Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №173/1895/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3426/26 Справа № 173/1895/25 Суддя у 1-й інстанції - Кожевник О.А. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Агєєва О.В.,

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі справу, що виникла з трудових правовідносин, в якій подана апеляційна скарга Акціонерним товариством «Українська залізниця» на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 15 грудня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Кожевник О.А.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2025року ОСОБА_1 подав в суд позов проти Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі АТ «Українська залізниця») з вимогою про стягнення з відповідача заробітної плати (матеріальної допомоги на оздоровлення) за період 2017-2021 року включно у розмірі 9009,00грн.

Існування таких вимог позивач обґрунтовував тим, що він працює монтером колії в СП «Верхівцевська дистанція колії» РФ «Придніпровська залізниця» AT «Українська залізниця». У 2017, 2018, 2019 та 2021 роках йому надавалась щорічна графікова тарифна відпустка, на підставі чого при наданні відпустки кожного разу позивач звертався з особистою заявою до керівника з проханням надати матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до п. 3.1.16 Колективного договору Придніпровської залізниці на 2007-2015роки, який був прийнятий на конференції трудового колективу залізниці, який є чинним по цей час (пролонгований відповідно до статті 9 Закону України «Про колективні договори і угоди»), яка повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, та відповідно до п.3.1.16 Колективного договору Верхівцевської дистанції колії на 2011-2012 рік, що був схвалений конференцією трудового колективу Верхівцевської дистанції колії, який є чинним по цей час (пролонгований відповідно до статті 9 Закону України «Про колективні договори і угоди»), яка повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні. Проте, в порушення колективних договорів матеріальна допомога на оздоровлення позивачу безпідставно не надавалась в повному обсязі, тобто в розмірі не менше мінімальної заробітної плати по Україні. Про погіршення існуючих умов оплати праці працедавець робітника не попереджав. За розрахунками позивача загальний розмір недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за період 2017-2021роки становить 9 009,00грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 15 грудня 2025року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2017рік, 2018рік, 2019рік, 2020рік, 2021рік в сумі 7 732,00грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а також з того, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню пункт 3.1.16 Колективного договору, а не спільна постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці №Н32/20, П-4-5г від 31 березня 2017року, яка погіршує становище працівників.

Крім того, суд першої інстанції виснував, що строк на звернення до суду з даним позовом позивачем не пропущений.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

30 грудня 2025року Акціонерне товариство «Українська залізниця» подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 15 грудня 2025року.

В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування рішення і відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що висновки, викладені судом першої інстанції у рішенні, не відповідають обставинам справи, а саме Товариство стверджувало, що з 01 січня 2017року на виконання вимог Закону №1774-VIII від 06 грудня 2016року мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах всіх рівнів, сторони колективного договору було зобов`язано внести зміни до колективного договору та в якості розрахункової величини застосовувати встановлений законом прожитковий мінімум для працездатних осіб, в тому числі при обчисленні матеріальної допомоги на оздоровлення. На виконання вимог означеного Закону сторони колективного договору, а саме керівництво структурного підрозділу «Верхівцевська дистанція колії» та профспілкова організація погодились застосувати до діючого колективного договору структурного підрозділу прийнятий 10 квітня 2017року за № 386 спільний наказ, в якому зазначено, що з 01 квітня 2017року замість мінімальної заробітної плати застосовувати розрахункову величину “125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом”.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач не скористався своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

09 лютого 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа та отримання документів в Електронному суді.

Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

ОСОБА_1 працює в структурному підрозділі «Верхівцевська дистанція колії» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Aкціонерного товариства «Українська залізниця».

У пункті 3.1.16 Колективного договору Державного підприємства «Придніпровська залізниця» на 2007-2015 роки (з внесеними змінами та доповненнями) визначено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з положенням (додаток №2) за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

У пункті 3.1.16 Колективного договору Верхівцевської дистанції колії на 2011-2012 рік (зі змінами та доповненнями), схваленого на конференції трудового колективу дистанції колії 23 березня 2012року, узгодженого 26 березня 2012року Головою Верхівцевської міської ради, також передбачено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з положенням (додаток №2) за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Відповідно до пунктів 1.4 вищевказаних колективних договорів, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників залізниці, дистанції колії вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін і затверджуються на спільному засіданні керівництва залізниці і президії Дорпрофсожу, а всі інші – на конференції трудового колективу.

