Постанова від 22 березня 2026 р. у справі №400/6875/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/6875/25

Перша інстанція: суддя Дерев`янко Л.Л.,

повний текст судового рішення

складено 10.11.2025, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді –Кравченка К.В.,

судді –Джабурія О.В.,

судді –Вербицької Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просив:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 раніше виплачених сум грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, у тому числі надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразових додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань)), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 раніше виплачених сум грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, у тому числі надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразових додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань)), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади ОСОБА_1 , згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року.

В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що з 23.10.2019 року по 07.07.2023 року він проходив військову службу у військовій частини НОМЕР_1 , яка, на думку позивача, невірно розраховувала його грошове забезпечення у період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 року позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Зокрема, апелянт наголосив, що грошове забезпечення позивачу нараховувалось і виплачувалось на підставі чинної на час виплати редакції п.4 постанови №704. Апелянт також зазначив про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом. Крім того, заперечуючи проти перерахунку виплаченого грошового забезпечення апелянт зазначив, що фактично позивач вимагає спрямування в умовах війни (повномасштабної збройної агресії) обмежених фінансових ресурсів Держави не на фінансування Збройних Сил України та, відповідно, захист суверенітету і територіальної цілісності України, а на власне необґрунтоване збагачення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що у період з 20.01.2020 року по 19.05.2023 року позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №247 від 23.10.2019, витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №188 від 07.07.2023.

Позивач вважає, що у період з 20.01.2020 року по 19.05.2023 року грошове забезпечення відповідачем виплачувалось у заниженому розмірі, а саме: при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року, замість чинного на 01 січня відповідного календарного року.

19.05.2025 року позивач звернувся із заявою до відповідача про здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення за період проходження служби з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови №704 та надання довідки про нарахування та виплату грошового забезпечення у спірний період із зазначенням всіх видів грошового забезпечення, у тому числі додаткового.

Листом від 28.05.2025 року №2611/р відповідачем повідомлено, що під час виключення позивача зі списків особового складу грошове забезпечення виплачувалось відповідно до вимог положень наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» та військовою частиною виплачено позивачу все належне грошове забезпечення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з 29.01.2020 року у позивача виникло право на обчислення розміру посадового окладу і окладу за військове звання, шляхом застосування пункту 4 постанови №704 в первинній редакції, а саме множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Колегія суддів при вирішенні даного спору виходить з наступного.

Згідно ч.4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова №704), яка передбачала з 01.03.2018 збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.

Пунктом 2 постанови №704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до постанови №704, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 постанови №704 (в первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - постанова №103).

Пунктом 6 постанови №103, внесені зміни постанови №704, внаслідок яких пункт 4 постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.

Отже, станом на 01.01.2018 та 01.01.2019 пункт 4 постанови №704, визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».

Проте, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.

Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином, саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін.

Враховуючи викладене, оскільки зміни внесені постановою №103, зокрема, до пункту 4 постанови №704, визнані у судовому порядку нечинними, з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу застосовується не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але з гарантією того, що такий показник прожиткового мінімуму повинен становити не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

При вирішенні питання щодо можливості застосування мінімальної заробітної плати, в даному випадку не менше її 50 відсотків, як розрахункової величини при обрахунку посадового окладу, судова колегія враховує, що пунктом 3 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Норми пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII були чинними як на дату прийняття постанови №704, так і станом після 29.01.2020 неконституційними не визнавалися.

Враховуючи юридичну силу законів та підзаконних нормативно-правих актів, яким є постанова №704, місце таких в системі нормативно-правових актів, оскільки всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм, перевагу слід надати положенням Закону, як акту вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України.

Крім того, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 року у справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», за якою після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають, судова колегія доходить висновку, що п.4 постанови №704 з 29.01.2020 року має застосовуватись у наступній редакції:

Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Матеріалами справи підтверджено та визнається сторонами, що з 29.01.2020 року відповідач виплачував позивачу грошове забезпечення, виходячи з посадового окладу обчислюючи його розмір в порядку, визначеному п.4 постанови №704 в редакції, яка втратила чинність, а саме виходячи із прожиткового мінімуму 2018 року, а тому, позовні вимоги в даній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб установлено 2102 гривні, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» 2270 гривні, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» 2481 гривні, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» 2684 гривні, в той час коли Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», прожитковий мінімум встановлювався у розмірі 1 762 грн.

З вищевикладеного слідує, що з 29.01.2020, у позивача виникло право на обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом застосування пункту 4 постанови №704 в первинній редакції, а саме множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Подібні правовідносини вже були предметом розгляду Верховним Судом, зокрема, у справах №440/6017/21 від 02.08.2022, №320/9431/21 від 30 березня 2023 року.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли підтвердження.

Щодо перерахунку інших складових грошового забезпечення, виплачених за спірний період (одноразові, щомісячні та основні), то відповідно до вимог Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам №260, такі розраховуються із місячного грошового забезпечення військовослужбовця. Отже, у зв`язку із перерахунком місячного грошового забезпечення, виплати, які обраховуються з урахуванням цієї величини.

Щодо доводів відповідача стосовно пропуску строку звернення до суду, то колегія суддів наголошує, що станом на час звернення до суду з позовною заявою, позивач є діючим військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується записами у військовому квитку.

Отже, станом на час звернення до суду з цією позовною заявою, позивач продовжував проходити військову службу та продовжувала отримувати грошове забезпечення від держави за час проходження військової служби (заробітну плату).

Крім того, варто врахувати, що період до 18 липня 2022 року включно не обмежувався будь яким строком звернення до суду.

Щодо дотримання позивачем процесуального строку звернення з позовом до суду в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 19.05.2023, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до абз.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За правилами ч.2 ст.233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

На переконання суду, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням ч.2 ст.233 КЗпП України, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому (у період з 19.07.2022 по 19.05.2023) сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.

Такий підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, від 25.09.2025 у справі №440/9690/24, від 11.12.2025 у справі №420/3504/25, від 23.12.2025 у справі №240/4729/24.

З огляду на вищезазначені обставини, колегія суддів вважає, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 слід з`ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.05.2025 року позивач звернувся із заявою до відповідача про здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення за період проходження служби з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови №704 та надання довідки про нарахування та виплату грошового забезпечення у спірний період із зазначенням всіх видів грошового забезпечення, у тому числі додаткового.

Листом від 28.05.2025 року №2611/р відповідачем повідомлено, що під час виключення позивача зі списків особового складу грошове забезпечення виплачувалось відповідно до вимог положень наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» та військовою частиною виплачено позивачу все належне грошове забезпечення.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, запитувані позивачем у заяві документи відповідачем не надано.

При цьому, судова колегія зауважує, що відповідач не надав до суду доказів ознайомлення позивача із інформацією про складові грошового забезпечення за спірний період в іншу дату.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку щодо дотримання позивачем тримісячного строку звернення до суду із даним позовом.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про задоволення позову, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача колегія суддів не вбачає.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.311, ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 – залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач К.В. Кравченко

Судді Н.В. Вербицька О.В. Джабурія