Постанова від 22 березня 2026 р. у справі №420/26343/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/26343/25

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Димерлія О.О.,

суддів Вербицької Н.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.10.2025 року у справі №420/26343/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В:

05 серпня 2025 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просив:

- визнати протиправною відмову Головного управління ДСНС України в Одеській області, викладену в листі від 15.05.2025 року №6000.2-3658/6017/6, щодо виключення квартири АДРЕСА_1 , з числа службових;

- зобов`язати Головне управління ДСНС України в Одеській області направити клопотання на розгляд Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради з проханням щодо вирішення питання про виключення з числа службових 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Пересипську районну адміністрації Одеської міської ради розглянути по суті клопотання Головного управління ДСНС України в Одеській області, та прийняти рішення про виключення з числа службових 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи позов, позивач вказував, що ОСОБА_1 є полковником служби цивільного захисту у відставці, та з 2007 року проживає разом із сім`єю у трикімнатній квартирі АДРЕСА_1 . Так, квартира, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , надана ОСОБА_1 як службове житло на підставі ордеру №1504 серії МР від 28 березня 2007 року. Після припинення трудових відносин з ГУ МНС України в Одеській області, позивач продовжує проживати у вказаній квартирі разом з сім`єю понад 17 років.

У свою чергу, як стверджував позивач, у 2008 році житлова комісія ГУ МНС України в Одеській області розглянула рапорт ОСОБА_1 і прийняла рішення, оформлене протокол №6 від 08.12.2008 року, про вилучення вказаної квартири з числа службових. Разом з цим, після прийняття відповідного рішення квартира не була офіційно виключена з числа службових.

Так, у 2025 році позивач повторно звернувся до відповідача з заявою про виключення квартири з числа службових, однак, листом №6000.2-3658/6017/6 від 15.05.2025 року відповідачем відмовлено у задоволені його заяви. Вважаючи відмову відповідача протиправною, та такою, що суперечить нормам житлового законодавства, а також порушує конституційні права ОСОБА_1 на житло, позивач звернувся до суду з даним позовом.

За наслідками розгляду зазначеної справи Одеським окружним адміністративним судом 22 жовтня 2025 року прийнято судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у виключенні квартири АДРЕСА_1 , з числа службових, оформленої листом від 15.05.2025 року №6000.2-3658/6017/6.

Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.04.2025 року щодо виключення з числа службових трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , та прийняте рішення про направлення клопотання на розгляд Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради щодо вирішення питання про виключення з числа службових трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Ухвалюючи означене рішення, суд першої інстанції виходив із того, що з боку позивача виконані всі умови, а саме наявний ордер на квартиру як підтвердження законності вселення, тривалий строк проживання без службових обов`язків, а також рішення попереднього органу ГУ МНС України щодо відсутності необхідності у службовому утриманні житла.

У свою чергу, внаслідок відмови відповідача у виключенні квартири з числа службових позивач фактично позбавлений можливості реалізувати свої права на житло, що є порушенням у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За наведених обставин, з метою забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, окружний адміністративний суд дійшов висновку про те, що наявні підстави для зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо виключення квартири з числа службових та прийняття рішення про направлення клопотання на розгляд Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради щодо вирішення питання про виключення квартири з числа службових.

Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції вказав на те, що судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, які можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому. Оскільки станом на момент розгляду даної справи відповідач ще не направив клопотання на розгляд Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради з проханням щодо вирішення питання про виключення квартири з числа службових трикімнатної квартири, а тому відсутні підстави для зобов`язання органу місцевого самоврядування прийняти відповідне рішення.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (далі – скаржник) подано апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив апеляційний суд скасувати рішення суду в оскаржуваній частині та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що порядок надання службових жилих приміщень в будинках державного і громадського житлового фонду і користування ними визначено в Положенні від 04 лютого 1988 року №37. Згідно до приписів п. 6 Положення №37 жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих.

Як стверджував скаржник, станом на 01 січня 2025 року у Головному управлінні на квартирному обліку щодо поліпшення житлових умов перебувають за списками: загальна черга 200 осіб, першочерговики 89 осіб, позачерговики 14 осіб. При цьому, сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 спростовує доводи апеляційної скарги, вказуючи на законність ухваленого рішення та просить його залишити без змін.

В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як з`ясовано судовою колегією та слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 проживає разом із сім`єю у трикімнатній квартирі АДРЕСА_1 . Вказана квартира надана ОСОБА_1 як службове житло на підставі ордеру №1504 серії МР від 28 березня 2007 року. (а.с.55)

У 2008 році житлова комісія ГУ МНС України в Одеській області розглянула рапорт ОСОБА_1 і прийняла рішення, оформлене протоколом №6 від 08.12.2008 року, щодо вилучення вказаної квартири з числа службових. (а.с.57)

Разом з цим, після прийняття житловою комісією ГУ МНС України в Одеській області рішення, яке оформлене протоколом №6 від 08.12.2008 року, таке рішення не реалізовано у визначеному законом порядку у зв`язку з чим квартира АДРЕСА_1 не виключена з числа службових.

У 2025 році ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області із заявою, у якій просив виключити квартиру АДРЕСА_1 з числа службових.

15.05.2025 року листом №6000.2-3658/6017/6 Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області повідомило позивача про те, що Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 року №37, визначається порядок надання, користування та виселення з службових жилих приміщень.

Згідно до п. 6 вказаного Положення, жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.

Враховуючи викладене і те, що на теперішній час не відпала потреба у використанні вище зазначеного житла в якості службового, у Головного управління відсутні правові підстави для задоволення вимог викладених у заяві. (а.с.56)

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом України, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно до частини першої статті 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

У відповідності із статтею 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Приписами статті 118 ЖК України передбачено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири. Жилі приміщення, що надаються народним депутатам України на період їх роботи на постійній основі у Верховній Раді України, включаються до числа службових і виключаються з їх числа за рішенням Верховної Ради України за поданням Комісії Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності депутатів.

Частиною другою статті 121 ЖК України визначено, що службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.

На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення (частина перша статті 122 ЖК України).

Постановою Ради Міністрів Української РСР від 04 лютого 1988 року №37 затверджено Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР (далі - Положення).

Відповідно до пункту 2 Положення службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні знаходитися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця).

Згідно із пунктом 6 Положення жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.

Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. У будинках, належних колгоспам, жиле приміщення виключається з числа службових за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Про виключення жилого приміщення з числа службових у журналі обліку службових жилих приміщень робиться відповідна відмітка.

Зі змісту вказаних положень слідує, що вирішення питання про виключення житлового приміщення із числа службових можливе лише за наявності клопотання адміністрації підприємства, яке використовує вказане житлове приміщення як службове. При цьому, підставами для виключення квартири з числа службових є: відсутність потреби у подальшому використанні житла як службового; виключення у встановленому порядку житла з числа службових.

Як слідує з матеріалів справи, на підставі ордеру №1504 серії МР від 28 березня 2007 року, виданого Малиновською районною адміністрацією виконавчого комітету Одеської міської Ради, ОСОБА_1 разом із сім`єю вселено до квартири АДРЕСА_1 .

За наслідками розгляду рапорту ОСОБА_1 , 08 грудня 2008 року житловою комісією Головного управління МНС України в Одеській області прийнято рішення, оформлене протоколом №6, щодо вилучення із числа службових квартиру АДРЕСА_1 . Вирішено підготувати документи про вилучення із числа службової та надати до Суворовської райдержадміністрації для отримання ордеру.

Разом з цим, апеляційним судом установлено, що вказане вище рішення житлової комісії Головного управління МНС України в Одеській області №6 08 грудня 2008 року не реалізовано, у зв`язку з чим квартира АДРЕСА_1 не виключена з числа службових.

Лише у 2025 році позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив виключити квартиру АДРЕСА_1 з числа службових.

За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 , Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області прийнято рішення, оформлене протоколом №1 від 25.04.2025 року, яким вирішено відмовити у виключенні з числа службових жилого приміщення розташованого за адресою АДРЕСА_3 та надати заявнику обґрунтовану відповідь згідно до Положення про порядок надання службових жилих приміщень користування ними в Українській РСР затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 року №37.

У зв`язку з чим, 15.05.2025 року листом №6000.2-3658/6017/6 Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області повідомило позивача про те, що у державного органу не відпала потреба у використанні квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 як службового житла для проживання працівників Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області.

Як стверджував скаржник, станом на 01 січня 2025 року у Головному управлінні на квартирному обліку щодо поліпшення житлових умов перебувають за списками:

- загальна черга 200 осіб;

- першочерговики 89 осіб;

- позачерговики 14 осіб.

Вище наведене у сукупності, на переконання апеляційного адміністративного суду, свідчить про правомірність дій відповідача щодо відмови у виключенні квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 як службового житла, оскільки такі дії відповідають вимогам Положення про порядок надання службових жилих приміщень користування ними в Українській РСР затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 року №37.

При цьому, як з`ясовано апеляційним судом, будь-яких доказів того, що ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку, у зв`язку з чим потребує необхідності у забезпеченні житлом, матеріали справи не містять. Більше того, починаючи з 2008 року не вчиняв будь-яких дій, спрямованих на закінчення процесу виключення квартири з числа службових з огляду на наявне рішення житлової комісії Головного управління МНС України в Одеській області, оформлене протоколом №6.

Також, колегія суддів відхиляє посилання позивача про порушення його права на забезпечення житлом у розумінні приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), зважаючи на таке.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У пунктах 40-44 рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) від 02.12.2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява №30856/03) зазначено, що згідно із Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення ЄСПЛ від 13.05.2008 у справі «McCann v. the United Kingdom», заява №19009/04, пункт 50).

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У статті 9 Житлового кодексу України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього (частина перша статті 118 Житлового кодексу України).

Положеннями статті 125 Житлового кодексу України передбачено, що осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років, не може бути виселено із службового житла без надання іншого жилого приміщення.

Як убачається з матеріалів справи, починаючи з 2007 року і по теперішній час позивач разом зі своєю сім`єю проживає у квартирі АДРЕСА_1 .

Окрім того, спір у цій справі не стосується виселення позивача, а стосується оскарження відмови відповідача у виведенні житлового приміщення з числа службового житла, а тому посилання позивача про порушення права на житло та втручання в його майнові права не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Зміст встановлених конкретних фактичних обставин у цій справі свідчить про неправильне застосування окружним адміністративним судом наведених норм матеріального права та як наслідок помилкове задоволення позовних вимог.

Згідно із п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписами статті 317 КАС України передбачено підстави для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене вище, оскільки при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, відтак, згідно до ст. 315, 317 КАС України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Враховуючи те, що рішення суду попередньої інстанції по суті спору у цій справі є скасованим, то за правилами КАС України розподіл судових витрат має бути здійснений судом, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. (ч.6 ст. 139 КАС України)

Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 КАС України однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є: відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема, й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також не вирішення окремих процесуальних питань, серед іншого, розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

Як слідує з матеріалів справи та установлено апеляційним судом, додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 року у справі №420/26343/25 вирішено питання щодо розподілу судових витрат, понесених позивачем, які підлягали стягненню з відповідача у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог.

Так, згідно із пунктом 3 частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Отже, додаткове рішення хоч і є окремим процесуальним документом, проте в силу вимог п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України є невід`ємною частиною (складовою) основного судового рішення, тобто нерозривно з ним пов`язане, оскільки саме його наявність слугувало передумовою для прийняття додаткового. Відтак, у разі скасування основного рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає законну силу.

Оскільки скасування основного судового рішення в даному випадку нівелює дію додаткового рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 року у справі №420/26343/25, відповідне додаткове рішення суду, як похідне, також підлягає скасуванню.

Подібний за змістом підхід застосований Великою Палатою Верховного Суду у справі №904/8884/21.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області – задовольнити повністю.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.10.2025 року та додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 року у справі №420/26343/25 – скасувати.

Прийняти у справі №420/26343/25 нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.

Суддя-доповідач О.О. Димерлій

Судді Н.В. Вербицька О.І. Шляхтицький