Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №932/2065/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження №22-ц/803/3937/26 Справа № 932/2065/24 Суддя у 1-й інстанції - Батманова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Агєєва О.В.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради,

треті особи, які не заявляли самостійних вимог щодо предмету спору Дніпровська міська рада, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур,

розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 12 грудня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Батманова В.В.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2024року ОСОБА_1 подав позов в суд проти Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради та висловив вимогу про визнання укладеним договору оренди землі між ОСОБА_1 та Дніпровською міською радою на умовах, за змістом та у формі зазначених позивачем.

Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що він є власником гаражу за АДРЕСА_1 , зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 842735312101 на підставі договору купівлі-продажу за № 2072 від 17 квітня 2019року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Аршавою І.А., вищезазначений об`єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:03:156:0043, розміром 0,0040га, яка відноситься до земель комунальної власності.

Вказував, що оскільки вказане нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою на якій воно знаходиться, 19 червня 2023року позивач звернувся до Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, з метою оформлення правового статусу земельної ділянки, подавши заяву про підготовку договору оренди з необхідними документами.

14 вересня 2023року ОСОБА_1 отримав від Департаменту відмову у підготовці договору оренди землі, оформлену листом “Щодо підготовки договору оренди землі” № 8/9-610 від 25 липня 2023року, вважав вказану відмову протиправною та такою, що порушує його права.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 12 грудня 2025року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження порушення прав (інтересів) позивача відповідями Дніпровської міської ради.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

18 січня 2026року ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_2 , подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи «Електронний суд» апеляційну скаргу на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 12 грудня 2025року.

В апеляційній скарзі висловив вимогу про скасування рішення суду та задоволення позову в повному обсязі.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції помилково поклав в основу рішення тезу про відсутність згоди орендодавця на передачу спірної земельної ділянки в оренду та такий підхід є помилковим як з огляду на закон, так і з огляду на наявне у матеріалах справи рішення Дніпровської міської ради.

Вказував, що суд першої інстанції фактично поклавши вирішальне значення на акт обстеження №4/36-0523 від 30 травня 2023року, складений самим відповідачем (його структурним підрозділом), надав цьому внутрішньому документу наперед встановлену доказову силу та не здійснив належної оцінки доказів у їх сукупності.

Позивач наполягав, що договір оренди земельної ділянки під належним йому гаражем має бути визнано укладеним.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Третя особа Дніпровська міська рада у відзиві на апеляційну скаргу заперечила проти апеляційної скарги, заявляла, що обставини якими скаржник обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору, доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу не подавали.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

21 січня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду було витребувано з Соборного районного суду міста Дніпра справу №932/2065/24; та 13 лютого 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 лютого 2026року апеляційну скаргу залишено без руху.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2026року справу призначено до судового розгляду на 24 березня 2026року.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

Рішенням Дніпровської міської ради №202/19 від 13 квітня 2017року надано дозвіл на відведення земельної ділянки ОСОБА_3 по фактичному розміщенню гаража № НОМЕР_1 що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Дніпровської міської ради VII скликання №123/39 від 19 грудня 2018року передано земельну ділянку в оренду ОСОБА_3 .

17 квітня 2019року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу гаражу, за яким позивач став власником гаража № НОМЕР_1 загальною площею 19,5кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , який знаходиться на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 1210100000:03:156:0043.

У зв`язку з набуттям ОСОБА_1 права власності на гараж № НОМЕР_1 що розташований за адресою АДРЕСА_2 , земельну ділянку по фактичному розміщенню гаража № НОМЕР_1 булу вилучено з користування громадянки ОСОБА_3 на користь позивача, про що складено Акт обстеження № 6/22-0619 від 25 червня 2019року, яким також було встановлено, що на земельній ділянці розташований одноповерховий капітальний гараж.

Дніпровською міською радою VIII скликання прийнято рішення №238/9 від 28 липня 2021року про передачу земельної ділянки АДРЕСА_2 в оренду позивачу, по фактичному розміщенню гаража № НОМЕР_1 , строком на 5 років. Крім того Дніпровська міська рада в цьому рішенні зобов`язала позивача у тримісячний строк з моменту прийняття свого рішення укласти з міською радою в установленому порядку договір оренди земельної ділянки.

Рішеннями Дніпровської міської ради № 88/23 від 29 червня 2022року, №41/30 від 30 листопада 2022року, №141/36 від 19 квітня 2023року, було вирішено продовжити позивачу строк укладання договору оренди землі кожен раз на три місяці.

19 червня 2023року позивач звернувся до департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради з письмовою заявою про підготовку договору оренди земельної ділянки за фактичним розміщенням гаража № НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_2 .

Під час повторного проведення обстеження земельної ділянки представниками Департаменту було складено Акт обстеження земельної ділянки № 4/36-0523 від 30 травня 2023року, згідно з яким на вказаній земельній ділянці розташований не одноповерховий капітальний гараж в якому розміщене авто, а нежитлова одноповерхова капітальна будівля.

У своєму листі департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради №8/9-610 від 25 липня 2023року, посилаючись на інформацію з інформаційної довідки №337771357 від 03 липня 2023року, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (реєстраційний номер майна: 842735312101) дійшов висновку, що на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 знаходиться гараж, який перебуває у власності позивача, однак, відповідно до Акту фактичного обстеження земельної ділянки від 30 травня 2023року №4/36-0523 на земельній ділянці розташована нежитлова одноповерхова капітальна будівля.

За наведених умов, департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради №8/9-610 від 25 липня 2023року, позивачу було повернуто пакет документів наданих ним до заяви про підготовку договору оренди земельної ділянки за фактичним розміщенням гаража № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 , та відмовлено у підготовці договору оренди зазначеної вище земельної ділянки.

Цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:156:0043: для будівництва індивідуальних гаражів, вид використання: фактичне розміщення гаража.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що з урахуванням підстав та змісту позову позивачем не доведено порушення його прав відповідачем.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Визначальним для правильного вирішення даної справи є з`ясування питання про те, чи буде ефективним способом захисту прав позивача такий спосіб захисту як визнання договору оренди укладеним, за встановлених у справі обставин та з урахуванням принципу свободи договору.

Однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці /пункт «е» частини першої статті 141 ЗК України/.

До особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда /частина третя статті 7 Закону України «Про оренду землі»/.

Договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці /абзац восьмий частини першої статті 31 Закону України «Про оренду землі»/.

Після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене (постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 19 червня 2018року у справі № 922/3655/17, від 07 листопада 2018року у справі № 910/20774/17).

Набуття у визначеному законом порядку права приватної власності на будівлю або споруду, створює правові підстави для переходу права на земельну ділянку до власника об`єкта нерухомості, що розташований на ній, у розмірі відповідно до положень статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України на підставі правочину з придбання майна, відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача /частина друга статті 120 ЗК України/.

Положення частини другої статті 120 ЗК України та частини першої статті 377 ЦК України закріплюють принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За приписами зазначених норм, визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на відповідні житловий будинок, будівлю чи споруду.

Тобто, перехід права на земельну ділянку до нового набувача нерухомого майна відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою (пункт 7.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018року у справі № 910/18560/16).

Іншими словами, з моменту переходу права власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно до нового власника у правовідносинах користування земельною ділянкою, на якій знаходиться це майно, відбувається фактична заміна землекористувача: права й обов`язки землекористувача переходять до нового власника відповідного нерухомого майна.

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №713/1817/16-ц).

Як встановлено судом, 17 квітня 2019року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу гаражу, за яким позивач став власником гаражу, який знаходиться на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 1210100000:03:156:0043.

Право власності на гараж зареєстровано за ОСОБА_1 в установленому законом порядку 17 квітня 2019року, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

До того ж Дніпровською міською радою VIII скликання прийнято рішення №238/9 від 28 липня 2021року про передачу земельної ділянки АДРЕСА_2 в оренду ОСОБА_1 , по фактичному розміщенню гаража № НОМЕР_1 , строком на 5 років.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 , як власник об`єкта нерухомого майна, безумовно набув права користування частиною земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та яка необхідна для його обслуговування.

Водночас, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу /частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України/.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону /частина перша та друга статті 5 ЦПК України/.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

За змістом частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного правам чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Як вбачається зі змісту позову, ОСОБА_1 просив визнати укладеним договір оренди земельної ділянки та навів у повному обсязі редакцію договору з усіма його умовами, які на його думку мали б бути погоджені з відповідачем.

Однак, апеляційний суд наголошує, що повноваження органів державної влади щодо надання земельної ділянки державної чи комунальної власності у користування є дискреційними, а тому суд не може втручатися до таких повноважень і не може підміняти відповідний орган, уповноважений на виконання вказаних функцій.

Однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, яка полягає у визнанні за суб`єктом цивільного права можливості укладати договори і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої домовленості, яка знайшла своє вираження у статтях 3, 6, 626, 627, 628, 629, 638 ЦК України.

Згідно статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Навіть у разу умисного ухилення від укладення договору, щодо сторони, яка ухиляється, можуть настати передбачені законом наслідки, натомість примушення до укладення договору є неможливим.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Тож, позивачем не доведено, що задоволення саме таких його позовних вимог про визнання договору оренди землі укладеним призведе до відновлення, на його думку, порушених прав щодо користування земельною ділянкою.

Правильним є висновок суду першої інстанції про те, що з урахуванням підстав та змісту позову позивачем не доведено порушення його прав на користування земельною ділянкою відповідачем.

Отже встановивши фактичні обставини у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

По суті, підстави позову й доводи апеляційної скарги свідчать про відсутність правових підстав та достатніх умов для задоволення позовних вимог.

Твердження апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції помилково поклав в основу рішення тезу про відсутність згоди орендодавця на передачу спірної земельної ділянки в оренду та такий підхід є помилковим як з огляду на закон, так і з огляду на наявне у матеріалах справи рішення Дніпровської міської ради, є безпідставними, оскільки підставою для відмови у задоволенні позовних вимог судом першої інстанції було саме недоведення позивачем порушення його права з боку відповідача.

Судом достовірно встановлено наявність та зміст рішення Дніпровської міської ради VIII скликання від 28 липня 2021року про передачу земельної ділянки АДРЕСА_2 в оренду ОСОБА_1 .

Водночас, посилаючись на необхідність реалізації позивачем прав користування земельною ділянкою, ОСОБА_1 не вимагав визнати його право користування на земельну ділянку чи зобов`язати відповідача укласти договір оренди тощо, відмову Дніпровської міської ради в укладенні договору оренди землі не оскаржував.

Відтак обраний позивачем спосіб захисту як визнання договору оренди укладеним, за встановлених у справі обставин та з урахуванням принципу свободи договору, є неефективним та спірні правовідносини і права останнього урегульовано нормативними актами, які є доступними, чіткими та передбачуваними.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.

Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 12 грудня 2025року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24 березня 2026року.

Судді: