Постанова від 11 березня 2026 р. у справі №158/664/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 158/664/25 Головуючий у 1 інстанції: Поліщук С. В.

Провадження № 22-ц/802/269/26 Доповідач: Данилюк В. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Данилюк В. А.,

суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

секретаря Прядуна Ю. В.,

з участю:

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільної сумісної власності та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_4 адвоката Масюк Ганни Сергіївни на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 26 листопада 2025 року та додаткове рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 04 грудня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

10 березня 2025 року позивач по справі ОСОБА_3 в особі її представника – адвоката Книша С. В. звернулась до Ківерцівського районного суду Волинської області з цивільним позовом до ОСОБА_4 про поділ спільної сумісної власності.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 01 липня 2017р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб, який рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08.01.2024р. розірвано.

За період спільного проживання та перебування сторін по справі в зареєстрованому шлюбі, ними було набуто у власність наступне майно:

- земельна ділянка, кадастровий номер 0721885800:05:000:0297, площею 0,06 га., цільове призначення для індивідуального садівництва, що розташована в садівничому масиві «Мічурінець» колишньої Прилуцької сільської ради, Ківерцівського району (нині Луцької міської ради Луцького району) Волинської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 957866707218;

- житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею – 89,3 кв.м., житлова площа – 33,4 кв.м.; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1613661107218;

- транспортний засіб марки «SKODA OCTAVIA» (VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номерний знак « НОМЕР_2 », рік випуску 2012р.

Вказує, що сторони по даній цивільній справі проживали однією сім`єю, як чоловік та дружина, з вересня місяця 2013 року, вели спільне господарство та мали спільний побут і бюджет, проводили разом дозвілля і відпочинок, приймали гостей та дбали про матеріальне забезпечення їхньої сім`ї, здійснювали витрати на купівлю майна, яким в подальшому спільно користувались, дбали про спільне житло та піклувалися одне про одного. У цей період між позивачкою по справі ОСОБА_3 та відповідачем по справі ОСОБА_4 склалися усталені подружні стосунки, вони вважали одне одного чоловіком та дружиною, їхня рідня, друзі, сусіди, інші знайомі та односельчани сприймали їх як подружжя. Таким чином, у період з вересня 2013 року по день реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю, як чоловік та дружина, мали взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю.

05 липня 2016 року в період спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вони придбали вищезазначену земельну ділянку для будівництва житлового будинку, який розпочали будувати з серпня 2016 року.

Отже, земельна ділянка, кадастровий номер 0721885800:05:000:0297, площею 0,06 га., цільове призначення для індивідуального садівництва, що розташована в садівничому масиві «Мічурінець» с. Жабка колишньої Прилуцької сільської ради, Ківерцівського району (нині Луцької міської ради Луцького району) Волинської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 957866707218, яка була придбана 05 липня 2016 року для будівництва спільного житла, є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та підлягає поділу між колишнім подружжям.

Житловий будинок, що розташований на вищевказаній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею – 89,3 кв.м., житлова площа – 33,4 кв.м.; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1613661107218, зареєстрований на ім`я ОСОБА_4 13.07.2018р. будувався в період перебування сторін по справі в зареєстрованому шлюбі, а тому позивачка по справі ОСОБА_3 має право власності на 1/2 частини вказаного житлового будинку.

Щодо транспортного засобу марки «SKODA OCTAVIA» (VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номерний знак « НОМЕР_2 », рік випуску 2012р. зазначає, що вказаний автомобіль був придбаний подружжям 03.06.2022 року та зареєстрований на ім`я відповідача по справі ОСОБА_4

20.01.2024 року вищезазначений транспортний засіб був відчужений відповідачем по справі ОСОБА_4 своєму синові за договором купівлі продажу без згоди позивачки – ОСОБА_3 та зареєстрований за ОСОБА_5 .

Оскільки відповідач по справі здійснив відчуження майна на свій розсуд проти волі позивачки по справі ОСОБА_3 , не в інтересах сім`ї та не на її потреби, за відсутності згоди позивача на відчуження спірного автомобіля остання має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна.

Оскільки між сторонами не досягнуто добровільної згоди щодо поділу спільного сумісного майна, просила в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею – 89,3 кв.м., житлова площа – 33,4 кв.м.; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1613661107218; на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 0721885800:05:000:0297, площею 0,06 га., цільове призначення для індивідуального садівництва, що розташована в с. Жабка колишньої Прилуцької сільської ради, Ківерцівського району (нині Луцької міської ради Луцького району) Волинської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 957866707218. Крім того, просить стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості 1/2 частки транспортного засобу марки «SKODA OCTAVIA» (VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номерний знак « НОМЕР_2 », рік випуску 2012р.).

30 квітня 2025р. представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4 – адвокат Масюк Г. С. до суду подала зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю. У зустрічному позові, просить суд визнати особистою приватною власністю ОСОБА_4 земельну ділянку (кадастровий номер 0721885800:05:000:0297), площею 0,06 га., цільове призначення для індивідуального садівництва, що розташована на в с. Жабка на території колишньої Прилуцької сільської ради, Ківерцівського району (нині Луцької міської ради Луцького району) Волинської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 957866707218, житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею – 89,3 кв.м., житлова площа – 33,4 кв.м.; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1613661107218. В обґрунтування заявлених позовних вимог вказує, що вищезазначена земельна ділянка була придбана ОСОБА_4 05.07.2016р. за власні кошти, і задовго до того, як позивач та відповідач уклали шлюб. Твердження ОСОБА_3 щодо того, що вони з ОСОБА_4 вступили у фактичні шлюбні відносини ще з вересня 2013 року та почали проживати разом у житлі ОСОБА_3 , не відповідають дійсності, оскільки відповідач ОСОБА_4 у вищевказаний період спільно проживав зі своєю колишньою дружиною та сином. Також вказує, що ОСОБА_4 самостійно будував вищезазначений житловий будинок за власні отримані за офіційним місцем роботи кошти, заощадження, а також за кошти, які він брав у борг в своїх дітей (т.1 а.с. 116-121).

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 05.05.2025р. зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю прийнято до спільного розгляду із первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільної сумісної власності (т.1 а.с. 137-138).

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 26 листопада 2025 року первісний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільної сумісної власності – задоволено в повному об`ємі.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею – 89,3 кв.м., житлова площа – 33,4 кв.м.; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1613661107218.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 0721885800:05:000:0297, площею 0,06 га., цільове призначення для індивідуального садівництва, що розташована на території колишньої Прилуцької сільської ради, Ківерцівського району (нині Луцької міської ради Луцького району) Волинської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 957866707218.

Стягнуто з ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) грошову компенсацію вартості 1/2 частки транспортного засобу марки «SKODA OCTAVIA» (VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номерний знак « НОМЕР_2 », рік випуску 2012р.) у сумі 154 059 (сто п`ятдесят чотири тисячі п`ятдесят дев`ять) гривень 00 коп.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю – відмовлено.

Понесені ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 12112 (дванадцять тисяч сто дванадцять) грн 00 коп. компенсовано за рахунок держави.

Додатковим рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 04 грудня 2025 року заяву представника позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_3 – адвоката Книша Сергія Володимировича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільної сумісної власності та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 (рнокпп: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_3 (рнокпп: НОМЕР_4 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 (п`ять тисяч) грн 00 коп.

Не погоджуючись з рішеннями суду, представник відповідача ОСОБА_4 адвокат Масюк Г. С. подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення суду є необґрунтованими, ухваленими з неповним з`ясуванням обставин справи, з порушенням норм процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, просить рішення скасувати, в задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов задовольнити повністю, а також скасувати додаткове рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_3 адвокат Хобта Ю. М. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, представник відповідача ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала.

Апеляційний суд в складі колегії суддів, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 п. 1, ч. 2 ст. 76, ч. ч. 1, 2 ст. 77, ч. 2 ст. 78, ч. 1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 6 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Засади шлюбу, а також правовідносини, які виникають із особистих немайнових та майнових прав та обов`язків подружжя, визначаються нормами Сімейного кодексу України.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, провадження № 14-130цс19, відповідно до вимог статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Як зазначено в Постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі 509/3416/18, під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім`єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд, за загальним правилом, за власною ініціативою не може збирати докази (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Згідно зі статтею 74 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Відповідно до висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 12 лютого 2025 року у справі №361/5996/19, взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, показання свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання необхідно зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини.

Крім того, як зазначено в постанові Верховного Суду України від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц, у справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).

У разі пред`явлення позовної вимоги про поділ спільного майна не варто окремо встановлювати факт проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а достатньо встановити відповідну обставину.

Судом встановлено, що 01.07.2017р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб, який рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08.01.2024р. (судова справа №161/17301/23) розірвано. Рішення суду набрало законної сили (т.1 а.с. 8).

З договору купівлі – продажу земельної ділянки посвідченого приватним нотаріусом Ківерцівського районного нотаріального округу Кульбицькою І. В. 05.07.2016р. за реєстровим №490 вбачається, що відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 05.07.2016р. придбав земельну ділянку площею 0,06 га (кадастровий номер 0721885800:05:000:0297), яка розташована на території садівничого масиву «Мічурінець» Прилуцької сільської ради Ківерцівського району Волинської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 957866707218) (т.1 а.с. 11-12).

У постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2024 року у справі №686/24739/20 зроблено висновок, що проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Відповідно до правової позиції висловленої у постанові Верховного Суду від 29 березня 2024 р. у справі № 331/817/22 для жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована, жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на жінку та (або) чоловіка, який її спростовує. Жінка та (або) чоловік, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.

Доводи відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом – ОСОБА_4 та його представника – адвоката Масюк Г. С. про те, що вказана земельна ділянка є особистою приватною власністю ОСОБА_4 оскільки така була придбана ним 05.07.2016р. за власні кошти, і задовго до того, як позивач та відповідач уклали шлюб, а також те, що ОСОБА_4 у вищевказаний період спільно проживав зі своєю колишньою дружиною та сином, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду даної цивільної справи.

Отже, земельна ділянка (кадастровий номер 0721885800:05:000:0297, площею 0,06 га., цільове призначення для індивідуального садівництва, що розташована у садівничому масиві «Мічурінець» Прилуцької сільської ради (нині Луцької міської ради Луцького району) Волинській області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 957866707218), яка була, придбана 05 липня 2016р. в період спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу сторін по даній цивільній справі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 для будівництва спільного житла, є спільною сумісною власністю останніх та підлягає поділу між колишнім подружжям, а тому позовна вимога в частині визнання за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 0721885800:05:000:0297, площею 0,06 га., цільове призначення для індивідуального садівництва, що розташована в садівничому масиві «Мічурінець» на території колишньої Прилуцької сільської ради, Ківерцівського району (нині Луцької міської ради Луцького району) Волинської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 957866707218 підлягає до задоволення.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ст. 61 Сімейного кодексу України).

У частині четвертій статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

У справах про поділ спільного майна подружжя необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно; по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток. При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі № 595/970/20 (провадження № 61-4017св21).

Крім того, як роз`яснив Верховний Суд у постанові від 7 лютого 2018 року у справі №654/5243/ 14-ц, якщо спірне майно набуте учасниками справи в період перебування в шлюбі, але зареєстроване на одного з подружжя, це не позбавляє іншого з подружжя права на частку в такому майні. Конструкція норми ст. 60 Сімейного кодексу України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі N 6-843цс17.

Отже, законом встановлено презумпцію права спільної сумісної власності подружжя на майно, придбане під час шлюбу.

Також, судом встановлено, що відповідачем за первісним позовом та позивачем за зустрічним позовом – ОСОБА_4 02.07.2016р. виготовлено будівельний паспорт на будівництво дачного будинку з мансардою за земельній ділянці з кадастровим номером 0721885800:05:000:0297, площею 0,06 га., цільове призначення для індивідуального садівництва, що розташована в садівничому масиві «Мічурінець» на території колишньої Прилуцької сільської ради, Ківерцівського району (нині Луцька міська рада Луцького району) Волинської області (т.1 а.с. 16-25).

Сторонами по даній цивільній справі не заперечується, що з серпня 2016 року було розпочато будівництво житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №156395398 від 15.02.2019р. вищевказаний житловий будинок є приватною власністю відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом – ОСОБА_4 . Декларація про готовність об`єкта до експлуатації серії ВЛ №141181900324 видана Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області 09.07.2018р. (т.1 а.с. 26).

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи учасників судового процесу, допитавши свідків, оцінивши надані докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Щодо заявленої позивачем за первісним позовом та відповідачем за зустрічним позовом – ОСОБА_3 позовної вимоги про стягнення грошової компенсації вартості придбаного у шлюбі транспортного засобу, то слід зазначити наступне.

Судом встановлено, що 03.06.2022р., в період перебування сторін по даній цивільній справі у зареєстрованому шлюбі, відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом – ОСОБА_4 згідно договору купівлі – продажу транспортного засобу №382/22 придбав у ПП «Лес Стандарт» бувший у використанні автомобіль марки «SKODA OCTAVIA» (VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номерний знак « НОМЕР_2 », рік випуску 2012р.) (т.1 а.с. 30-32).

Вищевказаний транспортний засіб, 20.01.2024р. відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом – ОСОБА_4 відчужив на користь свого сина – ОСОБА_5 , що стверджується копією договору №0741/2024/4269135 територіального сервісного центру 0741 РСЦ МВС у Волинської області (т.1 а.с. 33).

В судовому засіданні позивач за первісним та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3 пояснила, що вищевказаний транспортний засіб був відчужений ОСОБА_4 без її згоди і кошти за реалізоване рухоме майно останнім не були використані на потреби сім`ї.

В ході розгляду даної цивільної справи ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 23.10.2025р. за клопотанням представника позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_3 – адвоката Книша С.В. призначено у даній справі судову автотоварознавчу експертизу (т.2 а.с. 31-32).

Згідно висновку судової автотоварознавчої експертизи №СЕ-19/103-25/14189-АВ від 31.10.2025р., середня ринкова ціна аналогічного колісного транспортного засобу марки «SKODA OCTAVIA», 2012 року виготовлення, в технічно-справному стані, станом на 31.10.2025р. складає 308119,29 грн (т.2 а.с. 38-41).

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом – ОСОБА_4 на спростування розміру ринкової вартості транспортного засобу зазначеного у висновку експерта інших доказів суду не надав, а його твердження про те, що транспортний засіб марки «SKODA OCTAVIA» (VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номерний знак « НОМЕР_2 », рік випуску 2012р.) відчужений ним його сину – ОСОБА_5 за 185000 грн, як зазначено у договорі територіального сервісного центру 0741 РСЦ МВС у Волинській області №0741/2024/4269135 від 20.01.2024р. суд не бере до уваги, як і твердження ОСОБА_4 , що на час відчуження даного транспортного засобу він не проживав із ОСОБА_3 та те, що зазначений транспортний засіб був придбаний ним за власні кошти, а тому не є спільною сумісною власністю, оскільки дані обставини не підтверджені належними доказами.

Суд правильно вважав, що саме висновок експерта є належним та допустимим доказом щодо реальної вартості транспортного засобу та підлягає врахуванню при визначенні належної 1/2 частки розміру грошової компенсації спільного майна колишнього подружжя, що підлягає стягненню з відповідача за первісним позовом ОСОБА_4 в користь позивачки ОСОБА_3 .

Отже, висновок суду щодо стягнення з ОСОБА_4 грошової компенсації вартості 1/2 частки вищевказаного транспортного засобу марки «SKODA OCTAVIA» ґрунтується на встановлених обставинах справи та нормах законодавства.

Судом першої інстанції забезпечено повний та всебічний розгляд справи, надано оцінку доводам сторін, досліджено та оцінено всі докази у справі, у тому числі, й показання свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 . ОСОБА_12 за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов висновку про те, що позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом – ОСОБА_3 довела належними та допустимими доказами факт її спільного проживання однією сім`єю із ОСОБА_4 , як жінки та чоловіка з вересня місяця 2013 року, оскільки проживали однією сім`єю, вели спільний побут, спільне господарство та мали спільний бюджет, проводили разом дозвілля і відпочинок, приймали гостей, дбали про матеріальне забезпечення їхньої сім`ї, мали взаємні права та обов`язки притаманні подружжю. У цей період між ними склалися усталенні подружні стосунки. Тому суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 та позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_4 грошової компенсації вартості 1/2 частки вищевказаного транспортного засобу марки «SKODA OCTAVIA» підлягають до задоволення.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду, оскільки дані обставини підтверджується наданими доказами, які досліджені судом

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження судом першої інстанції, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Що стосується ухвалення додаткового рішення, то колегія суддів не вбачає підстав для його зміни чи скасування, зважаючи на таке.

Статтею 270 ЦПК України передбачено, що суд який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

В силу ч. 1, ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно із частиною 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини 2 статті 140 ЦПК України розмір витрат, пов`язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З матеріалів справи вбачається, що 09.01.2024 року між адвокатом Книшом С. В. та позивачем ОСОБА_3 було укладено Договір на надання професійної правничої допомоги № б/н, за умовами якого адвокат взяв на себе зобов`язання з приводу надання правової допомоги при розгляді даної справи, згідно якого останньому було надано кваліфіковану правничу допомогу.

Адвокатом Книшом С. В. на підтвердження повноважень представництва інтересів ОСОБА_3 суду надано договір про надання професійної правничої допомоги б/н від 09.01.2025р., ордер на надання правничої допомоги серії АС №1130552 від 31.01.2025р., акт наданих послуг №1 до вищевказаного договору про надання професійної правничої допомоги від 01.12.2025р. у якому зазначено характер та види правничої допомоги (послуг), їх час та вартість.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

За таких обставин, суд першої інстанції, з урахуванням співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних робіт, часом, витраченим на їх виконання, умов Договору, рахунку та акту про надання правової допомоги, беручи до уваги заперечення представника відповідача проти розміру витрат на правову допомогу та їх обсягу, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, дійшов вірного висновку , що зазначені представником позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_3 адвокатом Книшом С. В. витрати на професійну правничу допомогу не відповідають вище зазначеним критерієм їхнього розміру, у зв`язку з чим суд зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягали стягненню з відповідача за первісним позовом.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції, а фактично зводяться до власного тлумачення позивачем положень закону, якими врегульовано порядок відшкодування витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність, оскільки були предметом розгляду і повно, і всебічно досліджено судом першої інстанції.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановлених по даній справі рішень та відсутність підстав для їх скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_4 адвоката Масюк Ганни Сергіївни залишити без задоволення.

Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 26 листопада 2025 року та додаткове рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 04 грудня 2025 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 березня 2026 року.

Головуючий

Судді :