Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №420/34262/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/34262/25

Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С.О.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді – Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Єщенка О.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2025 року позивач звернулась до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просила визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за належне, проте, неотримане речове майно за період з 26.11.2020 по 02.07.2025 за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2025 року;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно протягом служби з 26.11.2020 по 02.07.2025 без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2025 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивачка надала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову про задоволення позову.

Доводами апеляційної скарги зазначено, що приписи нині чинної ПКМУ 14 лютого 2018 р. № 81 на відміну від ПКМУ від 23 серпня 2005 р. № 795, яка втратила чинність 02.03.2018, не містять в собі заборони на компенсування вартості належного, але не отриманого речового майна, зважаючи, що ПКМУ 14 лютого 2018 р. № 81 не унормовано питання отримання компенсації, застосовуючи аналогію закону в світлі розповсюдження на спірні правовідносини приписів ПКМУ від 16.03.2016 № 178, позивач має право на вказану грошову компенсацію. Апелянт зазначає, що застосування закупівельних цін за минулі роки на речове майно при виплаті позивачу грошової компенсації замість належного до видачі речового майна є таким, що не відповідає вимогам пункту 5 Порядку №178, яким визначено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року. Таким чином, на думку апелянта, відповідачем порушено право позивача на отримання грошової компенсації замість належного до видачі речового майна виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 1 січня 2025 року, адже, саме у 2025 році позивач звільнений зі служби. В обґрунтування своєї правової позиції апелянт посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17 березня 2020 року у справі № 815/5826/16, від 23 серпня 2019 року у справі №2040/7697/18 та від 14 листопада 2018 року у справі №809/1488/16, від 28 січня 2021 року по справі № 520/1190/2020. Апелянт вказує, що відповідачем не нараховано та не виплачено компенсацію вартості належного до видачі, але неотриманого речового майна. Апелянт зазначає, що питання отримання компенсації за належне, проте неотримане за час служби речове майно у спірному позовному періоді постановою КМУ 14 лютого 2018 р. № 81 чи жодним іншим нормативним актом, не врегульовані, однак, перелічені у позові норми спеціальних нормативних актів, які стосуються проходження служби в ДСНС - КЦЗУ, ПКМУ 14 лютого 2018 р. № 81, ПКМУ від 11.07.2013 року № 593 не містять в собі також і заборон відповідного компенсування щодо осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту, на відміну від ПКМУ від 23 серпня 2005 р. № 795, яка втратила чинність 02.03.2018.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем до суду не надано.

Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 у спірний період з 26.11.2020 року по 02.07.2025 року проходила службу цивільного захисту у 5 ДПРЗ ГУ ДСНС України в Одеській області (код ЄДРПОУ 38302660) у подальшому змінено найменування на 2 ДПРЗ ГУ ДСНС України в Одеській області.

Наказом (по особовому складу) 2 ДПРЗ ГУ ДСНС України в Одеській області від 02.07.2025 року № 102 НК/60 32.04 «Про виключення» сержанта служби цивільного захисту ОСОБА_1 , колишнього оператора відділення оперативного зв`язку 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України в Одеській області, яка зарахована у розпорядження начальника Головного управління ДСНС України в Одеській області та звільнений зі служби цивільного захисту наказом Головного управління ДСНС України в Одеській області від 27 червня 2025 року №547-НК/60, виключено 02 липня 2025 із списків Головного управління ДСНС України в Одеській області, знято з усіх видів забезпечення та вважати таким, що справи та посаду здала (а.с. 21).

В позовній заяві позивачка зазначає, що вона через адвоката звернулась до відповідача з питання, що стосується грошової компенсації вартості речового майна, яке не отримала за час проходження служби.

Листом від 12.09.2025 №6001.2-6983/6012 Головне управління ДСНС України в Одеській області повідомили адвокату Коломойцеву М.М., що Головним управлінням ДСНС України в Одеській області розглянуто його адвокатські запити від 05.09.2025 року в інтересах ОСОБА_1 та повідомлено, що забезпечення форменим одягом осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту здійснюється відповідно до Постанови КМУ від 14.02.2018 року № 81 “Про затвердження опису та зразків форменого одягу і відповідних знаків розрізнення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту та норм забезпечення форменим одягом”. Цією постановою не встановлено виплат грошової компенсації для осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту. У зв`язку з чим, Головне управління не може надати довідку вартості неотриманого речового майна особистого користування та довідку вартості належного, але неотриманого речового майна особистого користування.

Поряд з цим, повідомили, що забезпечення особового складу речовим майном особистого користування здійснюється за допомогою внесення даних до роздавальних відомостей (форма 8) згідно вимог Наказу ДСНС України від від 31.12.2013 № 814 «Про затвердження Посібника з обліку речового, продовольчого майна та пально-мастильних матеріалів органах і підрозділах цивільного захисту» та які містять персональні дані третіх осіб, що не відносяться до запиту представника позивачки, в зв`язку з чим надається Витяг з реєстру документів (роздавальних відомостей) про отримання речового майна особистого користування за час проходження служби в період з 26.11.2020 року по 02.07.2025 року особою, якій представником надається правова допомога на підставі Ордеру АН№ 1766618 на 1-му аркуші (а.с. 5 зворотній бік).

Вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачка не має права на нарахування та виплату грошової компенсації за належне, але неотримане речове майно, оскільки діючим законодавством щодо проходження служби цивільного захисту України не передбачено компенсації за неотриманий формений одяг на відміну від законодавства щодо проходження військової служби.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Постановою Кабінету Міністрів від 16.12.2015 № 1052 «Про затвердження Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій» унормовано, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.

Кодекс цивільного захисту України регулює відносини, пов`язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, пожеж та інших небезпечних подій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - центральні органи виконавчої влади), органів державної влади, що не входять до системи центральних органів виконавчої влади (далі - інші органи державної влади), Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, встановлює права та обов`язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності (далі - суб`єкти господарювання), а також інших юридичних осіб.

Відповідно до статті 93 Кодексу цивільного захисту України фінансування заходів у сфері цивільного захисту здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, коштів суб`єктів господарювання, інших не заборонених законодавством джерел.

Згідно з частиною першою статті 101 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Разом з тим, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби, що передбачено частиною першою статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу».

На підставі статті 111 Кодексу цивільного захисту України особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту забезпечуються форменим одягом і відповідними знаками розрізнення за рахунок коштів Державного бюджету України, що виділяються центральному органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, іншому центральному органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки.

У державних аварійно-рятувальних службах форменим одягом забезпечуються основні працівники за рахунок коштів, передбачених на утримання таких державних аварійно-рятувальних служб, за нормами та зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Аналогічні приписи визначені пунктом 25 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 № 593 (далі - Положення № 593), яким передбачено, що особи рядового і начальницького складу забезпечуються форменим та спеціальним одягом, знаками розрізнення, спорядженням і засобами індивідуального захисту.

До 02.03.2018 питання забезпечення форменим одягом та іншим речовим майном старшого начальницького складу було врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2005 № 795 «Про затвердження опису та зразків форменого одягу і відповідних знаків розрізнення особового складу органів і підрозділів цивільного захисту і норм забезпечення форменим одягом» (далі - Постанова № 795).

Зокрема, пунктом 2 Постанови № 795 було передбачено, що особам рядового та начальницького складу, звільненим після закінчення строку контракту, за станом здоров`я, у зв`язку із скороченням штатів, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту керівництвом відповідного органу чи підрозділу цивільного захисту, недоотриманий на момент звільнення формений одяг не видається і грошова компенсація не нараховується.

Постанова № 795 втратила чинність 02.03.2018.

Отже, до 02.03.2018 не було передбачено відшкодування вартості недоотриманого форменого одягу особам рядового та начальницького складу служби цивільного захисту.

На виконання статті 111 Кодексу цивільного захисту України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 14.02.2018 № 81, якою затверджено, зокрема, Норми забезпечення форменим одягом осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту.

Проте, постановою Кабінету Міністрів України № 81 від 14.02.2018 також не передбачено виплату особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту ДСНС України грошової компенсації за недоотриманий на момент звільнення формений одяг.

Таким чином, законодавством, яке регулює проходження служби в органах і підрозділах цивільного захисту не встановлено обов`язку органів та підрозділів цивільного захисту здійснювати виплату звільненим особам компенсації за недоотриманий на момент звільнення формений одяг.

Позивач просить застосувати аналогію закону з посиланням на частину 6 статті 7 КАС України, якою визначено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Разом з тим, діючим законодавством щодо проходження служби цивільного захисту України не передбачено компенсації за неотриманий формений одяг на відміну законодавства щодо проходження військової служби.

Як вірно зауважено судом першої інстанції, компенсація вартості за речове майно, що не отримано, передбачена Законом України № 2011-XII від 20.12.1991 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зі змінами та доповненнями.

Так приписами частини 1 статті 9-1 цього Закону встановлено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, відповідно до пунктів 1 та 2 Положення № 593, у цьому Положенні визначається порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу та регулюються питання, пов`язані з перебуванням громадян України (далі - громадяни) у добровільному порядку в резерві служби цивільного захисту.

Служба цивільного захисту є державною службою особливого характеру, яка забезпечує пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, вживає заходів до запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідації їх наслідків у мирний час та в особливий період.

З зазначених підстав, колегія суддів вважає безпідставним посилання позивача на норми, що регулюють проходження іншого виду служби, а саме: військової служби, зокрема на статтю ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», якою передбачено, що порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України, а також на постанову Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178, яка стосується порядку виплати військовослужбовцями Збройних сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Щодо посилань позивача на правову позицію Верховного Суду у постановах від 17.03.2020 у справі № 815/5826/16, від 23.08.2019 у справі № 2040/7697/18 та від 14.11.2018 у справі №809/1488/16, від 28.01.2021 по справі №520/1190/2020, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у вказаних справах розглядав спірні відносини, відмінні від даної справи.

Так, у вказаних справах досліджувались спірні правовідносини, які стосуються військовослужбовців, тоді як у цій справі спірні правовідносини виникли щодо осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, правове регулювання яких є відмінним.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку, відсутні підстави для нарахування та виплати позивачці грошової компенсації за належне, але неотримане речове майно протягом служби з 26.11.2020 по 02.07.2025.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: О.В. Єщенко