Рішення від 22 березня 2026 р. у справі №760/20671/25 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/20671/25

Провадження №2/760/3416/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2026 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Тесленко І. О.,

за участю секретаря судового засідання Бебешка Д.С.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , про захист прав споживачів,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2025 року ОСОБА_4 звернулась до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , про захист прав споживачів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 14 червня 2025 року на сайті через соціальну мережу Instagram (укр. Інстаграм) на сайті інтернет - магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_4 , зробила інтернет-замовлення, у ОСОБА_3 (який є ФОП - 46.19 - Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту (основний), 47.91 Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу інтернет та інші). Товар позивач замовляла через інтернет-сайт способом доставки на відділення №324 «Нова Пошта». Позивач замовила та придбала сукню, яка коштувала 3600 (три тисячі шістсот) гривень 00 коп. Інтернет - магазин позиціонує себе, як магазин, який реалізує одяг по замірам замовника та по повній оплаті, та може здійснити обмін одягу (по доступному розміру), якщо не підійшов розмір покупцю товару. А також, дотримуються етики, та в своїй роботі не порушують Закон України «Про захист прав споживачів». Тому, остання навіть не сумнівалася, що при замовленні на сайті магазину, не виникне якихось непорозумінь. При спілкуванні на сайті, при узгодженні моделі, кольору виробу, який позивач хотіла замовити, також, були оговорені заміри, про що можна побачити з переписки на сайті інтернет- магазину. Сукня, яку позивач замовила, необхідна була для відповідної події, її вартість була оплачена відразу при замовленні, зовнішньо, при огляді фото на сайті, вона влаштувала і позивач сподівалася, що по заявленим розмірам на сайті магазину, вона підійде. Таким чином, було сформоване замовлення. Позивачу в подальшому був повідомлений номер поштового відправлення (20451185706896) Відділення «Нова Пошта» №324. Надалі, позивачка отримала своє замовлення (сукню) і після примірки виробу, не змогла застібнути сукню в корсеті (верхня частина сукні), тобто не підійшов розмір, про що було повідомлено при переписці на сайті, та було прохання поміняти на інший розмір або на іншу модель. Отриману сукню (що не підходить за розміром), по програмі «легке повернення» було відправлено поштою до продавця, а в подальшому з поштового відділення отримано відправником (продавцем). На той момент, вже була заявлена вимога продавцю, щодо повернення сплачених коштів за товар, що не підійшов за розміром, як це передбачено законодавством, а саме, законом України «Про захист прав споживачів», так як, пройшов час, і дана сукня, що замовлялася до відповідної події, вже не була актуальна. Пізніше, позивачу була надіслана по пошті іншого розміру сукня, хоча остання повідомляла, що вона їй вже не потрібна та наполягала на поверненні коштів. Надіслану другу сукню, все ж забрала з пошти але не розпаковувала, а пізніше, відправила назад продавцю непотрібний товар, після невдалого спілкування на сайті з менеджером. Інформацію про повернення відправлення, намагалася відправити на сайт продавця, а з`ясувалося, що їй там заблокували переписку. Але, так як попередньої домовленості не було досягнуто, і на сайті її заблокували, остання не змогла надсилати повідомлення чи якимось чином, домовлятися на сайті, і вирішувати спірне питання, щодо повернення коштів. Так як, взагалі перестали відповідати на її повідомлення, а також, заблокували на сайті, то позивач вимушена була направляти претензію для досудового врегулювання спору поштою до ФОП ОСОБА_3 , як до продавця, на адресу отриману за допомогою запиту з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та повідомила йому в претензії, що в разі його відмови (чи ненадання відповіді) буде звертатися до суду. Оплату за придбаний товар при формуванні замовлення, було запропоновано здійснити на отримувача: ФОП ОСОБА_3 Код отримувача ЄДРПОУ/РНОКПП: НОМЕР_1 (Рахунок № НОМЕР_2 ; АТ УНІВЕРСАЛ БАНК). Вся оплата за товар була здійснена вчасно, квитанції про оплату були надані в переписку з менеджером на сайті. Після того, як їй менеджер перестав відповідати на переписку в чаті, позивач дуже нервувала. Також, була засмучена, що витратила значну суму коштів на товар, який не виправдав її сподівання, а також, що з цим нічого не можна зробити, та не можна повернути кошти (як говорив менеджер). У зв`язку з цим, у неї були головні болі та остання постійно нервувала, що виникла така ситуація, бо витратила немалі кошти, так як товар (сукня) навіть не підійшла по розмірах, а в подальшому, вже не хотіла взагалі купувати товар на цьому сайті, так як покупка сукні, яку позивач робила для відповідної події, вже була неактуальна. Позивач лише хотіла повернення коштів. Так як, фактично не мала змоги спілкуватися з менеджером (з причини блокування), ця ситуація вивела з рівноваги та остання не знала, що їй робити далі, тому довелося звертатися до «Центру правової допомоги» (ТОВ «ПРАВОВА ДОПОМОГА 24/7) за правничою допомогою у вирішенні питання щодо складання претензії до ФОП ОСОБА_3 (продавця) на рахунок якого були сплачені кошти (за товар), а також, складання позовної заяви до суду у зв`язку із порушенням прав як споживача. Витрати на правову допомогу склали 13000 (тринадцять тисяч) гривень 00 коп. Даний варіант, що неможливо повернути кошти, за річ, якою остання не користується, та якої у неї немає (сукня повернута продавцю), таке вирішення питання її не влаштовує, тому бажає повернути сплачені нею кошти за сукню у сумі - 3600 (три тисячі шістсот) гривень 00 коп., компенсацію витрат на правову допомогу, які склали 13000 (тринадцять тисяч) гривень 00 коп. А також, моральну компенсацію в розмірі 26000 (двадцять шість тисяч) гривень 00 коп. В загальній сумі все складає: 42600 (сорок дві тисячі шістсот) гривень 00 коп. Ця сума складається з 3600 (три тисячі шістсот) гривень 00 коп.(оплачена вартість сукні) + 26000 (двадцять шість тисяч) гривень 00 коп. моральна компенсація + 13000 (тринадцять тисяч) гривень витрати на правову допомогу. Таким чином, згідно вищезазначеного, в діях Продавця наявні ознаки порушення законодавства в сфері роздрібної торгівлі, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу інтернет, що регулюються, зокрема, положеннями Цивільного кодексу України, Закону України "Про захист прав споживачів" та Закону України "Про електронну комерцію". Неналежна якість продукції передбачає наявність у ній недоліків. Законодавець у Закону № 1023-XII розмежував товари неналежної якості на такі категорії: - товари, що мають недоліки, - товари, що мають істотні недоліки, - фальсифіковані товари. Відповідно до визначення термінів у ст. 1 Закону № 1023-XII, недолік - це будь-яка невідповідність продукції вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, умовам договорів або вимогам, що пред`являються до неї, а також інформації про продукцію, наданій виробником (виконавцем, продавцем). Якщо через недолік неможливе чи недопустиме використання товару відповідно до його цільового призначення, виник він із вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з таких ознак: взагалі не може бути усунутий; його усунення потребує понад 14 календарних днів; робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором - то це істотний недолік товару. Продукція, виготовлена з порушенням технології є товаром неналежної якості. Товаром неналежної якості слід вважати такий, що не відповідає вимогам нормативних документів, умовам договору або вимогам, які до нього пред`являються, наданій щодо нього виробником чи продавцем інформації, а також проданий після закінчення строку його придатності чи фальсифікований. За положенням статті 9 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний, якщо товар не задовольнив його за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням. Споживач має право на обмін товару належної якості протягом чотирнадцяти днів, не рахуючи дня купівлі, якщо триваліший строк не оголошений продавцем. Обмін товару належної якості провадиться, якщо він не використовувався і якщо збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, пломби, ярлики, а також розрахунковий документ, виданий споживачеві разом з проданим товаром, або відтворений на дисплеї програмного реєстратора розрахункових операцій (дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій) що дає змогу споживачеві здійснювати його зчитування та ідентифікацію з розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому містяться, або надісланий електронний розрахунковий документ на наданий споживачем абонентський номер чи адресу електронної пошти. Якщо на момент обміну аналогічного товару немає у продажу, споживач має право або придбати будь-які інші товари з наявного асортименту з відповідним перерахуванням вартості, або розірвати договір та одержати назад гроші у розмірі вартості повернутого товару, або здійснити обмін товару на аналогічний при першому ж надходженні відповідного товару в продаж. Продавець зобов`язаний у день надходження товару в продаж повідомити про це споживача, який вимагає обміну товару. При розірванні договору купівлі-продажу розрахунки із споживачем провадяться виходячи з вартості товару на час його купівлі. Гроші, сплачені за товар, повертаються споживачеві у день розірвання договору, а в разі неможливості повернути гроші у день розірвання договору - в інший строк за домовленістю сторін, але не пізніше ніж протягом семи днів. Крім того, в діях продавця вбачається порушення законодавства у сфері захисту прав споживачів, а саме - реалізація товару з наданням покупцю недостовірної/неповної інформації про товар. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», 12. У справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) чи недобросовісної його реклами, суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг). Відповідно до ст.18 Закону ( 1023-12 ) продавець, виготівник, виконавець зобов`язані своєчасно надавати споживачеві необхідну достовірну інформацію про товар (роботи, послуги) у доступній наочній формі, яка б забезпечувала можливість компетентного вибору. Надання інформації у технічній документації, на етикетці, тощо іноземною мовою без перекладу в зазначеному вище обсязі слід розцінювати як відсутність необхідної інформації. Вважає, що має право на розірвання договору купівлі-продажу та повернення сплачених за товар грошових коштів, оскільки придбаний товар - сукня вартістю - 3600 (три тисячі шістсот) гривень 00 коп., є товаром неналежної якості (фальсифікованим) або таким, що реалізований з порушенням надання достовірної/повної інформації про товар, а також, таким, що не можна використовувати у зв`язку із недоліками (невідповідність розміру). Недоліки товару: сукня вартістю - 3600 (три тисячі шістсот) гривень 00 коп., були виявлені позивачем до використання виробу (виріб остання не використовувала), товар виявився невідповідної якості, а саме, розмір виявився замалим, та не відповідав заявленим параметрам, що не дає можливість взагалі носити цю річ. Негайно, на наступний же день, після отримання товару, позивач встановила зв`язок щодо недоліків у товарі та намагалася вирішити питання щодо повернення товару і, відповідно, вищевказаного отримала негативний результат та негатив і хвилювання після спілкування із менеджером, а також, фактично відмову щодо повернення сплачених грошових коштів, та блокування в чаті повідомлень, що не призвело до позитивних результатів. Отже, вважаючи, що її права, як споживача порушено, внаслідок чого позивач звернулася з Претензією до продавця за захистом порушених прав та інтересів. У разі відмови Продавця у задоволенні вимог Претензії, повністю або частково, нею - Заявником претензії може бути збільшено розмір законних майнових вимог до ФОП ОСОБА_3 , з урахуванням норм статті 625 «Відповідальність за порушення грошового зобов`язання» ЦК України, тобто з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми. Подана «Претензія» була покликана допомогти врегулювати спірну ситуацію в досудовому порядку і була проміжною стадією між мирними переговорами та зверненням з позовом для захисту прав як споживача у суді. Отже, позивачем було роз`яснено Продавцю, що відмова Продавця врегулювати спір мирним шляхом залишає за нею право на звернення до суду. Таким чином, так як спір досі не врегульований, має законне право на звернення з позовною заявою про захист прав споживачів до суду. З врахуванням наведеного просила розірвати договір купівлі-продажу товару: сукні вартістю - 3600 (три тисячі шістсот) гривень 00 коп., придбаної на сайті через соціальну мережу Instagram (укр. Інстаграм) на сайті інтернет - магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» (ІНФОРМАЦІЯ_2), фактично укладеним між - ОСОБА_4 , яка є покупцем (позивачем по справі) та відповідачем ОСОБА_3 , який є продавцем та фізичною особою-підприємцем (відповідачем по справі) від 14 червня 2025 року, стягнути з відповідача на користь позивача кошти в сумі 3600 (три тисячі шістсот) гривень 00 коп., сплачених в рахунок вартості товару: сукні, стягнути з відповідача на користь позивача моральну компенсацію у розмірі 26000 (двадцять шість тисяч) гривень 00 коп., стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію витрат на правову допомогу в сумі 13000 (тринадцять тисяч) гривень 00 коп.

25 липня 2025 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали цивільної справи передані судді Тесленко І.О. Фактично справу передано судді згідно реєстру передачі 31 липня 2025 року.

Судом в порядку ч. 2 ст. 27 ЦПК України направлявся запит до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо місцезнаходження - відповідача у справі. Остання відповідь на запит надійшла до суду 21 серпня 2025 року.

В період з 25 серпня 2025 року по 09 вересня 2025 року суддя перебувала у відпустці.

Ухвалою від 10 вересня 2025 року прийнято позовну заяву ОСОБА_4 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , про захист прав споживачів, до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

03 жовтня 2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, який обґрунтований наступним. Ознайомившись із змістом позовної заяви Відповідач, повідомляє, що не погоджується із заявленими вимогами, вважає позовну заяву - необґрунтованою та вважає що позов не підлягає задоволенню, а тому користуючись своїм правом на подання відзиву на позовну заяву подає цей відзив стосовно такого. 14 червня 2025 року позивач звернулася до відповідача через чат у соціальній мережі відкликнувшись на пропозицію розміщену на інтернет сторінці Відповідача з бажанням придбати сукню за індивідуальними замірами. Сторони досягли згоди щодо істотних умов договору купівлі-продажу: моделі, кольору, розміру (на основі наданих Позивачем замірів), ціни (3600 грн.) та способу доставки (відправка поштовим оператором «Нова Пошта» до відділення вказаного позивачем). Після цього Позивач уточнила, щодо випадку коли їй не підійде розмір, чи підлягатиме товар поверненню та обміну, на що отримала відповідь від Відповідача, що обмін розміру присутній, а якщо не буде потрібного в наявності, доступний пошив на обмін. На уточнення Позивача щодо повернення, Відповідачем чітко надано відповідь, що ним не здійснюється повернення товару (ця сама інформація також вказана і на основній Інтернет сторінці Відповідача), оскільки товар є корсетним товаром (сукня-корсет). Відповідно до Переліку товарів належної якості, що не підлягають обміну (поверненню) (додаток № 3 до постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 172 «Про реалізацію окремих положень Закону України «Про захист прав споживачів») не підлягають обміну (поверненню) корсетні товари. Таким чином, Позивач була належним чином повідомлена про відсутність можливості повернення товару, та здійснивши оплату після отримання інформації фактично прийняла неможливість повернення товару у разі якщо він їй не підійде. 14.06.2025 року Позивач здійснила повну передоплату на рахунок Відповідача про що прикріпила платіжну інструкцію у чат між нею та Відповідачем, того ж дня товар був відправлений Позивачу поштовим оператором «Нова Пошта» з трек номером відправлення 20451185706896, про це Відповідач також сповістив Позивача, як і про те що товар прибув до відділення вказаного нею 15.06.2025 року. Того ж дня після отримання товару позивач повідомила, що сукня не підходить за розміром (не застібається в корсеті). Відповідач, керуючись ст. 9 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон про ЗПС), запропонував обмін на аналогічний товар більшого розміру, оскільки товар був належної якості, але не задовольнив позивача за габаритами. Позивач повернула сукню через програму «Легке повернення» «Нової Пошти», і відповідачем повернення отримано. Відповідач відправив позивачу сукню більшого розміру (відправлення поштовим оператором «Нова Пошта» з трек номером відправлення 20451189307248). Однак позивач, відмовилася від товару, посилаючись на те, що він уже не потрібен через минулу подію, та вимагала повернення коштів. Позивач повернула другий товар, після чого спілкування в чаті з боку Позивача стало більш агресивним (додатками до позовної заяви Позивачем свідомо не додано компроментуючі її частини переписки тому Відповідачем у додатках до відзиву наводиться повна історія комунікації між ним та Позивачем), у зв`язку з ворожим ставленням та поводженням Позивача під час комунікації з Відповідачем, комунікація через соціальну мережу була обмежена з технічних причин, вказане Позивачем блокування було здійснено з метою уникнення ескалації конфлікту, а не як стверджується у позові ухилення від відповідальності. 22 липня 2025 року позивач надіслала претензію з вимогою розірвати договір, повернути 3600 грн., відшкодувати моральну шкоду та витрати на правову допомогу. 23 липня 2025 року відповідач добровільно прийняв пропозицію позивача про розірвання договору за взаємною згодою сторін (ст. 651 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України) та повернув позивачу повну вартість товару (3600 грн.) шляхом банківського переказу (платіжна інструкція № E9B9-EXCC-10EM948X від 23 липня 2025 року). 