем нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу у спірний період.

Оскільки матеріалами справи встановлено, що у періоди з 01.03.2018 до 31.12.2022, з 01.01.2024 по 08.11.2024 позивачу індексація не нараховувалася та не виплачувалася, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, про протиправність дій відповідача щодо не виплати останньому індексації, оскільки це порушує державні гарантії щодо оплати праці.

При цьому, під час вирішення справи суд обґрунтовано врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23.03.2023 у справі №400/3826/21, від 29.03.2023 у справі №380/5493/21, від 06.04.2023 у справі №420/11424/21, від 20.04.2023 у справі №320/8554/21 за подібних правовідносин.

Стосовно доводів апелянта про допущення судом першої інстанції порушення норм процесуального права, зокрема, не надання належної оцінки тому факту, що позов поданий з пропуском строку звернення до суду, колегія суддів зазначає таке.

Частина 1 статті 122 КАС України передбачає, що позов може бути поданий в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі – Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, частини перша і друга статті 233 КЗпП України викладені в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Варто зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини 2 статті 233 КЗпП України.

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині 2 статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині 2 статті 233 Кодексу, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Колегія суддів також враховує, що Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів дійшов висновку про поширення дії частини 1 статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, які в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України, мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.

Таким чином, враховуючи, що позивач звільнений зі служби наказом від 08.11.2024, отримав інформацію про те, що індексація грошового забезпечення у спірний період не виплачувалася листом від 07.02.2025, а з позовом звернувся до суду 20.03.2025, а також те, що спірні правовідносини охоплюються періодом з 01.03.2018 по 08..11.2024, тобто в тому числі, під час якого застосуванню підлягає норма статті 233 КЗпП України в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, колегія суддів дійшла висновку, що строк звернення до суду, визначений чинним законодавством України не пропущений.

З огляду на викладене, посилання апелянта на пропуск позивачем строку звернення до суду є помилковими, а тому колегія суддів вважає, що вони висновків суду першої інстанції не спростовують.

Стосовно посилань на доводи апелянта про те, що позивач мав неодноразове підвищення грошового забезпечення, що впливає на перерахунок індексації-різниці за спірний період та наведених розрахунків розміру збільшення грошового забезпечення позивача, яке впливає на розмір індексації, колегія суддів зазначає, що такі аргументи також висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відтак, слід констатувати, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Колегії суддів вважає, що доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять аргументів, яким би не була надана правова оцінка судом першої інстанції. Будь-яких інших доводів, з боку апелянта, які б могли свідчити про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, апеляційна скарга не містить. За таких підстав колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуюча суддя О. А. Шевчук

суддя А. В. Бойко

суддя О. В. Єщенко