Згідно з постановою президії Дорпрофсожу та керівництва залізниці від 31 березня 2017року №Н-32/20 начальником Верхівцевської дистанції колії та Головою профспілкового комітету було видано наказ №386 від 10 квітня 2017року “Про внесення змін та доповнень до колективного договору Верхівцевської дистанції колії на 2017рік”, яким застосовано з 01 квітня 2017року у діючому по Верхівцевській дистанції колії колективному договорі замість величини “мінімальна заробітна плата” величину “125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом” /зв. бік а.с.41/.

Як вбачається з довідки №72 від 11 липня 2025року, виданої структурним підрозділом «Верхівцевська дистанція колії» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», у 2017, 2018, 2019 та 2021 роках позивачу надавалась щорічна відпустка, а саме у періоди: з 15 травня 2017року по 08 червня 2017року, з 21 травня 2018року по 14 червня 2018року, з 20 травня 2019року по 12 червня 2019року, з 11 січня 2021року по 05 лютого 2021року, з 09 серпня 2021року по 05 вересня 2021року /а.с.20/.

У вказаній вище довідці також зазначено, що сума виплаченої позивачу матеріальної допомоги складала: за 2017рік виплачено у травні 2017року 2105,00грн, за 2018рік виплачено у травні 2018року 2203,00грн, за 2019рік виплачено у травні 2019року 2401,00грн, за період 2020року виплата не здійснювалась, за 2021рік виплачено у січні 2021року 2838,00грн та у серпні 2021року виплачено 4 540,00грн. У 2020році щорічна відпустка надавалась після 14 березня 2022року.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

При частковому задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вирішального значення надав тому, що позивачем доведено недоплату йому відповідачем частини матеріальної допомоги на оздоровлення у період з 2017-2021років та наявність підстав для захисту порушеного права позивача шляхом стягнення недоплаченої суми такої допомоги, яка має бути обчислена виходячи з пункту 3.1.16 Колективного договору.

Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців (стаття 10 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України)).

Відповідно до статті 13 КЗпП України), у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.). Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників (стаття 18 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 97 КЗпП України положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників.

У частині четвертій статті 97 КЗпП України закріплено, що роботодавець (роботодавець - фізична особа) не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Судом першої інстанції було встановлено, що згідно з пунктом 3.1.16 Колективного договору при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини виплачується матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Заразом, у пункті 1.4 Колективного договору закріплено, що зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників залізниці, дистанції колії вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін і затверджуються на спільному засіданні керівництва залізниці і президії Дорпрофсожу, а всі інші – на конференції трудового колективу.

01 січня 2017року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016року №1774-VIII. У пунктах 3 та 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону визначено установити, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. Установити, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Тобто, оскільки в даному випадку Колективним договором було узгоджено розрахункову величину для матеріальної допомоги на оздоровлення у вигляді мінімальної заробітної плати по Україні, то умови цього договору у тримісячний строк з моменту набрання чинності Законом №1774-VIII мали бути приведені у відповідність до цього Закону.

Начальник Верхівцевської дистанції колії та Голова профспілкового комітету прийняли спільний наказ від 10 квітня 2017року №386 “Про внесення змін та доповнень до колективного договору Верхівцевської дистанції колії на 2017рік”, яким згідно з постановою президії Дорпрофсожу та керівництва залізниці від 31 березня 2017року №Н-32/20 визначили застосовувати з 01 квітня 2017року у діючому по Верхівцевській дистанції колії колективному договорі замість величини “мінімальна заробітна плата” величини “125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом”.

Водночас, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що на момент прийняття вищевказаного наказу розмір мінімальної заробітної плати по Україні був більшим, ніж 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» з 01 січня 2017року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі була встановлена на рівні 3200,00грн, в той час як прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць становив 1 600,00грн, та відповідно 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб складало 2000,00грн. У наступних роках розмір мінімальної заробітної плати по Україні був більшим, ніж 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Тобто, внесені наказом від 10 квітня 2017року №386 зміни до колективного договору погіршували становище працівників, а тому відповідно до пункту 1.4 Колективного договору мали вноситись за погодженням сторін і затверджуватись на конференції трудового колективу.

Проте, матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б підтверджували затвердження змін до Колективного договору в частині зміни розрахункової величини для матеріальної допомоги на оздоровлення саме на конференції трудового колективу.

