Постанова від 19 березня 2026 р. у справі №500/6673/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/6673/25 пров. № А/857/4335/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Матковської З.М.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року (судді Грицюка Р.П., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Тернопіль) у справі № 500/6673/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №192650013951 від 23.10.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 23.05.1992 по 03.08.1992, з 23.08.1992 по 06.11.1992, з 22.02.1995 по 20.12.1996 згідно даних трудової книжки серії НОМЕР_1 , яка заповнена 25 липня 1981 року, зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 15 липня 2025 року.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 192650013951 від 23.10.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.10.2025 про призначення пенсії, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 23.05.1992 по 03.08.1992, з 23.08.1992 по 06.11.1992, з 22.02.1995 по 20.12.1996 згідно даних трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25 липня 1981 року із урахуванням висновків суду в цій справі. В решті позовних вимог – відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивач 16.10.2025 звернувся до ГУ ПФУ в Тернопільській області із заявою щодо призначення пенсії за віком, відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) .

Заяву позивача розглянуто ГУ ПФУ в Запорізькій області та прийнято рішення №192650013951 від 23.10.2025 про відмову у призначенні пенсії, у зв`язку із тим, що заявник не набув необхідного страхового стажу. Страховий стаж позивача становить 21 рік 02 місяці 17 днів, при необхідних від 22 до 32 років.

Позивач не погоджуючись із рішенням відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком, тому звернувся із даним позовом до суду.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із положеннями статті 26 Закону 1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу в 2025 році не менше 32 років.

Частинами 2, 4 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до 01.01.2004 - на підставі документів та порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частинами 1 та 3 ст. 44 Закону №1058 встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно із ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п.3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п.20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №444/2480/16-а.

При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами. Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Відповідно до наведених норм чинного законодавства, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуваним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 192650013951 від 23.10.2025, позивачу не зараховано до страхового стажу згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25 липня 1981 року періоди роботи з 23.05.1992 по 03.08.1992, з 23.08.1992 по 06.11.1992, з 22.02.1995 по 20.12.1996 через виправлення в даті наказів про зарахування та звільнення з роботи.

На момент заповнення трудової книжки позивача вперше, порядок ведення трудових книжок працівників регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162).

Відповідно до п.2.2 Інструкції №162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.11 Інструкції №162 встановлено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.

Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

З 29.07.1993 порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок, що й Інструкція №162.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 №301 передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, аналіз вказаних вище правових норм дозволяє дійти до висновку, що обов`язок щодо заповнення трудової книжки та внесення достовірних даних покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки вперше, а не на працівника.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, а саме копією трудової книжки серії НОМЕР_1 , заповненої 25.07.1981, позивач у спірні періоди працював:- 23.05.1992 прийнятий на роботу тесляром-столяром ІІ розряду (запис №19);- 03.08.1992 звільнений згідно ст. 36 КЗпП (запис №20);- 23.08.1992 прийнятий в Подільську корпорацію «КВИНТА» тесляром-столяром IV розряду (запис №21);- 06.11.1992 звільнений згідно ст. 38 КЗпП УССР за власним бажанням (запис №22);- 22.02.1995 прийнятий тесляром 5-го розряду по контракту (запис №27);- 20.12.1996 звільнений по закінченню строку контракту п. 8 ст. 36 КЗпП України (запис №29).

Згідно з приписами Інструкції №162,Інструкції №58 трудова книжка заповнюється відповідальним працівником підприємства, а не особисто робітником (у цьому випадку позивачем), записи завіряються або такою особою, або керівником та скріплюються печаткою.

За таких обставин, пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо. Водночас, за змістом наведених норм відповідальним за заповнення трудової книжки є підприємство роботодавець.

Разом з цим, відповідачем не надано доказів того, що позивач не працював у спірні періоди, а також, що записи у трудовій книжці позивача стосовно цього стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.

Суд зазначає, що записи засвідчені підписами відповідальних осіб, скріплені відповідними печатками, із записів достовірно можливо встановити найменування роботодавця, періоди роботи, займану посаду.

Враховуючи наведене, колегія суд вважає, що виявлені недоліки оформлення трудової книжки позивача не можуть вважатися достатньою підставою для відмови останньому у зарахуванні періоду роботи з 23.05.1992 по 03.08.1992, з 23.08.1992 по 06.11.1992, з 22.02.1995 по 20.12.1996 згідно даних трудової книжки серії НОМЕР_1 до його страхового стажу, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем з певними недоліками, відсутня.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а.

Також суд звертає увагу, що у випадку якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав усі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати додаткові документи або інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Така позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Також суд наголошує, що згідно із частиною 1 статті 101 Закону №1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити пенсію з 15.07.2025, то така задоволенню не підлягає, оскільки є передчасною та буде наслідком втручання у дискреційні повноваження органу пенсійного фонду.

Верховний Суд у постанові від 10.05.2024 у справі №580/3690/23 дійшов висновку, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб`єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб`єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.

Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Пунктом 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Так, судом встановлено, що 10.07.2025 позивач вперше звернувся із заявою про призначення пенсії за віком. 17.07.2025 ГУ ПФУ в Донецькій області прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, суд зауважує, що позивач погодився з таким рішенням органу пенсійного, оскільки суду не надано доказів оскарження такого рішення у встановленому законом порядку.

У подальшому 16.10.2025 позивач повторно звернувся із заявою про призначення пенсії за віком, за результатом розгляду якої ГУ ПФУ в Запорізькій області прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії за віком від 23.10.2025 №192650013951, яке і є предметом розгляду по даній справі. Відтак суд не приймає до уваги доводи позивача про необхідність призначення пенсії з 15.07.2025.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 192650013951 від 23.10.2025 щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 23.05.1992 по 03.08.1992, з 23.08.1992 по 06.11.1992, з 22.02.1995 по 20.12.1996 згідно даних трудової книжки серії НОМЕР_1 , яка заповнена 25 липня 1981 року є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Аналізуючи вищезазначені норми Порядку №22-1, суд зазначає, що сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території; після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (пункт 4.10); виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.

Підсумовуючи викладене, суд зауважує, що саме Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у даному випадку було визначене за принципом екстериторіальності для розгляду заяви про призначення пенсії позивачу та прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії. Тобто, саме вказане управління, у даному випадку є органом, що призначає пенсію, оскільки воно розглядало заяву позивача та приймало відповідне рішення.

У той же час, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області за принципом екстериторіальності не було визначене органом, що призначає пенсію, та рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії чи не зарахування періоду роботи до страхового стажу не приймало.

Таким чином, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області приймало рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача до цього відповідача.

Як наслідок, у суду є всі підстави для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 23.05.1992 по 03.08.1992, з 23.08.1992 по 06.11.1992, з 22.02.1995 по 20.12.1996 згідно даних трудової книжки серії НОМЕР_1 , яка заповнена 25 липня 1981 року.

Поряд із тим суд зазначає, що відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Колегія суддів зазначає, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні, а тому з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.10.2025 про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду в цій справі., а тому колегія суддів дійшла висновку, що правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів звертає увагу, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивачем не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області – залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року у справі №500/6673/25 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді В.В. Гуляк

З.М. Матковська

Повне судове рішення складено 20.03.26