Постанова від 22 березня 2026 р. у справі №420/42237/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/42237/25

Перша інстанція: суддя Бутенко А.В.,

повний текст судового рішення

складено 19.01.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Димерлія О.О.,

суддів – Вербицької Н.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 у справі №420/42237/25 за позовом Військової частини НОМЕР_1 до Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови

У С Т А Н О В И В:

23.12.2025 Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 03.12.2025 ВП №79736184 про стягнення виконавчого збору в сумі 32000грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що державним виконавцем неправильно розраховано суму виконавчого збору.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 у справі №420/42237/25 у задоволенні адміністративного позову Військової частини НОМЕР_1 відмовлено повністю.

Приймаючи таке рішення суд першої інстанції вказав про правомірність прийнятої державним виконавцем постанови від 03.12.2025 ВП №79736184 про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 виконавчого збору в сумі 32000грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на неповне з`ясування окружним адміністративним судом обставин справи, порушення норм процесуального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що судом першої інстанції питання законності оскаржуваної постанови в частині визначення характеру рішення суду, яке підлягало примусовому виконанню (майнового чи немайнового), та, відповідно, розміру виконавчого збору, взагалі не досліджувалось, хоча саме від характеру рішення, яке підлягає виконанню (майнового чи немайнового характеру), згідно ст. 27 Закону України “Про виконавче провадження”, залежить розмір виконавчого збору. Як стверджує позивач, у досліджуваних правовідносинах державним виконавцем виконувалось рішення суду майнового характеру, а тому ставка виконавчого збору має розраховуватись виходячи із 10% від суми, що підлягала примусовому стягненню за виконавчим документом.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку із положеннями чинного, на час виникнення спірних правовідносин, законодавства, судом апеляційної інстанції установлено наступні обставини.

Зокрема, колегією суддів з`ясовано, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 у справі № 420/25299/24 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 16.03.2027 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 16.03.2027 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2025 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 змінено.

Вкладено абзац 5 резолютивної частини у наступній редакції:

«Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення із застосуванням щомісячної фіксованої індексації у розмірі 3992грн. 54коп. за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 включно у відповідності до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.».

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 залишено без змін.

25.04.2025 Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист по справі №420/25299/24, який ОСОБА_1 подано для примусового виконання до Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

03.12.2025 головним державним виконавцем Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 79736184 за виконавчим листом №420/25299/24 від 25.04.2025.

Одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем прийнято постанову про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 виконавчого збору в розмірі 32000грн.

Не погодившись із таким індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень позивач звернувся до суду з даним позовом.

Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

05.10.2016 набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII.

Згідно із ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на час відкриття виконавчого провадження) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до ч.1 ст18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно із статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

У справі № 904/7326/17 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що залежно від вибору стягувача та після пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця у відповідного виконавця виникають передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» права й обов`язки, зокрема, обов`язок здійснювати заходи примусового виконання рішення у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до частини 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно із ч.ч.1-4 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Таким чином, Законом України «Про виконавче провадження» встановлено два види обрахунку розміру виконавчого збору: за виконання рішення майнового та немайнового характеру.

З аналізу частини першої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» убачається, що рішення немайнового характеру - це рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Виходячи зі змісту частини другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», у виконавчому провадженні рішення набуває майнового характеру у разі визначення у ньому конкретної суми, яка підлягає стягненню, лише в цьому випадку виконавець може визначити розмір виконавчого збору - 10 відсотків від цієї суми.

У досліджуваній ситуації державний виконавець, приймаючи спірну постанову про стягнення виконавчого збору, визначив зобов`язання боржника здійснити перерахунок як зобов`язання немайнового характеру.

Колегія суддів уважає такий підхід державного виконавця правомірним, оскільки судовим рішенням у справі №420/25299/24 не зобов`язано боржника нарахувати та виплатити стягувачу конкретної суми індексації грошового забезпечення (дії, що можливо виконати без участі боржника, списавши відповідні суми з рахунку), а зобов`язано здійснити такі дії, які може вчинити виключно боржник (в даному випадку Військова частина НОМЕР_1 ) - здійснити військовослужбовцю нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за відповідні періоди.

Викладення резолютивної частини рішення суду в наведеній редакції унеможливлює застосування до спірних правовідносин приписів частини 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» за якою виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Аналогічний підхід під час вирішення подібних правовідносин застосовано Верховним Судом у постанові 02.02.2026 у справі №420/11248/24.

При цьому, є безпідставними доводи скаржника про те, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці, оскільки у даному випадку Військова частина НОМЕР_1 неправильно ототожнює поняття «рішення майнового характеру» та «позов/позовна вимога майнового характеру».

Суд апеляційної інстанції відхиляє посилання скаржника на правові висновки, які викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.02.2019 у справі №907/9/17 (провадження №12-76гс18), від 25.08.2020 у справі №910/13737/19 (провадження №12-36гс200), т.я. вони сформовані судом касаційної інстанції в контексті визначення майнової та немайнової позовної вимоги для розрахунку судового збору при зверненні до суду. Сплата судового збору урегульована Законом України «Про судовий збір» та процесуальним кодексом.

У свою чергу, спірні правовідносини виникли під час примусового виконання судового рішення та унормовані спеціальними правовими нормами - Законом України «Про виконавче провадження», яким і передбачені вимоги для майнового та немайнового рішення, для обрахунку саме виконавчого збору.

Отже, правові висновки, сформовані Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.02.2019 у справі №907/9/17 (провадження №12-76гс18), від 25.08.2020 у справі №910/13737/19 (провадження №12-36гс200), не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки є нерелевантними.

З приводу твердження скаржника про те, що судом першої інстанції не досліджено питання законності оскаржуваної постанови в частині визначення характеру рішення суду, яке підлягало примусовому виконанню (майнового чи немайнового), та, відповідно, розміру виконавчого збору, апеляційний адміністративний суд вказує таке.

Ключовим у даній справі питанням є визначення розміру виконавчого збору через призму того, яке саме рішення суду (майнового чи немайнового характеру) виконується в примусовому порядку.

За наслідком дослідження змістового наповнення мотивувальної частини оскаржуваного рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 у справі №420/42237/25 колегією суддів з`ясовано, що судом першої інстанції такому питанню оцінки взагалі не надано.

Надаючи оцінку доводам позивача суд першої інстанції помилково вказав, що в даному випадку Військова частина НОМЕР_1 зазначає про те, що рішення суду в справі №420/25299/24 є рішенням немайнового характеру.

Дослідивши позовну заяву апеляційним адміністративним судом установлено, що Військова частина НОМЕР_1 стверджує про те, що рішення суду в справі №420/25299/24 є рішенням саме майнового характеру.

До того ж, в оскаржуваному рішенні судом першої інстанції помилково вказано про те, що наведені позивачем обставини не є підставою для звільнення Військової часини НОМЕР_1 від сплати судового збору, т.я. спірні правовідносини жодним чином не стосуються сплати позивачем судового збору за виконавчим провадженням.

За таких підстав є цілком доречними та обґрунтованими доводи скаржника в досліджуваній частині апеляційної скарги, а відтак враховуються судом апеляційної інстанції під час розгляду даної справи.

Межі перегляду судом апеляційної справи визначено у статті 308 КАС України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Статтею 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Як установлено судом апеляційної інстанції, викладені окружним адміністративним судом в оскаржуваному рішенні висновки не відповідають обставинам справи.

При цьому, справу судом першої інстанції вирішено правильно.

З огляду на наведене, мотивувальна частина рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 у справі №420/42237/25 підлягає зміні.

Керуючись ст.ст.287, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 у справі №420/42237/25 – змінити.

Викласти мотивувальну частину рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 у справі №420/42237/25 в редакції даного судового рішення.

В іншій частині апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 у справі №420/42237/25 - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач О.О. Димерлій

Судді Н.В. Вербицька О.І. Шляхтицький