Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №440/15912/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 р. Справа № 440/15912/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.12.2025, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, повний текст складено 30.12.25 по справі № 440/15912/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі – ГУ ПФУ в Харківській області, пенсійний орган), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Харківській області № 963050119251 від 10.11.2025 про відмову ОСОБА_1 у виплаті допомоги на поховання за померлу ОСОБА_2 за заявою № 4925 від 05.11.2025;

зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області виплатити ОСОБА_1 за його зверненням від 05.11.2025 № 4925 допомогу на поховання померлої ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що рішенням Київського районного суду м. Полтави від 14.10.2025 по справі № 552/8505/25 встановлено факт смерті громадянки України ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Єнакієве Донецької області. На підставі зазначеного рішення 31.10.2025 Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції видано: свідоцтво про смерть ОСОБА_2 (серія НОМЕР_1 ); витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання (№ 00054510286). 05.11.2025 ОСОБА_1 звернувся до Управління ПФУ в Полтавському районі Полтавської області із заявою (реєстраційний номер звернення № 4925) щодо отримання допомоги на поховання померлої ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . До заяви додано всі необхідні документи для отримання допомоги на поховання. Причини відмови полягають у тому, що пенсія померлій не нараховувалася та не виплачувалася. Зазначає, що право на отримання допомоги на поховання має особа, яка здійснила таке поховання.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 30.12.2025 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .

Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.12.2025 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що допомога на поховання пенсіонера, хоча і є соціальною виплатою, проте, у розумінні положень ст. 1227 ЦКУ, не є такою, що належала спадкодавцеві та не була ним одержана за життя, оскільки очевидно, що допомога на поховання не могла існувати за життя цього пенсіонера. Таким чином, враховуючи вищезгадані положення Закону України № 1058-IV від 09.07.2003 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон України № 1058-IV) отримання допомоги на поховання пенсіонера може бути здійснено будь-якою особою, у тому числі, такою, яка не є членом сім`ї померлого пенсіонера за умови надання відповідних документів. Проте, суд першої інстанції зазначені приписи законодавства проігнорував та здійснив у зв`язку з цим, невірний висновок.

Посилається на те, що за приписами Порядку № 22-1, який затверджено правлінням Пенсійного Фонду України (тобто вищим органом управління відповідача) для отримання допомоги на поховання будь-якому заявнику достатньо надати (пред`явити) лише вказані у п. 5.2 Розділу V Порядку № 22-1 документи та відомості. Жодним чином, при цьому, не зазначено про необхідність подачі або навіть пред`явлення для огляду документів на підтвердження родинних зв`язків з померлим пенсіонером або представництва членів його сім`ї. Не перебачено необхідність зазначення (або пред`явлення) таких відомостей або документів ані в тексті заяви про виплату допомоги на поховання (аркуш справи 11), ані в розписці-повідомленні про отримання заяви (аркуш справи 12). Позивач просить колегію суддів апеляційної інстанції звернути увагу на те, що при прийомі заяви про виплату допомоги на поховання працівник структурного підрозділу органу ПФУ будь-яким чином не зазначав про необхідність подачі (або навіть пред`явлення) ОСОБА_1 документів на підтвердження родинних зав`язків з померлим пенсіонером ( ОСОБА_2 ) або представництва членів його сім`ї ( ОСОБА_3 ). Тобто працівник органу ПФУ прийняв та зареєстрував всі подані заявником документи без будь-яких зауважень. Недоліків щодо документів, поданих заявником, працівник органу ПФУ також не встановив.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 05.11.2025 ОСОБА_1 звернувся до відділу обслуговування громадян (сервісний центр) головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області з заявою № 4925 про виплату допомоги на поховання за померлу ОСОБА_2

10.11.2025 ГУ ПФУ в Харківській області прийнято рішення № 963050119251 про відмову ОСОБА_1 у виплаті допомоги на поховання за померлу ОСОБА_2 за заявою № 4925 від 05.11.2025.

Рішення обґрунтоване тим, що виплата пенсії ОСОБА_2 була призупинена з 01.02.2025 у зв`язку з відсутністю фізичної ідентифікації внутрішньо переміщеної особи. Зазначено, що за життя ОСОБА_2 з заявою про поновлення виплати пенсії, в тому числі проходження фізичної ідентифікації, повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації до органів пенсійного фонду України не зверталась. Вказує, що відповідно до ст. 53 Закону України № 1058-IV у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер в момент смерті. Нарахування пенсії ОСОБА_2 з 01.02.2025 не проводилось.

Посилаючись на неправомірність дій пенсійного органу, позивач звернувся до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 жодних належних та допустимих доказів в підтвердження родинних зв`язків або представництва інтересів вказаних вище осіб, ні до заяви, поданої відповідачу про виплату допомоги на поховання, ні до суду в межах цієї справи - не надано. Також, суд зазначив, що його місцем проживання вказано АДРЕСА_1 . У той же час, як встановлено в рішенні Київського районного суду м. Полтави від 14.10.2025 у справі № 552/8508/25, ОСОБА_2 померла на тимчасово окупованій території у місті Єнакієве Донецької області. Однак, позивачем не було надано жодних доказів в підтвердження виїзд ним на тимчасово окуповану територію у місті Єнакієве Донецької області з метою здійснення поховання ОСОБА_2 , як і не надано будь-яких інших доказів в підтвердження здійснення дій щодо дистанційної організації поховання ОСОБА_2 на тимчасово окупованій території. Вказані обставини свідчать про те, що права позивача не порушені, з огляду на відсутність доказів в підтвердження того, що він є особою, яка здійснила поховання.

Не погоджуючись з висновками викладеними судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України від 10.07.2003 № 1102-IV «Про поховання та похоронну справу» (далі – Закон України№ 1102-IV) визначає загальні правові засади здійснення в Україні діяльності з поховання померлих, регулює відносини, що виникають після смерті (загибелі) особи, щодо проведення процедури поховання, а також встановлює гарантії належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого та збереження місця поховання.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України № 1102-IV усі громадяни мають право на поховання їхнього тіла та волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті. Волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті може бути виражене у: згоді чи незгоді на проведення патолого-анатомічного розтину; згоді чи незгоді на вилучення анатомічних матеріалів для трансплантації та/або виготовлення біоімплантатів; побажанні бути похованим у певному місці, за певними звичаями, поруч з певними раніше померлими чи бути підданим кремації; дорученні виконати своє волевиявлення певній особі; іншому дорученні, що не суперечить законодавству.

Згідно зі статтею 13 Закону України № 1102-IV виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов`язалася поховати померлого, надається допомога на поховання. Розмір допомоги на поховання та порядок її надання виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов`язалася поховати померлого, встановлює Кабінет Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. Розмір допомоги на поховання не може бути меншим за розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі – Закон України № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України № 1058-IV у солідарній системі надаються соціальні послуги за рахунок коштів Пенсійного фонду. До соціальних послуг, передбачених цим Законом, належить допомога на поховання пенсіонера.

Згідно зі статтею 53 Закону України № 1058-IV у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

Звернення за допомогою на поховання регламентовано нормами розділу V Порядку № 22-1.

Відповідно до п. 5.1 Порядку № 22-1 особа, яка звертається по допомогу на поховання, подає до органу, що призначає пенсію, документ, що посвідчує особу заявника, заяву про виплату допомоги на поховання (додаток 8), свідоцтво про смерть та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання (додаток 14 до Інструкції з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.07.2008 № 1269/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.07.2008 за № 691/15382) або довідку про смерть пенсіонера. У разі реєстрації смерті за межами України подається свідоцтво про смерть або інший документ, що підтверджує факт смерті, виданий компетентним органом іноземної держави.

Згідно з п. 5.2 Порядку № 22-1 заява про виплату допомоги на поховання та необхідні документи працівником структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, приймаються у порядку, передбаченому пунктом 4.2 розділу IV цього Порядку, та засобами програмного забезпечення передаються для опрацювання до структурного підрозділу з питань виплати пенсій органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.

Інформація про виплату допомоги на поховання додається до електронної пенсійної справи померлого пенсіонера.

Допомога на поховання виплачується в розмірі, визначеному чинним законодавством.

Допомога на поховання не виплачується в разі смерті особи, яка перебувала на повному державному утриманні (крім випадків, коли поховання здійснюється членами сім`ї або іншою особою).

Суд зауважує, що інших підстав для невиплати допомоги на поховання Порядком №22-1 не передбачено.

Колегія суддів зазначає, що відповідач під час розгляду документів поданих позивачем не висловив зауважень щодо їх повноти та достовірності.

Фактично відмова у виплаті допомоги на поховання обґрунтована лише тим, що ОСОБА_2 на дату смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) фактично не отримувала пенсію, у зв`язку з призупиненням її виплати з 01.02.2025.

Разом з тим, суд вважає такі доводи відповідача помилковими з урахуванням того, що правова природа допомоги на поховання є відмінною від пенсійної виплати, оскільки допомога на поховання, на відміну від пенсійної виплати, надається особам, які здійснили поховання пенсіонера.

Для отримання такої допомоги померлий пенсіонер має на дату смерті перебувати на пенсійному обліку і фактичне отримання пенсії не має правових наслідків для можливості отримання допомоги на поховання.

На переконання суду, вживаний у статті 53 Закону України № 1058-IV вислів «… в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті» необхідно тлумачити у більш ширшому розумінні, а саме як розмір пенсії на яку померлий пенсіонер мав право, не залежно від того чи отримав пенсіонер фактично такі кошти перед смертю.

Те що, ОСОБА_2 фактично не отримувала пенсію з 01.02.2025, не впливає на спірні правовідносини, оскільки допомога на поховання не є пенсією та виплачується за бажанням осіб, які здійснили поховання пенсіонера та відповідно понесли витрати на вчинення таких дій.

Суд акцентує увагу на тому, що згідно наведених вище норм законодавства виплата вказаної допомоги пов`язується лише з фактом поховання пенсіонера і право на неї має особа, яка здійснила таке поховання.

Суд зазначає, що жодних застережень, заборон про виплату допомоги особам, що здійснили поховання пенсіонера, якому по тим чи іншим підставам призупинено виплату пенсії, приписи Закону України № 1058-IV, зокрема ст.53 цього Закону, не містять.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач відмовляючи позивачу у виплаті допомоги на поховання ОСОБА_2 діяв необґрунтовано, у зв`язку з чим спірне рішення № 963050119251 від 10.11.2025 підлягає скасуванню.

Колегія суддів зазначає, що завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.

З урахуванням досліджених судом фактичних обставин в контексті вищенаведених норм, враховуючи, що єдиною підставою для відмови позивачу у виплаті допомоги на поховання є неотримання ОСОБА_2 пенсії на момент смерті, суд дійшов висновку про те, що дії відповідача щодо відмови у виплаті позивачу допомоги на поховання пенсіонера є протиправними.

Разом з тим, в контексті вказаного вище, що виплата спірної допомоги пов`язується з фактом поховання пенсіонера і право на отримання допомоги має особа, яка здійснила таке поховання, суд зауважує, що позивачем не надано суду доказів того, що саме ним здійснювалось поховання померлої ОСОБА_2 , що у розумінні статті 53 Закону України № 1058-IV, виключає його право на отримання такої допомоги.

При вирішенні спору суд також бере до уваги правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 17.12.2018 по справі № 509/4156/15-а, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності (виправдання) свого рішення. Адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні.

Отже, суд перевіряє правомірність рішення суб`єкта владних повноважень виключно з підстав, зазначених у цьому рішенні. Суд не наділений повноваженнями підміняти суб`єкта владних повноважень та самостійно визначати інші підстави для прийняття рішення, ніж ті, що зазначені у спірному рішенні.

Зобов`язання судом відповідача виплатити допомогу на поховання може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність інших підстав для відмови у призначенні та виплаті такої допомоги, які передбачені законом.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки, а прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача виплатити позивачеві допомогу на поховання, без перевірки наявності чи відсутності усіх підстав для відмови у її виплаті, може бути необґрунтованим.

Тому, оскільки право на отримання допомоги на поховання має особа, яка здійснила таке поховання, а відповідачем вказані обставини не досліджувались, враховуючи принцип дискреції адміністративного органу, відсутні підстави для прийняття судом рішення про зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області виплатити ОСОБА_1 за його зверненням від 05.11.2025 № 4925 допомогу на поховання померлої ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Не реалізація управлінської функції адміністративним органом у даному конкретному випадку не дозволяє суду перебрати на себе виконання повноваження публічної адміністрації.

Отже, що стосується вимоги про зобов`язання відповідача виплатити позивачу допомогу на поховання пенсіонера ОСОБА_2 , то суд вважає за необхідне відповідно до частини 2 статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати належний спосіб захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про виплату допомоги на поховання № 4925 від 05.11.2025 та прийняти відповідне рішення.

При цьому, при повторному розгляді заяви відповідачем повинні бути враховані висновки цього судового рішення, зокрема й щодо підстав визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Харківській області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 допомоги на поховання пенсіонера ОСОБА_2 ..

Вказаний правовий висновок в частині обрання належного способу захисту порушеного права узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 31.012024 по справі № 480/4122/22.

Підсумовуючи, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968.96 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції від 24.11.2025, за подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 453.44 грн відповідно до квитанції до платіжної інструкції від 20.01.2026.

Таким чином, враховуючи фактичне задоволення позовних вимог, стягненню на користь позивача з ГУ ПФУ в Харківській області підлягає сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2 422.40 грн.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.12.2025 по справі № 440/15912/25 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 963050119251 від 10.11.2025 про відмову ОСОБА_1 у виплаті допомоги на поховання за померлу ОСОБА_2 за заявою № 4925 від 05.11.2025.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 № 4925 від 05.11.2025 та додані до неї документи про призначення та виплату допомоги на поховання за померлу ОСОБА_2 , з урахуванням висновків суду, що викладені у цьому рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги у загальному розмірі 2 422.40 грн.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко