Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №400/10661/24 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/10661/24

Головуючий в 1 інстанції: Мороз А.О.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді – Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Єщенка О.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

В листопаді 2024 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби за 2015-2017 рік;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 яку отримував під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби за 2015-2017 рік з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань та грошову допомогу на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату ОСОБА_1 недоплачених частин за 2015-2017 рік із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2014-2017 р.р. та грошової допомоги на оздоровлення за 2014-2017 р.р. з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2014-2017 р.р. та грошової допомоги на оздоровлення за 2014-2017 р.р., яку отримував під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби, з урахуванням раніше виплачених сум. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по справі, скасувати в частині задоволених позовних вимог і в цій частині прийняти нове рішення про залишення таких вимог без розгляду.

Доводами апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції визначено, що позивач проходив військову службу з 08.06.15 р. до 21.11.17 р., а у резолютивній частині рішення суду зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2014 2017 р.р. та грошової допомоги на оздоровлення за 2014-2017 р.р., яку отримував під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби, з урахуванням раніше виплачених сум. Отже, на думку відповідача, рішення суду першої інстанції повинно бути скасовано повністю відповідно до п.3 ч.1 ст. 317 КАС України у зв`язку з тим, що суд першої інстанції обставини справи установив повно та відповідно до них досліджені докази, проте висновки зі встановлених обставин зроблені невірно, а саме: правильно визначивши роки служби позивача, але розглядавши справу та задовольнивши позов частково вийшов за межі позовних вимог, зобов`язавши відповідача нарахувати та здійснити виплату за період, коли позивач не проходив військову службу у військовій частини НОМЕР_1 .

Апелянт зазначає, що наказом Міністерства оборони України від 24.10.2016 №550 «Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України» визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року №595 «Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 29 листопада 2010 року за № 1194/18489. У зв`язку з чим, на думку апелянта, підстави для задоволення позовних вимог позивача за 2015 рік включно відсутні. Апелянт вказує, що в той, же час наказ Міністерства оборони України від 24.10.2016 №550 “Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України”, також визначає наступне, а саме: «Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення». Саме тому, на думку апелянта, також відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача за 2016-2017 роки.

Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції належним чином не дослідив питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та не надав належної оцінки доводам відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, які були викладені у відзиві на позовну заяву. Вказує, що позивача остаточно виключено із списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 21.11.2017 року, що позивачем не заперечується. Позивач проходив службу з 08.06.2015 року по 21.11.2017, позивач отримував грошове забезпечення щомісячно, тобто позивачу були відомі суми грошового забезпечення, яке він отримував. Отже, з 21.11.2017 року по 18.11.2024 року минуло 7 років, тобто позивачем пропущено строк звернення до суду, як передбачений частиною 5 статті 122 КАС України, так і передбачений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк для звернення до суду з даним адміністративним позовом. Апелянт зазначає, що посилання позивача та суду першої інстанції на те, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, до внесення змін 19.07.2022 року повинні застосовуватись до вказаних правовідносин, тобто без обмеження строку звернення до суду, відповідач вважає помилковим, оскільки процесуальні строки, яким є і строк звернення до суду, починає відлік від дати порушення прав, свобод чи інтересів особи або дати, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. В даному випадку, позивач, отримуючи грошове забезпечення щомісячно протягом всього строку служби в визначеному розмірі, а також отримуючи щорічно грошову допомогу та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, вважаючи невірним порядок розрахунку грошового забезпечення та вказаної допомоги, мав можливість звернутися до суду за захистом своїх прав, як під час несення служби, так і відразу після звільнення з військової служби у встановлений законом строк. Відповідач вважає що, про порушення свого права, на думку позивача, останній дізнався (або повинен був дізнатись) відповідно у 2015, 2016 та 2017 роках, та мав відповідний час, встановлений чинним законодавством України, на звернення за захистом свого порушеного права, однак звернувся до суду з даним позовом лише 18.11.2024 року. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції вказаним обставинам належної оцінки не надано.

Відзиву на апеляційну скаргу позивачем до суду не надано.

Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач з 08.06.15 р. до 21.11.17 р., з 26.01.21 р. до 10.07.24 р. проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Позивач звернувся до відповідача з заявою від 11.09.2024 р., в якій, зокрема, просив нарахувати та виплатити не отримані кошти, які входили до складу допомоги на вирішення соціально-побутових питань з включенням до складу останньої щомісячної додаткової грошової винагороди та виплата якої передбачена постановою КМ України від 22 вересня 2010 року №899, діючої на час виплати за період з 2014 року по 2018 рік; нарахувати та виплатити не отримані кошти, які входили до складу грошової допомоги для оздоровлення з включенням до складу останньої щомісячної додаткової грошової винагороди та виплата якої передбачена постановою КМ України від 22 вересня 2010 року №899, діючої на час виплати за період з 2014 року по 2018 рік.

В разі відмови просив надати наступні документи: витяг із наказу про зарахування до списків особового складу частини; витяг із наказу командира військової частини про виключення зі списку особового складу; копію карткового рахунку; мотивовану відповідь (а.с. 20).

Проте, як зазначає позивач у позові, на момент подання позовної заяви відповіді так і не надійшло.

Відповідь на заяву ОСОБА_1 матеріали справи також не містять.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нараховування та не виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомогу на оздоровлення за 2015-2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, позивач з вернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що розрахунок грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань повинен був проводитися з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.

