Рішення від 19 березня 2026 р. у справі №140/15944/25 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2026 року ЛуцькСправа № 140/15944/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Смокович В. І., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача, адвокат Талашко Інна Миколаївна, в інтересах Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі – ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернулася із позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі – Укртрансбезпека, відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №004576 від 24.11.2025, прийняту заступником начальника Управління державного нагляду (контролю) у Волинській області Укртрансбезпеки, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено адміністративно-господарський штраф у сумі 17 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що посадовими особами управління Укртрансбезпеки у Хмельницькій області проведено рейдову перевірка на автодорозі М-30 280км. транспортного засобу марки Рено, державний номер НОМЕР_1 .

Згідно з актом перевірки від 23.10.2025, водій здійснював вантажні перевезення в напрямку міста Хмельницький, на момент проведення перевірки не надано товарно-транспортну накладну або інший визначений законодавством документ на вантаж, посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво реєстрації транспортного засобу, визначені статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт»

За наслідками розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт ФОП ОСОБА_1 винесена постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу, якою накладено на позивача штраф у сумі 17 000 грн за порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частиною першою статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Зазначає, що 23.10.2025 чоловік позивача – ОСОБА_2 на автомобілі ФОП ОСОБА_1 поїхав у місто Хмельницький для купівлі нової зимової резини для даного транспортного засобу та її заміни. На вимогу представників відповідача зазначив, що жодних перевезень не здійснює.

Отже, оскільки в момент перевірки транспортний засіб рухався без вантажу, не здійснював перевезення та не надавав транспортної послуги, об`єктивна сторона правопорушення відсутня та підстав для застосування штрафу немає.

Посеред іншого позивач вказує, що транспортний засіб не зареєстрований на фізичну особу підприємця та не використовується у підприємницькій діяльності для здійснення перевезень.

Також зауважує, що посадові особи Укртрансбезпеки повинні забезпечити відповідні вимоги Закону України «Про автомобільний транспорт» про те, що понести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт повинен дійсний автомобільний перевізник, тобто особа, яка в момент перевірки здійснювала автомобільне перевезення, при цьому була зобов`язана дотримуватись вимог указаного Закону і, серед іншого, забезпечити водія (та/або іншу уповноважену особу, присутню при перевірці) відповідною документацією, яка є необхідною для повното та всебічного встановлення усіх обставин, які були предметом перевірки (арк. спр. 1-8).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 262 КАС України (арк. спр. 29).

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву від 02.01.2026 позовні вимоги не визнає, просить відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що в даній справи перевізником визначено власника транспортного засобу, а саме ОСОБА_1 та під час перевірки водій не надав жодного документу, що свідчив би про виконання перевезення особою відмінною від власника транспортного засобу

Зауважує, що власника транспортного засобу слід вважати автомобільним перевізником і відповідно він несе відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів, оскільки факт відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону №2344-ІІІ не спростовується матеріалами справи, що насамперед, зумовлює накладення штрафу за таке порушення.

Окрім того повідомляє, що під час проведення перевірки водій підтвердив факт перевезення вантажу та на прохання інспектора надати документи повідомив, що такі відсутні. Вимогу інспектора відкрити багажне відділення для встановлення виду вантажу який перевозиться водій проігнорував та покинув місце перевірки.

Відсутність обов`язку оформлювати товарно-транспортну накладну має місце тільки у випадку перевезення вантажу для власних потреб та за власний рахунок фізичною особою (не фізичною особою-підприємцем, якою є позивач; не юридичною особою).

Станом на момент виникнення спірних правовідносин відповідальність за абзацом 3 частиною першою статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» настає незалежно від того, чи надаються послуги перевезення (тобто договірні умови), чи перевозиться вантаж для власних потреб (як у даній справі), оскільки Законом України «Про автомобільний транспорт» чітко визначено випадки, в котрих немає обов`язку оформляти товарно-транспортну накладну – лише для фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб.

Позивач не заперечує факт того, що є суб`єктом господарювання, не заперечує факт відсутності товарно-транспортної накладної на момент перевірки. Таким чином, Закон визначає обов`язок автомобільного перевізника мати товарно транспортну накладну при виконанні будь-яких перевезень – чи для власних потреб, чи надаючи послуги.

Переконана, що доводи позивача про перебування транспортного засобу на момент проведення рейдової перевірки в користуванні іншої особи не свідчать про наявність обов`язку у посадових осіб Укртрансбезпеки під час проведення перевірки встановлювати наявність тих чи інших зв`язків, зокрема, трудових чи цивільно-правових, між автомобільним перевізником та водієм (арк. спр. 32-40).

Інших заяв по суті справи, передбачених Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) до суду не надходило.

Суд, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

Позивач з 24.01.2022 зареєстрована, як фізична особа-підприємець із наявним основним видом економічної діяльності за КВЕД – 49.41 Вантажний автомобільний транспорт, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (зворот арк. спр. 44).

Посадовими особами Укртрансбезпеки 23.10.2025 на підставі направлення на рейдову перевірку від 17.10.2025 №002626 (арк. спр. 43) проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт щодо ОСОБА_1 на підставі якої складено акт від 23.10.2025 №068482 проведення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (далі – акт перевірки) (зворот арк. спр. 43).

Вказаним актом виявлено, що водій здійснював вантажні перевезення в напрямку міста Хмельницький, на момент проведення перевірки не надано товарно-транспортну накладну або інший передбачений законодавством документ на вантаж, посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, визначені статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Відповідальність за вказане порушення передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» (зворот арк. спр. 43).

Укртрансбезпекою 31.10.2025 на адресу позивача надіслано лист №94261/25.2/24-25, яким повідомлено, що розгляд справи відбудеться у приміщення Управління Укртрансбезпеки у Волинській області 24.11.2025 з 10 по 12 годину (зворот арк. спр. 45).

Вказаний лист було отримано ОСОБА_1 особисто 11.11.2025, що підтверджується доказом вручення поштового отримання (арк. спр. 46).

Управлінням Укртрансбезпеки у Волинській області 24.11.2025 винесено постанову про застосування адміністративного-господарського штрафу щодо порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» та застосування до ФОП ОСОБА_1 адміністративного господарського штрафу у сумі 17 000 грн (зворот арк. спр. 46-47).

Позивач не погоджуючись із вказаною постановою про накладення штрафу, звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом № 2344-III.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 2344-ІІІ основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Частиною дванадцятою статті 6 Закону № 2344-ІІІ передбачено, що державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Відповідно до частин чотирнадцятої та сімнадцятої статті 6 Закону № 2344-III державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначає Порядок рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 1567 (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється дотримання автомобільними перевізниками та водієм вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Вичерпний перелік питань щодо дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт, який перевіряється під час проведення рейдової перевірки посадовими особами, розробляється Укртрансбезпекою і затверджується Мінрозвитку.

Вичерпний перелік питань щодо дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт, який перевіряється під час проведення рейдової перевірки посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті, затверджений наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 16.04.2025 №703 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.05.2025 за №666/44072) (далі – Вичерпний перелік).

Пунктом 1 глави ІІ Вичерпного переліку наявність та надання водієм для перевірки документів, на підставі яких виконується перевезення:

1) посвідчення водія відповідної категорії;

2) реєстраційні документи на транспортний засіб;

3) товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документом на вантаж;

4) протокол перевірки технічного стану транспортного засобу;

5) договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності;

6) для вантажних автомобілів з повною масою понад 3,5 тонни: картку водія або інформацію з діючого та повіреного тахографа (заповнені реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв - тахокарти у кількості, встановленій ЄУТР), або бланк підтвердження діяльності, або у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом - роздруковану на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водія (водіїв);

7) для вантажних автомобілів з повною масою до 3,5 тонн включно: індивідуальну контрольну книжку водія або копію графіка змінності водіїв, або картку водія, або інформацію з діючого та повіреного тахографа (заповнені реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв - тахокарти у кількості, встановленій ЄУТР), або у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом - роздруковану на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водія;

8) санітарна книжка водія (експедитора), зайнятого перевезенням харчових продуктів, із результатами медичного огляду;

9) у разі перевезення небезпечних вантажів: свідоцтво про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів; свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі; письмова інструкція на випадок аварії або надзвичайної ситуації відповідно до Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів, до якої Україна приєднана відповідно до Закону України від 02 березня 2000 року № 1511-III «Про приєднання України до Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ)».

Воднораз водій транспортного засобу після зупинки транспортного засобу зобов`язаний надавати посадовій особі документи, на підставі яких здійснюється перевезення, виконувати вимоги посадової особи, передбачені законодавством про автомобільний транспорт, та розпочинати рух лише з дозволу посадової особи (пункт 12 Порядку №1567).

Згідно з пунктом 13 Порядку №1567 у разі виявлення в ході рейдової перевірки транспортного засобу порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою, яка провела перевірку, складається акт проведення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом за формою згідно з додатком 2 (далі - акт проведення перевірки).

З акта проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт виявлено, що водій здійснював вантажні перевезення в напрямку міста Хмельницький, на момент проведення перевірки не надано товарно-транспортну накладну або інший передбачений законодавством документ на вантаж, посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, визначені статтею 48 Закону № 2344-ІІІ. Відповідальність за вказане порушення передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ. Водій залишив місце перевірки до завершення складання матеріалу (зворот арк. спр. 43).

Статтею 60 закону № 2344-III визначено, що за такий вид порушення законодавства про автомобільний транспорт як перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону до автомобільних перевізників застосовуються штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як випливає з матеріалів справи, 24.11.2025 згідно з оскаржуваною постановою №004576 до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17 000,00 гривень саме за відсутність на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону № 2344-III.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Згідно з частиною першою статті 33 Закону № 2344-ХІІ автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Згідно зі статтею 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Враховуючи зміст вищевказаних норм, відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт несуть фізичні чи юридичні особи, які безпосередньо здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами.

Таким чином, приписи статті 60 Закону № 2344-III передбачають наявність спеціального суб`єкта відповідальності автомобільного перевізника.

Згідно з розділом І Правил № 363 перевізник фізична або юридична особа суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Системний аналіз викладених вище правових норм свідчить про те, що відповідальності за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів підлягають саме перевізники, а не інші особи (власники транспортних засобів, тощо).

Судом з матеріалів справи встановлено та не заперечується сторонами, що дійсно, транспортний засіб, який у спірному випадку підлягав перевірці, був зареєстрований на позивача, як фізичну особу.

Посилання позивача на факт реєстрації автомобіля на ОСОБА_1 , як на фізичну особу, а не фізичну особу-підприємця суд уважає безпідставним, оскільки відповідно до частини другої пункту 6 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388, транспортні засоби, що належать фізичним особам - підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами.

Матеріалами справи підтверджується, що в момент виявлення порушення законодавства про автомобільний транспорт водієм транспортного засобу Рено, реєстраційний номер НОМЕР_1 , посадовим особам Укртрансбезпеки не було надано товарно-транспортну накладну або інший передбачений законодавством документ на вантаж, посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, визначені статтею 48 Закону № 2344-III. Водій залишив місце перевірки до завершення складання матеріалу.

Не було надано таких документів і під час розгляду Управління Укртрансбезпеки у Волинській області про порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Отже, зважаючи на вищевказане, у посадових осіб Укртрансбезпеки не було підстав вважати, що належним користувачем транспортного засобу є особа, відмінна від позивача.

Щодо посилання позивача на невикористання вказаного транспортного засобу у підприємницькій діяльності для здійснення перевезень, суд зазначає наступне.

Як зазначалось судом вище, з 24.01.2022 зареєстрована, як фізична особа-підприємець із наявним основним видом економічної діяльності за КВЕД – 49.41 Вантажний автомобільний транспорт, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (зворот арк. спр. 44).

Окрім того, наказом Укртрансбезпеки від 29.03.2022 №223 позивачу видано ліцензію на міжнародні перевезення вантажів вантажними автомобілями (посилання на запис у реєстрі виданих та анульованих ліцензій: https://middleware.dsbt.gov.ua/lc/licenses) (арк. спр. 45).

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», ліцензія - право суб`єкта господарювання на провадження виду господарської діяльності або частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Відповідно до пункту 24 частини першої статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності: перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів внутрішнім водним, морським, автомобільним, залізничним та повітряним транспортом, міжнародні перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1001 (далі – Ліцензійні умови №1001).

Відповідно до пункту 2 Ліцензійних умов №1001, засоби провадження діяльності транспортні засоби здобувачів ліцензії, ліцензіатів, відповідно заявлені та такі, що використовуються для провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.

Єдиний комплекс інформаційних систем у сфері безпеки на наземному транспорті інформаційно-комунікаційна система Укртрансбезпеки, що становить сукупність автоматизованих систем, програмно-інформаційних комплексів, програмних, програмно-технічних та технічних засобів електронної комунікації, що забезпечують обробку та захист інформації, електронну взаємодію з метою надання послуг та забезпечення реалізації державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

Єдиним комплексом інформаційних систем є система «Шлях».

При цьому, Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, затвердженими Ліцензійними умови №1001, визначений вичерпний перелік документів, що додаються до заяви на отримання ліцензії на право провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом (далі – ліцензія), а також встановлюються організаційні, кадрові та технологічні вимоги до матеріально технічної бази ліцензіата і засобів провадження діяльності, обов`язкові для виконання під час провадження зазначеної діяльності, зокрема в електронній формі через ЄКІС.

Відповідно до пункту 27 Ліцензійних умов №1001, до використання під час провадження господарської діяльності допускаються транспортні засоби, які:

1) зареєстровані відповідно до Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. № 1388 (Офіційний вісник України, 1998 р., № 36, ст. 1327; 2009 р., № 101, ст. 3521);

2) є власністю ліцензіата та мають свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу або надані ліцензіату в оренду, кредит, лізинг і мають свідоцтво про реєстрацію та тимчасовий реєстраційний талон, якщо передбачено їх оформлення;

3) пройшли обов`язковий технічний контроль та щодо яких складено протокол перевірки технічного стану транспортного засобу згідно з Порядком проведення обов`язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 р. № 137 (Офіційний вісник України, 2012 р., № 16, ст. 581), і технічний стан яких відповідає вимогам експлуатаційної безпечності;

4) внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців як засоби провадження господарської діяльності ліцензіата, що відповідають цим Ліцензійним умовам.

Відповідно до пункту 28 Ліцензійних умов №1001, використання транспортного засобу одночасно декількома ліцензіатами заборонено.

Згідно з пунктом 16 Ліцензійних умов №1001, ліцензіат зобов`язаний повідомляти в електронній формі через Єдиний комплекс інформаційних систем у сфері безпеки на наземному транспорті органу ліцензування про всі зміни даних, зазначених у заяві, документах та відомостях, що додавалися до заяви про отримання ліцензії, не пізніше одного місяця з дня настання таких змін.

Таким чином, автомобільний перевізник – ліцензіат, використовує в процесі своєї діяльності транспортні засоби, які внесені до системи «Шлях» у розділі транспортних засобів як засоби провадження діяльності.

У даній справі, витягом із системи «Шлях» підтверджується, що реєстраційним номером НОМЕР_1 транспортний засіб є засобом провадження діяльності саме перевізника ОСОБА_1 (арк. спр. 56), а тому суд погоджується із позицією відповідача про наявність підстав уважати щодо використання вказаного транспортного засобу для провадження господарської діяльності позивача.

Також сторона позивача зауважує, що чоловік позивача – ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом, який належить ОСОБА_1 , прямував до міста Хмельницький з метою придбання нових зимових шин та їх подальшої заміни та був зупинений працівниками Укртрансбезпеки. На їхню вимогу пояснив, що не здійснює жодних перевезень, оскільки рухається порожнім транспортним засобом з метою заміни шин. Після надання відповідних пояснень працівники Укртрансбезпеки повідомили про відсутність перешкод для подальшого руху, у зв`язку з чим він продовжив рух.

Водночас, під час дослідження відеодоказу, наданого відповідачем до відзиву на позовну заяву, судом встановлено, що інспектор на початку рейдової перевірки запитав водія чи є вантаж, на що водій відповів що є, надалі на прохання інспектора надати документи, водій повідомив що нічого не має (00:40 – 00:55 хв відеозапису). На зауваження інспектора, що водій зобов`язаний при перевезенні вантажу надати на перевірку документи згідно із статті 48 Закону №2344-ІІІ, водій відповів, що взяв у кума машину та везе диван (01:46 – 01:49 хв відеозапису). Вимогу інспектора надати свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та посвідчення водія проігнорував, покинувши місце перевірки (02:14 – 02:40).

Суд враховує, що Укртрансбезпекою 31.10.2025 на адресу позивача надіслано лист №94261/25.2/24-25, яким повідомлено, що розгляд справи відбудеться у приміщення Управління Укртрансбезпеки у Волинській області 24.11.2025 з 10 по 12 годину (зворот арк. спр. 45), який отримано ОСОБА_1 особисто 11.11.2025, що підтверджується доказом вручення поштового отримання (арк. спр. 46).

Пред`явлений позивачкою до суду договір про проведення технічних сезонних робіт на транспортному засобі від 23.10.2025 (арк. спр. 18-20) суд не бере до уваги, оскільки таки був відсутні на час проведення перевірки та не досліджувався відповідачем під час прийняття оспорюваної постанови.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22.12.2021 у справі № 420/3371/21.

Водночас суд враховує, що чинне законодавство (зокрема, пункт 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, надає право власнику транспортного засобу передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

У свою чергу, відповідно до абзацу 5 пункту 16 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. № 1388 (далі Порядок № 1388), за бажанням власника транспортного засобу - фізичної особи надати право керування таким засобом іншій фізичній особі чи за бажанням фізичної або юридичної особи, якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, сервісний центр МВС видає за зверненням такого власника тимчасовий реєстраційний талон на строк, зазначений у його заяві, або документах, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

Суд зазначає, що хоча на власника транспортного засобу у разі передачі права керування транспортним засобом іншій особі, не покладається обов`язок з оформлення тимчасового реєстраційного талону, однак таке оформлення вважалося б належним доказом передачі даного транспортного засобу в користування іншій особі.

Слід також звернути увагу, що майно фізичної особи - підприємця, яке ним придбане і використовується в його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, слід розглядати як особисту приватну власність відповідно до статті 57 СК України, а не як об`єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання статей 60, 61 значеного Кодексу.

Разом з цим слід зазначити, що позивач не був позбавлений права під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт надати пояснення та/або додаткові докази Управлінню Укртрансбезпеки у Волинській області щодо складення документів відносно неналежної особи.

З огляду на наведені вище норми, факт користування транспортним засобом чоловіком позивачки – ОСОБА_2 особистих цілях не підтверджено належними та допустимими доказами.

Враховуючи наведені обставини справи, ігнорування ОСОБА_2 вимоги інспектора щодо надання документів згідно із статті 48 Закону №2344-ІІІ, пасивну поведінку позивача, яка виражена бездіяльністю у зв`язку із отриманням повідомлення про розгляд справи, суд приходить до переконання, що доводи позивача про перебування транспортного засобу на момент проведення рейдової перевірки в користуванні іншої особи не свідчать про наявність обов`язку у посадових осіб Укртрансбезпеки під час проведення перевірки встановлювати наявність тих чи інших зв`язків, зокрема, трудових чи цивільно-правових, між автомобільним перевізником та водієм.

Як вже зазначалося вище, належними доказами підтвердження того, що особа є перевізником, є документи, надані в момент здійснення рейдової перевірки. Наданий до позову договір про проведення технічних робіт на транспортному засобі від 23.10.2026 не є юридично значимим документом для цілей визначення перевізника, оскільки були відсутні на місці події, а фактичні обставини зафіксовані в акті, який саме і є первинним носієм доказової інформації.

Надання договору у подальшому, навіть не у зв`язку з розглядом справи Укртрансбезпекою, жодним чином не спростовує та не змінює встановлених на місці події фактичних обставин, зафіксованих в акті проведення перевірки, не створює для цього акту наслідків юридично дефектного документу та не нівелює зафіксованих в акті обставин.

Верховний Суд у постанові від 29.01.2020 у справі № 814/1460/16 зазначив, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).

Отже, надання договору про проведення технічних робіт на транспортному засобі під час розгляду справи у суді не змінює суті вчиненого позивачем порушення, а їх надання згодом не має правових наслідків для визнання неправомірності винесення відповідачем постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що подання до суду документів, які не було пред`явлено під час перевірки, не спростовують факт відсутності встановленого порушення, оскільки обов`язок пред`являти такі документи чітко встановлений Законом №2344-ІІІ.

Основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Натомість, нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися з розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв`язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.

Тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

Вказані правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 22.12.2021 у справі №420/3371/21, від 23.11.2023 у справі №340/4637/22, від 19.10.2023 №640/27759/21 та застосовані Верховним Судом у своїй постанові від 14.11.2025 у справі № 420/24932/23.

Відтак, суд ставить під сумнів вищевказані доводи позивача та надані докази, оскільки такі спрямовані на уникнення відповідальності та скасування застосування до останнього адміністративного-господарського штрафу.

Беручи до уваги наведені вище положення законодавства у зіставленні з обставинами цієї справи, суд дійшов до висновку, що саме позивач як власник транспортного засобу є автомобільним перевізником у розумінні положень Закону № 2344-ІІІ, а тому має нести відповідальність передбачену статті 60 цього ж Закону.

Така позиція узгоджується із постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2025 у справі №140/3880/24.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд уважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивач в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред`явлених вимог.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні, оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування постанови відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.І. Смокович