Постанова від 22 березня 2026 р. у справі №480/3389/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2026 р. Справа № 480/3389/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.01.2026, головуючий суддя І інстанції: С.М. Глазько, повний текст складено 19.01.26 у справі № 480/3389/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 23.04.2025 №183450031554 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 14.03.2025 на підставі пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернулась до регіонального відділення управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Разом із заявою було подано необхідні для призначення пенсії документи. За результатами розгляду її заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області було прийняте рішення про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з недосягнення позивачем необхідного пенсійного віку з урахуванням положень ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

На думку позивача, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області є протиправними, оскільки ним не враховано рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 у справі № 1-р/2020, ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ), в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VІІІ. Вказує, що на момент звернення позивач досягла 50-річного віку, а отже відповідала віковому критерію, визначеному Законом № 1788-ХІІ, необхідному для призначення пенсії на пільгових умовах, відтак рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 23.04.2025 №183450031554 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах є таким, що порушує її право на гарантоване Конституцією України, пенсійне забезпечення, у зв`язку з чим звернулася до суду.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 23.04.2025 №183450031554 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 на підставі пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, з дати звернення - 15.04.2025.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду в Кіровоградській області суму судового збору у розмірі 968 грн 96 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV пенсія за віком на пільгових умовах призначається, зокрема жінкам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Вказує, що страховий стаж позивачки становить 31 рік 5 місяців 2 дні. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період отримання допомоги по безробіттю відповідно трудової книжки ( НОМЕР_1 ) з 05.07.1996 по 05.11.1996, оскільки відсутня дата в наказі про припинення отримання допомоги по безробіттю. Пільговий стаж роботи за списком №2 становить 29 років 2 місяці 4 дні. За доданими документами до пільгового стажу зараховано періоди трудової діяльності згідно довідки №36/4 від 25.04.2024 за виключенням періоду з 04.01.2004 по 13.05.2007 - розрив між діями наказів про атестацію робочого місця більше 5 років (04.01.2002 та 14.05.2007) та періодів перебування у відпустках без збереження заробітної плати відповідно до довідки від 25.04.2024 №35/4. Зауважує, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) станом на дату звернення (15.04.2025) з питання призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах в порядку, визначеному Законом №1058-IV, не досягла 55 років пенсійного віку. Стверджує, що Закон №1058-IV, як спеціальний, є пріоритетним у правовідносинах щодо призначення пенсії на пільгових умовах за списком №2 з моменту набрання законної сили Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» з 11.10.2017, а тому рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 впливає на осіб, у яких право на призначення пенсії на пільгових умовах, виникло до 11.10.2017. Отже, права на призначення пенсії відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV позивачка не має у зв`язку з недосягненням пенсійного віку - 55 років. Щодо задоволення вимоги позивача стосовно стягнення з Головного управління судових витрат, звертає увагу, що відповідно до п.18 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, що діяла до 15.12.2017) Пенсійний фонд України та його органи були звільнені від сплати судового збору, у зв`язку з чим Головному управлінню не виділялись бюджетні асигнування для сплати судових витрат. Згідно з ч.2 ст.73 Закону №1058-IV забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом, тому вимога позивачки про стягнення судових витрат з Головного управління є безпідставною. Наголошує, що судом першої інстанції проігноровано клопотання відповідача про залучення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області.

ОСОБА_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, а рішення суду першої інстанції - законним та обґрунтованим, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 без змін. Зазначає, що рішенням №1-р/2020 Конституційного Суду України встановлено неконституційність окремих положень Закону №1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення рішення (пункт 2 резолютивної частини рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII. У зв`язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності загального страхового та пільгового стажу роботи). Щодо посилання апелянта на необґрунтовані вимоги в частині стягнення судових витрат, враховує, що питання належного бюджетного планування та фінансування діяльності органів Пенсійного фонду України належить до сфери відповідальності держави, а не приватної особи, яка звернулась до суду за захистом свого порушеного права.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України справа) розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою від 15.04.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивачки.

За результатами розгляду заяви позивачки, 23.04.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області прийняло рішення №183450031554 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст.114 Закону №1058-IV у зв`язку з недосягненням пенсійного віку (55 років).

При цьому, у вказаному рішенні зазначено, що вік заявниці складає 51 рік 5 місяців, страховий стаж становить 31 рік 05 місяців 02 дні, пільговий стаж за списком №2 – 29 років 02 місяці 04 дні.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано період отримання допомоги по безробіттю відповідно до трудової книжки ( НОМЕР_1 ) з 05.07.1996 по 05.11.1996, оскільки відсутня дата в наказі про припинення отримання допомоги по безробіттю.

За доданими документами до пільгового стажу зараховано періоди трудової діяльності згідно довідки №36/4 від 25.04.2024 за виключенням періоду з 04.01.2004 по 13.05.2007 - розрив між діями наказів про атестацію робочого місця більше 5 років (04.01.2002 та 14.05.2007) та періодів перебування у відпустках без збереження заробітної плати відповідно до довідки від 25.04.2024 №35/4.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, позивачка звернулася до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 23.04.2025 №183450031554 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, яке підлягає скасуванню.

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивачки буде зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 на підставі пункту "б" ч.1 ст.13 Закону №1788-ХІІ в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, з дати звернення - 15.04.2025.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 з 14.03.2025, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах 15.04.2025, тому саме з цієї дати у неї виникло право на призначення пільгової пенсії.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зі змісту апеляційної скарги відповідача встановлено, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині, з огляду на таке.

Суд звертає увагу, що у цій справі відсутній спір щодо загального страхового стажу, яке дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2, водночас, спірним є питання щодо пенсійного віку, по досягнення якого позивач має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

На час звернення позивачки із відповідною заявою до відповідача щодо призначення пенсії на пільгових умовах чинними є Закон №1058-IV і Закон №1788-ХІІ, які у спірній частині регулюють одні й ті самі правовідносини.

Положеннями пункту "б" частини 1 статті 13 Закону №1788-ХІІ (у редакції, яка діяла до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII) визначалось, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, який набрав чинності 01.04.2015, пункт "б" частини першої статті 13 Закону України №1788-XII викладено у наступній редакції: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок.

Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування": чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку жінкам застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року;.

Зазначеною редакцією статті 13 Закону №1788-XII фактично введено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених вказаною нормою, необхідних для призначення пенсії на пільгових умовах.

Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII вирішено, зокрема: визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б-г" статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII (пункт 1 резолютивної частини).

Стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б-г" статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (пункт 2 резолютивної частини).

Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б-г" статті 54 Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Порядок пенсійного забезпечення осіб, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених законодавством, що діяло раніше, визначається статтею 100 даного Закону.

Контроль за правильністю застосування списків на пільгове пенсійне забезпечення і якістю проведення атестації робочих місць на підприємствах та в організаціях, підготовка пропозицій щодо вдосконалення цих списків покладаються на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю (пункт 3 резолютивної частини).

Водночас, частиною першою пунктом 1 частини другої статті 114 Закону №1058-IV встановлено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV встановлено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається:

2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.

Суд звертає увагу, що вказані положення статті 114 Закону №1058-IV є чинними та неконституційними не визнавалися.

Таким чином, враховуючи відновлення рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) редакції статті 13 Закону №1788-XII, яка діяла до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, суд зазначає, що на даний час існує дві чинні норми для призначення пенсії на пільгових умовах, а саме: статтею 13 Закону №1788-XII передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.

У той час коли статтею 114 Закону №1058-IV передбачено права осіб, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

При цьому, пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених вказаною нормою, необхідних для призначення пенсії на пільгових умовах.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Також, відповідно до абзацу першого пункту 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відтак, суд зазначає, що з 23.01.2020 в Україні існують два закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, які входять до Списку №2, а саме: пункт "б" статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом України №213-VІІІ та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VІІІ.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, тому колегія суддів доходить висновку, що вони суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким, у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Оскільки наданими до матеріалів справи письмовими доказами (копією трудової книжки НОМЕР_1 , довідкою №36/4 від 25.04.2024 та за змістом спірного рішення) підтверджується, що позивач до 1 квітня 20215 року працювала на посадах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, колегія суддів дійшла висновку, що у спірних правовідносинах підлягають застосуванню саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

Наведений висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 за результатами перегляду рішення Верховного Суду від 21.04.2021.

Відтак на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

З цих підстав колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що позивачка не досягла пенсійного віку, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV.

Зі змісту оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 23.04.2025 №183450031554 встановлено, що вік заявниці – 51 рік 5 місяців; пільговий стаж заявниці становить 29 років 2 місяці 4 дні; страховий стаж становить 31 рік 5 місяців 2 дні.

З урахуванням викладеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова в призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах, з посиланням на недосягнення нею пенсійного віку, є протиправною.

Також, зі змісту спірного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 23.04.2025 №183450031554 встановлено, що за доданими документами до пільгового стажу зараховано періоди трудової діяльності згідно довідки №36/4 від 25.04.2024 за виключенням періоду з 04.01.2004 по 13.05.2007 - розрив між діями наказів про атестацію робочого місця більше 5 років (04.01.2002 та 14.05.2007) та періодів перебування у відпустках без збереження заробітної плати відповідно до довідки від 25.04.2024 №35/4.

Надаючи правову оцінку оскарженому рішенню відповідача в цій частині, колегія суддів враховує, що наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383 затверджено Порядок застосування списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі по тексту – Порядок №383).

Пунктом 3 Порядку №383 визначено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.

У пункті 4 Порядку №383 зазначено, що згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 №442, атестація робочих місць за умовами праці проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років.

Зазначена постанова Кабінету Міністрів України від 01.08.92 №442 "Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці" набула чинності з 21.08.1992. Це означає, що при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах для зарахування до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, певного 5-річного періоду роботи зі шкідливими і важкими умовами праці після 21.08.1992, відповідне право впродовж цього періоду повинне бути підтверджене за результатами атестації.

Результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умов і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

У разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.1997 (впродовж 5 років після введення в дію Порядку №442) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Якщо атестація була вперше проведена після 21.08.1997, у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах, до пільгового стажу зараховується весь період роботи до 21.08.1992, 5-річний період роботи на даному підприємстві, що передує даті видання наказу про її результати, та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку №442.

Якщо ж атестація з 21.08.1992 не проводилася чи за результатами атестації, вперше проведеної після 21.08.1997, право не підтвердилось, до пільгового стажу зараховується лише період роботи із шкідливими умовами праці на даному підприємстві, в установі чи організації до 21.08.1992 включно, тобто до набуття чинності Порядком №442. У такому ж порядку зараховується пільговий стаж, якщо за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.1997, право на пільгове пенсійне забезпечення не підтвердилось.

Наведені вище висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.07.2025 у справі №380/2838/24.

Відповідно до пункту 10 Порядку №383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 637.

Згідно зі ст.62 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі по тексту - Порядок №637) також визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно із пунктом 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Комплексний аналіз норм Порядку застосування списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383 та Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637, дає підстави для висновку, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку №2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.

При цьому, період роботи на відповідних посадах або за відповідними професіями за Списком №2 до 21.08.1992 зараховується до пільгового стажу роботи за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи, а період роботи після 21.08.1992 - зараховується до пільгового стажу роботи за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці.

У свою чергу, документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу, уточнююча довідка, передбачена пунктом 20 Порядку №637.