Суд першої інстанції зазначив, що позивачу не нараховувалась та не виплачувалась грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за період 2014-2017 р.р. з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльності.

Також, суд першої інстанції відхилив посилання відповідача на порушення позивачем строку звернення до суду з даним позовом, оскільки право позивача на звернення до суду із цим позовом, відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.22 р.), не обмежене будь-яким строком. Зазначив, що аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 20.11.23 р. у справі № 160/5468/23.

Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога позивача щодо зобов`язання відповідача одночасно провести компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.04 р., є передчасною, оскільки відповідач ще не провів виплати на виконання цього рішення суду.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволених позовних вимог, а тому з врахуванням наведеного, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції виключно в межах доводів апеляційної скарги та в цій частині частково погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII (далі Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Виходячи зі змісту частин третьої та четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

На виконання положень частини першої статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

За визначенням, наведеним в пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007р. №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Наказом Міністра оборони України від 11.06.2008р. №260 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Інструкція №260), якою визначено порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Згідно з пунктом 30.1 розділу ХХХ зазначеної Інструкції особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Пункт 30.4 Інструкції №260 визначає, що розмір грошової допомоги визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день вибуття в щорічну основну відпустку (з урахуванням пункту 30.2 цієї Інструкції).

Згідно з пунктом 33.1 розділу ХХХІІІ Інструкції особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 33.3 розділу ХХХІІІ Інструкції розмір матеріальної допомоги установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються посадові оклади, оклади за військовими званнями та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Під час виплати зазначеної допомоги військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні, та тим, які на день підписання наказу про надання цієї допомоги звільнені від посад, до місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються оклад за військовим званням, посадовий оклад та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які отримували військовослужбовці за останніми штатними посадами, що ними займалися.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 «Про питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Постанова №889) закріплено питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій.

Згідно з пунктом 2 Постанови №899 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої вказаної Постанови №899, установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

На виконання зазначеної Постанови Уряду, наказом Міністра оборони від 15.11.2010р. №595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.03.2012р. за №1540/21852, затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних сил України (далі - Інструкція №595).

Пунктами 5, 8 Інструкції №595 визначено, що винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників). Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Інструкція №595 втратила чинність на підставі наказу Міністра оборони України від 24 жовтня 2016 року №550, яким затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України (далі - Інструкція №550).

Пунктами 5, 8, 9 Інструкції №550 встановлено, що винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників). Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.

Питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. Приймаючи постанову від 06 лютого 2019 року у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків:

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових:

1) посадовий оклад;

2) оклад за військовим званням;

3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, грошова допомога на оздоровлення розраховуються з розміру місячного грошового забезпечення, то розрахунок таких допомог повинен був проводитися з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, виплата якої передбачена Постановою №889.

За змістом Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671 (у редакції, чинній на час затвердження Інструкції № 550), одним з основних завдань Міністерства оборони України як центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, було встановлення порядку грошового забезпечення.

Зазначене повноваження Міністерства оборони України корелює із п. 1 Інструкцій № 550 та 595.

Водночас Велика Палата Верховного Суду наголосила, що встановлення підзаконним нормативно правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили.

Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.

Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми Закону № 2011-ХІІ та Постанови № 889, а не Інструкцій № 595 та № 550.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі № 520/7308/21.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розрахунок грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань повинен був проводитися з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.

Проте, дійшовши правильного висновку, суд першої інстанції визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2014-2017 р.р. та грошової допомоги на оздоровлення за 2014-2017 р.р. з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби та зобов`язав військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2014-2017 р.р. та грошової допомоги на оздоровлення за 2014-2017 р.р., яку отримував під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби, з урахуванням раніше виплачених сум.

Колегія суддів зазначає, що предметом позову у цій справі є правовідносини позивача з відповідачем за період 2015-2017 роки.

При цьому, відповідно до матеріалів справи, позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 08.06.2015 р.

Таким чином, задовольнивши позовні вимоги за 2014-2017 року, суд першої інстанції фактично вийшов за межі позовних вимог. При цьому обґрунтувань задоволення позовних вимог саме за період 2014-2017 роки оскаржуване рішення суду не містить.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Що стосується доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду з позовом 12.11.2024 року.

Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту).

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні», «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Так, Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19.07.2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 13.05.1997 № 1-зп, від 05.04.2001 № 3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 (адміністративне провадження № Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив, зокрема, зобов`язати зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань та грошову допомогу на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату ОСОБА_1 недоплачених частин за 2015-2017 рік із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Період 2015-2017 роки регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.

З огляду на наведене, помилковими є доводи апелянта, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовною заявою, оскільки право позивача на звернення до суду із цим позовом, відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022), не обмежене будь-яким строком.

Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п.3, ч.1, ч.4 ст.317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

На підставі наведеного, згідно ст. 317 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 – задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року – змінити, з урахуванням мотивів викладених у цій постанові, замість неправильного періоду « 2014-2017» зазначити в тексті рішення та у його резолютивній частині період розрахунку, перерахунку та виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань правильний період « 2015-2017» р.р. та грошової допомоги на оздоровлення «2015-2017» р.р.

В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: О.В. Єщенко