Постанова від 22 березня 2026 р. у справі №420/4092/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/4092/25

Перша інстанція: суддя Потоцька Н.В.,

повний текст судового рішення

складено 19.06.2025, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Димерлія О.О.,

суддів – Вербицької Н.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.06.2025 у справі №420/4092/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В:

10.02.2025 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність командира Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту від 02.01.2025 ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за підпунктом «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме: відповідно до абз. 5 п. 3 ч.12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт від 02.01.2025 ОСОБА_1 та прийняти за результатом його розгляду рішення про звільнення з військової служби за сімейними обставинами за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме відповідно до абз. 5 п.3 ч.12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити недоотримане ОСОБА_1 грошове, продовольче, речове та інші види забезпечення, передбачене законодавством, про що видати відповідні накази.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним до Військової частини НОМЕР_1 подано рапорт про звільнення з військової служби, оскільки на його утримані перебувають троє неповнолітніх дітей. Однак, Військовою частиною НОМЕР_1 безпідставно видано наказ про переведення ОСОБА_1 до іншої військової частини, залишивши не розглянутим його рапорт про звільнення з військової служби.

Не погодившись із заявленими позивачем позовними вимогами Військовою частиною НОМЕР_1 до суду першої інстанції подано відзив, у якому відповідач заперечує вказуючи, що 29.02.2024 до Військової частин НОМЕР_1 надійшов наказ Генерального штабу Збройних Сил України про переведення ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 для подальшого проходження військової служби. Позивача про це було повідомлено, після чого останнім подано рапорт про звільнення з військової служби, який до Військової частин НОМЕР_1 не надходив. З метою реалізації наказу Головнокомандувача Збройних Сил України від 29.02.2024 № 313-РС командиром Військової частини НОМЕР_3 видано наказ від 03.03.2024 №63 про звільнення ОСОБА_1 з займаних посад і призначення сержантом резерву 10 запасної роти Військової частини НОМЕР_2 . Оскільки станом на час подання рапорту від 02.01.2025 ОСОБА_1 не був військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 , то відповідно немає жодних підстав для прийняття командиром вказаної військової часини рішення про його звільнення з військової служби.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.06.2025 у справі №420/4092/25 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Приймаючи таке рішення суд першої інстанції виходив із того, що після призупинення військової служби позивача виключено із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 . Тобто, з цього моменту ОСОБА_1 не є військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 , його не має у підпорядкуванні командира Військової частини НОМЕР_1 , у списках особового складу Військової частини НОМЕР_1 та її підрозділів. Відповідно командир не має права приймати рішення щодо звільнення позивача. При цьому, окружним адміністративним судом враховано, що ОСОБА_1 не оскаржується наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №75-РС від 07.06.2024 щодо призупинення військову службу у Збройних Силах України сержанту ОСОБА_1 .

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на неповне з`ясування окружним адміністративним судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, які мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції взагалі неповно врахував обставини справи та не взяв до уваги жодного доводу позивача на підтвердження заявлених ним позовних вимог та проігноровано положення ст.77 КАС України за якими саме суб`єкт владних повноважень має довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності. Також, окружний адміністративний суд безпідставно послався на вирок Роздільнянського районного суду Одеської області у справі № 511/2732/22 від 24.07.2023. Як зауважує позивач, кримінальне провадження, внесене до ЄРДР № 62024150020000678 від 07.05.2024 за п. 2 ч. 1 ст.284 КПК України, закрито у зв`язку і з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального злочину. Однак, такому доказу в оскаржуваному рішенні оцінки не надано. Крім того, скаржник вказує, що судом першої інстанції не вказано, яка саме військова частина в досліджуваній ситуації має звільнити ОСОБА_1 з військової служби та не досліджено лист Військової частини НОМЕР_2 від 28.04.2024 (куди був начебто направлений позивач для подальшого проходження служби), з якого вбачається, що Військова частина НОМЕР_2 не може розглянути рапорт про звільнення з підстав того, що ОСОБА_1 не перебуває та не перебував у списках особового складу Військової частини НОМЕР_2 . До того ж, окружним адміністративним судом безпідставно до спірних правовідносин не застосовано положення абз. 10 ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Як зауважує скаржник, судом першої інстанції неправильно положення Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказ Міністерства оборони України 06.08.2024 №531.

У свою чергу, Військовою частиною НОМЕР_1 до суду апеляційної інстанції подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 у якому відповідач зазначає, що наведені позивачем в апеляційній скарзі доводи є безпідставними. Оскаржуване рішення Одеським окружним адміністративним судом прийнято з повним дотриманням норм матеріального та процесуального права.

В силу приписів пунктів 1, 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку із положеннями чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства, судом апеляційної інстанції установлено наступні обставини.

Зокрема, апеляційним адміністративним судом з`ясовано, що 02.01.2025 ОСОБА_1 складено рапорт про звільнення з військової служби на підставі абз. 5 п. 3 ч.12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (перебування на утриманні трьох дітей віком до 18 років).

З матеріалів справи убачається, що 02.01.2025 означений рапорт з додатками ОСОБА_1 було скеровано до Військової частини НОМЕР_4 .

Однак, органом поштового зв`язку 24.01.2025 таку кореспонденцію повернуто на адресу відправника.

У подальшому, адвокаткою Ліпаткіною Е.В. до Військової частини НОМЕР_1 скеровано запит від 22.01.2025, у якому викладено прохання розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби з підстав наявності на його утриманні чотирьох дітей та надати відомості про стан виконання та прийняті рішення за наслідком розгляду рапорту ОСОБА_1 від 02.01.2025 про звільнення.

Такий запит зареєстровано у Військовій частині НОМЕР_1 29.01.2025.

За результатом розгляду адвокатського запиту від 22.01.2025 Військовою частиною НОМЕР_1 на ім`я адвокатки Ліпаткіної Е.В. надіслано лист від 31.01.2025 №1044/303/1/320, у якому зазначено, що військовослужбовець ОСОБА_1 відсутній у списках особового складу Військової частини НОМЕР_1 та її підрозділів. Відповідно військова частина НОМЕР_1 не має змоги розглянути адвокатський запит стосовно звільнення ОСОБА_1 . Також, повідомлено про надання відповіді на адвокатський запит від 25.12.2024 вих. №1044/303/1/3288 в якій вказано, що ОСОБА_1 на даний час призупинено військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та він перебуває у розшуку за самовільне залишення військової частини.

Уважаючи, що спірних правовідносинах наявна протиправна бездіяльність командира Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту від 02.01.2025 про звільнення з військової служби ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з даним позовом.

Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно із частинами 1, 2, 4 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 3 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», Закон України «Про Збройні Сили України», Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України (частина сьома статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яким визначено порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегульовано питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі. (пункт 1).

Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

За фактичними обставинами справи, ОСОБА_1 засобам поштового зв`язку на ім`я безпосереднього командира Військової частини НОМЕР_1 скеровано рапорт від 02.01.2025 про звільнення з військової служби.

Однак, органом поштового зв`язку 24.01.2025 таку кореспонденцію повернуто на адресу відправника.

Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження отримання Військовою частиною НОМЕР_1 рапорту ОСОБА_1 від 02.01.2025 про звільнення з військової служби, матеріали справи не містять.

З огляду на установлені обставини, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 не звертався до Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби.

Згідно із сталою судовою практикою сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити.

За таких підстав, оскільки Військова частина НОМЕР_1 не отримувала рапорт ОСОБА_1 від 02.01.2025 про звільнення з військової служби, то відповідно у неї не виникло обов`язку його розглядати.

Означене спростовує довід скаржника про те, що в спірних правовідносинах наявна протиправна бездіяльність командира Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від 02.01.2025 про звільнення з військової служби.

Згідно із п.23 ч.1 ст.4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Пов`язаними між собою можна уважати вимоги, що випливають з одних правовідносин, і, як наслідок, ґрунтуються на одних і тих самих фактичних даних.

Апеляційний адміністративний суд зазначає, що в позовній заяві ОСОБА_1 заявлено позовну вимогу та обрано спосіб захисту порушеного права у правовідносинах, які виникли із спільного юридичного факту, тобто мають єдину підставу позову.

У даному випадку, основною позовною вимогою є визнання протиправною бездіяльності, а похідною – зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт від 02.01.2025 ОСОБА_1 та прийняти за результатом його розгляду рішення про звільнення з військової служби за сімейними обставинами за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме відповідно до абз. 5 п.3 ч.12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність основної позовної вимоги, то похідна позовна вимога також задоволенню не підлягає.

При цьому, відхиляються посилання скаржника на подання до Військової частини НОМЕР_1 рапорту про звільнення з військової служби від 29.02.2024, адже такі обставини виходять за межі предмета спору.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що в даному випадку предмет спору стосується розгляду саме рапорту ОСОБА_1 від 02.01.2025, а не його звернення від 29.02.2024.

З аналогічних підстав апеляційний адміністративний суд вказує про безпідставність доводів скаржника щодо: скерування адвокаткою Ліпаткіною Е.В. безпосередньо до Військової частини НОМЕР_1 запиту від 22.01.2025; наявності у ОСОБА_1 підстав для звільнення з військової служби; звільнення з Військової частини НОМЕР_1 , виключення зі списків особового складу частини та переведення для подальшого проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_2 ; закриття стосовно ОСОБА_1 кримінального провадження за п.2 ч.1 ст.284 КПК України; необхідності перевірки обставин стосовно того, що ОСОБА_1 має статус особи, яка самовільно залишила військову частину; повідомлення Військовою частиною НОМЕР_1 про відсутність ОСОБА_1 як військовослужбовця у Військовій частині НОМЕР_1 .

У контексті меж предмета спору є необґрунтованим також посилання ОСОБА_1 на лист Військової частини НОМЕР_2 від 28.04.2024; на те, що судом першої інстанції не зазначено, яка саме військова частина має звільнити позивача з військової служби: про те, що саме Військова частина НОМЕР_1 має звільнити ОСОБА_1 з військової служби; що окружним адміністративним судом не надано оцінки витягу з ЄРДР №62024150020000678 від 07.05.2024.

Суд апеляційної інстанції відхиляє припущення скаржника на необхідність врахування до спірних правовідносин положень абз.10, 11 ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з огляду на таке.

Відповідно до абз.10, 11 ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» для військовослужбовців, стосовно яких судом ухвалено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством України для військовослужбовців.

За весь час безпідставного призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюється недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.

За наслідком дослідження наведених законодавчих приписів колегія суддів вказує, що вони не мають жодного відношення до досліджуваних у даній справі правовідносин, а тому не підлягають врахуванню під час вирішення спору.

Спірні правовідносини не стосуються поновлення на військовій службі військовослужбовця відносно якого закрито кримінальне провадження.

Не є юридично спроможним також довід позивача стосовно покладення на нього надмірного тягаря доказування, з огляду на таке.

Обов`язок доказування визначено статтею 77 КАС України, згідно із якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Отже, положеннями Кодексу адміністративного судочинства України передбачено не лише обов`язок суб`єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, але й обов`язок позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

У досліджуваних правовідносинах позивачем не доведено наявності протиправної бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду його рапорту від 02.01.2025 про звільнення з військової служби.

Є безпідставним також посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на вирок Роздільнянського районного суду Одеської області від 24.07.2023 у справі №511/2732/22, адже такий доказ не містить інформації щодо предмета доказування, тобто в розумінні приписів ст.73 КАС України є неналежним.

Суд апеляційної інстанції уважає неправильними висновки окружного адміністративного суду стосовно того, що позивач не оскаржує наказ №75-РС (по особовому складу) від 07.06.2024 командира Військової частини НОМЕР_1 , яким призупинено військову службу у Збройних Силах України сержанту ОСОБА_1 , т.я. такі правовідносини не охоплюються предметом спору.

Встановлені під час розгляду даної справи обставини свідчать про неправильність висновку суду першої інстанції про те, що позивачем подано рапорт не «по команді», а одразу до вищого командування Військової частини НОМЕР_1 без жодного погодження з прямими командирами.

Межі перегляду судом апеляційної справи визначено у статті 308 КАС України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Статтею 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Як установлено судом апеляційної інстанції, наведені судом першої інстанції в оскаржуваному судовому акті висновки не в повній мірі відповідають обставинам справи.

При цьому, справу судом першої інстанції вирішено правильно.

З огляду на наведене, мотивувальна частина рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.06.2025 у справі №420/4092/25 підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.06.2025 у справі №420/4092/25 – змінити.

Викласти мотивувальну частину рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.06.2025 у справі №420/4092/25 в редакції даного судового рішення.

В іншій частині апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.06.2025 у справі №420/4092/25 - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач О.О. Димерлій

Судді Н.В. Вербицька О.І. Шляхтицький