Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №727/13843/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2026 року м. Чернівці Справа № 727/13843/25

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Лисака І.Н.,

суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.,

за участі секретаря судового засідання: Сарган Ю.В.,

учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит»,

відповідач: ОСОБА_1 ,

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 грудня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Танасійчук Н.М., дата виготовлення повного тексту рішення не зазначена,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року ТОВ «ФК Єврокредит» звернулось до суду із названим позовом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.07.2021 року між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 укладено заяву-договір №TDB.2021.0604.19298 від 08.07.2021 року про приєднання до Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank.

03 вересня 2024 року між АТ «Мегабанк» та ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» було укладено договір про відступлення прав вимоги №GL1N426240, відповідно до умов якого АТ «Мегабанк» відступило свої права вимоги за вказаним договором на користь ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс».

27 грудня 2024 року між ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» та ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» було укладено договір про відступлення прав вимоги №1/12, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» відступило свої права вимоги за вказаним договором ТОВ «ФК Єврокредит».

Посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_1 кредитних зобов`язань, ТОВ «ФК Єврокредит» просило стягнути з нього заборгованість за кредитним договором в розмірі 21 712,44 грн, з яких: 8235,31 грн. - заборгованість за кредитом; 13 447,13 грн - заборгованість за відсотками.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 грудня 2025 року позов ТОВ «ФК Єврокредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Єврокредит» заборгованість за заявою-договором №TDB.2021.0604.19298 від 08.07.2021 року про приєднання до Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank, яка складається з заборгованості за основним боргом в розмірі 21712,44 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність його вини у простроченні виконання зобов`язання. У 2022 році, після початку процедури ліквідації АТ «Мегабанк», мобільний додаток «todobank» та офіційний сайт банку припинили роботу, а апелянт, як добросовісний позичальник, вчиняв активні дії для з`ясування реквізитів для погашення боргу та у 2023 році отримав офіційну відповідь від заступника начальника управління бухгалтерського обліку та звітності АТ «Мегабанк» ОСОБА_2 , у якій було чітко зазначено, що всі рахунки клієнтів закрито, ніяких дій не потрібно.

Вважає, що нарахування відсотків у сумі 13 477,13 грн за період, коли банк сам повідомив про відсутність потреби у будь-яких діях, є прямим порушенням закону.

Також, апелянт вважає, що 10 000 грн витрат на правничу допомогу є завищеною та неспівмірною сумою. Справа є малозначною, розглядалася у спрощеному провадженні, позовна заява є типовою.

На підставі наведеного просить ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ «ФК Єврокредит» частково, стягнути основну заборгованість у розмірі 8 235,31 грн. У задоволенні вимог щодо стягнення відсотків у розмірі 13 477,13 грн відмовити у зв`язку з простроченням кредитора, а розмір витрат на правничу допомогу зменшити відповідно до принципу співмірності та розумності.

Відзив до суду апеляційної інстанції не надходив.

В силу ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (90 840 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів на підтвердження належного виконання зобов`язань за договором №TDB.2021.0604.19298 від 08.07.2021 року щодо повернення кредитних коштів, наданий позивачем розрахунок заборгованості не спростовано.

Щодо стягнення заявлених витрат на правничу допомогу в повному обсязі, то суд вказав, що відповідач не скористався своїм правом заявити клопотання про зменшення розміру заявлених витрат на правничу допомогу.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду по суті спору, виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 08 липня 2021 року між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір №TDB.2021.0604.19298 про приєднання до Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank шляхом підписання відповідної Заяви про приєднання до вказаного Договору.

Пунктом 4 Заяви-договору визначено, що банк може надавати клієнту кредит шляхом сплати з карткового рахунку платежів клієнта, здійснення його розрахункових операцій та видачі йому готівки на суму, що перевищує залишок на цьому рахунку, але в межах доступного ліміту кредитної лінії, а саме: сума максимального ліміту кредитної лінії становить 200 000 грн; строк кредиту 12 міс; орієнтовна загальна вартість 273 293 грн; кредиту базова процентна ставка складає 56%, у пільговий період 0,0001%; пільговий період складає 62 дні; обов`язковий мінімальний платіж (ОМП) від використаного доступного ліміту становить 5,0%; строк оплати ОМП є передостанній робочий день місяця, в який здійснюється розрахунок/нарахування обов`язкових платежів клієнта за відповідний звітний період (а.с.49-50/зворот).

08 липня 2021 року ОСОБА_1 підписав паспорт споживчого кредиту, що є додатком №9 до Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank, в якому визначено процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту і становить 80% річних від прострочення суми за весь період прострочення (а.с.47/зворот).

На підставі вказаного договору АТ «Мегабанк» відкрило ОСОБА_1 поточні рахунки, видало платіжну картку НОМЕР_1 та здійснило перерахування кредитних коштів на поточний рахунок ОСОБА_1 в межах ліміту кредитної лінії.

03 вересня 2024 року за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09 липня 2024 року, між АТ «Мегабанк» та ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» був укладений Договір №GL1N426240 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого АТ «Мегабанк» відступило ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» права вимоги за договором, укладеним з ОСОБА_1 (а.с.13-17).

27 грудні 2024 року між ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» та ТОВ «ФК Єврокредит» укладено Договір про відступлення прав вимоги №1/12, за умовами якого ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» передало ТОВ «ФК Єврокредит» права вимоги за договором, укладеним із ОСОБА_1 (а.с.11-12, 29-30).

Згідно довідки-розрахунку заборгованість ОСОБА_1 за договором №TDB.2021.0604.19298 від 08.07.2021 року станом на 03 вересня 2024 року становить 21712,44 грн, з яких: 8235,31 грн - заборгованість за кредитом, 13 477,13 грн - заборгованість за відсотками (а.с.58).

Згідно ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

У відповідності до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України).

Згідно ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами( з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.

Частина 1 ст.1054 ЦК України вказує, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.2 ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України обумовлено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положенням ст.611 ЦК України визначено правові наслідки порушення зобов`язання. Так, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.77-80 ЦПК України).

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, наявними у справі доказами підтверджено укладення та підписання відповідачем Заяви-договору №TDB.2021.0604.19298 від 08.07.2021 року про приєднання до Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank, користування відповідачем кредитними коштами та неналежне виконання взятих на себе відповідачем зобов`язань.

Відповідач розмір заборгованості по кредиту, по процентах та по інших нарахуваннях, які були передбачені договором й розрахунки, не спростував, не надав доказів на підтвердження сплати коштів чи доказів на підтвердження відсутності боргу, в зв`язку з чим апеляційний суд приходить до висновку про те, що у позивача відповідно до вимог ст.ст.1048, 1050 ЦК України виникло право на стягнення з відповідача доведеної суми заборгованості за укладеним договором в загальній сумі 21 712,44 грн, яка складається з нарахованої банком заборгованості за тілом кредиту, процентами, узгодженими між сторонами умовами кредитного договору.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 звертався до заступника начальника управління бухгалтерського обліку та звітності АТ «Мегабанк» щодо закриття рахунку, де його повідомили про те, що «всі рахунки клієнтів закрито, з його сторони ніяких дій не потрібно», є безпідставними, виходячи з наступного.

Згідно приписів ч.1 та ч.2 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Частина 1 ст.654 ЦК України вказує на те, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що наданий апелянтом скріншот з перепискою не є доказом виконання умов укладеного договору чи його розірвання, припинення за погодженням сторін, оскільки такий мав бути укладений у тій самій формі, що і договір на отримання кредитних коштів.

Щодо доводів незаконності нарахування відсотків після того, як банк повідомив про відсутність необхідності вчинення будь-яких дій, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами ч.1 ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч.1 ст.519 ЦК України).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі №755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.

Крім того, за положеннями пункту 4-1 частини 2 статті 46 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси, що свідчить про правомірність нарахування відсотків передбачених договором після настання вищевказаних обставин.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 12 липня 2021 року у справі №757/7994/17-ц.

Як вже встановлено, позивач набув право вимоги, яке було передано першим кредитором, перед яким у відповідача був борг у розмірі 21 712,44 грн, а тому доводи з приводу нарахування відсотків поза межами строку кредитування є безпідставними й не підтверджені належними та допустимими доказами.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на несправедливість визначеного позивачем до стягнення розміру процентів. Оскаржуючи рішення, ОСОБА_1 не довів того, що заявлені до стягнення проценти були нараховані з порушенням умов укладеного нею договору, контррозрахунку на наданий позивачем розрахунок заборгованості на надано.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Що стосується стягнутих витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, то колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частини 1, 3 ст.133 ЦПК України).

Заперечень саме щодо розміру витрат, пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду від ОСОБА_1 до суду не надходило.

Відповідно до ч.1 ст.58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст.60 ЦПК України).

Згідно до ч.1 та 2 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, зі змісту ч.4 ст.137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

На підтвердження надання послуг та понесення витрат на правничу допомогу стороною позивача надано наступні докази: копію договору про надання правничої допомоги №1/07 від 01.07.2025 року, укладеного між ТОВ «ФК Єврокредит» та АО «Альянс ДЛС», додаток №2 до вказаного договору «Вартість послуг», в якому обумовлено вартість за кожну послугу окремо, додаток №2 до вказаного договору «акт приймання-передачі послуг з правничої допомоги» №12133294 від 14.08.2025 року сукупною вартістю за надані послуги 11200 грн, де: проведення юридичного та фінансового аналізу боржника склало 1200 грн, складання, підписання та подання до суду позовної заяви склало 10 000 грн (а.с.23-28, 51).

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.137 ЦПК України).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/21).

Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у cправі №910/615/14 (№910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у cправі № 910/11903/23, від 25 січня 2025 року у справі №369/849/18 та від 17.12.2025 року у справі №944/1035/24.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Апеляційний суд в цій справі, здійснюючи перегляд справи й в частині розподілу судом першої інстанції витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування таких витрат в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, правової позиції позивача, яка є сталою в таких категоріях справ й не потребувала додаткового вивчення судової практики та положень законодавства, обсягу наданих адвокатом послуг та фактично витраченого часу, а також фінансового стану сторін, апеляційний суд вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 4000 грн витрат за надання правничої допомоги в суді першої інстанції, що відповідатиме наведеним вище принципам розумності, співмірності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст.374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 грудня 2025 року в частині розподілу судових витрат змінити, зменшити розмір стягнутих з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» витрат на правничу допомогу, визначивши до стягнення 4000 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Суддя-доповідач І.Н. Лисак

Судді: І.М. Литвинюк

І.Б. Перепелюк