Рішення від 23 березня 2026 р. у справі №620/4889/25 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2026 року Чернігів Справа № 620/4889/25

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення, оформлене протоколом від 13.02.2025 №7 Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, в частині відмови позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

- зобов`язати комісію при ІНФОРМАЦІЯ_1 для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період повторно розглянути заяву та прийняти рішення щодо надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Позов мотивовано тим, що у позивача на утриманні та вихованні перебуває 3 дітей. З метою отримання відстрочки від призову позивачем подавались документи, які підтверджують зазначені обставни, проте у задоволенні заяви про надання відстрочки від призову на військову службу час мобілізації було відмовлено.

Суд ухвалою від 05.05.2025 відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та встановив відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для подання відзиву на позов.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у встановлений судом строк подав відзив на позов, в якому вказав, що позивачу було відмовлено у наданні відстрочки рішенням комісії від 13.02.2025 №7 через відсутність письмового договору між батьками про те, з ким з батьків будуть проживати діти, та про участь другого з батьків у їх вихованні та/або рішення суду про розірвання шлюбу з визначенням місця проживання дитини з батьком(матір`ю), що є обов`язковим документом, відповідно до Додатку 5 постанови КМУ від 16.05.2024 №560. В той же час, позивач підтвердженнь того, що на його утриманні дійсно перебуває ОСОБА_2 , 2017 року народження, не надав. ОСОБА_2 проживає з матір`ю, та відсутня інформація, щодо участі позивача в житті та утриманні даної дитини. Також зазначив, що інформація про військовозобов`язаного за категорією «стягнення аліментів» має бути сформована не пізніше ніж за п`ять днів до дня подання заяви про надання відстрочки. Позаяк, інформація сформована 23.10.2024, а заява на відстрочку подана набагато пізніше, а саме 10.02.2025 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 , який було зареєстровано 28 лютого 2020 року, Менським відділом ДРАЦС Північно Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), про що в книзі актів про одруження року зроблено запис № 08.

Під час шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 народились дві дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , які безпосередньо перебувають на його утриманні.

Також у ОСОБА_1 є третя дитина від першого шлюбу, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 .

10.02.2025 позивач подав заяву Голові комісії ІНФОРМАЦІЯ_6 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

До заяви було додано: три нотаріально завірені копії свідоцтв про народження, копія свідоцтва про розірвання шлюбу, копія свідоцтва про шлюб, акт обстеження умов проживання, копія довідки з ДВС, копія паспорта та РНОКПП ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , копії витягів з реєстру територіальних громад щодо ОСОБА_4 , ОСОБА_5

19.03.2025 позивач отримав письмове повідомлення №1в/2776, згідно з яким у наданні відстрочки відмовлено через відсутність документів, що підтверджують право на відстрочку відповідно до Додатку 5 до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період».

Рішення про відмову у наданні відстрочки оформлене протоколом від 13.02.2025 №7.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон №2232-ХІІ).

Згідно з частинами 1, 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України Про оборону України, Про Збройні Сили України, Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 3 Закону №2232-XII).

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово було продовжено. Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а тому застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII).

У розумінні статті 1 Закону №3543-XII мобілізацією вважається комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

У свою чергу, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

16.05.2024 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №560 (набрала чинності 18.05.2024), якою затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок №560, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Як передбачено пунктом 1 Порядку №560, цей Порядок визначає, зокрема, процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

Відповідно до пункту 56 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно з пунктом 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії.

Як передбачено пунктами 58, 60 Порядку №560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Додаток 5 цього Порядку визначає Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до додатку 5 Порядку №560 документами, що підтверджують право на відстрочку відповідно до пункту 3 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII є:

свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів:

свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов`язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.

Судом встановлено, що до заяви від 10.02.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» було додано: три нотаріально завірені копії свідоцтв про народження, копія свідоцтва про розірвання шлюбу, копія свідоцтва про шлюб, акт обстеження умов проживання, копія довідки з ДВС, копія паспорта та РНОКПП ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , копії витягів з реєстру територіальних громад щодо ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

А отже, позивачем подано не повний пакет документів.

Щодо перебування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 на утриманні батька, суд зазначає, про таке.

Відповідно до положень статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», вирішальне значення має саме факт перебування дітей на утриманні. Положеннями зазначеної статті також не визначено поняття «утримання дітей», проте такі правовідносини є предметом регулювання Сімейного кодексу України.

Так, частиною 1 статті 180 Сімейного кодексу України (далі- СК України) встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Закон покладає на батьків обов`язок щодо надання утримання своїм неповнолітнім дітям, тобто дітям, які не досягли 18 років. Обов`язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття.

Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, або чи розірвано їх шлюб.

Обов`язок по утриманню зберігається також і у випадку позбавлення батьківських прав батьків (частина 2 статті 166 СК).

У випадку невиконання батьками обов`язку утримувати неповнолітню дитину добровільно, аліменти можуть стягуватися за рішенням суду. При злісному ухиленні батьків від сплати аліментів вони підлягають притягненню до кримінальної відповідальності, відповідно до статті 164 КК України.

Визнання батьків або одного із них недієздатними не припиняє їх обов`язку утримувати свою неповнолітню дитину. Водночас, смерть матері або батька чи оголошення їх померлими припиняє їх обов`язок по утриманню дитини. До спадкоємців померлих батьків обов`язок по утриманню дитини не переходить.

Отже, аналізуючи викладене, можна зробити висновок, що у батьків дитини зберігається обов`язок утримання своєї дитини з моменту її народження до досягнення нею повноліття, при чому такий обов`язок не залежить від наявності зареєстрованого шлюбу між батьками, факту позбавлення батьківських прав, визнання батьків недієздатними, тощо, а припиняється лише фактом смерті батьків.

В той же час, матеріали справи не містять жодних доказів утримання позивачем ОСОБА_2 . Акт обстеження умов проживання наведеного також не підтверджує, оскільки не містить відомостей про проживання ОСОБА_2 з батьком. Також суд не приймає до уваги довідку з Менського відділу державної виконавчої служби у Корюківському районі Чернігівської області про відсутність заборгованості зі сплати аліментів, оскільки згідно її змісту відкриті виконавчі провадження щодо стягнення аліментів на утримання дитини ОСОБА_2 відсутні. Будь-яка інформація, щодо участі позивача в житті та утриманні даної дитини відсутня.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що відмова відповідача у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі п. 3 ч. 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» є правомірною.

Водночас суд зауважує, що особа, якій відмовлено у наданні відстрочки, не позбавлена можливості повторно звернутися до ТЦК та СП з відповідною заявою та необхідним переліком документів.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява №4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 139, 227, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові ОСОБА_1 до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач – ІНФОРМАЦІЯ_7 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).

Повний текст рішення суду складено 24.03.2026.

Суддя Л.О. Житняк