Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №520/33513/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 р. Справа № 520/33513/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2026, головуючий суддя І інстанції: Горшкова О.О., повний текст складено 19.02.26 по справі № 520/33513/25

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дій

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому, з урахуванням уточненого адміністративного позову, просить суд:

визнати протиправним та скасувати направлення ІНФОРМАЦІЯ_1 на проходження військово-лікарської комісії № 2899297 від 10.03.2025, сформоване ІНФОРМАЦІЯ_2 .

19.02.2026 позивач через систему «Електронний суд» подав до суду клопотання про забезпечення адміністративного позову, в якому просив:

звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання заяви, у зв`язку з важким майновим станом;

заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії, спрямовані на примусове виконання направлення на ВЛК № 2899297 від 10.03.2025, до набрання рішенням суду законної сили;

заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії, пов`язані з використанням відомостей щодо перебування ОСОБА_1 у статусі «розшуку», зокрема ініціювати його доставлення або передавати таку інформацію іншим органам до вирішення справи по суті.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову від 19.02.2026 по адміністративній справі № 520/33513/25 повернуто без розгляду.

Позивач, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що суд дійшов помилкового висновку, що довідка ОК-5 від 18.02.2026 відображає дані лише до 2021. Вказує, що відсутність записів у довідці за період 2022-2026 свідчить про повну відсутність офіційних доходів у цей період. Посилається на те, що суд першої інстанції не врахував, що позивач позбавлений можливості працювати саме через дії відповідача (статус «в розшуку»), що і є предметом позову.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 294 КАС України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав докази сплати судового збору. Суд зазначив, що позивачем не надано до суду жодного доказу на підтвердження обставин непомірного тягаря щодо сплати судового збору, а саме доказів, що підтверджують розмір доходів за календарний рік, який передує моменту звернення до суду, тому, станом на момент прийняття даної ухвали, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про звільнення або відстрочення сплати судового збору. Також суд звернув увагу, що при поданні даного адміністративного позову, ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 968.96 грн, при цьому не заявляючи жодного клопотанням про звільнення від сплати судового збору.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Вимоги щодо змісту і форми заяви про забезпечення позову визначені статтею 152 КАС України.

Згідно з частиною четвертою статті 152 КАС України до заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

За заяву про забезпечення доказів або позову, заяви про видачу виконавчого документа на підставі рішення іноземного суду, заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення справляється судовий збір у розмірі 0.3 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено у 2026 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2026 року - 3 328.00 грн.

Тобто, судовий збір за заявою про забезпечення доказів або позову становить 998.40 грн.

Сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя.

Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.1981№ R (81): «В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12 пункту D).

Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11.09.1997, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.

При розгляді справ ЄСПЛ встановлює, чи був, з однієї сторони, дотриманий баланс між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд справи, та з іншої - правом заявника на доступ до правосуддя, зокрема, правом представити свою позицію по суті та захистити інтереси в суді; для того, щоб гарантувати такий справедливий баланс, та, власне, зберегти безперебійне функціонування судової системи, суди мають можливість звільнити від судового збору тих заявників, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію.

За змістом частини сьомої статті 154 КАС України суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 152 цього Кодексу, повертає її заявнику без розгляду, про що постановляє ухвалу.

При перевірці матеріалів справи суддею встановлено, що позивач не надав докази сплати судового збору, однак просив суд звільнити сплату судового збору, з підстав непомірного тягаря щодо сплати судового збору. На підтвердження скрутного майнового стану позивачем надано до суду довідку Пенсійного фонду України форми ОК-5 індивідуальні відомості про застраховану особу від 18.02.2026 за звітний період з 1999 по 2021 роки.

Згідно з частиною другою статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 133 КАС України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Частиною першою статті 8 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (далі – Закон України № 3674-VI) передбачено, що, ураховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Положеннями частини другої статті 8 Закону України № 3674-VI закріплено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Наведений перелік умов відстрочення, розстрочення сплати судового збору або зменшення чи звільнення від його сплати є вичерпним, а тому не допускається його розширення з ініціативи суду лише з урахуванням майнового стану сторони за відсутності умов, передбачених зазначеними положеннями цього Закону.

Законодавством чітко регламентовано право суду на звільнення сторони від сплати судового збору, та єдиною підставою для звільнення сторони від сплати судового збору є майновий стан сторони, який ускладнює сплату судового збору.

Визначення судом майнового стану сторони як такого, що ускладнює чи унеможливлює сплату судового збору, залежить від доказів, які подані такою особою. Такими доказами можуть слугувати: довідка органу Пенсійного фонду України про розмір виплаченої пенсії за попередній календарний рік разом із довідкою з органів Державної податкової служби про відсутність інших доходів за попередній календарний рік.

Слід відзначити, що звільнення від сплати судового збору є правом, а не обов`язком суду, і можливе лише за наявності для цього підстав, визначених Законом. Тобто саме на заявника відповідного клопотання покладається обов`язок доведення не можливості сплати судового збору.

Згідно позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 12.08.2021 у справі № 580/1672/19 питання перевірки реальної спроможності заявників сплатити судовий збір набуває особливої актуальності та має детально перевірятися судами у випадку, якщо заявники ставлять питання про звільнення, зменшення та/чи розстрочення/відстрочення сплати судового збору. За наявності таких питань суди повинні вказувати, які конкретно докази заявник має надати на підтвердження факту свого незадовільного майнового стану, у разі якщо наданих доказів недостатньо або вони не є належними.

Відмовляючи в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано до суду жодного доказу на підтвердження обставин непомірного тягаря щодо сплати судового збору, а саме доказів, що підтверджують розмір доходів за календарний рік, який передує моменту звернення до суду.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає, що наданий позивачем витяг з реєстру застрахованих осіб ОК-5 містить лише інформацію стосовно періоду перебування позивача на загальнообов`язковому державному соціальному страхуванні.

Витяг з реєстру застрахованих осіб ОК-5 не містять достатньої інформації про майновий стан позивача, оскільки відображають суми виплачених доходів за період з 1999 по 2021, а не за попередній календарний рік (2024), тому такий витяг не може свідчити про те, що позивач не має можливості сплатити судовий збір.

Окрім цього, той факт того, що особа офіційно не працевлаштована, сам собою не позбавляє цю особу права та можливості отримання інших доходів, з яких може бути сплачений судовий збір.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що доказів на підтвердження свого майнового стану, що могло б слугувати підставою для звільнення від сплати судового збору позивач не надав (такими доказами є довідка органу Пенсійного фонду України про розмір виплаченої пенсії за попередній календарний рік, відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела / суми виплачених доходів та утриманих податків за попередній календарний рік, а також інші документи, що підтверджують майновий стан сторони).

Крім того, заявником не надано й документів на підтвердження того, що він має статус малозабезпеченої особи, дохід якої є нижчим від прожиткового мінімуму, що могло б беззаперечно свідчити про скрутне матеріальне становище заявника.

Посилання заявника на те, що він потребує медичної допомоги та лікування самі по собі не є безумовною підставою для звільнення, зменшення або відстрочення сплати судового збору.

Дані посилання можуть враховуватися судом як елемент загальної оцінки майнового стану особи, однак не звільняє позивача від обов`язку надати належні та допустимі докази, що підтверджують його фінансову неспроможність сплатити судовий збір у встановленому законом порядку.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що вимога про сплату судового збору є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20.02.2014, пункт 111).

Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (Рішення ЄСПЛ «Kniat v. Poland» від 26.07.2005, пункт 44; Рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v. Poland» від 26.07.2005, пункти 63-64).

Крім того, за висновками Європейського суду з прав людини, які викладені в рішенні від 19.06.2001 у справі Креуз проти Польщі, сума зборів, призначена у світлі конкретних обставин справи, включаючи спроможність заявника її сплатити та стадію, на якій перебував розгляд справи на той момент, коли обмеження було накладено, є важливими чинниками при визначенні того, скористалася ця особа своїм правом доступу до суду чи ні та чи мала «розглянута судом». Враховуючи ці чинники, далі суд має визначити, чи становила вимога сплати збору, зокрема за обставин цієї конкретної справи, обмеження, яке завдало шкоди самій суті права заявника на доступ до суду (п. 60, 61).

Враховуючи сукупність наведених обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав звільнення від сплати судового збору після відкриття провадження у справі.

Оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що за таких умов в суду першої інстанції були достатні та належні підстави для повернення позовної заяви.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що встановлені у цій справі обставини не свідчать про застосування судом першої інстанції надмірного формалізму під час вирішення питання про поновлення процесуального строку на звернення до суду із цим позовом, про що вказує скаржник в апеляційній скарзі.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведені положення процесуального законодавства та встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувану ухвалу у справі слід залишити без змін.

Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 по справі № 520/33513/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий