Рішення від 23 березня 2026 р. у справі №755/22783/25 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/22783/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Марфіна Н. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовомТовариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» до ОСОБА_1 про стягнення суми страхового відшкодування в порядку регресу, -

УСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» звернулось з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу, відповідно до позовних вимог просило суд стягнути з відповідача на свою користь суму виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 86 742,56 грн, інфляційні втрати у розмірі 10 009,40 грн, три відсотки річних в сумі 2 571,95 грн, пені у розмірі 25 101,49 грн, а також відшкодувати за рахунок відповідача судові витрати які пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2 422,40 грн та надання професійної правничої допомоги в сумі 7 300,00 грн.

Обгрунтовуючи підстави звернення з цим позовом до суду позивач посилається на наступне, що відповідач є винним у ДТП, яка мала місце 01 січня 2023 року в м. Києві за участю автомобіля «Тойота», д.н.з. НОМЕР_1 , та автомобіля «Рено» д.н.з. НОМЕР_2 .

На момент вчинення ДТП між власником транспортного засобу «Тойота», д.н.з. НОМЕР_1 та ТзДВ СК «Оберіг» було укладено Договір обов`язково страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформленого як Поліс №АР-2811323.

Позивач вказує, що відповідача було визнано винним у вчиненні вищевказаної ДТП в судовому порядку.

Відповідно до ремонтної калькуляції вартість віновлювального ремонту транспортного засобу «Рено» д.н.з. НОМЕР_2 становить 115 656,74 грн.

Оскільки цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Рено» д.н.з. НОМЕР_2 була застраховано у АТ «СК «Інго», страхувальник потерпілої особи виплатив на користь потерпілої особи 96 380,62 грн.

Відповідно до згоди про виплату страхового відшкодування між АТ «СК «Інго» та ТзДВ «СГ «Оберіг» узгоджено розмір страхового відшкодування в сумі 86 742,56 грн.

У зв`язку з тим, що відповідач вчинив ДТП у стані алкольного сп`яніння позивач набув право вимоги до відповідача.

03 грудня 2025 року Дніпровським районним судом міста Києва відкрито провадження у цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження, та надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву у відповідності до статті 274 ЦПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала про відкриття провадження повернулась на адресу суду без отримання, станом на дату ухвалення рішення, відповідач не скористався процесуальним правом подати відзив на позовну заяву.

Згідно вимог частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до частини 8 статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Відповідно до положень частини 8 статті 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За змістом статті 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно статті 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до статті 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано до суду заперечень щодо розгляду справи в заочному порядку та ухвалення у справі заочного рішення.

За наведених обставин, у відповідності до вимог частини 1 статті 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.

Дослідивши матеріли справи, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків визначені в статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема з договорів та інших правочинів.

Статтею 14 цього Кодексу визначено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Судом встановлено, що станом на 01 січня 2023 року діяв договір обов`язкового страхування №АР 002811323, об`єкт страхування транспортний засіб «Тойота» д.н.з. НОМЕР_1 (а. с. 8)

Також встановлено, що 07 червня 2007 року між ЗАТ «АСК «Інго страхування» та ТОВ «Перша лізингова компанія» укладений генеральний договір страхування №47-07, об`єкт страхування транспортний засіб «Рено» д.н.з. НОМЕР_2 .

Відповідно до статті 16 ЗУ «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно частини 1 статті 988 Цивільного кодексу України, страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату, у строк встановлений договором.

Відповідно до постанови Ірпінського міського суду Київської області від 13 лютого 2023 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124, 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000,00 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на один рік.(а.с. 8 зв. - 9)

Як встановлено судом в мотивувальній частині постанови суду: « ОСОБА_1 01 січня 2023 року, о 21 год 15 хв, в Київській області в м. Буча, на перехресті вул. Шевченка та вул. Вокзальна, керуючи автомобілем «Toyota Camry» д.н.з. НОМЕР_1 при виїзді на нерегульоване перехрестя вулиці Шевченка, не надав переваги в русі автомобілю «Renault Duster» д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався по головній дорозі. В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Дані обставини підтверджуються схемою місця ДТП та письмовими поясненнями. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 16.11 ПДР України.

Крім того, ОСОБА_1 01 січня 2023 року, о 21.15 в Київській області в м. Буча на вул. Вокзальна, 101, керуючи автомобілем «Toyota Camry» д.н.з. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння зі згоди водія проводився із застосуванням приладу «Drager ARBL-0808», результат огляду 0,70 %. Дані обставини підтверджуються роздруківкою з приладу «Drager», актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, відеозаписом, що міститься на двух оптичних дисках «Videx», доданих до відповідного протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 379484. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.9а ПДР України».

Відповідно до частини третьої частини 6 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою..

Згідно до статті 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

При цьому, згідно частини 2 статті 25 ЗУ Про страхування», аварійні комісари - особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України.

Згідно страхового акту № 5817927 від 13 червня 2023 року, АТ «СК «Інго» прийняло рішення про виплату страхового відшкодування страхувальнику в розмірі 115 656,74 грн.

19 липня 2023 року АТ «СК «Інго» надіслало претензію ТзДВ «СГ «Оберіг» про повернення страхового відшкодування внаслідок пошкодження транспортного засобу «Renault Duster» д.н.з. НОМЕР_2 у розмірі 96 380,62 грн, яка була відшкодована страховою компанією потерпілої особи.

Згідно страхового акту № 44467р/1 від 11 серпня 2023 року, ТзДВ «Страхова група «Оберіг» прийняло рішення про виплату страхового відшкодування страхувальнику в розмірі 86 742,56 грн.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про страхування" страхова компанія при настанні страхового випадку сплачує страхувальнику страхове відшкодування.

Відповідно до вимог Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно частини другої ст.1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування», до страховика який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Дані норми законів встановлюють перехід права вимоги від страхувальника до страховика, що називається суброгацією. При суброгації нового зобов`язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається зміна кредитора: потерпілий (тобто страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. У результаті страховик виступає замість потерпілого.

Відповідно до п. 22.1 ст.. 22 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

За нормою ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо іншій розмір не встановлено законом.

Згідно положень п.38.2.1 ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Виходячи з предмету позову та наведених позивачем правових підстав щодо звернення з цим позовом до суду, позивач зазначає, що на виконання зобов`язань за Договором добровільного страхування, страхова компанія потерпілої особи сплатила 115 656,74 грн, позивач будучи страховиком винної особи, яка в момент вчинення ДТП перебувала в стані алкогольного сп`яніння, сплатила на рахунок АТ «СК «Індіго» страхове відшкоджування у розмірі 86 742,56 грн, та набув права регресної вимоги до ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

До обов`язків страховика, у відповідності до ст. 988 ЦК України, входить, зокрема, відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку з метою запобігання або зменшення збитків, якщо це встановлено договором.

У разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом. (ст. 992 ЦК України)

Вказане узгоджується з п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відповідно до якого, за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

За таких обставин, обов`язок щодо несвоєчасної сплати страхового відшкодування законодавець покладає саме на страховика, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 25 101,49 грн. є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Статтею 993 ЦК передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Статтею 625 ЦК встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Частиною 2 цієї статті передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом стст.524 та 533 ЦК, грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання щодо сплати коштів. Статтею 979 ЦК встановлено, що в разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).

Таким чином, правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов`язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов`язанням, а правовідношення щодо відшкодування шкоди в порядку регресу, які склалися між сторонами у справі, котра розглядається, також є грошовим зобов`язанням.

Cтаття 625 ЦК розміщена в розділі «Загальні положення про зобов`язання» кн.5 ЦК, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання й поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань.

Відповідно до ст.509 ЦК зобов`язання виникають із підстав, установлених ст.11 ЦК.

Згідно з ст.11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема й факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Отже, зважаючи на юридичну природу таких правовідносин сторін, як грошові зобов`язання, на них поширюється дія положень ч.2 ст.625 ЦК.

Як встановлено ст. 530 ЦК України, Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За нормою ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо іншій розмір не встановлено законом.

З аналізу викладеного, слід дійти висновку, що страховик набуває право зворотної вимоги до страхувальника з моменту відшкодування шкоди, однак, строк виконання такого зобов`язання виникає з моменту пред`явлення вимоги до винної особи, з цього часу право вимоги страховика переходить в обов`язок страхувальника задовольнити вимоги страховика.

В матеріалах справи міститься письмова вимога ТзДВ «СГ «Оберіг» адресована ОСОБА_1 (а. с. 26) про сплату на рахунок страхової компанії суму страхового відшкодування у розмірі 86 742,56 грн., однак, матеріали справи не містять як доказів отримання відповідачем вказаної вимоги, що позбавляє можливості дослідити з якого моменту починається строк нарахування трьох відсотків річних та інфляційних збитків, а відтак, позовні вимоги про стягнення інфляційних витрат у розмірі 10 009,40 грн., та 3 % річних у розмірі 2 571,95 грн. є необгрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позов Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» до ОСОБА_1 про стягнення суми страхового відшкодування в порядку регресу підлягає частковому задоволенню, ухвалюючи рішення, суд присуджує стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» суму страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 86 742,56 грн., в іншій частині - позовні вимоги не підлягають задоволенню.

В порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд присуджує стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 688,76 грн, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно положень ч. 1, 2 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України)

При розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Згідно пункту 25 постанови Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 зауважено, що: «Судова колегія зазначає, що КАС України (та відповідно, ЦПК України) у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.»

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано до суду: копію Договору про надання правової допомоги від 16 липня 2025 року, акт прийому-передачі наданих послуг № 44467 від 02 жовтня 2025 року на загальну суму 7 300,00 грн.

У постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №756/2114/17. «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄCIIJI. присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св 19) та від 30 вересня 2020 року в справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61 -22962св 19) викладено правовий висновок про те. що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначила, що суд повинен оцінювати необхідність та розумність судових у вигляді «гонорару успіху», саме в контексті компенсації цих витрат за рахунок іншої сторони судової справи.

Аналогічним чином тлумачить це питання і ЄСПЛ, висновки якого зокрема у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (latridis v. Greece, заява № 31107/96) свідчать, що договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом, може підтверджувати, що у клієнта дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові, якщо така угода є юридично дійсною. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли між адвокатом і клієнтом, не може зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але ураховуючи також те, чи були вони розумними.

Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

В питанні критеріїв також слід згадати висновки Великої Палати у справі № 755/9215/15-ц. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

За наведених обставин, суд, вважає за необхідне зменшити розмір правничої допомоги з урахуванням вимог розумності та справедливості, яка підлягає розподілу між сторонами з 7 300,00 грн. до 4000,00 грн., з урахуванням співмірності таких витрат, складністю справи та часткового задоволення позовних вимог.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.3, 11, 14, 988, 993, 1187, 1191 Цивільного кодексу України, ст.ст. 8 , 25, 27 Закону України "Про страхування", ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 263-265, 274 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У х в а л и в:

Позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» до ОСОБА_1 про стягнення суми страхового відшкодування в порядку регресу - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» витрати по виплаті страхового відшкодування в розмірі 86 742 (вісімдесят шість тисяч сімсот сорок дві) гриві 56 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» судовий збір в розмірі 1 688,76 грн..

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 24 березня 2026 року.

Учасники справи:

Позивач - Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова група» Оберіг»(03040, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 14, код ЄДРПОУ 39433769);

Відповідач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: не відомо).

С у д д я