Постанова від 22 березня 2026 р. у справі №274/6482/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №274/6482/25 Головуючий у 1-й інст. Вдовиченко Т. М.

Категорія 44 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Борисюка Р.М., Шевчук А.М.,

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Житомирі цивільну справу №274/6482/25 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування майнової та моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Вдовиченко Т.М. у м. Бердичеві,

в с т а н о в и в :

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із даним позовом у якому просила стягнути з АТ "Українська залізниця" 87900,00 грн матеріальної шкоди та 200000,00 грн моральної шкоди, завданої внаслідок загибелі ОСОБА_3 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14.01.2024 близько 05:44 год машиніст пасажирського електровозу "ЧС-4-108" №-52 сполученням "Перемешль-Київ" ОСОБА_4 рухаючись у напрямку ст. «Козятин», в межах станції «Бердичів» здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , 1959 р.н., який рухався в попутному напрямку між рейками. Внаслідок події, ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, від яких загинув на місці події. 14.01.2024 відомості про вчинення даного кримінального правопорушення внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером № 12024060480000043 з правовою кваліфікацією за ч.3 ст.276 КК України. 30.01.2025 слідчим СВ Бердичівського ВП - Журбеєм В.М. прийнято рішення про закриття кримінального провадження №12024060480000043. В результаті вищевказаного зіткнення та наслідків від нього, дружині загиблого - ОСОБА_1 було завдано матеріальної та моральної шкоди. Так, внаслідок вчиненого кримінального правопорушення позивачка понесла матеріальну шкоду, а саме витрати на поховання у розмірі 87 900 грн. Внаслідок загибелі чоловіка, позивачці також було завдано значну моральну шкоду. З урахуванням глибини перенесеного морального потрясіння та тих нескінченних страждань, що будуть переслідувати її тривалий час, перенесених моральних переживань, які продовжують тривати, та пов`язаними з цим істотними вимушеними змінами у її життєвих стосунках, з урахуванням часу та зусиль, які необхідні для часткового відновлення психологічного здоров`я, величину моральної шкоди позивачка оцінює у 200 000,00 грн.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 січня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 45000 грн 00 коп. моральної шкоди. В задоволенні решти позовних вимог відмолено. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід держави 450,00 грн судового збору.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що відсутність зазначення прізвища платника у квитанції не спростовує факту здійснення витрат саме позивачкою, оскільки чинне законодавство не містить вимоги про обов`язкове зазначення персональних даних платника у прибутковому касовому ордері як єдиної та безумовної підстави для підтвердження понесених витрат. Такий формальний підхід призвів до необґрунтованого обмеження права позивача на відшкодування матеріальної шкоди. З метою усунення сумнівів, на які послався суд першої інстанції, до апеляційної скарги додається довідка, яка підтверджує, що кошти за виготовлення та встановлення надгробного пам`ятника були сплачені саме ОСОБА_1 . Зазначений доказ прямо підтверджує факт понесення позивачкою витрат у розмірі 87 900 грн та має істотне значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з чим, підлягає прийняттю та оцінці судом апеляційної інстанції. Суд першої інстанції, визнавши наявність моральної шкоди, завданої позивачці смертю її чоловіка, безпідставно визначив розмір компенсації у сумі 45 000 грн, не надавши належної оцінки глибині моральних страждань позивачки, характеру втрати та тривалості негативних наслідків, які є непоправними та супроводжуватимуть її протягом усього життя. Суд першої інстанції фактично зосередився виключно на поведінці загиблого, залишивши поза увагою наслідки трагедії для позивачки, її психологічний стан, втрату подружньої підтримки, порушення звичного укладу життя та глибокі душевні страждання, що свідчить про неповне з`ясування обставин, які мають істотне значення для правильного визначення розміру моральної шкоди. Визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди у сумі 45 000 грн є явно заниженим, не відповідає глибині та тривалості страждань позивачки та фактично має символічний характер, що суперечить правовим позиціям Верховного Суду та принципам справедливості. Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди та відмови у відшкодуванні матеріальної шкоди є таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та без повного з`ясування всіх істотних обставин справи, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Встановлено судом, що 14.01.2024 машиніст пасажирського електровозу «ЧС-4-108» №-52 сполученням «Перемешль-Київ» ОСОБА_4 рухаючись у напрямку ст. «Козятин», в межах станції «Бердичів» здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , 1959 р.н., який рухався в попутному напрямку між рейками. Внаслідок події, ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, від яких загинув на місці події. 14.01.2024 відомості про вчинення даного кримінального правопорушення внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером № 12024060480000043.

Факт смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 15.01.2024 року.

По даному факту 29.08.2022 року було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12024060480000043 за ч.3 ст.276 КК України.

З акту службового розслідування аварії №1 від 19.01.2024 слідує, що вини залізниці у загибелі ОСОБА_3 не вбачається. Травмування потерпілого сталося внаслідок порушення ним п.п.2.2, 2.3, 2.4, 2.5, 2.6 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України.

Довідкою розшифровки швидкостемірної стрічки поїзда №52 з електровозом ЧС-4-108 на ділянці Львів-Київ за 14.01.2024 на 27 км підтверджується факт застосування екстреного гальмування.

Враховуючи, що смертельне травмування ОСОБА_3 настало внаслідок недотримання ним вимог п.п.2.2, 2.3, 2.4, 2.5, 2.6 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, постановою слідчого від 30.01.2024 року кримінальне провадження було закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.276 КК України.

Щодо відшкодування матеріальної шкоди.

До апеляційної скарги представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 долучив довідку, видану ФОП ОСОБА_5 від 02.02.2026, у якій вказано, що ОСОБА_1 замовляла встановлення та виготовлення пам`ятника в ПК «Каменяр» 17.01.2025 на суму 87900,00 грн.

Суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і незалежно від будь-яких ознак.

Виходячи з принципу змагальності цивільного процесу, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції та лише в разі об`єктивної неможливості надати їх до суду першої інстанції сторона вправі просити суд апеляційної інстанції прийняти їх, надати їм правову оцінку під час вирішення спору.

Відповідно до ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення визначають обов`язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об`єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає.

У постанові Верховного Суду від 19 березня 2025 року в справі №201/8538/16-ц зазначено, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої ст.44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Дослідження нових доказів відбувається, зокрема, в таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала та не могла знати про їхнє існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їхнє подання до суду становило для цього учасника певні труднощі тощо); є інші поважні причини для їхнього неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не були досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень (постанова Верховного Суду від 02 квітня 2025 року в справі №523/4255/16-ц).

За таких обставин, додана позивачем до апеляційної скарги довідка, видана ФОП ОСОБА_5 від 02.02.2026, не може бути прийнята апеляційним судом, оскільки позивачем не надано доказів неможливості подання вказаного доказу до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, що відповідно до частини третьої ст.367 ЦПК України унеможливлює прийняття цього доказу на стадії апеляційного провадження.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша ст.81 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої ст.12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

З копії квитанції до прибуткового касового ордера №356 від 17.01.2025, вбачається, що в графі " Прийнято від ___" відсутнє прізвище ім`я та по батькові платника, на квитанції містяться наступні написи : " дата 21.01.25 з написом Аванс 5000 Аванс 40,000 ", " ост. 82,900", " ост. 42.900", вказана сума 87.900 - з виправленням. Підстава : виготовлення і встановлення пам`ятника. Містяться печатки ФОП ОСОБА_6 , ОСОБА_5 .

З огляду на наведене, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди.

Доводи апеляційної скарги про те, що квитанція №356 від 17.01.2025 року, в якій відсутнє прізвище, ім`я та по батькові свідчить, що саме ОСОБА_1 оплатила вартість виготовленого та встановленого пам`ятника є безпідставними, оскільки за правилами ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може гуртуватися на припущеннях.

Щодо відшкодування моральної шкоди.

Стягуючи 45000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції обґрунтовував визначений розмір шкоди тим, що в даному випадку мала місце груба необережність потерпілого, який в порушення вимог Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, що за нормами частини другої статті 1193 ЦК України є підставою для зменшення розміру відшкодування за завдану шкоду.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ч.1,2 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до ч.3 ст.12 та ч.ч.1,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно зі статтею 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини.

Відповідно до статті 23 ЦК України кожна особа, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою зокрема щодо членів її сім`ї.

За змістом статті 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно з частиною п`ятою статті 1187 ЦК України при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята).

Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу загиблого.

Встановивши, що причиною загибелі ОСОБА_3 стали травми, завдані внаслідок зіткнення з потягом, які були спричинені джерелом підвищеної небезпеки у зв`язку зі здійсненням експлуатації останнього (за недоведеності умислу потерпілого або існування обставин непереборної сили), суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності з відшкодування моральної шкоди, завданої дружині загиблого - позивачу ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачу завдано моральну шкоду, яка пов`язана з глибокими емоційними переживаннями та моральними стражданнями через загибель чоловіка, оскільки втрата чоловіка є однією з найбільш травмуючих подій життя. З урахуванням глибини страждань, пов`язаних з втратою позивачем чоловіка, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 45 000 грн.

Колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди відповідає глибині та тривалості моральних страждань позивача. Судом першої інстанції у повній мірі враховано фактичні обставини справи, відсутність доказів порушення працівниками залізниці правил безпеки руху або експлуатації транспорту та необережне поводження потерпілого на залізниці, а також враховано принципи розумності, виваженості та справедливості при визначенні розміру моральної шкоди та із заявленої позивачем до стягнення суми моральної шкоди 200 000 грн суд задовольнив позов частково, стягнувши з відповідача на користь позивача на відшкодування заподіяної моральної шкоди - 45 000 грн.

А отже судом першої інстанції при визначенні розміру моральної шкоди надано належну правову оцінку обставинам, на які посилався позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги. При визначенні розміру моральної шкоди судом правильно застосовані норми матеріального права.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24 березня 2026 року.

Головуючий Т.М. Павицька

Судді Р.М. Борисюк

А.М. Шевчук