Рішення від 22 березня 2026 р. у справі №380/24698/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2026 року

справа №380/24698/25

провадження № П/380/26046/25

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Чаплик І.Д. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування вимог, -

в с т а н о в и в

ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернулась до суду із позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79026, м. Львів, вул. Стрийська, 35; ЄДРПОУ: 43968090), в якому просить:

визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління Державної податкової служби у Львівській області (79026, Львівська обл., м. Львів, вул. Стрийська, буд. 35; ЄДРПОУ: 43968090) про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5581-53 У від 04 листопада 2019 року у розмірі 26539,26 грн.; про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5581-53 У від 12 лютого 2021 року у розмірі 9849,48 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач покликається на те, що вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС України у Львівській області винесені всупереч норм чинного законодавства, оскільки ОСОБА_1 є пенсіонером та звільняється від сплати єдиного внеску відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Ухвалою від 23.12.2025 позовну заяву залишено без руху з підстав пропуску позивачем строку на звернення до суду.

01.01.2026 представник позивача подала заяву про поновлення строку на звернення до суду, яка мотивована тим, що на підставі вимоги ГУ ДПС у Львівській області № Ф-5581-53 У від 04 листопада 2019 року було відкрито виконавче провадження № 61085781. Згодом на підставі вимоги № Ф-5581-53 У від 12 лютого 2021 року було відкрито ще одне виконавче провадження № 66351031 від 03.08.2021. Однак про існування зазначених заборгованостей ОСОБА_1 не було відомо допоки остання не виявила бажання продати земельну ділянку, на яку було накладено арешт в результаті відкриття вищезгаданих виконавчих проваджень.

Ухвалою суду від 05.01.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, подати відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову. При цьому зазначено, що заява про поновлення строків звернення до суду буде розглядатись з урахуванням позиції відповідача у вказаній справі.

На виконання вимог ухвали суду 19.01.2026 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що податкові вимоги від 04.11.2019 № Ф-5581-53 на суму 26 539,26 грн. та від 12.02.2021 №Ф-5581/53 на суму 9 849,48 грн. Головним управлінням ДПС у Львівській області винесено відповідно до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Зокрема, згідно реєстраційних та облікових даних платників податків інформаційної системи органу доходів і зборів ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) станом на 12.01.2026 перебуває на податковому обліку як фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність за основним місцем обліку в ГУ ДПС у Львівській області. Дата взяття на облік 21.07.1995 за № 365. Звертає увагу на той факт, що в ІС «Податковий блок» в реєстрі страхувальників відсутня інформація щодо наявності у позивача пільги по сплаті єдиного внеску відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування».

Ухвалою від 19.03.2026 суд визнав поважними причини пропуску строку та поновив строк звернення до суду із позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування вимог.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області з 20.11.2007 та отримує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 .

Згідно реєстраційних та облікових даних платників податків інформаційної системи органу доходів і зборів ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на податковому обліку як фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність за основним місцем обліку в ГУ ДПС у Львівській області (адвокат) з 16.01.2013 (дата взяття на облік). Дата державної реєстрації 21.07.1995 за № 365.

Згідно облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів, станом на 04.11.2019 заборгованість ОСОБА_1 по єдиному внеску (код класифікації доходів бюджету 71040000) становила 26 539,26 грн, а станом на 12.02.2021 заборгованість по єдиному внеску становила 36 688,74 грн.

ГУ ДПС у Львівській області сформовано позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5581-53 У від 04 листопада 2019 року, в якій визначено станом на 31 жовтня 2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені в розмірі 26 539,26 грн. та вимогу № Ф-5581-53 У від 12 лютого 2021 року, в якій визначено станом на 31 січня 2021 року заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені у розмірі 9849,48 грн.

Не погодившись з вимогами про сплату боргу (недоїмки) позивач звернулася до суду з цим позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України встановлений обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами ЗаконуУкраїни “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування” від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VІ єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 3 частини першої статті 1 Закону №2464-VІ визначено, що застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Також, за приписами підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

У свою чергу, незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4); особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності (пункт 5); члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах (пункт 5-1).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Правові засади організації діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні регулюються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон №5076-VI), статтею 1 якого визначено, що адвокатською діяльністю визнається незалежна професійна діяльність адвоката із здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно з статтею 13 Закону №5076-VI, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до положень пункту 63.5 статті 63 ПК України всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом. Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.

Системний аналіз вищевказаного законодавства свідчить про те, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

За приписами частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення») особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Законом України «Про внесення змін до Закону України від 13.05.2020 №592-IX «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (чинний з 01 січня 2021 року) розширено перелік осіб - платників єдиного внеску, які звільняються від сплати за себе єдиного внеску, та види пенсійного забезпечення, які надають право не сплачувати такий внесок (у частині четвертій цифру « 4» замінено цифрами « 4, 5», а після слів «отримують пенсію за віком» доповнено словами «або за вислугу років»). Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Так, з 01.01.2021 особи, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI (зокрема, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську діяльність) звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами, та можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом; пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, підставою для формування позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5581-53 У від 04 листопада 2019 року стала наявність у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені в розмірі 26 539,26 грн. станом на 31 жовтня 2019 року, а підставою для формування вимоги № Ф-5581-53 У від 12 лютого 2021 року є наявність у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені у розмірі 9849,48 грн станом на 31 січня 2021 року, тобто заборгованості, яка виникла до 01.01.2021, і до внесення змін Законом України «Про внесення змін до Закону України від 13.05.2020 №592-IX «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», яким розширено перелік осіб - платників єдиного внеску, які звільняються від сплати за себе єдиного внеску, та включено до вказаного переліку осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Отже, суд погоджується з доводами позивача про наявність у неї, як в особи, яка провадить незалежну професійну діяльність пільги зі сплати єдиного внеску у зв`язку з наявністю статусу пенсіонера, однак таке право в позивача виникло лише з 01.01.2021. Водночас сума податкового боргу, яка визначена спірними податковими вимогами виникла до вказаних змін.

Суд зазначає, що згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону N 2464-VI (у редакції Закону N 77-VIII від 28.12.2014) платниками єдиного внеску є:

фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Законодавець розмежовує платників єдиного внеску на фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що Закон N 2464-VI не визначає такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Фізична особа-підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску.

Позивач є платником єдиного внеску як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, тобто є платником єдиного внеску в розумінні пункту 5 частини першої статті 4 Закону N 2464-VI, що підтверджується реєстраційними та обліковими даними платника податку інформаційної системи органу доходів і зборів ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та не заперечується позивачем, а тому суд приходить до висновку про відсутність у позивача пільг по сплаті єдиного внеску, як в особи, яка провадить незалежну професійну діяльність на підставі частини четвертої статті 4 Закону №2464-VІ та є пенсіонером за спірний період.

Доказів реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця, в тому числі такого, який обрав спрощену систему оподаткування сторонами не подано, а судом не встановлено.

Інших підстав для скасування оскаржуваних вимог, наявності у позивача інших пільг позивачем також не доведено, а судом не встановлено.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, підсумовуючи наведене вище, суд доходить висновку, що сформовані контролюючим органом податкові вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5581-53 У від 04 листопада 2019 року в розмірі 26 539,26 грн. та № Ф-5581-53 У від 12 лютого 2021 року у розмірі 9849,48 грн. є обґрунтованими та відповідають критеріям визначеним в частині 2 статті 2 КАС України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність прийнятих вимог, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати належить покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,

вирішив:

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79026, м. Львів, вул. Стрийська, 35; ЄДРПОУ: 43968090) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5581-53 У від 04 листопада 2019 року в розмірі 26 539,26 грн. та № Ф-5581-53 У від 12 лютого 2021 року у розмірі 9849,48 грн. відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п.15.5 п.15 розділу VII Перехідних положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Чаплик І.Д.