Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №208/11794/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5392/26 Справа № 208/11794/24 Суддя у 1-й інстанції - Гречана В.Г. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Красвітної Т.П.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подані апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 22 грудня 2025року та на додаткове рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 09 лютого 2026року, головуючий у суді першої інстанції Гречана В.Г.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У жовтні 2024року ОСОБА_1 подав в суд позов проти ОСОБА_2 з вимогою про встановлення факту постійного його проживання з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 , з 17 грудня 1993року по 15 квітня 2005року.

Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що він є сином ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_3 є його дружина –ОСОБА_2 , син –ОСОБА_1 та донька – ОСОБА_4 .

Позивач вказував, що він з 17 грудня 1993року по 28 вересня 2006року був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 , разом зі своїм батьком ОСОБА_3 , який також був там зареєстрований до дня своєї смерті, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Факт його постійного проживання разом із батьком підтверджується довідкою від 17 вересня 2024року № 23/13566, довідкою від 26 вересня 2024року № 142/13/1, а також договором купівлі-продажу земельної ділянки від 07 лютого 2002року.

Будинок за адресою: АДРЕСА_1 , перебував у спільній власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , де мешкала вся родина ОСОБА_5 довгі роки, та був проданий після смерті батька.

Враховуючи норми частини третьої статті 1268 ЦК України позивач вважав себе таким, що прийняв спадщину, оскільки на день відкриття спадщини постійно проживав разом з батьком.

Проте, постановою державного нотаріуса Другої кам`янської державної нотаріальної контори від 26 липня 2024року у видачі свідоцтва про право на спадщину йому було відмовлено через пропуск ним шестимісячного терміну з дня смерті батька та відсутність документів, що підтверджували б факт прийняття спадщини, а саме – відсутність доказу того, що спадкодавець був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 .

В порядку досудового вирішення спору позивач звернувся до відділу формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам`янської міської ради та 27 вересня 2004року, згідно відомостей якого інформація щодо реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , до відділу зберігання не здавалась та міститься у будинковій книзі, яка зберігається у власника будинку. Водночас, нинішній власник будинку повідомив, що будинкова книга втрачена в процесі кількох продажів будинку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду міста Кам`янського від 22 грудня 2025року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з недоведеності належними та допустимими доказами позовних вимог щодо встановлення факту постійного проживання позивача разом з батьком на час відкриття спадщини.

Додатковим рішенням Заводського районного суду міста Кам`янського від 09 лютого 2026року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 23 500,00грн.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційні скарги

20 січня 2026року ОСОБА_1 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу на рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 22 грудня 2025року.

09 березня 2026року ОСОБА_1 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу на додаткове рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 09 лютого 2026року.

В апеляційних скаргах заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування основного та додаткового рішень і просив задовольнити позов повністю.

Незаконність та необґрунтованість рішень суду на думку заявника полягає у тому, що факт його проживання зі спадкодавцем підтверджено належними доказами та суд першої інстанції безпідставно не врахував надані позивачем документальні докази, які підтверджують спірний факт.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційних скарг, відзиву на апеляційні скарги не подали.

Надходження апеляційних скарг до суду апеляційної інстанції

22 січня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано з Заводського районного суду міста Кам`янського цивільну справу, та 02 березня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2026року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 22 грудня 2025року.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 березня 2026року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 09 лютого 2026року.

12 березня 2026року ухвалами Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 11?? год 24 березня 2026року.

Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Дніпродзержинську (наразі – місто Кам`янське), батьками якого записані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 /а.с.11 том І/.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 55 років /а.с.10 том І/.

Постановою державного нотаріуса Другої кам`янської державної нотаріальної контори від 26 липня 2024року ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав його звернення до нотаріальної контори після спливу шести місяців з дня смерті спадкодавця та відсутності документів, які б підтверджували факт прийняття спадщини /а.с.14 том І/.

Згідно довідки від 17 вересня 2024року за вих. № 23/13566, виданої Відділом формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам`янської міської ради, ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , в період з 17 грудня 1993року по 28 вересня 2006року /а.с.18 том І/.

Згідно довідки про склад задекларованих/зареєстрованих осіб у жилому будинку (частині будинку) від 27 вересня 2004року № 24/5111, виданої головним спеціалістом Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам`янської міської ради Галиною Климович, інформація щодо реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , до відділу на зберігання не передавалась, інформація щодо реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання зазначена у будинковій книзі, яка зберігається у власника житла /а.с.19 том І/.

Зі змісту довідки від 26 вересня 2024року № 142/13/1 за підписом голови квартального комітету № 13 Південного району Осипенко О.К. вбачається, що зазначений у ній факт проживання ОСОБА_1 з його батьком на час смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 підтверджено двома свідками: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 /а.с.17 том І/.

Надана на вимогу суду копія спадкової справи № 112/2014 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 містить довідку голови квартального комітету № 23 ОСОБА_6 від 10 грудня 2013року, надану спадкоємцю ОСОБА_2 про те, що спадкодавець ОСОБА_3 з 21 лютого 1989року по 15 квітня 2005року проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , разом зі спадкодавцем на день смерті проживала та була зареєстрована його дружина – ОСОБА_2 . Інших осіб у вказаній довідці не зазначено.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що наданими доказами не підтверджується факт постійного проживання позивача разом з батьком на час відкриття спадщини.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 просив встановити факт постійного проживання на час відкриття спадщини разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 .

Відповідно до частин першої та другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Якщо проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У статтях 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261–1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої–п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Такий правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладений у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020року в справі № 569/15147/17, від 18 листопада 2020року в справі № 523/19010/15, від 02 квітня 2021року в справі № 191/1808/19, від 28 квітня 2021року в справі № 204/2707/19.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Згідно з пунктами 3.21, 3.22 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012року № 296/5 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.

За загальним правилом, визначеним статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми, обов`язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які посилається особа як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається на кожну із сторін.

Згідно із частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 надав суду: довідку від 17 вересня 2024року за вих. № 23/13566; довідку про склад задекларованих/зареєстрованих осіб у жилому будинку (частині будинку) від 27 вересня 2004року за вих. № 24/5111; та довідку від 26 вересня 2024року № 142/13/1.

Та наведені ключові аргументи, висунуті заявником в його апеляційній скарзі, були предметом перевірки судом та висновки суду першої інстанції про те, що в своїй сукупності зазначені документальні докази не підтверджують факту постійного проживання позивача з його батьком на момент його смерті – є сумісними із принципом верховенства права та задовольняють вимогу законності.

Крім того, суд правильно врахував, що надані позивачем довідки від 17 вересня 2024року за вих. № 23/13566 та від 27 вересня 2004року за вих. № 24/5111, які видані однією і тією ж установою містять суперечливі дані відносно місця реєстрації позивача, а тому викликають сумніви в їх достовірності.

Також суд обґрунтовано не прийняв до уваги довідку від 26 вересня 2024року № 142/13/1 за підписом голови квартального комітету № 13 Південного району ОСОБА_8 , оскільки зазначені у ній дані не підтверджені показаннями свідків, які в ній зазначені.

Навпаки, довідкою від 10 грудня 2013року підтверджено факт проживання з ОСОБА_3 на час його смерті тільки його дружини – ОСОБА_2 .

Апеляційний суд погоджується з такою оцінкою, наданих позивачем доказів на підтвердження своїх вимог.

Також суд оцінив показання свідків, допитаних у справі, та обґрунтовано виходив з того що вони фактично суперечать один одному.

Апеляційний суд звертає увагу, що виключно показаннями свідків за відсутності інших належних доказів не може бути встановлений факт постійного проживання ОСОБА_1 з його батьком на момент відкриття спадщини.

Схожі за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022року у справі № 221/4624/20 (провадження № 61-13965св21) та від 12 грудня 2019року у справі № 466/3769/16.

Враховуючи встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, а також те, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що він проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а наведені позивачем докази не дають підстав для такого висновку, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують, значною мірою зводяться до переоцінки доказів.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не мав правових підстав стягувати витрати на правничу допомогу у такому розмірі, апеляційний суд відхиляє як безпідставні, оскільки наявні у матеріалах справи докази є безумовною підставою для відшкодування відповідачці витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір є доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат й не спростований відповідачем належними та допустимими доказами.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006року у справі «Проніна проти України»).

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційних скарг не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішень суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційні скарги без задоволення, а судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційні скарги залишені без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, –

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційні скарги ОСОБА_1 .

Рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 22 грудня 2025року та додаткове рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 09 лютого 2026року– залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24 березня 2026року.

Судді: