Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №420/38834/24 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/38834/24

Перша інстанція: суддя Хом`якова В.В.,

повний текст судового рішення

складено 17.11.2025, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

16 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, якому просив суд :

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 29.11.2024 року № 262540017437;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити пенсію ОСОБА_1 відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» шляхом зарахування до стажу всіх періодів роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 21.07.1978 року та період навчання з 01.09.1976 року по 13.07.1978 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що звернувся із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 29.11.2024 № 262540017437 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з недійсністю паспорта та особистого повідомлення заявника щодо нездійснення іншою державою пенсійних виплат.

Відповідач не зарахував до страхового періоду навчання з 01.09.1976 року по 13.07.1978, оскільки наявне виправлення дати зарахування на навчання, та період роботи з 01.01.1992 року по 28.07.1992, оскільки позивач працював в російській федерації та була припинена Угода про гарантії прав громадян держав, незараховано до загального страхового стажу всі періоди роботи за трудовою книжкою НОМЕР_1 у зв`язку з нечитабельною печаткою на титульній сторінці. Позивач вважає своє право на пенсійне забезпечення порушеним, вказує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, більш того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період. Записи в трудовій книжці містить всі необхідні відомості про роботу у спірний період. При зверненні за призначенням пенсії позивач досяг 65 річного віку, отже, позивачу необхідно мати 15 років стажу, сам відповідач вказує, що тільки страхового стажу у позивача 18 років 10 місяців 7 днів, що є достатнім для призначення пенсії за віком.

Представник відповідача, заперечував проти задоволення позовних вимог, в обґрунтування своєї правової позиції зазначив, що 20.11.2024 звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058. За наслідками розгляду заяви та наданих документів 29.11.2024 Головним управлінням винесено рішення № 262540017437 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв`язку з недійсністю трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки титульна сторінка завірена нечитабельною печаткою, до страхового стажу не зараховано: період навчання з 01.09.1976 по 13.07.1978 згідно атестату № 9130 від 19.07.1978, оскільки в ньому наявне виправлення дати зарахування на навчання, період роботи з 01.01.1992 по 28.07.1992 в російській федерації у зв`язку з тим. що з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, період роботи з 03.05.1997 по ... згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 21.07.1978 не був зарахований, оскільки відсутній запис про звільнення. Крім того, до заяви позивачем надано ID-картку (паспорт) серія НОМЕР_2 та витяг про місце реєстрацію, які відскановано не в повному обсязі. Право на пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону № 1058 відсутнє у зв`язку з відсутністю стажу та недійсністю паспорта і особистого повідомлення заявника щодо нездійснення іншою державою пенсійних виплат.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 - задоволений частково. Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 29.11.2024 року № 262540017437. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1976 року по 13.07.1978 року. Зобов`язано повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.11.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, щодо врахування при обчисленні страхового стажу відомостей періодів роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 21.07.1978 року та періоду навчання з 01.09.1976 року по 13.07.1978 року. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) судовий збір в сумі 605 (шістсот п`ять) грн. 60 коп.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, апелянтом посилався на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_2 , виданим органом 8036.

Позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності заяву позивача було передано на розгляд Головному управлінню ПФУ в Одеській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 29.11.2024 року № 262540017437 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з недійсністю паспорта та особистого повідомлення заявника щодо нездійснення іншою державою пенсійних виплат.

Зазначено, що до заяви надано ID-картку (паспорт) серія НОМЕР_2 та витяг про місце реєстрацію, які відскановано не в повному обсязі.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано:

- період навчання з 01.09.1976 по 13.07.1978 згідно атестату № 9130 від 19.07.1978, оскільки наявне виправлення дати зарахування на навчання.

- періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки титульна сторінка завірена нечитабельною печаткою.

В тому числі:

- в період роботи з 01.01.1992 по 28.07.1992 в російській федерації згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 21.07.1978, оскільки з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 .

- період роботи з 03.05.1997 по ... згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 21.07.1978 , оскільки відсутній запис про звільнення.

У вказаному рішенні зазначено, що загальний страховий стаж складає 18 років 10 місяців 07 днів.

Не погодившись з рішенням про відмову в призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов`язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон України №1058-IV).

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною 1 ст.24 Закону України №1058-IV встановлено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV).

За змістом ч.1 ст. 26 Закону України №1058- IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Згідно ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, ст.48 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ПФУ в Одеській області рішенням від 29.11.2024 №262540017437, зокрема не зараховано період навчання позивача, з 01.09.1976 по 13.07.1978, згідно атестату №9130 від 19.07.1978 року, оскільки наявне виправлення дати зарахування на навчання, з приводу чого слід зазначити наступне.

Відповідно до п. «д» ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до ст.62 Закону України від 05.11.1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, на час заповнення трудової книжки позивача, діяла Інструкція № 162.

Відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції № 162 про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний лист) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (чи друк відділу кадрів), де вперше заповнювалася трудова книжка.

Надалі була чинною Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (далі - Інструкція №58).

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження: відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення: відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України: відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з ним винагороди.

Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказ) (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати текст) наказу (розпорядження).

Аналіз указаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Отже, є правильним висновок суду першої інстанції, що обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника, а також проставлення печатки покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.

При цьому, колегія суддів погоджується із доводами позивача, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі №677/277/17. Тобто, тягар наслідків у вигляді позбавлення права на страховий стаж не може бути виправданим через відсутність дати початку роботи позивача. Позивач і відповідач мають можливість здійснити перевірку вказаним обставинам, чи то надати додаткові довідки. І лише у випадку неможливості визначення точної календарної дати початку роботи у березні 1994 року, усі неузгодженості мають трактуватись на користь позивача.

Як встановлено судами, трудова книжка позивача НОМЕР_4 від 21.07.1978 має запис про період навчання з 01.09.1976 по 13.07.1978. Також період навчання підтверджений копією атестату № 9130 від 19.07.1978 року, який підтверджує період навчання в технічному училищі № 2 м. Рига з 01.09.1976 по 13.07.1978. Виправлення в році початку навчання 1976 на правій сторінці атестату є недоліком, але цей період початку навчання підтверджується відомостями на лівій сторінці атестату на латвійській мові, де вказаний рік зарахування на навчання без виправлення, а саме - 1976.

Щодо не зарахування періоду роботи з 01.01.1992 по 28.07.1992 в російській федерації згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 21.07.1978, у зв`язку з тим, що з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода від 13.03.1992).

Згідно ст. 1 Угоди від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.

Тобто, дія цієї угоди розповсюджувалася на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав - учасниць угоди.

В силу положень ст.6 Угоди від 13.03.1992, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Статтею 11 зазначеної Угоди від 13.03.1992, встановлено, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Аналіз наведених норм вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, підлягає безумовному врахуванню при встановленні права на пенсію. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Суд звертає увагу пенсійного органу, що Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.

Згідно п. 2 ст. 13 Угоди від 13.03.1992, пенсійні права громадян держав - учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави - учасниці, на території якої вони проживають.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, положення відповідних міжнародних договорів розповсюджуються також і на питання, пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов`язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві, зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992р., цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в росії. Тобто, існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14.11.2019 у справі №676/6166/16-а, від 16.04.2020 у справі №555/2250/16-а від 17.06.2020 у справі №646/1911/17, від 21.02.2020 у справі №291/99/17 та від 06.07.2020 у справі №345/9/17.

Отже, при прийнятті рішення щодо зарахування чи відмови в зарахуванні до страхового стажу певних періодів роботи, орган пенсійного фонду повинен враховувати норми законодавства України, в сукупності з нормами законів тієї країни, на території якої працювала в спірний період роботи особа, яка звернулась за призначенням пенсії.

Між тим, на час набуття позивачем трудового стажу у спірних періодах, вказана вище Угода від 13.03.1992 була чинною для України, тому підлягає застосуванню до даних правовідносин.

Щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 03.05.1997 по ... згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 21.07.1978, колегія суддів зазначає.

Згідно з пунктом 4.2 розділу IV в редакції Порядку №22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, серед іншого, уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.

Згідно зі ст.101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Згідно із ч.3 ст.44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Таким чином законодавець не тільки наділив відповідача правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а й зобов`язав витребовувати в установленому законодавством порядку відомості, необхідні для здійснення покладених на Головне управління Фонду завдань та сприяти особам, що звернулись за призначенням пенсії, в одержанні відсутніх у них документів для призначення пенсії.

Отже у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачці надати довідку.

Такі висновки узгоджуються з правою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до якої на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Стосовно посилань про недійсність паспорта через відсканування його не в повному обсязі та відсутність особистого повідомлення заявника щодо нездійснення іншою державою пенсійних виплат, як підставу для відмови у призначенні пенсії за віком, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо їх необґрунтованість та зазначає.

Згідно п. 1.8 п. 1 розділу 1 Порядку, у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія…. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Отже, відповідач мав письмово повідомити позивача про необхідність подання належним чином оформленої копії паспорту та особистого повідомлення заявника щодо нездійснення іншою державою пенсійних виплат, якщо вважав необхідність їх подання.

Особам, які проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України або які виїхали на підконтрольну Україні територію з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат проводиться за умови неодержання пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат. (п. 10 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, затвердж. постановою КМУ № 299 від 11.02.2025).

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та не спростовується відповідачем, позивач подав до пенсійного органу для призначення пенсії основний документ, який підтверджує стаж роботи - трудову книжку. Відповідач в свою чергу не надав відповідних копій матеріалів пенсійної справи про перелік поданих документів.

Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, –

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.В. Джабурія

Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко