Постанова від 22 березня 2026 р. у справі №400/973/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/973/25

Перша інстанція: суддя Птичкіна В.В.,

повний текст судового рішення

складено 30.06.2025, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Димерлія О.О.,

суддів – Вербицької Н.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.06.2025 у справі №400/973/25 за позовом ОСОБА_1 до Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями про визнання протиправним та скасування в частині рішення, оформленого протоколом від 27.11.2024 №233, зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В:

31.01.2025 ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій, з урахуванням уточнень, просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з контролю за забезпеченнями військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, оформлене протоколом від 27.11.2024 № 233, в частині не погодження капітану запасу ОСОБА_1 пропозиції про надання для постійного проживання, шляхом виключення із числа службового житла, двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Комісію з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями розглянути облікову справу капітана запасу ОСОБА_1 та погодити його пропозицію про надання для постійного проживання шляхом виключення із числа службового житла двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням висновків суду у цій справі та відповідно до Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 № 380.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він у Військовій частині НОМЕР_1 перебуває на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житла для постійного проживання з 29.06.2005, у списку осіб, що користуються правом позачергового отримання житлових приміщень – з 26.01.2010 складом сім`ї три особи. За час проходження служби у Миколаївському гарнізоні забезпечувався житлом за рахунок Міністерства оборони України, а саме службовою двокімнатною квартирою жилою площею 30,3 кв. м., яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Житлова комісія Військової частини НОМЕР_1 погодила забезпечення ОСОБА_1 постійним житлом шляхом виключення із числа службового. Проте, Комісія з контролю за забезпеченням військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями протиправно відмовила у погодженні забезпечення ОСОБА_1 постійним житлом шляхом виключення із числа службового.

Не погодившись із заявленими позивачем позовними вимогами Міністерством оборони України до суду першої інстанції подано відзив, у якому зазначено, що ОСОБА_1 станом на час розгляду Комісією Міністерства оборони України питання про надання йому постійного житла не мав вислуги 20 календарних років військової служби. Крім того, в документах, що подавалися на розгляд Комісії була вказана недостовірна інформація, а саме зазначалось, що ОСОБА_1 – капітан запасу, хоча він станом на листопад 2024 року був діючим військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_2 і мав військове звання – майор. До того ж, виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі рішення начальника гарнізону та клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком. Рішення про виключення житла з числа «службового» приймається керівництвом Міноборони. Однак, такого рішення керівництвом Міноборони відносно «службової» двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 не прийнято. Як стверджує суб`єкт владних повноважень, у даному випадку немає законодавчо передбачених умов для отримання ОСОБА_1 постійного житла.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.06.2025 у справі №400/973/25 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Приймаючи таке рішення суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 не має необхідної кількості вислуги військової служби, а тому не має права на отримання житлового приміщення для постійного проживання.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на неправильне застосування окружним адміністративним судом норм матеріального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає про перебування на військовій службі, наявність календарної вислуги від 20 років, перебування на квартирному обліку, наявність статусу учасника бойових дій, а також звільнення з лав ЗСУ у запас за станом здоров`я (набуття інвалідності), що надає йому право на позачергове забезпечення постійним житлом, у тому числі і шляхом виключення квартири з числа службових на підставі пункту 29 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 №1081 , із змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів від 06.01.2023 №15. Також, скаржник вказує на неправильність висновку окружного адміністративного суду про те, що у зв`язку із його призовом на військову службу під час мобілізації з початком повномасштабного вторгнення, ОСОБА_1 втратив право на отримання житла, як особа, звільнена з військової служби за станом здоров`я у 2009 році, оскільки у листопаді 2024 року не належав до осіб, звільнених з військової служби за станом здоров`я. Крім того, у протоколі засідання Комісії з контролю №193 від 15.10.2024 не зазначено підстави відмови позивачу у задоволенні його рапорту.

В силу приписів пунктів 1, 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку із положеннями чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства, судом апеляційної інстанції установлено наступні обставини.

Зокрема, апеляційним адміністративним судом з`ясовано, що ОСОБА_1 військову службу проходив у Військовій частині НОМЕР_1 .

З наявного у матеріалах справи витягу з протоколу №6 від 22.12.2003 засідання житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 убачається, що ОСОБА_1 поставлено в загальну чергу на квартирний облік на одержання житлового приміщення.

26.12.2006 командиром Військової частини НОМЕР_1 на ім`я начальника Миколаївського гарнізону скеровано клопотання від 25.12.2006 №1097 стосовно розгляду питання про надання службової двокімнатної квартири начальнику директриси БМП Військової частини НОМЕР_1 капітану ОСОБА_1 .

Колегією суддів з`ясовано, що 12.11.2007 відбулось засідання житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 на якому вирішено виділити начальнику директриси БМП капітану ОСОБА_1 із сім`єю двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 30,3кв.м., без зняття з квартирного обліку.

04.12.2007 ОСОБА_1 видано ордер на службове жиле приміщення №550 серії 000511.

Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 16.07.2009 №356 капітана ОСОБА_1 звільнено з військової служби за станом здоров`я, а наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.09.2009 №179 – з 11.09.2009 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

З матеріалів справи убачається, що 12.11.2024 ОСОБА_1 на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 подано рапорт від 08.11.2024 щодо розгляду питання про забезпечення його постійним жилим приміщенням шляхом зняття статусу з службового житлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

12.11.2024 відбулось засідання житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 на якому розглядалось питання стосовно забезпечення капітана запасу Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 постійним жилим приміщенням шляхом зняття статусу з службового житлового приміщення.

За наслідком проведення такого засідання житловою комісією вирішено погодити капітану запасу ОСОБА_1 право на забезпечення його та членів його сім`ї постійним жилим приміщенням шляхом зняття статусу з службового житлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно пункту 10 розділу VІІ Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 №380, та внести у список військовослужбовців Військової частини НОМЕР_1 , яким пропонується виключення житлових приміщень із числа службових, які вони займають, із зняттям з квартирної черги.

Таке рішення засідання житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 оформлено протоколом від 12.11.2024 №12.

З матеріалів справи убачається, що 12.11.2024 командиром Військової частини НОМЕР_1 видано наказ №2738 «Про затвердження рішення житлової комісії Військової частини НОМЕР_3 від 12.11.2024 №12», яким погоджено капітану запасу ОСОБА_1 право на забезпечення його та членів його сім`ї постійним жилим приміщенням шляхом зняття статусу з службового житлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно пункту 10 розділу VII Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 №380, та внести у список військовослужбовців Військової частини НОМЕР_1 , яким пропонується виключення житлових приміщень із числа службових, які вони займають, із зняттям з квартирної черги.

З матеріалів справи убачається, що капітана запасу ОСОБА_1 внесено до списку розподілу житлової площі для постійного проживання військовослужбовцям Миколаївського гарнізону.

27.11.2024 відбулось засідання Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей житловими приміщеннями.

За результатом проведення вказаного засідання Комісією прийнято рішення, яким не погоджено капітану запасу ОСОБА_1 виключення з числа службового житла квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (2-кімнатна, 30,5кв.м.), яку надано йому для постійного проживання разом із сім`єю. «Зауваження: Головному управлінню капітальних вкладень надати пропозиції щодо виключення квартири з числа службового фонду на розгляд керівництва Міністерства оборони України».

Наведене рішення Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей житловими приміщеннями оформлено протоколом від 27.11.2024 №233.

Уважаючи своє право порушеним позивач звернувся до суду з даним позовом.

Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких громадянин має змогу побудувати житло, придбати його у власність, або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступною платою відповідно до закону.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 118 Житлового кодексу України передбачено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.

Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.

Механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського (у тому числі осіб, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, розвідувальних органів, посади в яких комплектуються військово-службовцями, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі - військові частини) після звільнення (далі - військовослужбовці) та членів їх сімей визначено Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 №1081.

Згідно із пунктом 3 Порядку забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1081, військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.

Системний аналіз вищенаведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що житло для постійного проживання надається військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції вказав, що станом на листопад 2024 року ОСОБА_1 не мав вислуги на військовій службі 20 років.

Жодних доводів стосовно неправильності такого висновку окружного адміністративного суду апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить.

Оскаржуючи в апеляційному порядку судовий акт позивач зазначає, що він наразі перебуває на військовій службі, на квартирному обліку, має статус учасника бойових дій.

Однак, наведені доводи скаржника колегія суддів відхиляє, оскільки вони не кореспондуються із установленими законодавцем вимогами для отримання військовослужбовцем житла для постійного проживання.

Позивач також зауважує, що звільнення з лав Збройних Сил України у запас за станом здоров`я (набуття інвалідності) надає йому право на позачергове забезпечення постійним житлом, у тому числі і шляхом виключення квартири з числа службових на підставі пункту 29 Порядку забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1081, зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів від 06.01.2023 № 15.

З даного приводу суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до пункту 29 Порядку забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1081 (зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів від 06.01.2023 №15), військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі звільнення з військової служби в запас за станом здоров`я або у разі, коли вони на час звільнення мають вислугу військової служби не менше 20 років, або у відставку, а також у зв`язку із скороченням штатів чи проведенням інших організаційних заходів у разі неможливості їх використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі розформування військової частини - у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки і відповідних квартирно-експлуатаційних органах та користуються правом позачергового одержання житла.

За наслідком дослідження вищенаведеної норми колегія суддів зазначає, що вона стосується виключно випадків за яких військовослужбовець у разі звільнення з військової служби в запас за станом здоров`я залишається на обліку військової частини стосовно одержання житла.

Положення пункту 29 Порядку забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1081 (зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів від 06.01.2023 №15), жодним чином не стосуються прав військовослужбовців на позачергове забезпечення постійним житлом, у тому числі і шляхом виключення квартири з числа службових.

Не є юридично спроможним посилання скаржника на те, що станом на 14.04.2025 він має календарну вислугу від 20 років, т.я. на час вирішення відповідачем спірного питання вислуга військової служби ОСОБА_1 становила менше 20 років.

Є безпідставними доводи позивача про те, що протокол засідання Комісії з контролю №193 від 15.10.2024 не містить підстав відмови ОСОБА_1 у задоволенні його рапорту, оскільки таке рішення суб`єкта владних повноважень не є спірним у даній справі.

Згідно із позовними вимогами ОСОБА_1 предметом дослідження є рішення Комісії з контролю за забезпеченнями військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, оформлене протоколом від 27.11.2024 № 233, а не протокол засідання Комісії з контролю №193 від 15.10.2024.

Установлені в межах розгляду даної справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені в апеляційній скарзі доводи позивача.

З огляду на вищевикладене апеляційний адміністративний суд уважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а викладені позивачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення окружним адміністративним судом було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає.

З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.06.2025 у справі №400/973/25 за позовом ОСОБА_1 до Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями про визнання протиправним та скасування в частині рішення, оформленого протоколом від 27.11.2024 №233, зобов`язання вчинити певні дії – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач О.О. Димерлій

Судді Н.В. Вербицька О.І. Шляхтицький