Відповідач, хоча і наполягав під час розгляду справи на тому, що зміни до Колективного договору були внесені правомірно, однак не надав жодних доказів дотримання встановленого Колективним договором порядку при внесенні до нього змін, які погіршують соціальне та економічне становище працівників залізниці, в тому числі і працівників дистанції колії.

При цьому, відповідно до частини першої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина сьома статті 81 ЦПК України).

За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Матеріали справи також не містять жодних доказів, які б свідчили про те, що роботодавець попереджав позивача про погіршення існуючих умов щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах, та саме роботодавець в даному випадку має довести правомірність своїх дій та правильність розрахунку виплаченої позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення.

Саме по собі внесення змін в законодавство, яке погіршує умови виплати працівнику матеріальної допомоги на оздоровлення, без внесення з дотриманням встановленого колективним договором порядку відповідних змін до нього та без належного повідомлення про такі зміни працівника, не наділяє роботодавця правом нараховувати матеріальну допомогу у розмірі меншому, ніж встановлений колективним договором.

Оскільки питання виплати працівникам матеріальної допомоги на оздоровлення визначається в першу чергу колективним договором, який може встановлювати додаткові гарантії у порівнянні з чинним законодавством, за відсутності доказів правомірного, у встановленому законодавством та колективним договором порядку, внесення після 01 січня 2017року змін до умов Колективного договору, в тому числі до положень пункту 3.1.16, та його приведення у відповідність до Закону №1774-VIII, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягають застосуванню умови пункту 3.1.16 Колективного договору без врахування наказу від 10 квітня 2017року №386.

Доводи апеляційної скарги таких висновків суду не спростовують.

Згідно з Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 01 січня 2017року становила 3200,00грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 01 січня 2018року становила 3723,00грн.

У Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 01 січня 2019року було встановлено на рівні 4173,00грн.

Згідно з Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 01 січня 2020року становила 4723,00грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 01 січня 2021року була встановлена на рівні 6000,00грн.

Тож, розмір матеріальної допомоги до виплати позивачу мав становити: у 2017році — не менше 3200,00грн, у 2018році — не менше 3723,00грн., у 2019році — не менше 4173,00грн, у 2020році — не менше 4723,00грн, у 2021році — не менше 6000,00грн.

Належних, допустимих та достатніх доказів протилежного відповідач суду не надав.

Проте, як вбачається з довідки №72 від 11 липня 2025року, сума виплаченої позивачу матеріальної допомоги була меншою та становила: за 2017рік — 2105,00грн, за 2018рік — 2203,00грн, за 2019рік — 2401,00грн, за 2020рік — 2838,00грн, за 2021рік — 4 540,00грн.

Трудові права працівника у разі їх порушення роботодавцем підлягають судовому захисту.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про наявність підстав для захисту порушеного права позивача шляхом стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 2017 по 2021 рік включно, встановивши, що недоплачена позивачу сума матеріальної допомоги на оздоровлення за вказаний період становить 7732,00грн, з яких: за 2017рік - 1095,00грн (3200,00 — 2105,00 = 1095,00); за 2018 рік - 1520,00грн (3723,00 — 2203,00 = 1520,00); за 2019рік - 1772,00грн (4173,00 — 2401,00 = 1772,00); за 2020рік - 1885,00грн (4723,00 — 2 838,00 = 1885,00); за 2021рік - 1460,00грн (6000,00 - 4540,00 = 1460,00).

Щодо посилань АТ «Українська залізниця» на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2024року у справі №240/19227/21 та постанови Верховного Суду від 10 січня 2024року у справі №501/4788/21, від 25 січня 2024року у справі №501/4789/21 та від 14 лютого 2024року у справі № 501/4698/21, то вони не є релевантними, оскільки зміст правовідносин та фактичні обставини справи, що розглядається, є відмінним від обставин справ, в яких були прийняті вказані постанови. Вищевказані постанови Верховного Суду не містять висновків щодо спорів працівників з роботодавцем про недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення, виплата та порядок нарахування якої передбачена умовами колективного договору.

Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції позиції, викладеної у постанові Кропивницького апеляційного суду від 10 липня 2025року по справі №941/1324/24, не можна вважати прийнятними, оскільки при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України суд має враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах саме Верховного Суду, а не суду апеляційної інстанції.

Тож встановивши фактичні обставини у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.

Саме з такого розуміння вищезазначених норм процесуального та матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення – без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, на підставі статті 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, –

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця».

Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 15 грудня 2025року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 24березня 2026року.

Судді: