Рішення від 02 березня 2026 р. у справі №160/30969/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2026 рокуСправа №160/30969/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення з ним повного розрахунку у день звільнення з військової служби;

- зобов`язати відповідача здійснити повний перерахунок та виплату грошових коштів необхідних для виплати при звільненні;

- зобов`язати відповідача виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні із розрахунку повної вислуги років 295 місяців;

- стягнути з відповідача на його користь середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_2 від 14.07.2025 р. його було звільнено з військової служби у відставку за підпунктом "б" пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (за станом здоров`я). Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 12.08.2025 р. №17 його виключено із списків військової частини та знято з усіх видів забезпечення, а з котлового забезпечення з 13.08.2025 року та направлено для постановки на облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . При виключенні зі списків в порушення вимог відповідачем з ним не був зроблений повний розрахунок при звільненні. Грошові кошти, на картковий рахунок він отримав лише 20.08.2025 року. Розрахунок був зроблений із затримкою та не в повному обсязі. Так, без отримання згоди, відповідач виключив його зі списків особового складу не виплативши грошові кошти, не забезпечивши тим самим грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. При звільненні також було неправильно розраховано вислугу років і як наслідок не виплачено в повному обсязі одноразову грошову допомогу при звільненні. Також в рапорті на звільнення він просив провести інші види розрахунків передбачені при звільненні як то компенсація за невикористане речове майно, але такої компенсації також не отримав. Вказане на його думку є підставою для виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. 03.10.2025 року ним було направлено запит на "гарячу лінію" МО України, однак відповіді він так і не отримав. Зазначені обставини й стали підставою для звернення до суду з позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.

На виконання ухвали суду 05.11.2025 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, остаточний розрахунок з позивачем було проведено 20.08.2025 р. (звільнений він з військової служби 08.08.2025 р.). Жодних заперечень в момент звільнення щодо відсутності з ним повного розрахунку не надходило. Натомість позивачу було роз`яснено, що повний розрахунок буде проведено у найкоротший термін, коли військова частина отримає відповідне фінансування. ВЧ НОМЕР_1 здійснила розрахунок вислуги років на підставі відомостей про час проходження служби наявних у позивача особовій справі. Жодних письмових заперечень з відповідним підтвердженнями неврахованих періодів служби, щодо здійсненого розрахунку вислуги років не надходило.

Щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні із розрахунку повної вислуги років 295 місяців, відповідач зазначив. Так відповідно до п.2 Порядку та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженими постановою №460 військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували. За винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Позивача з попереднього місця служби було звільнено за службовою невідповідністю, та він на момент звільнення не набув права на отримання одноразової грошової допомоги. Як наслідок при розрахунку та виплаті суми одноразової допомоги було враховано тільки період позивача служби за сорок календарних місяців служби у період з березня 2022 р. по серпень 2025 р. Отже у ВЧ НОМЕР_1 були відсутні правові підстави для здійснення позивачу нарахування та виплати одноразової допомоги при звільненні за період 295 календарних місяців. Враховуючи викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

До суду 13.11.2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив на позов, в якій зазначено, що військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". В рапорті на звільнення, який він подавав 01.07.2025 року було вказано, що при попередньому звільненні зі служби він не набув права на отримання грошової допомоги, і не отримував такої грошової допомоги. Тому в розумінні Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку №460 він має право на отримання такої допомоги при звільненні. Ні в Законі України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" ні в Порядку №460 не вказано, що якщо особа попередньо була звільнена за службовою невідповідністю, то при повторному звільненні їй не враховується період служби. За таких обставин, позивач просив суд позов задовольнити з підстав викладених у ньому.

17.11.2025 року на адресу суду надійшли заперечення, в якій відповідач зазначив, що у ВЧ НОМЕР_1 відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу одноразової допомоги при звільненні за періоди його служби в органах СБУ та Служби Зовнішньої розвідки. Так, позивач не набув на момент свого звільнення з СВР права на одноразову допомогу. Як наслідок у позивача відсутні правові підстави для отримання одноразової допомоги при звільненні за оскаржувані ним періоди.

Ухвалою суду від 28.11.2025 року витребувано від ВЧ НОМЕР_1 по адміністративній справі №160/30969/25 належним чином завірену копію деталізованої довідки середньомісячний і середньоденний заробіток (грошове забезпечення) ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 ) за останні два місяці, що передували місяцю звільнення, обрахований відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року №100 - в т.ч. із зазначенням порядку обчислення та деталізовану довідку про проведення із позивачем остаточного розрахунку при звільненні, в т.ч. із зазначенням відомостей про такий розрахунок, його складові, дату та спосіб проведення такого розрахунку, а також із зазначенням фактичної виплаченої при звільненні суми.

На виконання ухвали суду відповідачем надано картку особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за період червень - липень 2025 року.

Ухвалою суду від 26.01.2026 року витребувано від ВЧ НОМЕР_1 по цій справі відомості про нарахування або не нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні та її розміри, інформацію про те, які саме періоди служби ОСОБА_1 , були включені у розрахунок вислуги років у календарному та пільговому обчисленні, послужний список та належним чином завірену копію наказу про зарахування до військової частини позивача. Повторно витребувано від ВЧ НОМЕР_1 належним чином завірену копію деталізованої довідки середньомісячний і середньоденний заробіток (грошове забезпечення) ОСОБА_1 за останні два місяці, що передували місяцю звільнення, обрахований відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року №100 - в т.ч. із зазначенням порядку обчислення та деталізовану довідку про проведення із позивачем остаточного розрахунку при звільненні, в т.ч. із зазначенням відомостей про такий розрахунок, його складові, дату та спосіб проведення такого розрахунку, а також із зазначенням фактичної виплаченої при звільненні суми.

На виконання ухвали суду від відповідача надійшла заява, до якої долучено наступну документацію: витяг до наказу від 17.11.2022 року № 344 щодо зарахування підполковника ОСОБА_1 до особового складу військової частини НОМЕР_1 , розрахунок вислуги підполковника юстиції ОСОБА_1 , витяг з наказу від 12.08.2025 року № 17 щодо виключення підполковника юстиції ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , картка особового рахунку підполковника юстиції ОСОБА_1 за період з 01.2025 року по 08.2025 року, детальний розрахунок грошових коштів виплачених підполковнику юстиції ОСОБА_1 при звільненні з військової служби та розрахунок-платіжна відомість №1333. Щодо витребуваного судом послужного списку позивача повідомлено, що у ВЧ НОМЕР_1 такий документ відсутній. Крім того зазначено, що на момент звільнення позивача з військової служби з ВЧ НОМЕР_4 - 10.04.2013 року діяла наступна редакція абз.3 п.2 ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, військовослужбовцям при звільненні з військової служби за службовою невідповідністю, у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем чи у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення одноразова грошова допомога передбачена цим пунктом, не виплачується. Враховуючи той факт, що позивача з попереднього місця служби було звільнено за службовою невідповідністю, він на момент свого звільнення з ВЧ НОМЕР_4 не набув права на отримання одноразової грошової допомоги. Як наслідок при розрахунку та виплаті суми одноразової допомоги відповідачем було враховано тільки періоди його служби за мобілізацією у ВЧ НОМЕР_1 та ВЧ НОМЕР_5 , а саме сорок повних календарних місяців військової служби у період з березня 2022 року по серпень 2025 року.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію сторін, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що згідно із витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_4 від 10.04.2013 року № 79-ос/д звільнено з військової служби за службовою невідповідністю у запас Збройних Сил України підполковника ОСОБА_1 , виключивши зі списків особового складу, з 15.04.2013 року.

З витягу з наказу вбачається, що вислуга років позивача станом на 15.04.2013 року складає: календарна - 18 років 08 місяців 22 дні, навчання у ВНЗ - 02 роки 06 місяців, а всього - 21 рік 02 місяці 22 дні.

Відповідно до витягу до наказу від 17.11.2022 року № 344 підполковника ОСОБА_1 , начальника групи цивільно-військового співробітництва військової частини НОМЕР_5 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_6 (по особовому складу) від 12.11.2022 року №253 на посаду юрисконсульта юридичної служби ВЧ НОМЕР_1 .

01.07.2025 року позивачем подано рапорт до командира ВЧ НОМЕР_1 , в якому він просив звільнити його з військової служби у відставку на підставі підпункту "б" (за станом здоров`я) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2332-XII, а саме: на підставі свідоцтва про хворобу від 02.06.2025 року №2025-0602-1054-2-5622-0, затвердженого протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії (20 регіональна ВЛК (м.Дніпро) № 2025-0612-1026-1337-0 від 12.06.2025 року про непридатність до військової служби. На день виключення його із списків особового складу військової частини просив виплатити належне грошове забезпечення, одноразову грошову допомогу при звільненні (відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" при попередньому звільненні зі служби в 2013 році не набув права на виплати), грошову допомогу на оздоровлення, компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки, компенсацію за недоотримане речове майно та інші виплати згідно із чинним законодавством, в тому числі виплатити належну компенсацію всіх видів грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб за період з 17.03.2022 року по травень 2023 року.

12.08.2025 року відповідно до витягу з наказу № 17 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, з котлового забезпечення ВЧ НОМЕР_1 у запас за пунктом 2 підпунктом "б" (за станом здоров`я - на підставі (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби), відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Зазначеним наказом встановлено вислугу років позивача у Збройних Силах України станом на 12.08.2025 року, яка становить: календарна - 24 роки 00 місяців 16 днів, пільгова - 00 років 00 місяців 00 днів, загальна - 24 роки 00 місяців 16 днів.

Наказом також зазначено виплатити позивачу одноразову грошову допомогу відповідно до постанови КМУ від 17.09.2014 р. № 460 "Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби" в розмірі 4% місячного грошового забезпечення за 40 повних місяців служби.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам суд виходить з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Згідно зі статтею 1 - 2, частиною 1 статті 9 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов`язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Однак, Законом №2011-XII як і Положенням № 1153/2008 правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст.116 - 117 КЗпП України.

Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 р. у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 р. у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 р. у справі №826/15235/16, від 30.04.2020 р. у справі № 140/2006/19.

Так, статтею 116 КЗпП України (в редакції станом на дату звільнення позивача з військової служби) на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

26.02.2020 р. Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №821/1083/17 у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.

Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

В даному випадку, в рамках розгляду цієї справи судом встановлено, що відповідачем при звільненні позивача зі служби не проведено з ним повного розрахунку, що свідчить про недотримання відповідачем вимог ст.116 КЗпП України, що має наслідком застосування до останнього відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Так позивача 12.08.2025 року відповідно до витягу з наказу № 17 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, з котлового забезпечення ВЧ НОМЕР_1 у запас за пунктом 2 підпунктом "б" (за станом здоров`я - на підставі (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби), відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Між тим, остаточний розрахунок з позивачем проведено лише 20.08.2025 р.

Оскільки повний розрахунок з позивачем проведений 20.08.2025 року, тому кінцевою датою для нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні буде 19.08.2025 року - день, що передує дню проведення з ним повного розрахунку.

Позивач виключений зі списків 12.08.2025 року, а виплата грошового забезпечення відповідачем здійснена лише 20.08.2025 року. Відповідно, час затримки розрахунку при звільненні буде період з 13.08.2025 року (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу) по 19.08.2025 року включно (день, що передує дню проведення з ним повного розрахунку, коли було виплачене грошове забезпечення).

Встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 29.02.2024 року у справі №24023771/21, від 07.11.2023 року у справі №380/13906/21.

Компенсація відповідно до статті 117 КЗпП України є однією із державних гарантій щодо порушення строків оплати праці. З огляду на правила й умови нарахування її розміру, повноваження відповідача щодо розрахунку, нарахування та виплати цієї суми не є дискреційними.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 16.07.2024 року у справі №460/14438/23.

Закінченням проходження військової служби є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо), про що приймається наказ. Тобто, до моменту прийняття наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, останній вважається таким, що проходить військову службу.

