Постанова від 22 березня 2026 р. у справі №161/951/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/951/26 Провадження №33/802/244/26 Головуючий у 1 інстанції:Ковтуненко В. В.

Доповідач: Подолюк В. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2026 року місто Луцьк

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Волинського апеляційного суду Подолюк В.А., за участю захисника ОСОБА_1 – адвоката Покидюка М.В., потерпілої ОСОБА_2 , її представника – адвоката Моргін І.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвоката Покидюка Миколи Васильовича на постанову судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 лютого 2026 року,

ВСТАНОВИВ:

Вказаною постановою судді ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбачених ч.1 ст.173-2 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн.

В дохід держави із ОСОБА_1 стягнуто 665,60 грн. судового збору.

Так, як вбачається із судового рішення, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він 09 січня 2026 року близько 21:20 год., перебуваючи за місцем проживання колишньої дружини ОСОБА_2 , що за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив відносно неї домашнє насильство економічного характеру, а саме – прибувши без попередження, сказав звільнити одну з кімнат до 09:00 год. ранку 10 січня 2026 року, внаслідок чого була завдана шкода психологічному здоров`ю потерпілої, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП.

Не погодившись із таким рішенням, захисник особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвокат Покидюк М.В. подав апеляційну скаргу в якій вважає його незаконним і необґрунтованим, що відповідно тягне його скасування. Зазначає про те, що місцевий суд не встановив конкретних дій, які б об`єктивно вказували, які саме дії вчинив ОСОБА_1 для економічного насильства відносно ОСОБА_2 . В самому судому рішенні йдеться лише про конфліктну ситуацію та висловлюванням ОСОБА_1 вимоги звільнити для нього і його нової сімї у його власному житлі окрему кімнату. Тому захисник вважає, що жодним чином зі сторони ОСОБА_1 не доводиться факту умисного позбавлення або обмеження у користуванні житлом чи іншим майном та вчинення будь-яких інших дій, що свідчили б про економічний примус або протиправне обмеження прав потерпілої. При цьому, зазначає, що наявність сімейного або побутового конфлікту само по собі не свідчить про вчинення домашнього насильства. Суд повинен встановити причинно-наслідковий зв`язок між конкретними діями особи та настанням шкоди або реальної загрози її настання, а також наводити мотивовану оцінку доказів, якими підтверджуються такі обставини. Проте, місцевим судом не було враховано фактичні обставини користування житлом. У будинку наявні лише три спальні кімнати: в одній проживають батьки ОСОБА_1 , а дві інші перебували зачиненими на ключ ОСОБА_2 . За таких обставин ОСОБА_1 фактично був позбавлений можливості скористатись житловим приміщенням для ночівлі у власному будинку. Сама вимога надати доступ до кімнати для тимчасового проживання не може кваліфікуватися як економічне насильство за відсутності доведеності протиправного умислу, спрямованості на обмеження прав іншої особи та настання передбачених законом наслідків.

Також зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення містить суттєві порушення процесуальних норм, що ставить під сумнів його допустимість як доказу у справі. Так, він складений за відсутності ОСОБА_1 , що порушує його право на участь у процесі та на обґрунтований захист своїх інтересів. Окрім того, у протоколі не міститься чіткого формулювання складу адміністративного правопорушення, конкретних насильницьких дій та наслідків, що фактично робить неможливим встановлення наявності складу правопорушення.

Тому захисник вважає, що матеріали справи не містять доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, у зв`язку з чим просить скасувати оскаржувану постанову судді та закрити провадження у справі на підставі п.1 ст.247 КУпАП.

Представник потерпілої ОСОБА_2 – адвокат Моргун І.А. подала письмові заперечення на апеляційну скаргу, де вважає апеляційні доводи безпідставними, у зв`язку з чим просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану судове рішення щодо ОСОБА_1 , - без змін.

Особа, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 будучи належним чином повідомленим про час, дату та місце апеляційного розгляду, до апеляційного суду не з`явився. При цьому, будь-яких клопотань про відкладення апеляційного розгляду до суду не подавав. А тому, апеляційний суд враховуючи такі обставини та положення ст.268 КУпАП, вважає за можливе апеляційний розгляд провести у відсутності цієї особи, але за участі її захисника.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши пояснення захисника ОСОБА_1 – адвоката Покидюка М.В., який скаргу підтримав із наведених у ній підстав, потерпілу ОСОБА_2 та її представника – адвоката Моргун І.А. з приводу апеляційних доводів, які їх заперечили посилаючись на безпідставність, апеляційний сул приходить до наступного висновку.

За положеннями ст.245, 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд має повно, всебічно та об`єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з`ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Всупереч цьому, судом першої інстанції не вжито всіх необхідних заходів, передбачених КУпАП для з`ясування питання про наявність чи відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, а тому вищевказаний висновок суду є передчасним і фактично не відповідає вимогам ст.280 КУпАП.

Оскаржувана постанова судді підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі, як це передбачено п.2 ч.8 ст.294 КУпАП з огляду на таке.

За протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД №428815 від 09.01.2026, ОСОБА_1 ставиться у провину, те що він 09 січня 2026 року близько 21:20 год., приїхав за місцем реєстрації ( АДРЕСА_1 ) без попередження, та сказав звільнити кімнату до 09:00 год. 10.01.2026, чим завдав шкоди психічному здоров`ю колишньої дружини ОСОБА_2 , тобто вчинив дії економічного та психічного характеру.

Такі дії ОСОБА_1 у вказаному протоколі кваліфіковані за ч.1 ст.173-2 КУпАП.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення відповідно до ст.251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, суд першої інстанції, як вбачається зі змісту судового рішення, послався на письмові докази, відеозаписи, пояснення ОСОБА_2 , пояснення працівників поліції ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які допитані в якості свідків.

Сторона захисту в апеляційній скарзі вказує про відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів, які б підтверджували в діях ОСОБА_1 склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, у зв`язку з чим просить закрити провадження в справі на підставі п.1 ст.247 КУпАП. При цьому, у самому ж протоколі не міститься чіткого формулювання складу адміністративного правопорушення, конкретних насильницьких дій та наслідків, що фактично робить неможливим встановлення наявності складу правопорушення.

Такі доводи сторони захисту знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи з огляду на таке.

Так, об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП полягає в умисному вчиненні будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого. При цьому, суб`єктивна сторона цього адміністративного правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства визначає Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

У ст.1 цього Закону передбачено, що домашнє насильство – це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство – це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство – це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство – це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Частиною 1 ст.256 КУпАП передбачено, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Слід зазначити про те, що відповідно до вимог закону формулювання суті правопорушення повинно бути чітким і конкретним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення його, мотивів і форми вини, а висновки суду щодо оцінки доказів мають вказуватись у вигляді точних і категоричних суджень, які виключали б сумніви з приводу достовірності доказів на обґрунтування висновку про винуватість особи. Суд не вправі самостійно змінювати фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, що має доводитися в суді, а не судом. Формулюючи суть правопорушення щодо особи, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Однак, із змісту протоколу про адміністративне правопорушення ВАД №428815 від 09.01.2026, який складений щодо ОСОБА_1 , з урахуванням викладеного формулювання суті правопорушення, неможливо зробити висновок про об`єктивну сторону адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП.

Більше того, як вбачається із пояснень ОСОБА_1 , які він надав суду першої інстанції, 09 січня 2026 року він приїхавши до будинку, який йому належить на праві приватної власності, попросив свою колишню дружину ОСОБА_2 , яка проживає у цьому будинку, відігнати автомобіль від воріт, який стояв на в`їзді у подвір`я. У подальшому він попросив ОСОБА_2 звільнити одну з кімнат у будинку, яка була зачинена нею на ключ, оскільки він не мав де ночувати.

Сама ж ОСОБА_2 фактично підтвердила такі пояснення ОСОБА_1 щодо звільнення однієї з кімнат в житловому будинку. Також вказала про неприязність стосунків між ними ще з 2024 року.

Окрім того, проаналізовані відеозаписи, які містяться у матеріалах справи також підтверджують пояснення ОСОБА_1 , і на думку апеляційного суду, жодним чином не можуть свідчити про наявність в його діях об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП.

Пояснення допитаних судом поліцейських підтверджують фактично той факт, що вони прибули на виклик, встановили обставини події, ознайомились і відеозаписом з мобільного телефону в якості доказу, та прийняли рішення скласти протокол щодо ОСОБА_1 . При цьому, будь-яких відомостей про те чи у їх присутності ОСОБА_1 вчиняв відносно ОСОБА_2 якісь дії, що підпадають під ознаки вчинення домашнього насильства (ст.173 КУпАП), суду не повідомили.

Апеляційний суд вважає, що в даному випадку в діях ОСОБА_1 об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.173-2 КУпАП, у тому розумінні, як викладено в протоколі про адміністративне правопорушення ВАД №428815 від 09.01.2026 та в оскаржуваному судовому рішенні, не підтверджується доказами, що містяться у справі.

Окрім того, докази, які місцевий суд поклав в основу винуватості ОСОБА_1 також не можуть свідчити про наявність в його діях складу проступку за ч.1 ст.173-2 КУпАП.

Таким чином, спираючись на положення ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також на практику Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України», «Малофєєва проти Росії», суд, виходить з того, що, як і у кримінальному провадженні, суд у цій справі має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Проте, суд першої інстанції на вищевказане належної уваги не звернув, і відповідно прийшов до передчасного висновку про доведеність матеріалами справи в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП.

Згідно із ч.3 ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

За таких обставин апеляційний суд вважає, що оскаржувана постанова судді про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення за санкцією цієї статті, не може вважатися законною та обґрунтованою у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Відповідно до п.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Оскільки з урахування встановлених в судовому засіданні обставин, суд дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого йому адміністративного правопорушення, то провадження в справі щодо нього підлягає закриттю на підставі п.1 ст.247 КУпАП, - у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП

Таким чином, апеляційна скарга сторони захисту підлягає до задоволення.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст. 294, 247 КУпАП,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – адвоката Покидюка Миколи Васильовича задовольнити.

Постанову судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 лютого 2026 року скасувати.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП, - у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Волинського

апеляційного суду В.А. Подолюк