Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №420/23305/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/23305/25

Перша інстанція: суддя Вовченко О.А.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів - Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2026 року та додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР ТРЕЙДІНГ» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

14 липня 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР ТРЕЙДІНГ» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління Державної податкової служби в Одеській області про відповідність Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР ТРЕЙДІНГ» (код ЄДРПОУ 36919756) критеріям ризиковості платника податку № 121261 від 06.05.2025 року;

- зобов`язати Головне управління ДПС в Одеській області виключити Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР ТРЕЙДІНГ» з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості платника податку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що прийняте спірне рішення є необґрунтованим та протиправним, оскільки не містить належної мотивації та причин віднесення позивача до ризикових платників податку, відсутні докази наявної податкової інформації, яка свідчила б про наявність ознак здійснення ризикових операцій з посиланням на конкретні документи. На противагу цьому, надані контролюючому органу документи у своїй сукупності підтверджують здійснення реальної господарської діяльності товариством.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що спірне рішення є законним та при його прийнятті було враховано усі обставини діяльності товариства з урахуванням наявної податкової інформації у контролюючого органу. При цьому, відповідач вказав, що позивачем не надано достатніх документів для встановлення всієї фінансово-господарської діяльності підприємства, яка б дозволяла прийняти рішення про виключення його з переліку ризикових підприємств.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2026 року адміністративний позов задоволено повністю.

19.01.2026 року представник позивача подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій представник позивача просить вирішити питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 800 грн.

Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду 12 лютого 2026 року заяву ТОВ «ІНТЕР ТРЕЙДІНГ» задоволено частково, стягнуто з Головного управління ДПС в Одеській області на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

Не погодившись з прийнятими рішенням та додатковим рішенням, відповідач подав апеляційні скарги, в яких посилаючись на невірне застосування судом норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить їх скасувати та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог та стягнені витрат на правову допомогу. Уразі відмови у скасуванні рішення суду першої інстанції апелянт просить зменшити присуджену компенсацію витрат на правову допомогу

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, у якому товариство заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить залишити оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги Головного управління ДПС в Одеській області задоволенню не підлягає, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, товариство з обмеженою відповідальністю “ІНТЕР ТРЕЙДІНГ”, код ЄДРПОУ 36919756, зареєстроване як юридична особа 02.03.2010 року.

Позивач здійснює такі види діяльності за КВЕД: 46.38 Оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками (основний); 46.18 Діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами; 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 47.23 Роздрібна торгівля рибою, ракоподібними та молюсками в спеціалізованих магазинах; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт.

Головним управлінням ДПС в Одеській області 25.12.2024 року прийнято рішення №128327 про відповідність платника податку на додану вартість – товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР ТРЕЙДІНГ» п.8 Критеріїв ризиковості платника.

ТОВ “ІНТЕР ТРЕЙДІНГ” направило на адресу Комісії повідомлення №1 від 30.12.2024 року про подання інформації та копій документів, що свідчать про невідповідність платника податку критеріям ризиковості.

З урахуванням отриманих від платника податку інформації та копій відповідних документів, поданих разом із повідомленням №1 від 30.12.2024 року, Комісією прийняте рішення від 07.01.2025 року №2677, яким позивача віднесено до ризикових платників податку на підставі п.8 Критеріїв ризиковості платника податку.

Товариство з обмеженою відповідальністю “ІНТЕР ТРЕЙДІНГ” направило на адресу Комісії повідомлення про подання інформації та копій документів, що свідчать про невідповідність платника податку критеріям ризиковості №2 від 13.01.2025року.

З урахуванням отриманих від платника податку інформації та копій відповідних документів, поданих разом із повідомленням №2 від 13.01.2025року Комісією прийняте рішення від 16.01.2025 року №14329, яким позивача віднесено до ризикових платників податку на підставі п.8 Критеріїв ризиковості платника податку.

Товариство з обмеженою відповідальністю “ІНТЕР ТРЕЙДІНГ” направило на адресу Комісії повідомлення про подання інформації та копій документів, що свідчать про невідповідність платника податку критеріям ризиковості №3 від 21.02.2025 року.

З урахуванням отриманих від платника податку інформації та копій відповідних документів, поданих разом із повідомленням №3 від 21.02.2025 року Комісією прийняте рішення від 27.02.2025 року №61520, яким позивача віднесено до ризикових платників податку на підставі п.8 Критеріїв ризиковості платника податку.

Товариство з обмеженою відповідальністю “ІНТЕР ТРЕЙДІНГ” направило на адресу Комісії повідомлення про подання інформації та копій документів, що свідчать про невідповідність платника податку критеріям ризиковості №2 від 29.04.2025 року.

З урахуванням отриманих від платника податку інформації та копій відповідних документів, поданих разом із повідомленням №2 від 29.04.2025 року Комісією прийняте рішення від 06.05.2025 року №121261, яким позивача віднесено до ризикових платників податку на підставі п.8 Критеріїв ризиковості платника податку.

У розділі: “Інформація, за якою встановлена відповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку” вказано постачання позивачем у період 28.06.2024 року по 25.12.2024 року платнику 36919456 товару з кодом згідно з Державним класифікатором продукції та послуг операції, визначеної як ризикова 0303531000; придбання у період з 11.07.2024 року по 07.01.2025 року платнику 36919456 товару з кодом згідно з Державним класифікатором продукції та послуг операції, визначеної як ризикова 2002.

Зокрема, у даному рішенні зазначено коди податкової інформації стосовно товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР ТРЕЙДІНГ», які є підставою для його прийняття:

11- накопичення залишків нереалізованих товарів за відсутності (недостатності) місць для їхнього зберігання (власних, орендованих складських приміщень) відповідно до поданої до контролюючих органів звітності та/або за відсутності придбання послуг зберігання;

07 - відсутність відомостей щодо сплати сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або недостатня кількість трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської операції в обсягах, зазначених у податковій накладній / розрахунку коригування (за відсутності інформації щодо придбання послуг з виконання робіт, необхідних для здійснення господарської операції) - для виробників товарів / постачальників послуг.

У розділі “Ненадання платником податку копій документів, які можуть свідчити про невідповідність критеріям ризиковості платника податку” вказано: банківська виписка з особових рахунка; Подані документи не відображають у повному обсязі провадження фінансово-господарської діяльності підприємства, що унеможливлює прийняття рішення про невідповідність критеріям ризиковості.

Позивачем подано скаргу на вказане рішення, яка рішенням комісії ДПС України від 22.05.2025 року №133831 залишена без задоволення та рішення комісій регіонального рівня про відповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку без змін.

Вважаючи рішення від 06.05.2025 року №121261 про відповідність ТОВ «ІНТЕР ТРЕЙДІНГ» критеріям ризиковості платника податку протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновок контролюючого органу про відповідність позивача критеріям ризиковості платника податку не обґрунтовано жодним належним та допустимим доказом. Оскаржуване рішення не містить конкретних відомостей про ризикову діяльність позивача, жодного аналізу операцій та контрагентів позивача, які б вказували на порушення податкової дисципліни чи належної обачності при виборі контрагентів.

Суд вказав, що при вирішенні податкових спорів слід виходити з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України.

Відповідно до підпункту 20.1.45 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право здійснювати щоденну обробку даних та інформації електронного кабінету, необхідних для виконання покладених на них функцій з адміністрування податкового законодавства та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, що включає, зокрема, прийняття, обробку та аналіз документів та даних платників податків, здійснення повноважень, передбачених законом, які можуть бути реалізовані в електронній формі за допомогою засобів електронного зв`язку.

Пунктом 61.1 статті 61 Податкового кодексу України визначено, що податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно підпункту 62.1.2 пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом, серед іншого, інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів.

Відповідно до пункту 71.1 статті 71 Податкового кодексу України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

За приписами пунктів 74.1, 74.3 статті 74 Податкового кодексу України, податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, зберігається в базах даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем (далі - Інформаційні системи) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику.

Інформаційні системи і засоби їх забезпечення, розроблені, виготовлені або придбані центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, є державною власністю.

Система захисту податкової інформації, що зберігається в базах даних Інформаційних систем, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику.

Внесення інформації до баз даних Інформаційних систем та її опрацювання здійснюються контролюючими органами.

Перелік Інформаційних систем визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику.

Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової та митної політики.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядків з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, №1165» від 11.12.2019 року № 1165 (далі Порядок № 1165) передбачено, що питання відповідності/невідповідності платника податку критеріям ризиковості платника податку розглядається комісією регіонального рівня.

У разі встановлення відповідності платника податку хоча б одному з критеріїв ризиковості платника податку комісією регіонального рівня приймається рішення про відповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку.

Включення платника податку до переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості платника податку, здійснюється в день проведення засідання комісії регіонального рівня та прийняття відповідного рішення.

Платник податку отримує рішення про відповідність критеріям ризиковості платника податку через електронний кабінет у день прийняття такого рішення.

У рішенні зазначається підстава, відповідно до якої встановлено відповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку.

Додатком 1 до Порядку №1165 встановлено наступні Критерії ризиковості платника податку на додану вартість, зокрема п.8: у контролюючих органах наявна податкова інформація, яка стала відома у процесі провадження поточної діяльності під час виконання покладених на контролюючі органи завдань і функцій, що визначає ризиковість здійснення господарської операції, зазначеної в поданих для реєстрації податковій накладній/розрахунку коригування.

Так, підставою для прийняття оскаржуваного рішення визначено таку податкову інформацію:

11- накопичення залишків нереалізованих товарів за відсутності (недостатності) місць для їхнього зберігання (власних, орендованих складських приміщень) відповідно до поданої до контролюючих органів звітності та/або за відсутності придбання послуг зберігання;

07 - відсутність відомостей щодо сплати сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або недостатня кількість трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської операції в обсягах, зазначених у податковій накладній / розрахунку коригування (за відсутності інформації щодо придбання послуг з виконання робіт, необхідних для здійснення господарської операції) - для виробників товарів / постачальників послуг.

В оскаржуваному рішенні, зокрема, зазначено, що підставою для його прийняття є інформація про придбання у період з 11.07.2024 року по 07.01.2025 року у платника 36919456 (ТОВ «ІНТЕР ТРЕЙДІНГ») товару з кодом згідно з УКТЗЕД 2002 (паста томатна).

Отже, податковий орган використав інформацію за якою позивач поставив сам собі товар – пасту томатну у період з 11.07.2024 року по 07.01.2025 року, будучи віднесеним до переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості платника податку.

Колегія суддів зазначає, що наведений у оскаржуваному рішенні аналіз податкової інформації очевидно є суперечним та не може свідчити про наявність у діях позивача будь-яких ознак ризикової господарської діяльності.

В той же час, ТОВ «ІНТЕР ТРЕЙДІНГ» уклало з компанією «TIANJIN HENG JUN LONG COMMERCIAL CO. LTD» (Китай) контракт № CKY24031OKEР від 08.03.2024 року про придбання пасти томатної. Факт імпорту продукції підтверджується доданим до позовної заяви документами, зокрема контрактом № CKY24031OKEР від 08.03.2024 року, інвойсом № CKY24031OK від 25.03.2024 року, ВМД №24UA500500022156U0 від 22.06.2024р., інвойсу № CKY24073OK від 12.08.2024 року, ВМД №24UA500500038708U3 від 14.11.2024 року, платіжними інструкціями в іноземній валюті № 218 від 11.06.2024 року, №3 від 2.08.2024 року, №7 від 30.10.2024 року.

Відповідно до наявних у матеріалах справи доказів зберігання здійснюється згідно договору оренди та вантажно-розвантажувальних робіт № 240624 від 24.06.2024 року на орендованому асфальтованому майданчику за адресою: м.Одеса, вул. Новомосковська дорога 23/1.

Позивачем долучено до позовної заяви акти наданих послуг та докази оплати оренди майданчика, що спростовує позицію податкового органу щодо відсутності місць зберігання товару.

Також колегія суддів зауважує, що відповідно до даних податкового органу середня облікова кількість працівників у 2024 році – 2 особи, що з урахуванням специфіки господарської діяльності позивача (оптова торгівля іншими продуктами харчування) є достатнім.

Більш того, податковий орган, прийнявши оскаржуване рішення про відповідність позивача критеріям ризиковості, не надав доказів проведення аналізу господарської діяльності товариства у розрізі конкретних операцій та не здійснив аналіз необхідної кількості трудових ресурсів, які б мали бути залучені.

Таким чином, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами відповідність позивача критеріям ризиковості платника податку.

З аналізу сталої позиції Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, вбачається, що хоча затверджена форма рішення не передбачає конкретизації підстав у разі відповідності пунктам 1 чи 8 критеріїв ризиковості платника податку, але й не скасовує обов`язку контролюючого органу необхідності доказування, передбаченого частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України. Комісія контролюючого органу має обґрунтувати свій висновок і надати належні та допустимі докази в підтвердження цих даних при прийнятті рішення, обґрунтованого тим, що в контролюючих органах наявна податкова інформація, яка стала відома в процесі провадження поточної діяльності під час виконання покладених на контролюючі органи завдань і функцій.

Судова колегія також звертає увагу, що комісія контролюючого органу, приймаючи рішення з посиланням на те, що у контролюючого органу наявна податкова інформація, яка стала відома у процесі провадження поточної діяльності під час виконання покладених на контролюючі органи завдань і функцій, що визначає ризиковість здійснення господарської операції, має обґрунтувати суду, на підставі якої інформації комісія дійшла такого висновку та надати належні, допустимі докази в підтвердження цієї інформації.

Документального підтвердження обставин, що позивач та/або контрагент задіяні у проведенні ризикових операцій, відповідач не надав. Під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій, відповідач не надав жодного доказу, який досліджувався в ході засідання Комісії і який слугував підставою для віднесення ТОВ «ІНТЕР ТРЕЙДІНГ» до критерій ризикових платників.

Отже, рішення комісії № 121261 від 06.05.2025 року не містить обґрунтувань підстав та причин віднесення позивача до ризикових платників податків відповідно до пункту 8 Критеріїв ризиковості платників податку, що також вірно встановлено судом першої інстанції.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № 640/11321/20 від 5 січня 2021 року, № 140/17441/20 від 19 листопада 2021 року, № 640/6130/20 від 23 червня 2022 року.

Так, п.6 Порядку № 1165 встановлено, що документами, необхідними для розгляду питання виключення платника податку з переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості платника податку, можуть бути:

договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них;

договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлено повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції;

первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявних типових форм та галузевої специфіки, накладні;

розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків;

документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачено договором та/або законодавством;

інші документи, що підтверджують невідповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку.

Інформацію та копії документів, подані платником податку, комісія регіонального рівня розглядає протягом семи робочих днів, що настають за датою їх надходження, та приймає відповідне рішення.

За результатами розгляду інформації та копій документів комісією регіонального рівня приймається рішення про відповідність/невідповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку, яке платник податку отримує в електронному кабінеті у день його прийняття (додаток 4).

Виключення платника податку з переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості платника податку, здійснюється в день проведення засідання комісії регіонального рівня та прийняття відповідного рішення.

Якщо комісією регіонального рівня протягом семи робочих днів, що настають за датою надходження зазначеної інформації та документів, не прийнято відповідного рішення, платник податку виключається з переліку платників податку, які відповідають критеріям ризиковості платника податку.

У разі надходження до контролюючого органу відповідного рішення суду, яке набрало законної сили, комісія регіонального рівня виключає платника податку з переліку платників податку, які відповідають критеріям ризиковості платника податку.

Судова колегія враховує, що в матеріалах справи наявні достатні та належні докази стосовно здійснення господарської діяльності позивачем, а відповідачем не надано доказів на підтвердження своєї правової позиції стосовно законності прийнятого рішення від 20.03.2025 року №2967 про відповідність платника податків на додану вартість критеріям ризиковості та не спростовано у процесуальний спосіб факт проведення господарських операцій між позивачем та іншими суб`єктами господарювання.

