Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №420/29460/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/29460/25

Перша інстанція: суддя Свида Л.І.,

повний текст судового рішення

складено 17.11.2025, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

28 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, якому просив суд :

- визнати протиправною бездіяльності відповідача щодо відмови в оформленні позивачу посвідки на постійне проживання,

- зобов`язати відповідача оформити позивачу нову посвідку на постійне проживання замість втраченої посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 , виданої 31.08.2005 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що з 1998 року проживає в Україні, у 2005 році отримав посвідку на постійне проживання в Україні, однак 26.05.2022 року ним цю посвідку разом з громадянським паспортом було втрачено, про що він повідомив правоохоронні органи шляхом подання відповідної заяви. Позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з запитом та отримав відповідь про те, що він був документований посвідкою на постійне проживання в Україні 31.08.2005 року ОД №2168/05, рішень про скасування дозволу на міграцію та посвідки відповідачем не приймалося. Враховуючи зазначені обставини позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому посвідки на постійне проживання за наявними архівними документами, однак у наданні такої посвідки позивачу безпідставно відмовлено. Позивач зазначає, що не може подати документи для отримання посвідки у відповідності до вимог «Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №321, оскільки він втратив разом з посвідкою громадянський паспорт та не може його отримати або вийти з громадянства російської федерації в зв`язку з агресією російської федерації проти України та закриттям всіх консульських та посольських установ та без посвідки він не має можливості вільно пересуватися як в межах України так і через кордон.

Представник відповідача, заперечував проти задоволення позовних вимог, в обґрунтування своєї правової позиції зазначив, що позивач не дотримався порядку звернення до територіального підрозділу міграційної служби для отримання посвідки на постійне проживання в Україні замість втраченої, передбаченого «Порядком оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання», а також не надав дійсний паспортний документ іноземця.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відмови в оформленні позивачу посвідки на постійне проживання, зобов`язання відповідача оформити позивачу нову посвідку на постійне проживання замість втраченої посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 , виданої 31.08.2005 року – задоволено частково.

Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити ОСОБА_1 посвідку на постійне проживання замість втраченої посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 , виданої 31.08.2005 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 – відмовлено.

Стягнуто з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014, код ЄДРПОУ 37811384) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, апелянтом посилався на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 прибув в Україну з російської федерації в 1998 році та 31.08.2005 року був документований посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 .

Зазначені обставини не заперечуються Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області та підтверджуються відповіддю міграційної служби №Н-239/6/5101-25/5100.19.1/2793-25 від 21.03.2025 року на адресу позивача, в якій зазначено про те, що рішенням ВГІРФО УМВС України в Одеській області від 31.08.2005 року він отримав дозвіл на імміграцію в Україну та документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 виданою 31.08.2005 року. Також в цьому листі зазначено, що рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україні та посвідки на постійне проживання ГУДМС в Одеській області не приймалося.

Позивач отримав РНОКПП та з 12.02.2006 року зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 26.05.2022 року втратив паспорт та посвідку на проживання в Україні, про що повідомив органи поліції 01.06.2022 року, про що свідчить Талон-повідомлення єдиного обліку №6860 від 01.06.2022 року Білгород-Дністровського районного відділу поліції ГУ НП в Одеській області.

Враховуючи такі обставини позивач 07.07.2025 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою, в якій зазначив про видачу йому посвідки на постійне проживання № НОМЕР_3 , її втрату разом з паспортним документом, отримання відповіді від міграційних органів про видачу йому посвідки, відсутність рішень про її скасування та враховуючи неможливість надання паспорту у відповідності до «Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання», а також неможливість отримати новий паспорт через військову агресію російської федерації проти України та не можливість виїхати за кордон, просив видати йому посвідку за наявними архівними документами, які надавалися ним під час отримання у 2005 році посвідки серії НОМЕР_1 .

До цієї заяви позивачем були додані копія посвідки серії НОМЕР_1 , копія витягу з реєстру територіальної громади, копія довідки Національної поліції про втрату документів, копія листа ГУ ДМС в Одеській області №Н-239/6/5101-25/5100.19.1/2793-25 від 21.03.2025 року.

Однак, Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області позивачу надана відповідь №Н-504/6/5101-25/5100.19.1/7334-25 від 23.07.2025 року з посиланням на п.40 «Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання» та обґрунтуванням не можливості оформити посвідку на постійне проживання без наявності дійсного національного паспортного документа іноземця.

Крім того, позивач 07.07.2025 року звернувся до Державної міграційної служби України із заявою, в якій просив роз`яснити яким чином він може отримати посвідку на постійне проживання замість втраченої враховуючи також втрату паспорту громадянина російської федерації та не можливість його отримати через агресію російської федерації щодо України, однак отримав відповідь від 24.07.2025 року про те, що він не може отримати таку посвідку за відсутності дійсного паспортного документа громадянина російської федерації.

Враховуючи зазначені обставини позивач звернувся за захистом до суду та просить визнати бездіяльність відповідача щодо відмови в оформленні посвідки протиправною та зобов`язати відповідача видати таку посвідку замість втраченої.

Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України від 22 вересня 2011 року №3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (Закон № 3773-VI).

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно з ч.3 ст.3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Згідно ст.1 Закону №3773-VI посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Статтею четвертою вказаного Закону визначені підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України та підстави для видачі посвідки на тимчасове проживання, які також визначаються відповідно до ст. 5 цього ж Закону.

Так, положеннями ч.14 ст.4 Закону №3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій-тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

Згідно з ч.3 ст.5 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій-п`ятнадцятій, вісімнадцятій та двадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.

Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною тринадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, документ, що підтверджує факт навчання в Україні, та зобов`язання навчального закладу повідомити центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, про відрахування з такого закладу.

При цьому, згідно ч.22 ст.4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, зобов`язані мати дійсний паспортний документ.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №321 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання (Порядок № 321).

Відповідно п.1 Порядку №321 посвідка на постійне проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Пунктом 5 Порядку №321 встановлено, що посвідка видається протягом 15 робочих днів з дати прийняття документів від іноземця або особи без громадянства.

Згідно з п. 7 Порядку №321 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, обмін посвідки здійснюється у разі:

1) зміни інформації, внесеної до посвідки;

2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки;

3) закінчення строку дії посвідки;

4) непридатності посвідки для подальшого використання (посвідка/фотокартка має пошкодження, що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім`я, дату та місце народження, ким видана посвідка, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження серії та номера, що не дають змогу встановити реквізити посвідки, виправлення, пошкодження, які блокують можливість зчитування, а також внесення змін до інформації безконтактного електронного носія), а також у разі відсутності частини посвідки;

5) досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія).

Відповідно п.16 Порядку №321 документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб`єкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства.

Пунктом 18 Порядку №321 визначено, що у разі виникнення обставин (подій), у зв`язку з якими посвідка підлягає обміну (крім закінчення строку дії), документи для її обміну подаються протягом одного місяця з дати виникнення таких обставин (подій).

Пунктом 40 Порядку №321 передбачено, що для оформлення у зв`язку із втратою або викраденням посвідки, її обміну іноземець або особа без громадянства подають такі документи:

1) посвідку, що підлягає обміну (крім випадків втрати та викрадення);

2) дійсний паспортний документ іноземця (або паспортні документи - у разі, коли іноземець має одночасно громадянство (підданство) кількох держав (множинне громадянство) або документ, що посвідчує особу без громадянства;

3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку;

4) документи, що підтверджують обставини чи юридичні факти, відповідно до яких посвідка підлягає обміну (крім випадків, передбачених підпунктами 3-5 пункту 7 нього Порядку), документи, видані компетентними органами іноземних держав, мають бути легалізованими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;

5) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником;

6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати;

7) документ, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків, з даними про реєстраційний номер облікової картки платника податків (у разі наявності).

Рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні (п. 43 Порядку № 321).

Відповідно до п.46 Порядку №321 після проведення перевірок, підтвердження факту оформлення та видачі посвідки, ідентифікації іноземця або особи без громадянства керівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС приймає рішення про оформлення посвідки або про відмову в її оформленні.

При цьому, пунктом 62 Порядку №321 визначено, що територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли:

1) іноземець або особа без громадянства мають посвідку чи посвідку на тимчасове проживання (крім випадків обміну посвідки або оформлення посвідки іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово проживали на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання), посвідчення біженця чи посвідчення особи, якій надано додатковий захист, які є дійсними на день звернення;

2) іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в`їзду;

3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію;

4) встановлено належність особи до громадянства України;

5) за видачею посвідки звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень для її отримання;

6) іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17 і 18 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі посвідки;

7) отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця та особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;

8) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі або строк його дії закінчився;

9) встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей, підроблених документів або встановлено факт скасування наданого їм дозволу на імміграцію;

10) виявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов`язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в`їзду в Україну;

11) в інших випадках, передбачених законом.

В межах розглядаємої справи колегія суддів зазначає, що позивач 07.07.2025 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою, в якій зазначив про видачу йому посвідки на постійне проживання №2168/05, її втрату разом з паспортним документом, отримання відповіді від міграційних органів про видачу йому посвідки, відсутність рішень про її скасування та враховуючи неможливість надання паспорту у відповідності до «Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання», а також неможливість отримати новий паспорт через військову агресію російської федерації проти України та не можливість виїхати за кордон, просив видати йому посвідку за наявними архівними документами, які надавалися ним під час отримання у 2005 році посвідки серії НОМЕР_1 .

23.07.2025 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області позивачу надана відповідь №Н-504/6/5101-25/5100.19.1/7334-25 з посиланням на п. 40 «Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання» та обґрунтуванням не можливості оформити посвідку на постійне проживання без наявності дійсного національного паспортного документа іноземця.

Колегія суддів констатує, що зі змісту листа відповідача від 23.07.2025 за вих. № Н-504/6/5101-25/5100.19.1/7334-25 слідує, що рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання відповідно до Порядку оформлення, керівником територіального органу ДМС не приймалося.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області не приймало рішення (у розумінні волевиявлення) по суті письмового звернення громадянина у формі рішення, як суб`єкт управлінських дій, а лише надав письмову відповідь-роз`яснення про наявність підстав для відмови в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання відповідно до Порядку оформлення, керівником територіального органу ДМС.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору неправильно встановив фактичні обставини справи та надав їм неналежну правову оцінку, що призвело до неправильного вирішення справи.

Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.

Керуючись статтею 315 КАС України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 317; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, –

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області – задовольнити, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року – скасувати, ухвалити у справі нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.В. Джабурія

Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко