Рішення від 17 березня 2026 р. у справі №758/18302/25 — Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/18302/25

Категорія 17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2026 року Суддя Подільського районного суду м. Києва Блащук А.М., за участю секретаря - Пащелопи Д.Р., заявника ОСОБА_1 , представника заявника Купрієнко В.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини,-

ВСТАНОВИВ:

До Подільського районного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини, в якій просить суд: встановити юридичний факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 , своєї малолітньої доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування заяви вказує, що 08 жовтня 2011 року заявник уклав шлюб з ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_4 ), про що відділом реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві складено актовий запис № 1764 від 08 жовтня 2011 року.

Зазначає, що спільне життя з дружиною не склалося, через несумісність характерів та тому, що сторони мали різні погляди на принципи ведення сімейного побуту, виховання дитини, розподіл сімейних прав та обов`язків, а головне, сторони не змогли прийти до спільного рішення щодо країни подальшого проживання, оскільки заявник має бажання і намір залишатися жити в Україні, а його колишня дружина має намір виїхати для подальшого проживання до іншої країни.

Вказує, що до розлучення заявник тривалий час з колишньою дружиною не проживали, жили кожен власним життям та своїми інтересами, проблемами.

20 квітня 2023 року на підставі рішення Оболонського районного суду м. Києва у справі № 756/2506/23, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 08 жовтня 2011 року у Солом`янському районному у м. Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що зроблено актовий запис № 1764, розірвано.

У шлюбі у подружжя народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказує, що перед розлученням, у зв`язку з тим, що колишня дружина заявника стала активно займатись підготовкою до переїзду до іншої країни, у неї все менше часу було займатись дитиною, тому, їх малолітня донька ОСОБА_3 , 2019 року народження, практично весь час перебуває на утриманні заявника та постійно проживає з ним. У догляді за донькою заявнику допомагає його матір, яка проживає разом з ними.

З урахуванням обставин, що склалися, і враховуючі інтереси дитини, заявник був вимушений звернутися до суду для визначення місця проживання доньки з ним.

Відповідно до рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 червня 2024 року, визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком.

Зазначає, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (закон № 3543-ХІІ), не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України.

Вказує, що заявник є військовозобов`язаним, і бажає скористатись своїм правом на оформлення відстрочки від мобілізації саме на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ. Проте, для оформлення відстрочки від призову за мобілізацією заявнику необхідно підтвердити статус особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, а це заявник може зробити лише в судовому порядку, оскільки інших шляхів чинним законодавством не передбачено.

Таким чином, підставою для звернення заявника до суду з заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини є оформлення відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ.

Вказує, що саме такий спосіб захисту своїх прав заявником обрано з урахуванням висновків Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24, відповідно до яких: «диспозиція частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII зі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.

На підтвердження факту самостійного виховання та утримання заявником малолітньої доньки вказує, що ще до рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17.06.2024 про визначення місця проживання дитини з батьком, донька весь час проживала з заявником, за виключенням короткострокових побачень, коли її матір знаходила на це час. Зазначає, що у вихованні доньки заявнику допомагає його матір.

З огляду на вищевикладене, заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 01.12.2025 відкрито окреме провадження у справі.

06.02.2026 до суду надійшло клопотання про приєднання письмових доказів.

В судовому засіданні заявник вимоги заяви підтримав та зазначив, що з позовом про позбавлення батьківськи прав до суду не звертався бо відсутні підстави для його задоволення. Вказує, що забезпечити дитину самостійно; мати інколи спілкується із донькою.

Представник заявника вимоги заяви підтримав та просив суд задовольнити.

Заінтересовані особи в засідання не з`явились, повідомлені належним чином, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду невідомі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд дійшов наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що 08 жовтня 2011 року заявник уклав шлюб з ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_4 ), про що відділом реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві складено актовий запис № 1764 від 08 жовтня 2011 року.

ІНФОРМАЦІЯ_3 від шлюбі у подружжя народилася донька ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого Оболонським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 321 (Свідоцтво серії НОМЕР_1 ).

20 квітня 2023 року, на підставі рішення Оболонського районного суду м. Києва у справі № 756/2506/23, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 08 жовтня 2011 року у Солом`янському районному у м. Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Центрального регіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що зроблено актовий запис № 1764, розірвано.

В позовній заяві заявник вказує, що напередодні розлученням, у зв`язку з тим, що колишня дружина заявника стала активно займатись підготовкою до переїзду до іншої країни, у неї все менше часу було займатись дитиною, тому, їх малолітня донька ОСОБА_3 , 2019 року народження, практично весь час перебуває на утриманні заявника та постійно проживає з ним. У догляді за донькою заявнику допомагає його матір, яка проживає разом з ними.

З урахуванням обставин, що склалися, і враховуючі інтереси дитини, заявник був вимушений звернутися до суду для визначення місця проживання доньки з ним.

Відповідно до рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 червня 2024 року, визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком.

Зазначає, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (Закон № 3543-ХІІ), не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України.

В позовній заяві заявник вказує, що він є військовозобов`язаним, і бажає скористатись своїм правом на оформлення відстрочки від мобілізації саме на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ. Проте, для оформлення відстрочки від призову за мобілізацією заявнику необхідно підтвердити статус особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, а це заявник може зробити лише в судовому порядку, оскільки інших шляхів чинним законодавством не передбачено.