Період затримки розрахунку при звільненні позивача складає з 13.08.2025 року по 20.08.2025 року.

Водночас, слід враховувати зміни, яких зазнала редакція ст.117 КЗпП України, на підставі якої здійснюються нарахування та виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, до 18.07.2022 року включно період затримки розрахунку при звільненні законодавчо не був обмежений жодним чином, натомість з 19.07.2022 року встановлено обмеження такого періоду шістьма місяцями.

Так, в силу принципу прямої дії норми права на ту частину спірних правовідносин, яка тривала до 18.07.2022 року, поширюється редакція ст.117 КЗпП України, яка не передбачала обмеження періоди затримку розрахунку при звільненні, в той час як до періоду з 19.07.2022 року належить застосувати шестимісячне обмеження для такого періоду.

Аналогічним чином правозастосування щодо періоду, який тривав в період дії двох різних редакцій норми права, здійснено у постанові Касаційного адміністративного суду від 06.04.2023 року у зразковій справі №260/3564/22.

Необхідність виокремлення двох періодів є правовим висновком, що міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 29.01.2024 року у справі №560/9586/22, а також у постановах від 23.05.2024 року у справі № 560/11616/23, від 22.02.2024 року у справі №560/831/23.

Суд окремо підкреслює, що шестимісячне обмеження не застосовується до тієї частини спірних правовідносин, що тривала до 18.07.2022 року включно. Водночас, починаючи з 19.07.2022 року таке обмеження належить застосувати, оскільки правовідносини тривали, а нормативно-правове регулювання зазнало змін, при цьому ультраактивної (переживаючої) дії для попереднього правового регулювання не передбачено.

Щодо принципу пропорційності, який належить застосувати в спірних правовідносинах, суд зауважує на таке.

У межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Належить також враховувати висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23, якій відступлено від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22, та сформовано наступний правовий висновок:

"105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців".

Щодо середньоденного грошового забезпечення позивача слід зазначити наступне.

Згідно із карткою особового рахунку підполковника юстиції ОСОБА_1 за період з 01.2025 року по 08.2025 року грошове забезпечення за червень 2025 року складає 49691,59 грн, за липень 2025 року складає 32 336,75 грн. Середньоденна заробітна плата позивача складає 1 344,73 грн (49 691,59 грн + 32 336,75 грн : 61)

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обчислюється наступним чином:

1) 1 344,73 грн х 7 днів = 9 413,11 грн.

Отже, стягненню на користь позивача підлягає сума в розмірі 9 413,11 грн.

Суд також звертає увагу на те, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити стосовно відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 08.11.2018 року у справі №805/1008/16-а.

При цьому належним та ефективним способом захисту порушеного права є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі №755/12623/19.

Щодо зобов`язання відповідача виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні із розрахунку повної вислуги років 295 місяців, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє донині.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 року №3543-ХІІ (надалі - Закон №3543-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

За приписами частин першої - третьої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

В силу частини четвертої статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.11.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) передбачено виплату військовослужбовцям одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Зокрема, абзацом сьомим цього пункту (у редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби) передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їхнього призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою КМУ від 17.09.2014 року №460 затверджено Порядок та умови виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби (далі - Порядок).

Згідно із пунктами 1, 2 Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженого постановою КМУ від 17.09.2014 року №460 (далі - Порядок №460), військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

Військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Розмір допомоги обчислюється з урахуванням пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (ЗП України, 1992 р., №7, ст.182).

Так, згідно із витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_4 від 10.04.2013 року № 79-ос/д звільнено з військової служби за службовою невідповідністю у запас Збройних Сил України підполковника ОСОБА_1 , виключивши зі списків особового складу, з 15.04.2013 року.

Витягом з наказу встановлено, що вислуга років позивача станом на 15.04.2013 року складає: календарна - 18 років 08 місяців 22 дні, навчання у ВНЗ - 02 роки 06 місяців, а всього - 21 рік 02 місяці 22 дні.

Крім того, відповідно до розрахунку наданого ВЧ НОМЕР_1 станом на 11.08.2025 року загальна вислуга підполковника ОСОБА_1 складає 24 роки 0 місяців та 14 днів, а саме календарний строк служби:

- з 1989 року по 1991 рік - 1 рік 11 місяців 11 днів;

- з 1996 року по 2013 рік - 16 років 9 місяців 4 дні;

- з 2022 року по 2025 рік - 3 роки 4 місяці 24 дні;

- всього 22 роки 1 місяць 9 днів.

Строк, що зараховується за час навчання у цивільних навчальних закладах - 1 рік 11 місяців 5 днів.

Таким чином, позивач входить до кола осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Втім, звільнення позивача з військової служби у відставку в серпні 2025 року відбулось за підпунктом "б" пункту 2 частини 4 (за станом здоров`я) статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

В контексті наведеного варто зазначити, що приписи статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не ставлять у залежність виникнення в військовослужбовця права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з набуттям певного періоду календарної вислуги років, у разі звільнення такого військовослужбовця за станом здоров`я.

Враховуючи, що позивач в серпні 2025 року був звільнений з військової служби за станом здоров`я, отже одноразова грошова допомога має бути розрахована, з урахування періоду попередньої військової служби.

А отже, дії відповідача щодо нарахування одноразової грошової допомоги без врахування періоду попередньої військової служби на підставі п.3 постанови №460 є протиправними.

Що ж до розміру необхідної до виплати позивачу одноразової грошової допомоги, то суд зазначає на таке.

Абзацом сьомим пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII (у редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби) передбачено, що умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Як вже зазначалось вище, саме постановою КМУ від 17.09.2014 року №460 затверджені Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією.

Правовими нормами пунктів 1 - 4 Порядку №460 визначено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

Військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Аналіз вищенаведених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що право особи на виплату одноразової грошової допомоги, право на отримання якої в військовослужбовця не виникло при попередньому звільненні, нерозривно пов`язано з проходженням військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, грошова допомога за який обчислюється в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення, отриманого ним за кожний повний календарний місяць служби (п.1 Порядку №460).

Таким чином, враховуючи вищезазначене правове регулювання спірних правовідносин, суд доходить висновку, що при звільненні з військової служби позивач, як військовослужбовець, що проходив військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією, те не набув права на отримання грошової допомоги при попередньому звільненні з військової служби, відповідно до абз.7 ч.2 ст.15 Закону №2011-XI та Порядку №460, мав право на одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення, отриманого ним за кожний повний календарний місяць служби з врахуванням попереднього періоду проходження військової служби, тобто за 24 роки 0 місяців та 14 днів.

Також суд зазначає, що позивач заявляє позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення з ним повного розрахунку у день звільнення з військової служби.

Так, під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб, в тому числі не прийняття рішення у випадках, коли таке рішення повинно бути прийнято відповідно до вимог закону. Сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити.

В свою чергу дії - це юридичні факти, які пов`язані з волею суб`єктів правовідносини; це поведінка людей; зовнішнє вираження волі людини. Відмінна риса даного виду юридичних фактів полягають у тому, що норми права пов`язують з ними юридичні наслідки саме в силу вольового характеру юридичних дій.

Юридичні дії - це вчинки особи, акти державних органів, інших суб`єктів, що відбуваються за волевиявленням суб`єкта правовідносин.

Аналізуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що саме діями відповідача, а не бездіяльністю порушуються права позивача.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з викладених вище підстав.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

В силу п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, внесений ним судовий збір у розмірі 968,96 грн підлягає поверненню за його клопотанням.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 9 413,11 грн, з відрахуванням із такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, що передбачена постановою КМУ від 17.09.2014 року №460 "Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби" в розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби за період військової служби за призовом під час мобілізації, без врахування періоду попередньої військової служби.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, що передбачена постановою КМУ від 17.09.2014 року №460 "Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби" в розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, з урахування періоду попередньої військової служби, а саме з розрахунку за 24 роки 0 місяців та 14 днів календарної вислуги, з урахуванням вже призначених до виплати та виплачених сум.

У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.

Судовий збір не стягується.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

Суддя К.С. Кучма