24 липня 2025 року відповідач надіслав позивачу лист-відповідь на претензію, в якому підтвердив розірвання договору та повернення коштів, а також заперечив вимоги щодо моральної шкоди та витрат на правову допомогу як необґрунтовані. Таким чином, на момент подання позову договір купівлі-продажу вже був розірваний, кошти повернуті в повному обсязі Позивачу, а товар повернутий Відповідачу. Позивач свідомо не надала жодних доказів отримання коштів після повернення товару, що свідчать про недобросовісність Позивача та намагання ввести Суд в оману стосовно обставин справи. У позовній заяві позивач просить розірвати договір купівлі-продажу від 14 червня 2025 року. Однак, відповідно до ст. 651 ЦК України, договір може бути розірваний за згодою сторін або за рішенням суду в разі істотного порушення. У цій справі договір уже розірваний за взаємною згодою сторін 23 липня 2025 року, коли відповідач прийняв пропозицію позивача (викладену в претензії) та повернув кошти. Актуальна судова практика Верховного Суду підтверджує, що розірвання договору за згодою сторін припиняє зобов`язання з моменту досягнення такої згоди (постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 201/196/23). Відповідно до ч. 5 ст. 9 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі пред`явлення споживачем вимоги про повернення сплаченої за товар грошової суми продавець (виробник, уповноважена ним організація або уповноважений ним продавець, імпортер) зобов`язаний повернути таку суму не пізніше семи днів з дня отримання відповідної вимоги. Претензія Позивача з вимогою повернення коштів надійшла до Відповідача 22 липня 2025 року, а повне повернення коштів у розмірі 3600 грн. було здійснено вже 23 липня 2025 року шляхом переказу на банківський рахунок позивача, факт такого повернення підтверджується копією платіжної інструкції, яка додається до матеріалів справи. Таким чином, відповідач у повному обсязі та в установлений законом строк виконав своє зобов`язання щодо повернення коштів, що виключає будь-які підстави для задоволення вимоги позивача про стягнення вартості товару. Така позиція узгоджується з установленою судовою практикою Верховного Суду, який неодноразово вказував на те, що у разі своєчасного повернення коштів продавцем вимога споживача про стягнення вартості товару підлягає відхиленню як така, що не відповідає суті спірних правовідносин і не спрямована на реальне поновлення порушених прав. Зокрема: У постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 757/23456/18-ц, суд зазначив, що «якщо продавець виконав обов`язок щодо повернення сплаченої суми в строк, передбачений ч.5 ст. 9 Закону про захист прав споживачів, то позовні вимоги про стягнення вартості товару є необґрунтованими, оскільки споживач уже отримав повне відшкодування, а подальше стягнення призведе до необґрунтованого збагачення». Мета норм Закону про ЗПС - захист прав споживача, а не створення підстав для повторного відшкодування. Аналогічно, у постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 910/12345/19 було вказано, що «фактичне повернення коштів у встановлений строк припиняє зобов`язання продавця, і суд не може задовольнити вимогу про стягнення тієї ж суми, оскільки це суперечить принципу добросовісності та заборони зловживання правом (ст. 3 ЦК України)». У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року у справі № 755/15678/20, суд акцентував увагу на тому, що «судова практика не дозволяє стягувати кошти, які вже були повернуті споживачу, навіть якщо споживач пред`являє додаткові вимоги, оскільки це призводить до порушення балансу інтересів сторін і суперечить меті законодавства про захист прав споживачів». Виходячи з наведеного, враховуючи факт своєчасного повернення коштів та відповідність дій відповідача нормам Закону про ЗПС, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення 3600 грн. як необґрунтованих та таких, що суперечать чинному законодавству України. Позивач стверджує про моральну шкоду у вигляді нервування, головних болів та засмучення через ситуацію з товаром. Відповідач заперечує цю вимогу як необґрунтовану, оскільки Позивач не довела існування моральної шкоди, її причинний зв`язок з діями Відповідача та вину останнього. Відповідно до ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у фізичних стражданнях, душевних переживаннях, приниженні честі чи гідності, що призводять до втрати немайнового блага. Частина 2 ст. 22 Закону про ЗПС передбачає відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням прав споживача, але лише за умови її доведення. Моральна шкода, крім іншого, полягає: - у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; - у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Частиною 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Відповідно до ч. 1 п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995р. № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. В п. 4 цієї Постанови зазначається, що відповідно до ст. 137 ЦПК України у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Частинами 2 та 3 п. 5 даної Постанови передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: - наявність такої шкоди; - протиправність діяння її заподіювача; - наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача; - вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Позивач, зазначаючи в позовній заяві про власні душевні хвилювання та псування свого психологічного здоров`я (у вигляді нервування, головних болів та засмучення), не надала жодних доказів, які б дійсно підтверджували погіршення її стану (медичні висновки, підтвердження фактів звернення за медичною та/або психологічною допомогою, лікарські рецепти, підтвердження придбання медичних препаратів, тощо), а також не зазначила, з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується. Крім того, Відповідач заперечує власну вину у спричиненні моральних страждань Позивачеві та не вважає свої дії по відношенню до Позивача протиправними. Докази цього наведено у розділі 1 цього відзиву. Так, в період з 14.06.2025 року по 28.06.2025 року Відповідач вів регулярні перемовини з Позивачем з приводу врегулювання ситуації з товаром, пропонуючи різні варіанти вирішення проблемної ситуації (в тому числі, було надіслано новий товар зміненого (належного) розміру), своєчасно відповів на письмову претензію Позивача, тобто жодним чином не уникав контактів та намагався максимально задовольнити інтереси Позивача. Позивач сама відмовилась від пропозицій Відповідача щодо заміни товару на належний, проігнорувала поставку товару належного стану. За першої письмової вимоги (надходження претензії від Позивача) Відповідачем було здійснено повернення коштів у повному розмірі максимально оперативно та своєчасно без конфліктів Враховуючи наведене - жодних доказів наявності причинного зв`язку між шкодою та діями Відповідача Позивачем не наведено. Згідно із ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди вирішується лише при задоволенні вимог споживача щодо відшкодування матеріальних збитків. Оскільки, як наведено вище, Відповідач вважає, що позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди є безпідставними, відтак, відсутні і правові підстави для відшкодування моральної шкоди. Таким чином, вважає позовні вимоги Позивача необґрунтованими та безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Актуальна судова практика Верховного Суду також однозначно вимагає від позивача доведення всіх елементів складу правопорушення: наявності шкоди, протиправності дій, причинного зв`язку та вини (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20; постанова КЦС ВС від 24.01.2025 у справі № 624/946/23). У практиці Верховного Суду щодо компенсації моральної шкоди (від 17.06.2023) наголошується, що тягар доказування покладається на позивача, а прості твердження про «нервування» чи «засмучення» без медичних, психологічних чи інших об`єктивних доказів (наприклад, висновків експертів, свідчень) не є достатніми для стягнення. Суд враховує глибину страждань, але відмовляє, якщо шкода не доведена (наприклад, постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц, де підкреслено принцип розумності та справедливості, а не автоматичного стягнення). У позовній заяві Позивач не надала жодних доказів моральної шкоди: немає медичних довідок про головні болі, висновків психолога чи інших ґрунтовних доводів та доказів існування реальної моральної шкоди. Твердження про «нервування» та «засмучення» є суб`єктивними та не свідчать про реальні страждання, що перевищують звичайні незручності в комерційних відносинах. Позивач вимагає стягнути 13000 грн. як витрати на правову допомогу (складання претензії та позовної заяви). Відповідач заперечує цю вимогу як необґрунтовану та непропорційну. Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати на правову допомогу стягуються з іншої сторони лише в разі задоволення позову та якщо вони обґрунтовані, документально підтверджені та пропорційні складності справи. Актуальна практика Верховного Суду наголошує, що витрати не стягуються, якщо спір врегульовано досудово або позов необґрунтований (постанова КЦС ВС від 22.02.2024 у справі № 642/620/23; постанова від 11.03.2024 у справі № 357/13497/23). Витрати на правову допомогу є абсурдними з огляду на той факт, що позов подано після врегулювання спору і є безпредметним. З врахуванням наведеного просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до фізичної особи підприємця ОСОБА_3 про розірвання договору купівлі продажу, повернення коштів за надання товару неналежної якості та неналежного розміру, відшкодування моральної компенсації та правових витрат у повному обсязі.

Інших процесуальних дій не вчинялось.

В судове засідання представник позивача з`явилась, зазначила, що після звернення позивача до суду, а саме 23.07.2025 року відповідачем позивачу були повернуті кошти сплачені за товар, з врахуванням чого позовні вимоги вона підтримує у частині стягнення моральної шкоди, також просить стягнути витрати на правову допомогу понесені позивачем.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, 03 жовтня 2025 року надав суду заяву у якій просив розгляд справи здійснити за відсутності відповідача та його представника.

Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами цивільно-процесуального законодавства.

Між позивачем (як споживачем) та відповідачем (як продавцем) було укладено договір купівлі - продажу, відповідно до якого продавець зобов`язався продати покупцю товар, відповідного найменування, розміру та ціною, що сторонами не оспорюється.

Відповідно дот ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. ч. 1 - 2 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до ч. 1 чт. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з безкоштовного запиту з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ОСОБА_3 є фізичною особою - підприємцем (а.с. 26).

Відповідно до платіжної інструкції №74ХТ-213С-76Р1-8КВ2 від 14.06.2025 року, ОСОБА_4 було сплачено на користь ФОП ОСОБА_3 кошти в сумі 3 600,00 грн., призначення платежу: оплата за товар (а.с. 38).

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем було розміщено у соціальній мережі пропозицію щодо продажу товару невизначеному колу осіб. Позивачем було замовлено товар у відповідача, визначено його характеристики, сплачено у порядку попередньої оплати його вартість.

Згідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», 9) договір - усний чи письмовий правочин між суб`єктом господарювання та споживачем щодо купівлі-продажу продукції, в якому міститься інформація про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких придбавається або реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформлюється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном, розрахунковим документом, передбаченим Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", або іншим документом (далі - розрахунковий документ); 24) продавець - суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачу товари/харчові продукти та/або пропонує їх для реалізації; 25) продукція - будь-який товар, робота (послуга), що виготовляється, виконується чи надається споживачу, а також харчовий продукт; 29) споживач - фізична особа, яка замовляє, придбаває, отримує, використовує, вживає або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю, незалежною професійною діяльністю чи виконанням обов`язків найманого працівника; 35) суб`єкт господарювання - виробник, продавець, виконавець; 38) товар - нехарчова продукція, а саме: будь-яке рухоме майно, за винятком предметів, продаж яких необхідний для дотримання закону або іншим чином обумовлений законодавством; будь-яке рухоме майно, яке включає або взаємопов`язане з цифровим вмістом або цифровою послугою таким чином, що відсутність цифрового вмісту або цифрової послуги унеможливлює використання товару за призначенням (товари з цифровими елементами);

Таким чином, суд дійшов висновку, що у правовідносинах, які виникли між позивачем та відповідачем, позивач є споживачем, а відповідач є продавцем - суб`єктом господарювання, який здійснює господарську діяльність.

Згідно до ч. 1 ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Сторонами підтверджується та не заперечується, що відповідачем було передано позивачу замовлений товар (відповідно до погоджених характеристик) у погоджені строки.

Як вказують сторони, спір між сторонами виник через помилкове обрання позивачем розміру товару, який їй не підійшов.

Внаслідок цього, відповідачем було вжито заходів щодо обміну товару на інший розмір, що підтверджується, зокрема інформацією про посилку (а.с. 39).

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний, якщо товар не задовольнив його за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням. Споживач має право на обмін товару належної якості протягом чотирнадцяти днів, не рахуючи дня купівлі, якщо триваліший строк не оголошений продавцем. Обмін товару належної якості провадиться, якщо він не використовувався і якщо збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, пломби, ярлики, а також розрахунковий документ, виданий споживачеві разом з проданим товаром, або відтворений на дисплеї програмного реєстратора розрахункових операцій (дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій) QR-код, що дає змогу споживачеві здійснювати його зчитування та ідентифікацію з розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому містяться, або надісланий електронний розрахунковий документ на наданий споживачем абонентський номер чи адресу електронної пошти. Перелік товарів, що не підлягають обміну (поверненню) з підстав, зазначених у цій статті, затверджується Кабінетом Міністрів України. Якщо на момент обміну аналогічного товару немає у продажу, споживач має право або придбати будь-які інші товари з наявного асортименту з відповідним перерахуванням вартості, або розірвати договір та одержати назад гроші у розмірі вартості повернутого товару, або здійснити обмін товару на аналогічний при першому ж надходженні відповідного товару в продаж. Продавець зобов`язаний у день надходження товару в продаж повідомити про це споживача, який вимагає обміну товару. При розірванні договору купівлі-продажу розрахунки із споживачем провадяться виходячи з вартості товару на час його купівлі. Гроші, сплачені за товар, повертаються споживачеві у день розірвання договору, а в разі неможливості повернути гроші у день розірвання договору - в інший строк за домовленістю сторін, але не пізніше ніж протягом семи днів.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем вживались заходи щодо обміну товару на інший аналогічний товар іншого розміру.

При цьому, як вбачається з роздруківки інформації про посилку, одержувач відмовився від посилки.

Судом також досліджено надані сторонами скріншоти листування у соціальній мережі щодо замовлення товару, погодження його характеристик, умов подальшого можливого обміну або повернення, намагання врегулювання спору, який виник через товар (а.с. 27 - 37, 73 - 84).

З вказаного листування вбачається, що відповідач вживав заходів щодо врегулювання спору.

Як вбачається з наданих роздруківок з соціальних мереж спірний товар є корсетним виробом.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року №172 «Про реалізацію окремих положень Закону України "Про захист прав споживачів", корсетні товари не підлягають обміну (поверненню).

При цьому, відповідачем було вжито належних заходів щодо прийняття від позивача корсетного товару, який не підійшов їй по розміру, та направлено на адресу позивача товар іншого розміру, який отриманий позивачем не був.

Суд критично сприймає твердження позивача з приводу того, що замовлений товар придбавався за розміром, а не виготовлявся спеціально для неї на замовлення, оскільки визначення наведене у Постанові КМУ №172 «корсетні товар» охоплюють собою всі товари відповідної категорії.

Позивачем надано суду претензію про розірвання договору купівлі - продажу, повернення коштів за надання товар неналежної якості та неналежного розміру, відшкодування моральної компенсації та правових витрат (досудове врегулювання спору) (а.с. 16 - 25).

Вказана претензія датована 22 липня 2025 року та була направлена відповідачу засобами поштового зв`язку, що підтверджується відповідним описом та квитанцією, доданими до матеріалів справи (а.с. 42).

Також, позивачем до позовної заяви додано накладну №0315000589897 від 22.07.2025 року, з якого вбачається, що поштове відправлення було направлено відповідачу тільки о 18 год. 25 хв.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», суб`єкт господарювання у разі здійснення споживачем попередньої оплати за продукцію укладає із споживачем договір у письмовій або електронній формі відповідно до цивільного законодавства. Якщо суб`єкт господарювання, який отримав суму попередньої оплати за продукцію, не виконав зобов`язання з постачання такої продукції споживачу у передбачений договором строк, споживач за власним вибором має право: 1) змінити умови договору щодо строку постачання та отримання продукції від суб`єкта господарювання, установивши новий строк; або 2) відмовитися в односторонньому порядку від договору і вимагати повернення суми попередньої оплати за продукцію. У разі відмови споживача від договору суб`єкт господарювання зобов`язаний повернути йому кошти в сумі попередньої оплати за продукцію у строк, що не перевищує 14 днів з моменту звернення споживача у паперовій або електронній формі. Суб`єкт господарювання не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов`язання за договором з попередньою оплатою продукції, якщо доведе, що це сталося з вини споживача (споживач зазначив неправильну адресу, відмовився отримати поштове відправлення тощо) чи внаслідок випадку або дії непереборної сили.

Відповідно до Платіжної інструкції №Е989-ЕХСС-10ЕМ-948Х від 23.07.2025 року, ФОП ОСОБА_3 було сплачено на користь позивача кошти в сумі 3 600,00 грн., призначення платежу: повернення коштів за товар, зарахованих 14 червня 2025 року (а.с. 89).

Крім того, як вбачається з листа - відповіді за претензією від 22 липня 2025 року відповідачем було погоджено розірвання договору укладеного між сторонами та повернуто позивачу сплачені грошові кошти. Вказана відповідь датована 24.07.2025 року. Крім того, відповідачем надано суду докази направлення вказаного листа - відповіді з додатками позивачу (а.с. 84 - 89).

Таким чином, відповідачем було невідкладно вжито заходів щодо розірвання договору та повернення коштів позивачу, без будь - якого зволікання у вирішенні цього питання.

Статтею 3 Закону України «Про захист прав споживачів» закріплено основні принципи здійснення захисту прав споживачів, зокрема: 1) пріоритетності прав та інтересів споживачів перед будь-якими іншими інтересами і цілями суб`єктів господарювання; 2) відкритості, прозорості і системності формування та реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів; 3) незалежності та неупередженості органів державної влади, органів місцевого самоврядування, які здійснюють захист прав споживачів; 4) врахування інтересів споживачів під час формування державної політики в інших сферах; 5) прийняття рішення на користь споживача, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого відповідно до закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) тлумачення прав та обов`язків споживача або суб`єкта господарювання, а також якщо договором між суб`єктом господарювання та споживачем передбачено нечіткі або двозначні положення; 6) доступності для споживача простих та ефективних способів відновлення порушених прав; 7) захисту економічних інтересів споживачів від нечесної і такої, що вводить в оману, або агресивної комерційної практики та підвищення ролі громадських об`єднань споживачів у запобіганні такій діяльності; 8) сприяння заходам з розроблення, модернізації та підтримки технологічних інструментів (баз даних, інформаційних та телекомунікаційних систем) у сфері захисту прав споживачів; 9) доступності для споживача корисної та зрозумілої інформації щодо пропонованих товарів, робіт, послуг, включаючи інформацію, що забезпечує можливість ідентифікувати продукцію та простежити її походження; 10) врахування потреб вразливих категорій споживачів; 11) забезпечення захисту персональних даних споживачів.

Разом з тим, суд бере до уваги, що п. п. 3, 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість (див. зокрема, постанову Верховного Суду від 15.02.2024 у справі № 910/5282/23).

Як вбачається з поданої позовної заяви вона датована 23.07.2025 року, тобто наступним днем після дати претензії, яка направлялась позивачем відповідачу.

Крім того, з конверта у якому надійшла позовна заява до суду вбачається, що його було направлено до суду після повернення вже відповідачем позивачу грошових коштів сплачених за товар, а саме - 24.07.2025 року.

Судом досліджено копію Договору про надання правової допомоги / юридичних послуг №02072512 від 02 липня 2025 року, а також Акт №02072512 приймання - передачі наданих послуг до вказаного договору (а.с. 40 - 41).

Як вбачається з вказаного акту він датований 22.07.2025 року, при цьому, включає у перелік наданих послуг проект претензії та проект позовної заяви.

З наведеного вбачається, що позивач не діяв добросовісно з метою захисту своїх порушених прав. Претензія була направлена відповідачу фактично формально, без надання можливості стороні відповідача врегулювати спірні питання у позасудовому порядку.

Натомість відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства України, вживав заходів для врегулювання спору, за першої нагоди після отримання від позивача претензії погодився на розірвання договору та повернув позивачу сплачені за товар грошові кошти.

За таких обставин, порушень з боку відповідача прав позивача як споживача у спірних правовідносинах судом не встановлено.

Щодо вимоги позивача з приводу розірвання договору купівлі - продажу та стягнення коштів сплачених за вартість товару в сумі 3 600,00 грн. суд враховує, що до моменту звернення позивача до суду вказаний договір вже було розірвано сторонами, а сплачені кошти були повернуті позивачу відповідачем.

Представник позивача в судовому засіданні уточнила позовні вимоги, на стягненні вказаних коштів не наполягала та підтвердила їх отримання позивачем від відповідача.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України, суд може закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Верховний Суд у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 638/3792/20 роз`яснив, що мається на увазі під відсутністю предмета спору.

Так, закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 13/51-04, провадження № 12-67гс19, прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

З огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові від 26.06.2019 у справі № 13/51-04, провадження № 12-67гс19, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду зробила висновок, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

Як вбачається, з матеріалів справи договір купівлі - продажу було розірвано сторонами до звернення позивача до суду з позовною заявою, а кошти сплачені в рахунок вартості товару в сумі 3 600,00 грн. були повернуті відповідачем позивачу.

Таким чином, у цій частині провадження слід закрити.

Як вбачається з п. п. 5, 6 ч.1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на, зокрема: 5) відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону; 6) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів», держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.

Згідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди - є одним з способів захисту цивільних прав та інтересів (п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Згідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода полягає, зокрема: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; (п. 3 ч.2 ст.23 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року, Справа № 752/17832/14-ц (Провадження № 14-538цс19) було сформульовано наступний правовий висновок: Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Також, у Постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 16.06.2022 року справі №569/20510/19 (провадження № 61-13787св20) зазначено, що аналіз положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи.

Судом було встановлено відсутність протиправної поведінки з боку відповідача у правовідносинах з позивачем як споживачем.

Крім того, позивачем не було надано будь - яких доказів на підтвердження завдання моральної шкоди у вказаному у позові розмірі та причинно - наслідкового зв`язку між завданою шкодою та протиправними діями та / або бездіяльністю відповідача.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, ч. 6 ст. 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ч. ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин вимога позивача щодо стягнення з відповідача моральної шкоди задоволенню не підлягає.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 7 ст. 141 ЦПК України, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, судовий збір у справі слід віднести на рахунок держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно до ч.ч.1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З врахуванням того, що суд дійшов висновку що у задоволенні позовної заяви слід відмовити, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Також, суд враховує те, що відповідачем у відзиві на позовну заяву було вказано, що відповідачем очікується понесення витрат на правову допомогу у розмірі 12 000,00 грн., які він просить стягнути з позивача.

При цьому, станом на момент розгляду справи матеріали справи містять виключно Договір про надання професійної правничої (правової) допомоги №26/2025 від 15 вересня 2025 року.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 16, 23, 509, 526, 610, 626, 638, 639, 640, 655, 662, 663 ЦК України, ст. ст. 2, 27, 76, 77, 78, 81, 89, 133, 137, 141, 255 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Провадження у справі в частині позовних вимог щодо розірвання договору купівлі - продажу та стягнення з відповідача на користь позивача коштів сплачених за товар в сумі 3 600,00 грн., - закрити.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , про захист прав споживачів, щодо стягнення моральної шкоди, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач: Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Суддя І.О. Тесленко