Таким чином, підставою для звернення заявника до суду з заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини є оформлення відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ.

Свідок ОСОБА_5 вказує, що вона є матір`ю заявника, що на даний час її син та онука проживають з нею разом. Зазначає, що з часу розлучення дитина проживає з батьком, не пам`ятає коли останній раз бачила невістку, дитина ходить в приватний ліцей. Свідок працює в дитячому садку, інколи допомагає сину забирати дитину з ліцею. Від матері дитини фінансова допомога не надходить, нічого не передає, не дзвонить, не з`являється, ніякого зв`язку не має. Батько займається дитиною та водить в лікарню, оскільки остання часто хворіє. В квартирі є дві кімнати, з яких в одній кімнаті мешкає свідок ОСОБА_5 , в іншій мешкає заявник з донькою. Зазначає, що в доньки є все необхідне для дитини її віку, включно телефон, планшет, компютер.

В судовому засіданні заявник зазначив, що має змогу на утримання дитини. В той самий час, довідки про доходи суду не надав, посилаючись на те, що займається підприємницькою діяльністю без юридичного оформлення.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів, зокрема: «Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 зробила правовий висновок, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто, від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.

Питання регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 СК України).

Згідно з ч. 1 ст. 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені статтями 150-151 СК України.

За приписами ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно з ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Отже, при встановленні факту самостійного виховання дитини батьком фактично встановлюється юридичний факт, в силу якого обсяг прав матері обмежується або припиняється, тобто вона може бути позбавлена батьківських прав щодо дитини на підставі п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України.

У поданій заяві заявник зазначає, що малолітня донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,я проживає разом із ним, знаходиться на його утриманні і самостійному вихованні, тобто фактично при задоволенні даної заяви можна буде дійти висновку, що мати дитини ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, що не є предметом даної цивільної справи.

Як суд вже зазначав, в силу ст. 141 СК України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, а заявник не надав суду доказів, що в питанні виховання чи утримання малолітньої дитини, матір умисно ухиляється від виконання цих обов`язків чи реалізації прав з даного приводу.

Розірвання шлюбу між заявником та матір`ю дитини - ОСОБА_3 у квітні 2023 року не доводить факту відсутності участі матері у вихованні малолітньої дитини.

Також, суд зазначає, що Сімейним кодексом України встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст. 14, ч.1 ст. 15 СК України).

Згідно з ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Разом з тим, в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно цивільно-правовими актами (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються, та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

На підтвердження факту самостійного виховання та утримання заявником малолітньої доньки заявником надана суду довідка ЖБК «Ювілейний-5», про те, що станом на 01.10.2025, заявник проживає зі своєю матір`ю ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , характеристика ЖБК «Ювілейний-5», копія договору про надання освітніх послуг, копії платіжних та медичних документів.

В той самий час та обставина, що мати - ОСОБА_2 , не відводила дитину до ліцею та не забирала її звідти не свідчить про той факт, що мати не бере жодної участі у вихованні, навчанні та матеріальному забезпеченні дитини.

Суд звертає увагу на те, що заявник вказав у заяві, що мати дитини займається підготовкою до переїзду до іншої країни, тому, їх малолітня донька ОСОБА_3 , 2019 року народження, практично весь час перебуває на утриманні заявника та постійно проживає з ним, враховуючи такі обставини відвідування матір`ю навчального закладу, де навчається її донька або організації дозвілля дитини, медичні установи за місцем проживання у місті Києві є ускладненими з об`єктивних причин. Крім того заявник не надав суду жодного документального підтвердження про наявність в нього джерела доходу для забезпечення та утримання малолітньої дитини.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини (позиція Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №201/5972/22).

Також, у постанові від 22.09.2022 р. в справі № 462/5368/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що захист цивільних прав та інтересів не досягається встановленням юридичних фактів. Таке встановлення є елементом оцінки обставин справи й обґрунтованості вимог. Тому воно не зумовить попередження порушення або відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного права чи інтересу.

Таким чином, враховуюче вищенаведене, суд вбачає, що заявник не надав суду доказів, що в питанні виховання чи утримання малолітньої доньки матір умисно ухиляється від виконання цих обов`язків чи реалізації прав з даного приводу.

Суд зазначає, що поданою заявою заявник фактично намагається юридично закріпити за собою статус одинокого батька, при цьому не позбавляючи матір дитини батьківських прав та не застосовуючи до неї жодного іншого виду відповідальності за ухилення від своїх обов`язків матері, при цьому будь-яких наслідків для прав та обов`язків матері дитини рішення в даній справі, в разі задоволення заяви, не матиме.

З огляду на обставини справи заявник не є одиноким батьком, а тому встановлення судом факту самостійного виховання та утримання дітей батьком без участі матері не породжує для заявника юридичних наслідків.

Як передбачено статтями 76 та 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статей 79 та 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що заява задоволенню не підлягає.

З огляду на встановлені обставини справи, у відповідності до частини другої статті 315 ЦПК України, у суду відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини.

Керуючись ст.ст. 3-5, 18, 76-83, 95, 258, 259, 263-268, 293, 315 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.М.Блащук