Постанова від 19 березня 2026 р. у справі №500/5734/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/5734/25 пров. № А/857/4022/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Матковської З.М.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року (судді Подлісної І.М., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м.Тернопіль) у справі № 500/5734/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Позивач не подавав відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 08 травня 2025 року ОСОБА_1 подано заяву до Головного управління Пенсійного Фонду України в Тернопільській області про призначення пенсії за віком та надано перелік необхідних документів.

Головне управління Пенсійного Фонду України в Тернопільській області надіслано позивачу супровідний лист № 1900-0212-8/23798 від 20 травня 2025 року про прийняте Головним управлінням Пенсійного Фонду України у Волинській області Рішення про відмову у призначенні пенсії № 192550010433 від 16 травня 2025 року.

Підставою відмови у призначені пенсії за віком пенсійний орган зазначає, що відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» наявність страхового стажу, передбаченого ч. 1-3 цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону право на призначення пенсії за віком після досягнення віку - 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 роки. Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону, у разі відсутності, починаючи з 01 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку - 63 роки за наявності страхового стажу з 01 січня 2028 року - від 25 до 35 років. Згідно наданих позивачем документів про стаж, визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 12 серпня 1993 року за № 637, а саме: 1) паспорт і довідку про присвоєння податкового номера, 2) трудову книжку, 3) диплом про навчання, 4) військовий квиток, 5) довідку про стаж роботи, 6) дані персоніфікованого обліку, страховий стаж позивача склав 30 років 01 місяць 22 дні, що не дає право на призначення пенсії за віком. Відповідно до страхового стажу не зараховано періоди роботи, згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 11 грудня 1987 року, а саме: з 01 липня 2000 по 24 вересня 2002 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про трудові відносини в КСП «Сорацький».

Не погодившись із протиправним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, визначено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV, який набрав чинності 01.01.2004 (далі – Закон №1058-ІV).

Статтею 8 Закону №1058-ІV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до ст. 1 Закону №1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХП (далі - Закон № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту - Порядок № 637).

Згідно з п. 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Судом встановлено, що позивачу зараховано страховий стаж 31 рік 01 місяць 18 днів. Для призначення пенсії за віком відповідно до пункту 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 роки.

Таким чином, позивачу для призначення пенсії за віком, за наявності страхового стажу не менше 32 роки, за розрахунками Головного управління Пенсійного Фонду України необхідно було (не вистачало) - 9 місяців страхового стажу.

За наведених обставин, позивачем укладено Договір про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (одноразова сплата єдиного внеску) за № 025191891000072 від 24 квітня 2025 року, у зв`язку з чим проведено оплату страхового стажу, відповідно до умов Договору в сумі 31 680,00 грн. З проведенням оплати страхового стажу позивач набув права на призначення пенсії за віком, оскільки станом на 28 квітня 2025 року в нього наявний страховий стаж не менше 32 роки.

Після проведення оплати страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за № 19255001043 від 16 травня 2025 року.

Враховуючи те, що 04 квітня 2025 року Відповідачем 1 зараховано страховий стаж 31 рік 01 місяць 18 днів на підставі Рішення № 192550010433, позивачем проведено оплату страхового стажу за 9 місяців, тому підстав для відмови у призначенні пенсії за віком у відповідачів немає, що апелянтом не спростовується.

Відповідно до записів у трудовій книжці позивач 01 березня 2000 року прийнятий на роботу в ТзОВ «Сорочанське» на посаду бригадира тракторної бригади та звільнений з посади 24 вересня 2002 року. В підтвердження трудових відносин позивачем надана Архівна довідка за № 04-01/ш-80 від 28 лютого 2025 року, де зазначено, що позивач перебував у трудових відносинах з сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Сорочанське» у період з 01 березня 2000 року по 24 вересня 2002 року. У наведеній довідці також зазначено оплату праці позивача з березня по грудень 2000 року. Однак, в супереч первинному Рішенню № 192550010433 від 04 квітня 2025 року та Архівній довідці № 04-01/ш-80 від 28 лютого 2025 року відповідач при повторному розгляді заяви, після проведення ОСОБА_1 оплати страхового стажу не зараховує позивачу страховий стаж за період з 01 липня 2000 року по 24 вересня 2002 року.

Окрім того, інформація із Архівної довідки про те, що у книгах обліку розрахунків по оплаті праці за 2001 та 2002 роки відсутні нарахування позивачу, не може бути підставою для не зарахування позивачу страхового стажу за період перебування у трудових відносинах з СГ ТзОВ «Сорочанське». Відповідно позивач у вказаний період перебував у трудових відносинах з СГ ТзОВ «Сорочанське», за що отримував заробітну плату.

Колегія суддів вважає, що позивач не може нести відповідальність за ведення книг обліку розрахунків по оплаті праці роботодавця, а тому відмова у зарахуванні страхового стажу за наведений період є безпідставною, що відповідає практиці Верховного Суду.

При цьому, при первинному зверненні позивача за призначенням пенсії за віком 28 березня 2025 року відповідачем зараховано позивачу до страхового стажу період перебування у трудових відносинах з СГ ТзОВ «Сорочанське», тобто за період з 01 березня 2000 по 24 вересня 2002 року, на підставі трудової книжки та уточнюючих довідок, який склав 31 рік 01 місяць 18 днів, а не зарахування страхового стажу позивача та не призначення пенсії суперечить принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України у справі №1-25/2010 від 29 червня 2010 року зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що у трудовій книжці позивача чітко зазначені відомості щодо характеру роботи позивача у відповідні період на посадах, а надання особою до Пенсійного органу уточнюючих довідок на підтвердження наявного трудового стажу при призначенні пенсії за віком потрібно лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка або відповідні записи в ній, відповідно вказані докази підтверджують підставність позовної заяви.

З урахуванням вказаного, колегія вважає правильними висновки суду першої інстанції, що у позивача є належно оформлена трудова книжка із відповідними записами про прийняття на посаду бригадира тракторної бригади ТзОВ «Сорочанське» 01 березня 2000 року та звільнення з роботи за згодою сторін 24 вересня 2002 року, що додатково підтверджується Архівною довідкою за № 04-01/ш-80 від 28 лютого 2025 року, а відмова відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області у призначенні пенсії за віком є протиправною.

Верховний Суд в постанові від 04.08.2020 у справі №340/2074/19 зазначив, що ефективний захист прав є метою адміністративного судочинства. З огляду на це, вирішуючи кожен спір, адміністративні суди, з урахуванням вимог позовної заяви та позиції сторін, повинні застосовувати такі способи захисту, які будуть ефективними на практиці.

Ця мета відповідає статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що “ефективний засіб правового захисту” у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12).

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що Головне управління Пенсійного фонду України в Волинській області є суб`єктом владних повноважень, що зобов`язаний вчинити дії на виконання рішення суду, оскільки відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 25.11.2005 №22-1 за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України” (пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області – залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі №500/5734/25 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді В.В. Гуляк

З.М. Матковська

Повне судове рішення складено 20.03.2026