Постанова від 22 березня 2026 р. у справі №420/4651/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/4651/25

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Димерлія О.О.,

суддів Шляхтицького О.І., Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 року у справі №420/4651/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В:

13 лютого 2025 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати;

- зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року №702, за період з 03.02.2020 року по день її фактичної виплати, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-111 та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у день виключення зі списків особового складу відповідач не виплатив позивачу всіх належних при звільненні сум, а саме компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену приписами постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року №702. Так, лише 28.01.2025 року за наслідками звернення ОСОБА_1 відповідачем здійснено виплату зазначеної вище компенсації у розмірі 18160 грн. 59 коп.

У свою чергу, в порушення вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-III та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, відповідач при несвоєчасній виплаті сум грошового забезпечення, не нарахував та не виплатив на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати за весь час затримки, а відтак допустив протиправну бездіяльність.

За наслідками розгляду зазначеної справи Одеським окружним адміністративним судом 17 вересня 2025 року прийнято судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року №702, за період з 03.02.2020 року по день її фактичної виплати (29.01.2025 року), відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-111 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги, окружний адміністративний суд виходив з того, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину заробітної плати (грошового забезпечення), така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Військовою частиною НОМЕР_1 (далі – скаржник) подано апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що грошова компенсація за не використані дні додаткової відпустки виплачується тільки у разі звільненні військовослужбовця зі служби, тобто тільки один раз, а тому має разовий характер, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом норм процесуального права при установленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як з`ясовано судовою колегією, ОСОБА_1 проходив військову службу в НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби ДПС України (Військовій частині НОМЕР_1 ).

Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) від 31.01.2020 року №50-ОС, старшого прапорщика ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу прикордонного загону та всіх видів забезпечення.

08 січня 2025 року начальником НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) прийнято наказ №12-ос «Про внесення змін до наказу про особовий склад від 31.01.2020 року №50-ОС», яким наказано:

«Виплатити грошову компенсацію за 41 (сорок один) невикористаний календарний день щорічної додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 додатку 4 постанови із розрахунку 7 календарних днів пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах за 2012, 2013, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 роки».

Підставою для прийняття цього наказу зазначено: звернення ОСОБА_1 від 09.12.2024 року №Б-14310.

31.01.2025 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ), у якій просив виплати на його користь компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати за весь час затримки.

Листом НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) від 07.02.2025 року №09/Б-729/865 повідомлено позивача про виплату йому грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року №702 та надано платіжну інструкцію №371 від 28.01.2025 року, а також довідку №78 від 07.02.2025 року.

Спірні правовідносини у цій справі склались з приводу ненарахування і невиплати Військовою частиною НОМЕР_1 на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену приписами постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року №702.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 (далі - Порядок № 159).

Згідно із статями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:

- пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Зі змісту цих норм слідує, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених строків виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення)).

Умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно до пункту 2 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

Як з`ясовано апеляційним судом, у межах спірних правовідносин позивач уважає, що має право на отримання компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а саме грошової компенсації за неотриману додаткову відпустку, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року №702.

У свою чергу, з аналізу вище викладених норм законодавства України слідує, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст. 2 Закону № 2050-ІІІ, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Компенсація за порушення строків виплати такого доходу, який не має разовий характер, проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування, самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Між тим, абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» установлено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що компенсація за невикористану додаткову відпустку не носить постійного характеру та є одноразовою виплатою, а тому відноситься доходу, за затримку виплати якого нараховується компенсація у відповідності до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159.

Подібний правовий висновок сформовано у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 року по справі № 300/843/20, у відповідності до якого грошова компенсація за невикористані дні відпустки є одноразовою виплатою, яка, хоча і включається до фонду заробітної плати (додаткового), проте є виплатою за невідпрацьований час, тобто має іншу правову природу - відноситься до разових платежів; не пов`язана з виконанням позивачем своїх службових обов`язків і має компенсаційний характер, пов`язаний, як правило, із фактом звільнення працівника.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами скаржника про те, що у даному випадку нарахування компенсації за несвоєчасну виплату компенсації за невикористані дні відпустки не здійснюється.

Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

З урахуванням викладеного у сукупності, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому не дав належної правової оцінки викладеним вище обставинам чим порушив принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, яке у свою чергу призвело до ухвалення рішення, яке не відповідає вимогам щодо законності і обґрунтованості.

У зв`язку з цим, суд апеляційної інстанції уважає за необхідне апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити повністю, а оскаржуване рішення суду скасувати з прийняттям нового рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити повністю.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 року у справі №420/4651/25 – скасувати.

Прийняти у справі №420/4651/25 нове рішення суду.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.

Суддя-доповідач О.О. Димерлій

Судді О.І. Шляхтицький Н.В. Вербицька