Рішення від 22 березня 2026 р. у справі №380/25058/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2026 рокусправа № 380/25058/25

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Виконавчого комітету Шептицької міської ради про зобов`язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Виконавчого комітету Шептицької міської ради з вимогами зобов`язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 відновити благоустрій по АДРЕСА_1 шляхом демонтажу стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, зазначеної в акті обстеження комісії з розгляду питань, пов`язаних з регулюванням земельних відносин при Виконавчому комітеті Шептицької міської ради від 18.11.2025, яка знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 4611800000:02:006:0034.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснює самовільне користування земельною ділянкою комунальної власності (кадастровий номер 4611800000:02:006:0034), розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розміщено стаціонарну тимчасову споруду — торговий павільйон для реалізації хлібобулочних та кондитерських виробів.

Позивач наголошує, що на даний час у відповідача відсутні будь-які правові підстави для подальшого розміщення вказаного об`єкта. Зокрема, строк дії паспорта прив`язки цієї тимчасової споруди, який відповідно до Порядку № 244 є єдиним належним дозвільним документом для її функціонування, закінчився ще 27.07.2019 року і в установленому законом порядку не продовжувався.

Крім того, вичерпані правові підстави для користування самою земельною ділянкою. Договір оренди землі від 27.07.2016 року припинив свою дію. Зважаючи на систематичне порушення відповідачем істотних умов договору (несплату орендної плати починаючи з 01.01.2021 року), Шептицькою міською радою прийнято рішення № 3818 від 25.07.2025 року про відмову в укладенні договору оренди на новий строк. Як наслідок, 28.08.2025 року речове право оренди ФОП ОСОБА_1 офіційно припинено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відповідно до положень чинного законодавства та місцевих Правил благоустрою, відсутність чинного паспорта прив`язки та втрата прав на земельну ділянку класифікує таку тимчасову споруду як самочинно встановлену, що зумовлює її обов`язковий демонтаж.

Виконавчий комітет вказує, що незважаючи на направлення відповідачу копії рішення міської ради та офіційної письмової претензії від 16.10.2025 року з вимогою добровільно демонтувати об`єкт, відповідач продовжує ухилятися від виконання свого обов`язку щодо повернення земельної ділянки. Факт подальшого незаконного знаходження павільйону зафіксовано актами комісійних обстежень від 14.10.2025 та 18.11.2025.

З огляду на те, що відповідач ігнорує вимоги щодо добровільного демонтажу споруди, чим грубо порушує Правила благоустрою населених пунктів Шептицької міської територіальної громади та перешкоджає територіальній громаді вільно володіти і розпоряджатися комунальною землею, позивач, діючи як суб`єкт владних повноважень та реалізуючи надані йому Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» і Законом України «Про благоустрій населених пунктів» контрольні функції, звернувся до суду із цим позовом для примусового відновлення порушеного благоустрою території міста.

Ухвалою від 26 грудня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Відповідачу встановлено 15-денний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Копію ухвали про відкриття провадження та позовну заяву з додатками скеровано судом на зареєстровану адресу місця проживання відповідача ( АДРЕСА_2 ) засобами поштового зв`язку.

Згідно з даними трекінгу АТ «Укрпошта» (штрихкодовий ідентифікатор 067073932626), поштове відправлення повернулося на адресу суду з відміткою «закінчення встановленого терміну зберігання» (вручено відправнику 23.01.2026).

Відповідно до пункту 4 частини 6 статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з ч. 11 ст. 126 КАС України розписка про одержання повістки (повістка у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) повертається до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач належним чином повідомлена про розгляд справи. Відзиву на позовну заяву відповідачем у встановлений судом строк не подано.

Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд повно та всебічно дослідив матеріали адміністративної справи, об`єктивно оцінивши належні та допустимі письмові докази у їх сукупності, та

в с т а н о в и в :

27 липня 2016 року між Червоноградською міською радою (правонаступником якої є Шептицька міська рада), як Орендодавцем, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , як Орендарем, укладено договір оренди земельної ділянки № 4611800000056.

Відповідно до умов вказаного Договору, Орендарю передано в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 0,0020 га (кадастровий номер 4611800000:02:006:0034), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки визначалося під встановлення та обслуговування торгового павільйону для реалізації хлібобулочних та кондитерських виробів.

Договір укладено строком на 3 (три) роки. Речове право (право оренди) за ФОП ОСОБА_1 належним чином зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

З метою розміщення стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності за вищевказаною адресою відповідачу виданий Паспорт прив`язки. Водночас, з копії вказаного Паспорта прив`язки, наявної в матеріалах справи, встановлено, що термін його дії закінчився ще 27 липня 2019 року. Будь-яких доказів продовження строку дії цього дозвільного документа або отримання нового паспорта прив`язки відповідачем суду не надано.

Судом також встановлено, що під час користування земельною ділянкою відповідач неналежним чином виконувала взяті на себе зобов`язання. Зокрема, листом Фінансового управління Шептицької міської ради № 128 від 08.07.2025 року підтверджується, що кошти від сплати орендної плати за вказану земельну ділянку за період з 01.01.2021 по 08.07.2025 на рахунки місцевого бюджету територіальної громади взагалі не надходили. Факт наявності тривалої заборгованості з орендної плати додатково підтверджується офіційним листом Головного управління ДПС у Львівській області № 7566/5/13-01-24-12 від 10.07.2025 року.

З огляду на систематичне порушення умов договору та закінчення строку його дії, 10.07.2025 року позивачем підготовлено та скеровано на зареєстровану адресу ФОП ОСОБА_1 офіційний лист-повідомлення (вих. № 81.07-3516/25/01.02-02.17) про відмову в укладенні договору оренди землі на новий строк та припинення права оренди. Згідно з матеріалами поштового відправлення, даний лист був повернутий відділенням зв`язку на адресу відправника з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

У подальшому, рішенням Шептицької міської ради № 3818 від 25.07.2025 року «Про відмову в укладенні договору оренди земельної ділянки на новий строк та припинення права оренди» було остаточно вирішено відмовити ФОП ОСОБА_1 в укладенні договору оренди земельної ділянки від 27.07.2016 року № 4611800000056 на новий строк у зв`язку із закінченням строку його дії.

28.08.2025 року Виконавчий комітет Шептицької міської ради супровідним листом № 3/21-1174/2-17 скерував відповідачу належним чином завірену копію вказаного рішення міської ради, висунувши категоричну вимогу звільнити комунальну земельну ділянку від торгового павільйону. Згідно з відміткою на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, вказаний лист був отриманий відповідачем особисто 02.09.2025 року, що свідчить про її повну обізнаність із фактом припинення орендних правовідносин.

Крім того, факт юридичного припинення права користування землею підтверджується інформаційною довідкою № 447838177 від 15.10.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно з даним Витягом, запис про інше речове право (право оренди земельної ділянки за ФОП ОСОБА_1 ) офіційно припинено 28.08.2025 року.

З метою перевірки фактичного стану звільнення земельної ділянки, 14.10.2025 року комісією з розгляду питань, пов`язаних з регулюванням земельних відносин при Виконавчому комітеті Шептицької міської ради, було здійснено виїзд на місце та складено Акт обстеження. Комісією зафіксовано, що на земельній ділянці з кадастровим номером 4611800000:02:006:0034 продовжує знаходитись торговий павільйон відповідача, що підтверджується доданими до Акта матеріалами фотофіксації.

16.10.2025 року позивачем було повторно скеровано на адресу відповідача Претензію (вих. № 81.07-5177/25/01.07-02.17) із вимогою здійснити добровільний демонтаж стаціонарної тимчасової споруди у строк до 16.11.2025 року. Вказане поштове відправлення також повернулося до міської ради у зв`язку із закінченням терміну зберігання у відділенні поштового зв`язку.

Після спливу наданого для добровільного демонтажу строку, 18.11.2025 року комісією міської ради було складено повторний Акт обстеження. Згідно з висновками комісії, підкріпленими фотоматеріалами, земельна ділянка комунальної власності від об`єкта не звільнена, торговий павільйон залишається не демонтованим.

Оскільки відповідач систематично ігнорує законні вимоги органу місцевого самоврядування, у добровільному порядку не виконала обов`язок щодо демонтажу тимчасової споруди та продовжує безпідставно займати земельну ділянку комунальної власності, позивач звернувся з даним позовом до суду з метою примусового відновлення благоустрою населеного пункту.

Вирішуючи спір по суті, надаючи правову оцінку встановленим обставинам та аргументам позивача, суд керується наступними нормами матеріального та процесуального права.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, суд виходить з наступного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Згідно з пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Визначальним критерієм віднесення справи до справ адміністративної юрисдикції є наявність суб`єкта владних повноважень як сторони у спірних правовідносинах та виконання ним у цих правовідносинах публічно-владних управлінських функцій.

Частиною 1 статті 40 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами.

Згідно з підпунктом 7 пункту «а» статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до компетенції виконавчих органів міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема: організація благоустрою населених пунктів; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.

У розумінні Закону України «Про благоустрій населених пунктів» дії з демонтажу елементів благоустрою (зокрема тимчасових споруд) є заходами з відновлення благоустрою населеного пункту. Вимога про зобов`язання демонтувати споруду стосується здійснення контролю за станом благоустрою території міста Шептицький, забезпечення в ньому чистоти і порядку, та усунення порушень, допущених відповідачем.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що Виконавчий комітет Шептицької міської ради звертається до суду саме як суб`єкт владних повноважень на виконання управлінських функцій з контролю у сфері благоустрою міста, оскільки відповідач не демонтувала спірну тимчасову споруду в добровільному порядку. Відповідно до наведених приписів законодавства, спори щодо виконання суб`єктами владних повноважень функцій у сфері благоустрою є публічно-правовими й мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», благоустрій населених пунктів – це комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони.

До повноважень виконавчих органів міських рад відповідно до частини 2 статті 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» належить, зокрема: здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів; видача дозволу на порушення об`єктів благоустрою у випадках та порядку, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 13 вищезазначеного Закону, до об`єктів благоустрою населених пунктів, серед іншого, належать вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки, а також прибудинкові території.

Статтею 16 цього ж Закону імперативно встановлено, що на об`єктах благоустрою забороняється, зокрема: виконувати роботи без дозволу в разі, якщо обов`язковість його отримання передбачена законом; самовільно встановлювати об`єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо.

Згідно з частинами 1-3 статті 34 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» правила благоустрою території населеного пункту — це нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту, що затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування.

З метою реалізації своїх повноважень Червоноградською (нині — Шептицькою) міською радою прийнято рішення від 27.07.2022 року № 1364 «Про затвердження правил благоустрою населених пунктів Червоноградської міської територіальної громади» (далі — Правила благоустрою).

Розділом XVIII вказаних Правил благоустрою чітко визначено, що на об`єктах благоустрою забороняється самовільно встановлювати ТС торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності.

Механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на загальнодержавному рівні врегульований Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 (далі — Порядок № 244).

Відповідно до пункту 1.3 Порядку № 244, тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (ТС) — одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Стаціонарна ТС — споруда, яка має закрите приміщення для тимчасового перебування людей і по зовнішньому контуру площу до 30 кв.м.

Відповідно до пунктів 2.1-2.7 Порядку № 244, єдиною та безальтернативною підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки ТС. Паспорт прив`язки ТС — це комплект документів, у яких визначено місце встановлення ТС та благоустрій прилеглої території на топографо-геодезичній основі, інженерне забезпечення, зовнішній архітектурний вигляд ТС та напрям підприємницької діяльності.

Суд акцентує увагу на приписах пунктів 2.30 та 2.31 Порядку № 244, якими передбачено, що у разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив`язки, самовільного встановлення ТС така тимчасова споруда підлягає демонтажу. Розміщення ТС самовільно забороняється.

Як достовірно встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, термін дії паспорта прив`язки стаціонарної тимчасової споруди, виданого відповідачу ФОП ОСОБА_1 для провадження підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_1 , закінчився ще 27 липня 2019 року. Отже, починаючи з вказаної дати, відповідач не має належного дозвільного документа (паспорта прив`язки), який би легалізував розміщення торгового павільйону на об`єкті благоустрою міста.

Крім відсутності паспорта прив`язки, суд констатує відсутність у відповідача правових підстав для користування самою земельною ділянкою під тимчасовою спорудою.

Відповідно до частини 2 статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно зі статтею 78 Земельного кодексу України, право власності на землю — це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право оренди земельної ділянки — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (стаття 93 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про оренду землі», орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

За змістом статей 125 та 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Судом встановлено, що 27.07.2016 року між міською радою та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки № 4611800000056 строком на 3 (три) роки.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про оренду землі», після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Однак, частиною 5 статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що за наявності заперечень орендодавця щодо укладення договору оренди землі на новий строк орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

При цьому, як передбачено статтею 777 Цивільного кодексу України, у разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

Суд зазначає, що відповідач неналежним чином виконувала умови договору оренди, що підтверджується довідкою Фінансового управління міської ради та листом ГУ ДПС у Львівській області про наявність тривалої заборгованості з орендної плати (з 01.01.2021 року).

Відповідно до статті 782 Цивільного кодексу України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Реалізуючи своє право власника та орендодавця, Шептицька міська рада прийняла обґрунтоване рішення № 3818 від 25.07.2025 року «Про відмову в укладенні договору оренди земельної ділянки на новий строк та припинення права оренди».

Як наслідок, згідно з інформаційною довідкою № 447838177 від 15.10.2025 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, речове право оренди за ФОП ОСОБА_1 офіційно припинено 28.08.2025 року.

Відповідно до частини 1 статті 34 Закону України «Про оренду землі», у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Таким чином, тимчасова споруда вважається встановленою правомірно тільки за наявності всіх необхідних дозвільних документів: чинного паспорта прив`язки та документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.06.2018 у справі № 905/1552/16.

Оскільки у відповідача закінчився термін дії паспорта прив`язки (ще у 2019 році) та припинено право оренди земельної ділянки (у 2025 році), суд дійшов висновку, що ФОП ОСОБА_1 використовує земельну ділянку комунальної власності неправомірно, без жодних правовстановлюючих документів, а розміщена на ній стаціонарна тимчасова споруда набула статусу самочинно встановленої та підлягає обов`язковому демонтажу.

Проведенню демонтажу ТС передує відповідна процедура, яка включає проведення обстеження території та винесення припису з вимогою про добровільний демонтаж.

Судом встановлено, що позивач повністю дотримався зазначеної процедури: комісією міської ради двічі (14.10.2025 та 18.11.2025) складалися відповідні Акти обстеження, а на адресу відповідача направлялися повідомлення та Претензія від 16.10.2025 про необхідність звільнити ділянку. Проте, законні вимоги органу місцевого самоврядування відповідачем були проігноровані.

Зазначені висновки суду повністю узгоджуються з усталеною правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 28 травня 2019 року у справі № 826/9030/17, від 10 липня 2019 року у справі № 826/6063/18, від 26 травня 2020 року у справі № 826/13792/16, від 5 жовтня 2020 року у справі № 755/12736/17, та від 11 листопада 2020 року у справі № 826/17074/18, згідно з якою необхідною умовою для задоволення позовних вимог про демонтаж самочинно встановленої тимчасової споруди є встановлення ознак самочинності (відсутність необхідної дозвільної документації) та факту приналежності вказаної тимчасової споруди особі, до якої спрямовано позов. Обидві ці умови (самочинність об`єкта та приналежність його відповідачу) у даній справі повністю доведені позивачем.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідач належним чином не спростувала доводів позивача, не надала суду жодних доказів наявності у неї діючих дозвільних документів на розміщення тимчасової споруди або документів, що підтверджують право користування земельною ділянкою.

Оцінюючи доводи сторін, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у рішенні повинні бути наведені доводи, на яких воно ґрунтується.

Водночас, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, справа «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010).

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Виконавчого комітету Шептицької міської ради про зобов`язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відновити благоустрій шляхом демонтажу стаціонарної тимчасової споруди є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі..

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат у цій справі, суд виходить із такого.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас, законодавцем встановлено спеціальний та вичерпний порядок розподілу судових витрат для випадків, коли ініціатором судового процесу виступає орган державної влади чи місцевого самоврядування.

Так, відповідно до приписів частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Судом встановлено, що в адміністративній справі позивачем є Виконавчий комітет Шептицької міської ради, тобто суб`єкт владних повноважень, який звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця за захистом публічних інтересів територіальної громади у сфері забезпечення належного стану благоустрою.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн, відшкодування якого він просить покласти на відповідача.

У Постанові Верховного Суду від 29 серпня 2022 року у справі № 826/16473/15 (адміністративне провадження № К/9901/47471/21) Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі ВС вказала, що аналіз змісту частин 1– 3 ст. 139 КАС України дозволяє зробити висновок про те, що витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору за будь-яких результатів розгляду справи (задоволення або відмова в задоволенні позову як повністю, так і частково) не підлягають розподілу за результатом розгляду справи. Суд вважає, що такий підхід законодавця нерозривно пов`язаний із завданням адміністративного судочинства, котре полягає у вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин із метою ефективного захисту прав, свобод й інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень із боку суб`єктів владних повноважень. Отже, якщо позивачем є суб`єкт владних повноважень, то незалежно від результатів розгляду справи понесені ним судові витрати, окрім судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз (ч. 2 ст. 139 КАС України), не підлягають розподілу.

Оскільки чинним процесуальним законодавством прямо передбачено, що на користь суб`єкта владних повноважень можуть бути стягнуті лише витрати на експертів та свідків, а судовий збір до цієї категорії не належить, суд вказує про відсутність правових підстав для стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Виконавчого комітету Шептицької міської ради сплаченого судового збору.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов`язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) відновити благоустрій по АДРЕСА_1 шляхом демонтажу стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, зазначеної в акті обстеження комісії з розгляду питань, пов`язаних з регулюванням земельних відносин при Виконавчому комітеті Шептицької міської ради від 18.11.2025, яка знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 4611800000:02:006:0034.

3. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням положень статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 23 березня 2026 року.

Суддя Коморний О.І.