Рішення від 22 березня 2026 р. у справі №742/727/26 — Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Суд: Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 22 березня 2026 р.

Справа: №742/727/26

Суддя: ДАВИДЧУК Д. П.

Провадження № 2/742/1199/26

Єдиний унікальний № 742/727/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2026 року м. Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі: головуючого судді Давидчука Д.П., за участю секретаря судового засідання Сумцової Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Правовідносини сторін.

У лютому 2026 року представник ТОВ «Споживчий центр» (далі - Позивач), через систему «Електронний суд», звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі – Відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором № 21.02.2022-100005788 від 21.02.2022 року у розмірі 5880 грн, які просить стягнути разом з витратами по сплаті судового збору у розмірі 2 662,40 грн.

Позовну заяву мотивує тим, що між сторонами 21.02.2022 укладено договір (оферта) № 21.02.2022-100005788 підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, та на картковий рахунок відповідача була перерахована сума кредиту у розмірі 3000 грн зі сплатою процентів за користуванням кредитом на строк 42 дні.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору виникла заборгованість, що становить 5880 грн, з яких 3000 грн – тіло кредиту, 2880 грн – відсотки за користування кредитом.

ІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10 лютого 2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін. При цьому суд відповідно ст. 19 ЦПК України вирішуючи питання про розгляд справи у спрощеному провадженні враховує ціну позову і складність справи.

Одночасно з відкриттям провадження у справі Відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.

За відсутності всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Згідно ч.1 ст. 244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Також суд керувався листом Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від 29.01.2025 №231/0/208-25, згідно з п. 5 якого у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд ухвалює судове рішення (скорочене або/та повне), підписує його, але не проголошує. За таких умов відмінність між датою судового засідання, про час та місце якого учасники справи були належним чином повідомлені, та датою складання повного судового рішення не свідчить про порушення порядку повідомлення учасників про час та місце проведення судового засідання та не є підставою для скасування судового рішення.

Відтак, 20.03.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення за наявними у справі матеріалами.

ІІІ. Позиції учасників судового провадження.

Представник Позивача у судове засідання не з`явився. У позовній заяві просить про розгляд справи за його відсутності. Проти винесення заочного рішення не заперечує. Відповідач у судове засідання не з`явився, у встановлений строк відзив на позовну заяву не надав.

Також судом при вирішенні питання про відкриття провадження у справі здійснено запит до Єдиного державного демографічного реєстру, із відповіді від 10.02.2026 вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.66).

За вказаною адресою Відповідачу рекомендованим повідомленням направлено ухвалу про відкриття провадження у справі, з викликом його в судове засідання, однак лист повернувся у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, категорію та складність справи, враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вирішує справу за наявними матеріалами у відповідності ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відтак, з огляду на вказані приписи ЦПК, а також приймаючи до уваги позицію позивача, який не заперечував проти заочного розгляду справи та винесення судом заочного рішення суду, судом прийнято рішення про проведення заочного розгляду справи.

ІV. Фактичні обставини встановлені судом.

21.02.2022 ОСОБА_1 надала ТОВ «Споживчий центр» заявку, яка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою позичальник ознайомилася 21.02.2022 за посиланням https://sgroshi/com.ua/ua/informaciya-o-kompanii згідно з ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію»(а.с.60).

21.02.2022 ОСОБА_1 підписала пропозицію ТОВ «Споживчий центр» про укладення кредитного договору (оферта). Пропозицію підписано одноразовим ідентифікатором J878 (а.с.58зв-60).

Відповідно до умов кредитного договору № 21.02.2022-100005788 ОСОБА_1 надано кредит у сумі 3000 грн на строк 42 дні зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 2% за 1 один день користування кредитом, яка застосовується протягом первинного періоду та протягом періоду «Економ». Встановлено, що сторони узгодили, що проценти розраховують шляхом множення кредиту (залишку кредиту у разі його дострокового часткового повернення) на кількість днів користування кредитом/залишком кредиту на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді.Дата повернення кредиту 03.04.2022.

21.02.2022 ОСОБА_1 перераховано 3000 грн, з призначенням платежу «видача за договором № 21.02.2022-100005788 (а.с. 18).

У подальшому строк дії кредитного договору від 21.02.2022 року неодноразово продовжувався (пролонговувався) шляхом укладення додаткових угод у формі електронних повідомлень за наступні періоди: з 24.06.2022, 09.08.2022, 12.09.2022, 14.10.2022, 15.11.2022, 27.12.2022,01.02.2023, 22.03.2023.

Відповідно до довідки розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 21.02.2022-100005788 заборгованість відповідача становить 5880 грн, з яких 3000 грн – тіло кредиту, 2880 грн – відсотки за користування кредитом. Проценти по кредиту нараховані за період з 22.03.2023 по 02.05.2023(а.с.12).

V. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України.)

Абзац 2 ч. 2 ст.639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09.09.2020 в справі №732/670/19, від 23.03.2020, в справі № 404/502/18, від 07.10.2020 в справі №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 ст.536ЦК України передбачено, що за користування чужими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст.1054ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

За положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Зважаючи на оформлений у встановленому порядку кредитний договір, позивач має право вимагати від позичальниці повернення кредиту та процентів за користування кредитом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України.

Обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування, і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 року у справі №904/2104/19, провадження №12-57гс21).

VІ. Висновки суду.

21.02.2022 ОСОБА_1 перераховано 3000 грн, з призначенням платежу «видача за договором № 21.02.2022-100005788 (а.с. 18).

Як вказує сторона позивача, у подальшому строк дії кредитного договору від 21.02.2022 року неодноразово продовжувався (пролонговувався) шляхом укладення додаткових угод у формі електронних повідомлень за наступні періоди: з 22.05.2022, 24.06.2022, 09.08.2022, 12.09.2022, 14.10.2022, 15.11.2022, 27.12.2022,01.02.2023, 22.03.2023. Матеріали справи містять докази подальшого дистанційного продовження строку кредитування. Разом з тим, суд зауважує, що щодо періоду з 22.05.2022 року Позивачем надано лише додаток до анкети позичальника та підтвердження договору(а.с.19,25), водночас щодо інших періодів (починаючи з 24.06.2022 року) у матеріалах справи наявні відповідні електронні заявки та пропозиції про пролонгацію, оформлені згідно з вимогами Закону України «Про електронну комерцію». Оскільки Позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості лише за первісний період дії договору (42 дні), суд надає оцінку вказаним документам про пролонгацію виключно в контексті встановлення загальних обставин взаємовідносин сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.02.2022 ОСОБА_1 підписала заявку про приєднання до пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), поданої ТОВ «Споживчий центр».

Положеннями вказаних документів визначено, що пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), та заявка на отримання споживчого кредиту складають кредитний договір. Відповідач підтвердив, що ознайомився з примірниками вказаних документів, що складають договір, та зобов`язався виконувати його умови.

Зі змісту кредитного договору вбачається, що його підписано позичальником ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором та електронним підписом, що відповідає вимогам статтей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

У вказаному кредитному договорі сторони погодили умови кредитування, зокрема орієнтовну загальну вартість кредиту, надану виходячи із обраних умов кредитування, в тому числі розмір кредиту, процентна ставка за користування кредитом, розмір відсотків, види та розміри комісій, а також відповідальність за порушення умов договору, тощо.

Після підписання кредитного договору у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема, у позивача виникло зобов`язання надати кредитні кошти відповідачу, а у відповідача виникло зобов`язання оплачувати послуги банку, що виникають в результаті використання кредитних коштів, та повернути кредит.

На підставі укладеного договору відповідач отримав кредит у розмірі 3000 грн. шляхом перерахунку коштів на картковий рахунок.

Отже, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.

Також судом встановлено, що прийняті на себе зобов`язання за вказаним кредитним договором ТОВ «Споживчий центр» виконало своєчасно і повністю, надававши відповідачу кредиті кошти.

Судом встановлено, що відповідачем порушено умови укладеного кредитного договору щодо погашення кредиту та процентів за його користування відповідно до умов кредиту, оскільки кредит нею не повернуто, проценти не сплачені.

Згідно з розрахунком заборгованості, наданого позивачам, зобов`язання за основною сумою боргу за договором складає 3000 грн, розрахунок відсотків по договору, зважаючи на фактичні строки користування кредитними коштами обумовлені договором, становить 2880 грн, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр».

При цьому відповідач не надала суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед ТОВ «Споживчий центр», не довела відсутність заборгованості.

Суд погоджується з розрахунком позивача щодо заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитом, а тому вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, дослідивши та проаналізувавши подані письмові докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» підлягають задоволенню, та з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Споживчий центр» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 21.02.2022-100005788 від 21.02.2022 року у розмірі 5880 грн, з яких: основний борг 3000 грн, проценти за користування кредитом 2880 грн..

VІІ. Розподіл судових витрат.

Позивачем при поданні позовної заяви до суду сплачено судовий збір в сумі 2662,40 грн. (а.с. 1).

Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Отже, сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача складає 2662,40 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 509, 526, 530, 612, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, статтями 77-82, 141, 259, 263-265, 268, 280, 284 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 21.02.2022-100005788 від 21.02.2022 року заборгованість у розмірі 5880 (п`ять тисяч вісімсот вісімдесят) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривень 40 копійок.

Копію заочного рішення направити відповідачу в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.

Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду.

Відповідач має право подати заяву про перегляд заочного рішення протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Відповідач має право оскаржити заочне рішення до суду апеляційної інстанції лише у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Через неявку всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення (частина четверта статті 268 ЦПК України), а датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина п`ята статті 268 ЦПК України).

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ-37356833, юридична адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд.133-А.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст судового рішення складено 23.03.2026

Суддя Дмитро ДАВИДЧУК

Оригінал: reyestr.court.gov.ua