Рішення від 18 грудня 2025 р. у справі №760/5061/25 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/5061/25

Провадження №2/760/7852/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2025 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва

у складі головуючого - судді Аксьонової Н.М.

з участю секретаря судового засідання Невеселої Н.Р.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Влащенка О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Влащенко О.А. звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить суд визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням в кімнатах АДРЕСА_1 , стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що вона є наймачем кімнат № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , що знаходяться в АДРЕСА_2 , на підставі ордеру від 10 червня 2025 року №255 серія А, виданого виконавчим органом Київської міської ради Головного управління житлового забезпечення . Відповідач є колишнім зятем позивача, шлюб з яким було розірвано рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 03 травня 2022 року. З січня 2021 року відповідач виїхав з кімнат, забрав свої речі та майно. З січня 2021 року ОСОБА_2 не проживає в кімнатах № НОМЕР_1 та АДРЕСА_3 , виїхав в м. Ірпінь та проживає в іншій родині, однак, з реєстрації за останнім місцем проживання не знятий, на звернення до відповідача з проханням знятися з реєстрації не реагує. Зазначає, що відповідач не проживає в житловому приміщенні більше ніж 4 роки без поважних причин, , тому згідно зі ст.71 ЖК України може бути визнаний таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 26 лютого 2025 року визначено головуючого суддю Аксьонову Н.М.

Ухвалою суду від 03 березня 2025 року справу прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

30 вересня 2025 року представник позивача - адвокат Влащенко О.А. подав до суду заяву про зміну предмету позову, в якій просить винести рішення, яким визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в кімнатах АДРЕСА_4 .

В обґрунтування вимог заяви зазначає, що в позовній заяві в прохальній частині позивач просила винести рішення, яким визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в кімнатах АДРЕСА_5 , що знаходяться за адресою: АДРЕСА_6 . Після отримання позивачем додаткових документів, в яких зазначена задекларована/зареєстрована адреса проживання/перебування ОСОБА_2 , розпорядження від 27.10.2008 року №1794, додатку до розпорядження про нумерацію квартир в кімнатах, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , встановлено, що відповідач зареєстрований в житлових приміщеннях в кімнатах АДРЕСА_17 , АДРЕСА_8 .

Ухвалою суду від 07 листопада 2025 року прийнято заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Влащенка О.А. про зміну предмету позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, постановлено в подальшому розглядати справу з урахуванням зміненого предмету позову.

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги, з урахуванням зміненого предмету позову, підтримали в повному обсязі, просили його задовольнити.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив. Відзиву на позовну заяву не подав.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши доводи та аргументи позивача та її представника, обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, дослідивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку, що позов необхідно задовольнити з огляду на таке.

Судом встановлено, що згідно ордеру №255 серія А, виданого 10 червня 2005 року Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) позивач ОСОБА_1 є наймачем кімнат № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно вказаного ордеру, ордер виданий ОСОБА_1 на сім`ю з чотирьох осіб на право зайняття жилого приміщення жилою площею 30,3 кв.м., яке складається з двох кімнат в комунальній квартирі за адресою: АДРЕСА_9 . Склад сім`ї: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (чоловік), ОСОБА_4 (син), ОСОБА_5 (донька).

Розпорядженням Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації №1794 від 27 жовтня 2008 року Про внесення змін до розпорядження Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації від 29 січня 2008 року №106 «Про впорядкування жилої площі в будинку АДРЕСА_2 , та зміна нумерації квартир в будинку АДРЕСА_2 », змінено нумерацію квартир, в тому числі кімнат АДРЕСА_10 та АДРЕСА_11 на АДРЕСА_12 та АДРЕСА_7 відповідно.

Відповідач ОСОБА_2 є колишнім зятем позивача, що підтверджується копією рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 03 травня 2022 року у справі №760/27804/21, відповідно до якого розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_5 (донькою позивача) та ОСОБА_2 .

Позивач стверджує, що відповідач ОСОБА_2 , який зареєстрований у кімнатах, не проживає за місцем реєстрації більше чотирьох років, у січні 2021 року забрав свої речі та виїхав на проживання у м. Ірпінь.

Оскільки вона позбавлена можливості вільно володіти та розпоряджатися житловим приміщенням через реєстрацію у ньому відповідача, змушена сплачувати комунальні послуги з урахуванням зареєстрованої особи, наявні підстави для визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності за місцем реєстрації більше одного року.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом та є непорушним.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ст.61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Типовий договір найму жилого приміщення, правила користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і придомової території затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Умови договору найму жилого приміщення, що обмежують права наймача та членів його сім`ї порівняно з умовами, передбаченими цим Кодексом, Типовим договором найму жилого приміщення та іншими актами законодавства України, є недійсними.

До відносин, що випливають з договору найму жилого приміщення, у відповідних випадках застосовуються також норми Цивільного кодексу України (стаття 62 ЖК України).

Відповідно до ст.64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Статтею 65 ЖК України передбачено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Частинами 1, 2 статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Згідно акту про непроживання особи за місцем реєстрації від 14 лютого 2025 року, підписаного мешканцями будинку АДРЕСА_2 , встановлено, що ОСОБА_2 фактично не проживає в АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 з 05 жовтня 2023 року.

Відповідно до довідки про непроживання особи за адресою місця реєстрації від 19 лютого 2025 року, виданої начальником ЖЕД №902 ОСОБА_6 , ОСОБА_2 фактично не проживає за місцем реєстрації: АДРЕСА_14 .

Факт непроживання відповідача за адресою реєстрації підтвердила допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 , яка є сусідкою позивача, повідомила суду, що відповідача не бачила після жовтня 2023 року, відомо, що він розлучився із донькою позивача та виїхав із постійного місця реєстрації.

Свідок ОСОБА_8 , яка проживає з позивачем на одному поверсі, підтвердила, що відповідач є колишнім зятем позивача. Дочка позивача проживала разом із відповідачем, після розлучення, орієнтовно з кінця осені 2023 року відповідач пропав з поля зору. Відомо, що він виїхав, інформації куди саме виїхав відповідач не має.

Крім того, допитана в якості свідка ОСОБА_9 , яка є сусідкою позивача та проживає на другому поверсі житлового будинку АДРЕСА_2 , повідомила суду, що відповідач не проживає за адресою реєстрації з жовтня 2023 року, після розлучення з донькою позивача переїхав, куди саме, їй не відомо..

Таким чином, позивачем доведено належними доказами, що відповідач ОСОБА_2 як член сім`ї наймача житла відсутній у кімнатах НОМЕР_5 у квартирі АДРЕСА_15 понад шість місяців. Поважних причин його неявки у такому житлі чи інших домовленостей між наймачем житла і відповідачем на користування цим житлом у разі його відсутності понад пів року судом не встановлено.

Указані обставини відповідачем не спростовані.

Відтак, вимога про визнання відповідача такою, що втратила право користування житлом є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

На підставі ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 1211,20 грн в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат.

Керуючись ст. 4, 12-13, 141, 258-259, 265, 268, 289, 352-355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_14 .

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч.1 ст.355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України (ч.3 ст.354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч.1 ст.273 ЦПК України).

Відомості щодо учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_16 , РНОКПП НОМЕР_4 ;

відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_14 .

Суддя Солом`янського

районного суду міста Києва Н.М. Аксьонова