Колегія суддів наголошує, що контролюючий орган, в даному випадку, не наділений повноваженнями для здійснення повного аналізу господарських операцій позивача на предмет їх реальності.

Змістовна оцінка господарських операцій може бути проведена лише за результатом здійснення податкової перевірки платника податків, підстави та порядок проведення якої визначено нормами Податкового кодексу України (постанова Верховного Суду по справі № 500/2237/20 від 07.12.2022).

З урахуванням вищенаведеного, а також враховуючи встановлені обставини та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що рішення № 121261 від 06.05.2025 року є протиправним, тому підлягає скасуванню.

Щодо правомірності ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 5 000 грн, судова колегія зазначає наступне.

Представником позивача на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу разом з заявою надано до суду першої інстанції наступні документи: На підтвердження понесених судових витрат на правову допомогу представником позивача були надані наступні докази:

- договір від 09.01.2025 року № ПД-09/01-25 про надання правової допомоги, який укладено між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма номер один» відповідно до умов якого клієнт доручає, а юридична фірма приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором;

- акт приймання-передачі надання послуг від 08.08.2025 року;

- детальний опис робіт за договором про надання правової допомоги № ПД-09/01-25 від 09 січня 2025 року;

- платіжні інструкції: №249 від 11.06.2025 року на суму 8620,00 грн, №170 від 28.01.2025 року на суму 7420,00 грн, №3862 від 31.01.2025 року на суму 9000,00 грн.

Задовольняючи частково заяву, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи підтверджують факт отримання правової допомоги, однак обґрунтованою та пропорційною до предмета спору, об`єму та складності справи є сума 5000 грн.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно приписів ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Статтею 16 КАС України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що витрати на професійну правничу допомогу є одним з видів судових витрат і адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право позивача на відшкодування таких витрат за умови їх підтвердження належними доказами.

Статтею 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу вищевикладеного, видно, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 922/902/19.

Подаючи апеляційну скаргу, відповідач наголошував, що позивачем не надано доказів сплати відповідної суми на користь адвоката, зокрема доказів відображення адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16.09.2013 № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення», зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 01.10.2013 за № 1686/24218.

Колегія суддів зауважує, що вказаний наказ Міндоходів від 16.09.2013 р. № 481 втратив чинність на підставі наказу Міністерства фінансів № 261 від 13.05.2021 «Про затвердження типової форми, за якою здійснюється облік доходів і витрат фізичними особами - підприємцями і фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення»).

В той же час, відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Таким чином, вимоги процесуального закону не ставлять у залежність можливість розподілу судових витрат від надання доказів їх понесення учасником справи. Визначальною обставиною є факт отримання правової допомоги під час судового розгляду.

В даному випадку, для фактичного підтвердження отримання позивачем правової допомоги під час розгляду справи позивачем надано договір про надання правової допомоги, акт приймання-передачі надання послуг, детальний опис робіт, платіжні інструкції.

Отже, посилання апелянта виключно на відсутність доказів відображення адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності не спростовує отримання позивачем правової допомоги та не може вважатись визначальною обставиною для відмови позивачу у отримання компенсації понесених витрат.

При цьому ч.2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, ЄСПЛ зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи «Санді Таймс проти Об`єднаного Королівства (№ 2)» (Sunday Times v. UK (№2) від 6.11.1980, скарга № 6538/74) відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, їх необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.

Таким чином, на суд покладаються вимоги не тільки формально дослідити умови виконання договору про надання правової допомоги, а й встановити співмірність визначеної суми з урахуванням індивідуальних обставин кожної справи.

З огляду на вказане, суд першої інстанції мав підстави для надання оцінки співмірності заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу, що корелюється з прецедентною практикою ЄСПЛ.

В аспекті наведеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що дана справа є типовою, відноситься до справ незначної складності, тому не потребує значних зусиль та обсягу залученого часу з боку адвоката, тому співмірною є сума 5 000 грн.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив додаткове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Підстав для скасування чи зміни додаткового рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційної скарги вважає такими, що висновків суду не спростовують.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 21 липня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 320, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги Головного управління ДПС в Одеській області – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2026 року та додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: К.В.Кравченко