Разом з тим, суд зауважує, що право на зарахування певного періоду роботи до стажу роботи за Списком №2, яка надає право на пенсію на пільгових умовах, в першу чергу визначається органом, що призначає пенсію, на підставі інформації, зазначеної в трудовій книжці особи, оскільки вона є основним документом, що підтверджує стаж. Натомість надання для підтвердження стажу роботи за Списком № 2 уточнюючої довідки, передбаченої пунктом 20 Порядку №637, необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або за відсутності у трудовій книжці необхідних записів, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Записами з трудової книжки від 14.04.1992 серії НОМЕР_2 встановлено, зокрема, що ОСОБА_1 :

- 17.11.2003 - прийнята по переводу на посаду медсестри ЛОР-очного відділення тимчасово в Сумську центральну районну лікарню;

- 01.04.2005 - звільнена за власним бажанням;

- 05.04.2005 - прийнята палатною медичною сестрою відділення для хворих на туберкульоз сечостатевої системи та позалегеневої аналізації в Сумський обласний протитуберкульозний диспансер;

- 01.04.2021 - Сумський обласний протитуберкульозний диспансер перейменовано в ОКЗОЗ «Сумський обласний клінічний протитуберкульозний диспансер»;

- 01.10.2018 - назву посади замінено на сестра медична стаціонару у зв`язку з приведенням у відповідність до національного класифікатора України;

- 01.06.2019 - ОКЗОЗ «Сумський обласний клінічний протитуберкульозний диспансер» реорганізовано шляхом перетворення у КНП Сумської обласної ради Сумський обласний клінічний протитуберкульозний диспансер;

- 01.06.2019 - найменування відділення замінено на відділення позалегенового туберкульозу. КНП СОР «Сумський обласний клінч ний протитуберкульозний диспансер» змінено найменування га КНП СОР «Регіональний клінічний фтизіопульмонологічний медичний центр»;

- 01.04.2020 - переведена на посаду - сестра медична кабінету контролю якості надання медичної допомоги;

- 30.09.2024 - звільнена за згодою сторін.

Доказів на підтвердження недостовірності записів в трудовій книжці позивачки суду не надано. Зазначені записи у трудовій книжці є чіткими, зрозумілими, скріплені печатками та підписами відповідальних осіб.

Як вбачається зі Списків № 1, 2, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №461 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах», а саме розділу XXIV «Охорона здоров`я та соціальна допомога», до Списку №2 належить працівники, які безпосередньо обслуговують хворих: у туберкульозних та інфекційних закладах, відділеннях, кабінетах - молодші спеціалісти з медичною освітою, молодші медичні сестри/молодші медичні брати, молодші медичні сестри/молодші медичні брати з догляду за хворими, сестри-господині/працівники з господарської діяльності закладу охорони здоров`я.

Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах пенсійної справи міститься уточнююча довідка КНП СОР «Регіональний клінічний фтизіопульмонологічний медичний центр» від 25.04.2024 №36/4, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_1 працювала повний робочий день з 05.04.2005 по 31.03.2020 року за професією «палатна медична сестра, сестра медична стаціонару», що передбачена Списком №2 розділу XXIV «Охорона здоров`я та соціальна допомога» (підстава - постанова Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №461).

Також, в матеріалах пенсійної справи позивачки містяться копії наказів про проведення атестації від 04.01.2002 №9, від 14.05.2007 №84а, від 03.05.2012 №137, від 27.08.2013 №254, від 28.04.2017 №167-ОД, зі змісту яких вбачається, що у Сумському обласному клінічному протитуберкульозному диспансері проведена атестація робочих місць. Вказаними наказами затверджено списки виробництв, робіт, професій і посад, що надають право на пільгове пенсійне забезпечення, до якого було включено і професію позивачки.

Суд враховує, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а, атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах.

Проте, розуміючи положення пункту «а» статті 13 Закону №1788-XII - за результатами атестації робочих місць як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за не проведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивачку у цій справі).

Особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком №2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону №1788-XII.

При цьому, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.

З огляду на зазначене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 по справі №520/15025/16-а дійшла висновку, що не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Відтак, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а, з огляду на те, що періоди та пільговий характер роботи позивачки у спірні періоди підтверджені як записами у трудовій книжці, так і уточнюючими довідками, колегія суддів дійшла висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, відмовляючи зарахувати пільгові періоди роботи позивачки з підстав розриву між діями наказів про атестацію робочого місця більше 5 років, діяло не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення від 23.04.2025 №183450031554 прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності власних дій (рішення), які є предметом оскарження, надано не було.

Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивачки, колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).

За встановленими обставинами справи, станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах позивач мала необхідний страховий та пільговий стаж, передбачений пунктом «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ, а єдиною підставою для відмови в призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах було не досягнення віку 55 років, що визнано судом протиправним.

Враховуючи наведене, у даному випадку вирішення питання про призначення позивачу пенсії на пільгових умовах не потребує встановлення додаткових обставин чи дослідження будь-яких документів, що відноситься до повноважень пенсійного органу.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів, з урахуванням ч.1 ст.308 КАС України, погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 23.04.2025 №183450031554 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 на підставі пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, з дати звернення - 15.04.2025.

При цьому, у даній справі повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки враховуючи дотримання усіх необхідних умов для призначення позивачці пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2, відповідно до пункту «б» частни 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом №213-VIII від 02.03.2015, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивачки буде саме зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 на підставі пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020.

Посилання апелянта на п.18 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній до 15.12.2017, як на підставу звільнення органів Пенсійного фонду України від сплати судового збору, не спростовує права позивачки на відшкодування понесених ним судових витрат. Зазначена норма регулює виключно питання сплати судового збору при зверненні до суду та не містить положень, які б звільняли суб`єкта владних повноважень від обов`язку відшкодування судових витрат іншій стороні у разі задоволення позову.

Аргументи апелянта щодо відсутності бюджетних асигнувань для сплати судових витрат не можуть бути підставою для обмеження процесуальних прав позивачки, оскільки питання належного бюджетного планування та фінансування діяльності органів Пенсійного фонду України належить до сфери відповідальності держави, а не приватної особи, яка звернулась до суду за захистом свого порушеного права.

Посилання апелянта на ч.2 ст.73 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є безпідставними, оскільки стягнення судових витрат на користь позивачки не є використанням коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені законом, а здійснюється на виконання прямої норми процесуального закону – ч.1 ст.139 КАС України (у разі задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, що підлягають відшкодуванню або оплаті, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, який був відповідачем у справі).

Зазначена норма ч.1 ст.139 КАС України є імперативною та не ставить можливість відшкодування судових витрат у залежність від наявності чи відсутності у відповідача відповідних бюджетних призначень.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції проігноровано клопотання відповідача про залучення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, колегія суддів зазначає наступне.

Частинами 1, 2 ст.49 КАС України визначено, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, пред`явивши позов до однієї або декількох сторін. Задоволення позову таких осіб має повністю або частково виключати задоволення вимог позивача до відповідача. У разі вступу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, розгляд адміністративної справи за клопотанням учасника справи починається спочатку.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

Частиною 5 ст.49 КАС України встановлено, що про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. Ухвала за наслідками розгляду питання про вступ у справу третіх осіб окремо не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.

За обставинами справи, ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою від 15.04.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивачки.

За результатами розгляду заяви позивачки 23.04.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області прийняло рішення №183450031554 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з недосягненням пенсійного віку (55 років).

Колегія суддів враховує, що в межах даних правовідносин спір виник між ОСОБА_1 та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області у зв`язку з відмовою у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області не має жодного відношення до розгляду заяви позивачки про призначення пільгової пенсії, з огляду на вказане, підстави для залучення судом першої інстанції Головного управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області у якості третьої особи - відсутні.

У даному випадку неналежний розгляд судом першої інстанції клопотання про залучення до участі у справі Головного управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області у якості третьої особи, не може бути підставою для прийняття рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Так, відповідно до абз.2 ч.2 ст.317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

У цьому випадку справу вирішено правильно.

Інші аргументи, зазначені сторонами по справі, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини, що мають значення для справи з урахуванням встановлених та доведених фактів із наведенням належних висновків та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 у справі № 480/3389/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло