Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №440/13804/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 р. Справа № 440/13804/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.12.2025, головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко, повний текст складено 22.12.25 по справі № 440/13804/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі – ГУ ПФУ в Полтавській області, пенсійний орган), в якому просить:

визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Полтавській області щодо припинення ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат з 01.06.2022;

зобов`язати ГУ ПФУ в Полтавській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячних страхових виплат та виплатити заборгованість з моменту її виникнення, а саме: з 01.06.2022.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 01.06.2022 позивач не отримує щомісячні страхові виплати. На адвокатський запит б/н від 15.09.2025 щодо причин припинення страхових виплат відповідач листом від 18.09.2025 № 1600-0219-8/70669 повідомив, що нарахування щомісячної страхової виплати позивачу було припинено з 01.06.2022 на підставі пункту 1.12 розділу 1 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою КМУ № 11 від 19.07.2018 «Про затвердження порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат» згідно з рекомендаціями Міністерства фінансів України щодо проведення щомісячної верифікації страхових виплат – до завершення перевірки правомірності призначеної страхової виплати. Пункт 1.12 розділу 1 Порядку № 11 визначав як підставу припинення страхових виплат: «У разі надходження рекомендацій Міністерства фінансів України за наслідками проведеної верифікації страхових виплат нарахування страхових виплат припиняється до завершення перевірки правомірності призначеної страхової виплати. У разі підтвердження інформації щодо неправомірно призначеної виплати видається постанова про відмову у страховій виплаті. Якщо інформація Міністерства фінансів України не підтверджується, нарахування виплат відновлюється з моменту припинення». До сьогоднішнього дня постанова про відмову у страхових виплатах на підставі перевірки правомірності її призначення позивачу не приймалась, відновлення страхових виплат позивачу не здійснювалось.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено позов ОСОБА_1 .

Визнано протиправною та скасувати постанову Великобагачанського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Полтавській області від 11.07.2022 № 53007/456399/28080/25 про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 .

Зобов`язано ГУ ПФУ в Полтавській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячної страхової виплати з 15.09.2022.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 968.96 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що ОСОБА_1 перебував на обліку в Великобагачанському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області з 01.06.2015 по 31.05.2022 як внутрішньопереміщена особа згідно Довідки про взяття на облік внутрішньопереміщеної особи № 1620000256 від 26.11.2014. Призупинення нарахування страхових виплат потерпілому ОСОБА_1 здійснене на виконання пункту 1.12 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого Постановою правління Фонду соціального страхування України № 11 від 19.07.2018, яким встановлено, що у разі надходження рекомендацій Міністерства фінансів України за наслідками проведеної верифікації страхових виплат нарахування страхових виплат припиняється до завершення перевірки правомірності призначеної страхової виплати. У разі підтвердження інформації щодо неправомірно призначеної виплати видається постанова про відмову у страховій виплаті. Якщо інформація Міністерства фінансів України не підтверджується, нарахування виплат відновлюється з моменту припинення. У липні 2022 від МФУ отримано інформацію щодо перетину ОСОБА_1 кордону України у пункті пропуску Гоптівка у серпні 2020. Будь-які контакти з потерпілим були відсутні, тому керуючись пунктом 1.8 статті 40 Закону Україну «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 1105-XIV від 23.09.1999 прийнято рішення про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати з 01.06.2022 до з`ясування місця перебування потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, внутрішньопереміщеної особи ОСОБА_1 . Копії постанови про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати від 11.07.2022 №53007/456399/2808/25 та рекомендації Міністерства фінансів України додаються. З моменту припинення страхових виплат позивач жодного разу не звертався до ФССУ у Полтавській області та Головного управління щодо відсутності страхових виплат. Вказує, що в період з 01.06.2022 по 15.09.2025 у позивача не виникало необхідності в отриманні соціальної виплати. В позовній заяві не пояснено причин зволікання зі сторони позивача щодо поновлення соціальних виплат, а також не викладені факти щодо перетину кордону та не зазначено коли позивач повернувся на територію України. Підсумовуючи викладене, управління приходить до висновку, що факт проживання ОСОБА_1 на даний час в Україні не є підтвердженим. Позивачем не надано жодних доказів щодо фактичного проживання на даний час в Україні. Крім того, судом першої інстанції при винесенні рішення від 22.12.2025 не враховано ту обставину, що повноваження Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Полтавській області передано ГУ ПФУ в Полтавській області з 01.01.2023. Тоді як, соціальні виплати ОСОБА_1 припинено з 01.06.2022, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Закон не має зворотної дії в часі. Отже, оскільки призупинення нарахування страхових виплат потерпілому ОСОБА_1 здійснено Великобагачанським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Полтавській області з 01.06.2022, тобто до 01.01.2023, Управлінням нарахування страхових виплат потерпілому ОСОБА_1 не проводилось, а відтак не має законних підстав для поновлення соціальних виплат позивачу.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 є пенсіонером, особою з інвалідністю 3 групи (стійка втрата професійної працездатності) безстроково.

Згідно Довідки про взяття на облік внутрішньопереміщеної особи № 1620000256 від 26.11.2014 ОСОБА_1 перебував на обліку в Великобагачанському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області.

Відповідно до постанови Великобагачанському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області від 17.03.2022 № 53007/456399/28080/24 призначено потерпілому ОСОБА_1 перераховану щомісячну страхову виплату в розмірі 12 122.17 грн з 01.03.2022, безстроково.

Постановою Великобагачанського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області від 11.07.2022 № 53007/456399/28080/25 припинено потерпілому ОСОБА_1 щомісячну страхову виплату в розмірі 12 122.17 грн, підстава припинення: пункт 1.12 Порядку призначення, перерахунку та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 № 11. Виплату припинено з 01.06.2022.

З 01.01.2023 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 21.09.2022 № 2620-IX, ч. 2 розд. VII Прикінцеві та перехідні положення якого припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.

Отже, з 01.01.2023 (у зв`язку з припиненням Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду, які реорганізуються шляхом приєднання до Пенсійного фонду України) повноваження управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях передані до відповідних територіальних органів Пенсійного фонду України.

Отже, ГУ ПФУ в Полтавській області, будучи територіальним органом Пенсійного фонду України, є правонаступником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Полтавській області.

15.09.2025 представник позивача звернувся до ГУ ПФУ в Полтавській області із заявою в якій просив поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячної страхової виплати з дати припинення її нарахування та виплати, виплатити заборгованість з щомісячної страхової виплати, що склалася за період з дати припинення її виплати до сьогоднішнього дня.

Листом від 01.10.2025 № 17189-17086/Ц-02/8-1600/25 ГУ ПФУ в Полтавській області повідомило заявника, що для поновлення страхової виплати рекомендовано ОСОБА_1 або його законному представнику подати відповідну заяву разом з необхідними документами.

Позивач вважаючи протиправною таку відмову, звернувся до суду із цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що страхові виплати припинено через перетин позивачем державного кордону України 08.08.2020, пункт перетину «Гоптівка», відповідно до інформації наданої Міністерством фінансів України відповідно до запиту передбаченого статті 10 Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат». Водночас статтею 46 Закону України № 1105-XIV не надано повноважень щодо припинення страхових виплат з зазначених підстав. Чинним законодавством не передбачено можливості припинення страхових виплат з підстав перетину особою державного кордону. Отже, підстави зазначені відповідачем не є передбаченими законом підставами для припинення страхових виплат. Доказів постійного проживання позивача за кордоном відповідачами до суду надано не було, як і доказів оформлення позивачем документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання (у тому числі громадян України, які виїхали за кордон тимчасово) в порядку Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

Погоджуючись з висновками викладеними судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Так, Фонд соціального страхування України державний цільовий фонд, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням в Україні від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 №1442 вирішено питання щодо припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з 01.01.2023 шляхом приєднання до Пенсійного фонду України.

Наразі органи Пенсійного фонду України є саме тим органом, що реалізує державну політику у сферах соціального страхування.

Згідно із абзацом першим статті 1 Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі – Закон України № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону України № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно із абзацом першим частини першої статті 4 Закону України № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV (далі – Закон України № 1105-XIV, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

У відповідності до ч. 1 статті 19 Закону України № 1105-XIV право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 1 та 7 ст. 36 Закону України № 1105-XIV, страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 46 Закону України № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров`я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню та функціональному відновленню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 27 Закону України від 14.01.1998 № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено підстави припинення страхових виплат: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.

Отже, перелік підстав припинення виплати страхових виплат, визначений ч. 1 ст. 46 Закону України № 1105-XIV є вичерпним та передбачає можливість припинення страхових виплат і надання соціальних послуг з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

З 01.01.2023 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 21.09.2022 № 2620-IX, ч. 2 розд. VII Прикінцеві та перехідні положення якого припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01.01.2023. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону.

Частинами 3 - 8 розд. VII Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону (Закону України від 21.09.2022 № 2620-IX) також визначено, що до завершення заходів, пов`язаних з приєднанням до Пенсійного фонду України Фонду соціального страхування України та його робочих органів, виконання функцій та завдань, передбачених цим Законом, забезпечують у межах компетенції виконавча дирекція та робочі органи Фонду соціального страхування України. Установлено, що нормативно-правові та розпорядчі акти Фонду соціального страхування України діють до затвердження відповідних рішень Пенсійним фондом України. Фонду соціального страхування України забезпечити передачу Пенсійному фонду України особових справ потерпілих (членів їхніх сімей), баз даних, носіїв інформації та програмного забезпечення щодо ведення обліку та здійснення страхових виплат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Установлено, що з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, платники єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та отримувачі виплат (матеріального забезпечення) є такими, що зареєстровані (взяті на облік) Пенсійним фондом України. Їх перереєстрація не здійснюється. Стягнення та погашення заборгованості із страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, пенсійне страхування, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, у тому числі в судовому порядку, у справах про банкрутство, за виконавчими документами, провадження за якими відкрито до дня набрання чинності цим Законом, здійснюють територіальні органи Пенсійного фонду України.

Отже, з 01.01.2023 (у зв`язку з припиненням Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду, які реорганізуються шляхом приєднання до Пенсійного фонду України) повноваження управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях передані до відповідних територіальних органів Пенсійного фонду України.

Конституційний Суд України у рішенні від 07.10.2009 № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу.

У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини.

Такий підхід слід поширити і на страхові виплати, які за своєю правовою природою тотожні пенсійним виплатам, оскільки як страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, так і пенсійне страхування, є видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Під час розгляду справи встановлено доводи сторін стосовно того, що щомісячна страхова виплата, яку отримував позивач, припинена 01.06.2022.

За даними Управління Фонду рішення про припинення виплат позивачу прийнято на підставі п. 1.12 Порядку призначення, перерахунку та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 № 11.

Проте, відповідачем не надано відповідних доказів на підтвердження наявності підстав, встановлених Законом для припинення та невиплати сум страхових виплат за попередній період.

Колегія суддів зазначає, що у відповідача існує можливість для з`ясування обставин, що стали підставою для припинення щомісячних страхових виплат позивачу шляхом витребування доказів у органу уповноваженого на надання рекомендацій щодо припинення затримання соціальних виплат за результатами верифікації відповідно до Закону України № 324-IX, яким визначені правові та організаційні засади здійснення верифікації та моніторингу державних виплат в Україні.

Крім того, слід зазначити, що у спірних правовідносинах, відповідач не врахував положення Закону України № 1105-XIV, який має більшу юридичну силу у сфері загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян в Україні та відповідно є пріоритетним у застосуванні до правовідносин, що виникають при виплаті раніше призначених щомісячних страхових виплат особам, які втратили працездатність внаслідок професійного захворювання.

З аналізу норм статті 46 Закону України № 1105-XIV встановлено, що визначені законодавством підстави припинення виплат не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати страхових внесків повинні також бути передбачені саме законом.

Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Отже, прийняті Кабінетом Міністрів України постанови від 01.10.2014 № 531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 07.11.2014 № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства» так само як і постанови Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11.12.2014 № 20 «Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції» та від 19.07.2018 № 11 «Про затвердження Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат», є підзаконними нормативно-правовими актами та не можуть звужувати або скасовувати права громадян, встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, внаслідок чого у сфері спірних правовідносин, які врегульовані нормами Закону України № 1105-XIV, застосовуватись не можуть.

Крім того, суд зазначає, що за приписами статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Керуючись частиною другою статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд зазначає, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

За рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України»: перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

У справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

На підставі вказаного, колегія суддів доходить до висновку, що ні Законом України № 1105-XIV, ні іншими Законами не передбачено можливість припинення страхових виплат з підстав інших, ніж визначені ст. 46 Закону України № 1105-XIV.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 30.08.2023 у справі № 200/619/21-а.

Колегія суддів зазначає, що чинним законодавством не передбачено можливості припинення страхових виплат з підстав перетину особою державного кордону. Доказів постійного проживання позивача за кордоном відповідач суду не надав, як і доказів оформлення позивачем документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання (у тому числі громадян України, які виїхали за кордон тимчасово) в порядку Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

При цьому відсутні докази того, що позивачеві оформлено документи для виїзду за кордон на постійне проживання/залишення на постійне проживання за кордоном, що буквально передбачено п.1 ч.1 ст. 40 Закону України № 1105-XIV.

Позивач під час отримання професійного захворювання та втрати працездатності і встановлення йому інвалідності проживав в Україні (доказів зворотного суду не надано), отже відшкодування шкоди внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, одержаного у зв`язку з виконанням трудових обов`язків йому має здійснюватися Україною.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач є громадянином України, є внутрішньо переміщеною особою, особою з інвалідністю 3 групи внаслідок трудового каліцтва та профзахворювання, позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, наявні підстави для визнання протиправною та скасування постанови Великобагачанського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Полтавській області від 11.07.2022 № 53007/456399/28080/25 про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 .

Згідно з частиною 7 статті 41 Закону України № 1105-XIV, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхових виплат, з вини уповноваженого органу управління або його територіальних органів своєчасно не призначено або не виплачено суму страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку з підвищенням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».

Порушення прав позивача на отримання належних сум страхових виплат відбулося з вини органу, що призначає і виплачує страхові виплати, і мало триваючий характер. Процесуальний строк обмежує лише строк звернення до суду з позовом, і не обмежує строк захисту порушеного права, якщо спеціальними нормами матеріального права встановлені більші строки для такого захисту (в даному випадку на підставі ч. 7 ст. 41 Закону України № 1105-XIV позивач має право захистити своє порушене право на виплату страхових за минулий час без обмеження будь-яким строком).

Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України (зокрема, в рішенні від 25.05.2016 в справі № 21-1249а16), а також Верховного Суду (зокрема у постанові від 03.05.2018 в справі № 805/402/18.

При цьому такий обов`язок судом покладається саме на ГУ ПФУ в Полтавській області як орган, який в силу частини першої статті 4 Закону України № 1105-XIV на цей час є уповноваженим органом управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою ефективного способу захисту порушених в спірних правовідносинах прав позивача наявні правові підстави для зобов`язання ГУ ПФУ в Полтавській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячної страхової виплати з 15.09.2022.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 по справі № 440/13804/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко