Рішення від 23 березня 2026 р. у справі №380/20408/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2026 рокусправа № 380/20408/25

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Морської Галини Михайлівни, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про скасування постанови, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову Сокальського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області від 31.10.2022 № 46020/452782/72516/18 "Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати" ОСОБА_1 , номер справи 452782, номер випадку 72516 з 1 жовтня 2022 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 01.10.2022 року по 18.12.2024.

Ухвалою від 23.10.2025 відкрите спрощене провадження у справі без виклику сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01.01.2023 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебував на обліку у Сокальському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області як отримувач страхових виплат. Із 01.01.2023 Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області. За наслідками верифікації проведеної Міністерством фінансів України виявлено, що за даними Адміністрації Державної прикордонної служби України від 27.09.2022 ОСОБА_1 перетнув кордон України 23.02.2022. На цій підставі, Сокальським відділенням винесено постанову від 31.10.2022 року № 46010/452782/72516/18 про припинення ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати з 01.10.2022. Така поновлена з 18.12.2024 безтерміново.

Позивач наполягає, що припинення виплати страхових виплат з 01.10.2022, призначених йому безстроково у зв`язку з профзахворюванням, лише за самим фактом перетинання Позивачем кордону з 23.02.2022, є необґрунтованим і таким, що порушує конституційні гарантії позивача на соціальне забезпечення у зв`язку з втратою працездатності.

Із вказаних підстав просить суд задовольнити позов.

Відповідач надіслав суду відзив, у якому заперечив проти задоволення позову, мотивуючи тим, що до 01.01.2023 справа про страхові виплати ОСОБА_1 перебувала на обліку у Сокальському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області (надалі – Сокальське відділення), яке являлося відокремленим підрозділом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області. З 01.01.2023 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області. Щомісячна страхова виплата здійснюється потерпілому відповідно до акта розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 25.09.2015, за формою П-4 та виписки з акта огляду МСЕК від 27.10.2015, з 12.10.2015, безтерміново. За наслідками верифікації проведеної Міністерством фінансів України, виявлено, що за даними Адміністрації Державної прикордонної служби України від 27.09.2022 ОСОБА_1 перетнув кордон України 23.02.2022. Як вбачається, згідно пункту 1 частини 1 статті 46 Закону №1105 (в редакції до 01.01.2023) страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Міжнародний договір, який регулює питання проведення страхових виплат у зв`язку з нещасним випадком на виробництві чи професійним захворюванням особам, які проживають за кордоном, між Україною та Канадою відсутній. На виконання вимог пункту 1 частини 1 статті 46 Закону №1105 (в редакції до 01.01.2023) та пункту 1.12 Порядку №11, Сокальським відділенням винесена постанова від 31.10.2022 №46020/452782/72516/18 про припинення потерпілому щомісячної страхової виплати з 01.10.2022. Отже, припиняючи страхову виплату позивачу, Сокальське відділення, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, діяло в межах та у спосіб передбачений Законом №1105 (в редакції до 01.01.2023).

Із вказаних підстав просить суд відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши наявні у справі документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 встановлена втрата працездатності безстроково, що підтверджується довідкою МСЕК від 27.10.2015 серії 10 ААА № 266348.

До 01.01.2023 справа про страхові виплати ОСОБА_1 перебувала на обліку у Сокальському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області (надалі – Сокальське відділення), яке було відокремленим підрозділом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області.

Із 01.01.2023 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області. Щомісячна страхова виплата здійснюється потерпілому відповідно до акта розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 25.09.2015, за формою П-4 та виписки з акта огляду МСЕК від 27.10.2015, з 12.10.2015, безтерміново.

За наслідками верифікації проведеної Міністерством фінансів України виявлено, що за даними Адміністрації Державної прикордонної служби України від 27.09.2022 ОСОБА_1 перетнув кордон України 23.02.2022. На цій підставі, Сокальським відділенням винесено постанову від 31.10.2022 №46010/452782/72516/18 про припинення ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати з 01.10.2022.

18.12.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою встановленого зразка про продовження страхової виплати. Заява позивача про призначення / перерахування / продовження страхової виплати у зв`язку з нещасним випадком на виробництві (професійним захворюванням) від 18.12.2024, з доданими документами зареєстрована та опрацьована Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.

Відповідно до поданих документів, позивачу щомісячна страхова виплата поновлена з 18.12.2024.

Вважаючи рішення про припинення страхових виплат протиправним, позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку твердженню відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

При цьому, КАС України встановлює строки звернення до суду з адміністративним позовом.

Зокрема, у частині першій статті 122 КАС України вказано, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частина друга статті 122 КАС України встановлює для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як слідує із матеріалів справи позивач отримав спірне рішення лише на адвокатський запит його представника як додаток до листа Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 14.07.2025 № 1300-5803-8/92853.

Доказів ознайомлення позивача із цим рішенням раніше (надіслання поштою чи вручення особисто) відповідач суду не надав.

Відтак суд приходить до висновку, що про існування вказаного рішення позивач довідався лише 18.07.2025, отримавши лист Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 14.07.2025 № 1300-5803-8/92853.

До суду позивач звернувся 10.10.2025, тобто у межах шестимісячного строку із моменту, коли дізнався про існування спірного рішення.

Враховуючи наведені обставини, суд вважає, що позивач не порушив строку звернення до суду.

Надаючи оцінку позиціям сторін у справі, суд застосовує наступні правові норми.

Відповідно до частини першої статті 46 Закону № 1105-XIV (в редакції станом на 01.09.2022) страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 47 Закону № 1105-XIV страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом протягом строку, на який визначено потребу в них; страхові виплати провадяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. Строк проведення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого при наступному огляді МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до Фонду. При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв`язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров`я.

Згідно з пунктом 1 Порядку здійснення страхових виплат, призначених у зв`язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, які спричинили втрату працездатності, особам, що виїхали за межі України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 серпня 2001 року № 998, він застосовується у разі, якщо міжнародними договорами України не встановлено інші правила здійснення страхових виплат, призначених у зв`язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, які спричинили втрату працездатності, особам, що виїхали на постійне місце проживання за межі України.

Тому суд вважає, що частина перша статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачає наявність саме двосторонніх договорів між Україною та державою місця проживання отримувача страхових виплат у відповідній сфері соціального забезпечення, відповідно до якої право на отримання страхових виплат, в тому числі призначених безстроково у зв`язку з втратою працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві, громадянами України, які проживають за кордоном, фактично залежить від наявності відповідного міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України.

Пункт 4 Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03.05.1996, ратифікованої Законом України від 14.09.2006 №137-V (набрала чинності з 01.02. 2007), встановлює, що з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов`язуються вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх і багатосторонніх угод або в інший спосіб і відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення: рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін; надання, збереження та поновлення прав на соціальне забезпечення такими засобами, як сумарний залік періодів страхування або роботи, що були здійснені за законодавством кожної зі Сторін.

Згідно із статтею 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Піклування та захист громадянам України, які перебувають за її межами, гарантовано у частині 3 статті 25 Конституції України.

Стаття 64 Конституції України визнає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Частина 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначає, що реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, громадяни України мають право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав, в тому числі і права на соціальне забезпечення.

Аналогічні припиненню страхових виплат, правові наслідки у вигляді припинення виплати пенсії на весь час перебування (проживання) громадянина України за кордоном, передбачені також у пункті 2 частини 1 статті 49, статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України зазначені норми були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).

У наведеній справі Конституційний Суд України, зокрема, зазначив:

«…3.3. Оспорюваними нормами Закону ( 1058-15 ) конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами…».

У цьому рішенні Конституційний Суд звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність із Конституцією України положень інших законів, що регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

Слід зазначити, що пенсійні виплати та виплати за іншими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування за правовою природою є тотожними, адже здійснюються в межах окремих видів такого страхування, передбачених частиною першою статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Частина 1, 4 статті 41 Конституції України визначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Результат аналізу наведених положень Конституції України, Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» дає підстави для висновку, що: право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України; держава гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами; громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності; реєстрація місця проживання чи місця перебування особи за межами України або її відсутність (спірність) не може бути умовою для обмеження реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (перегляду, відтермінування тощо); не може бути привілеїв чи обмежень у механізмі реалізації конституційного права на соціальний захист, зокрема, за ознаками етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками.

У частинах першій, четвертій статті 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

ЄСПЛ у справі Pichkur v. Ukraine (№ 10441/06, від 07 листопада 2013 року) зазначив, що якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства. Хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14. Сторони провадження не оскаржували того, що якби заявник продовжив проживати на території України, він і надалі отримував би пенсію. Із цього випливає, що інтереси заявника належать до сфери застосування статті 1 Першого протоколу та права на майно, яке вона гарантує. Суд зазначає, що заявник скаржився на відмінність у ставленні на основі місця його проживання, що для цілей статті 14 Конвенції становить аспект його особистого статусу. Практикою Суду встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення. У зв`язку з цим Суд зазначає, що органи влади не надали ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном. У цьому контексті Суд зазначає, що Уряд не посилався на міркування щодо міжнародного співробітництва з метою обґрунтування поводження з пенсіонерами, які проживають в Україні, в інший спосіб, ніж з тими, які проживають за кордоном. У будь-якому випадку Суду не забороняється визначати на підставі Конвенції більш високі стандарти ніж ті, що містяться в інших міжнародних юридичних документах. Суд неодноразово повторював, що Конвенція є живим інструментом, який повинен тлумачитися «з огляду на умови сьогодення» (Tyrer v. the United Kingdom, Series A № 26, § 31, від 25 квітня 1978 року). Підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати, проживаючи за кордоном, що могли вважатися розумними на початку 1950-х років».

Відповідно до ч. 5 ст. 241 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так Верховний Суд у постанові від 25 листопада 2020 року по справі № 234/9296/17 за аналогічного спору прийшов до наступних висновків:

«…Результат аналізу наведених положень Конституції України, Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що:

право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України;

держава гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами;

громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності;

реєстрація місця проживання чи місця перебування особи за межами України або її відсутність (спірність) не може бути умовою для обмеження реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (перегляду, відтермінування тощо);

не може бути привілеїв чи обмежень у механізмі реалізації конституційного права на соціальний захист, зокрема, за ознаками етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками.

У справі, яка розглядається, враховуючи характер відповідних страхових виплат, які призначені позивачу безстроково у зв`язку з втратою працездатності, відповідач не наводить аргументів про те, що наявна вина позивача

у припиненні виплати страхових виплат або існує закон, який зобов`язує позивача вживати будь-які дії для їх поновлення, або позивач має альтернативний механізм отримання (компенсації) цих виплат, зокрема за кордоном.

При цьому колегія суддів вважає, що частина перша статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», яка передбачає припинення страхових виплат на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, суперечить частинам першій, другій статті 24, частині третій статті 25, частинам першій, четвертій статті 41, частині першій статті 46, частині першій статті 64 Конституції України, тому суд її не застосовує.

З урахуванням того, що позивач звернувся до належного органу соціального страхування на території України, колегія суддів визнає відмову у відновленні страхових виплат, призначених позивачу безстроково у зв`язку з трудовим каліцтвом, лише за самим фактом проживання позивача в державі Ізраїль, з якою Україна не підписала міжнародний договір про страхові виплати і надання соціальних послуг, необґрунтованою і такою, що порушує конституційні гарантії позивача на соціальне забезпечення у зв`язку з втратою працездатності…».

Враховуючи встановлені судом обставини та наведені правові норми, суд приходить до висновку про відсутність законних підстав для припинення позивачу проведення страхових виплат у зв`язку із його виїздом за межі України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Сокальського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області від 31.10.2022 № 46020/452782/72516/18 "Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати" ОСОБА_1 , номер справи 452782, номер випадку 72516 з 1 жовтня 2022 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплатити заборгованість зі сплати щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 за період з 01.10.2022 по 18.12.2024.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяМорська Галина Михайлівна